«ВОДОПУСКАННЯ»

Поділитися
Проблема водопостачання — одна з найболючіших у Львові. Живильна рідина подається в квартири лише за графіком — три години вранці і три ввечері...

Проблема водопостачання — одна з найболючіших у Львові. Живильна рідина подається в квартири лише за графіком — три години вранці і три ввечері. Та й дотримуються ці часові норми не завжди і не скрізь. Львів’янам довелося звикати до такого «водопускання».

Але сьогодні розмова скоріше не про кількість води у львівських кранах, а про її якість. Нерідко доводиться чути, що львівська вода погана, в ній, наприклад, не вистачає йоду, а деяких шкідливих речовин забагато. Чи відповідають ці та інші твердження істині, кореспондент «ДТ» вирішила з’ясувати у спеціалістів. Але перед тим ознайомилась з рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про стан безпеки водних ресурсів та якість питної води в містах і селах України». У цьому документі в цілому визнається неефективність державного управління і стан реалізації державної політики в сфері охорони і використання водних ресурсів. Якщо ж звернутися до статистики, то 45% населення України споживають воду, яка не відповідає затвердженим нормативам, 25% вітчизняних систем водопостачання та водогінних мереж вичерпали свої ресурси і потребують заміни, 22% з них необхідно терміново ремонтувати, а 35% взагалі вийшли з ладу. Потребують заміни і 40% насосних станцій України.

На цьому тлі Львівщина, можливо, виглядає не найгірше, але далеко не безпроблемно. Як запевняють львівські фахівці, стан з питною водою в місті значно кращий, ніж в інших регіонах України. Подається вона до обласного центру виключно з підземних джерел, з 15-ти водозаборів, розташованих на відстані від 20 до 110 кілометрів, і відповідає всім вимогам стандарту. Її якість контролює хіміко-бактеріологічна лабораторія міського водоканалу. На вході до міста вода проходить знезараження методом хлорування, а далі подається в міську водопровідну мережу, безпосередньо до споживачів. Контрольний відбір проб щомісяця здійснює і міська санітарно-епідеміологічна станція як на вході води у Львів, так і в розвідній мережі міста. Особлива увага приділяється старій, зношеній частині водогону і тим ділянкам, де є найбільша вірогідність забруднення води.

Мирослава Лесюк, заввідділом комунальної гігієни Львівської міської санепідемстанції, наголошує: у 2002 році в місцях водозабору з підземних джерел відхилення за санітарно-хімічними показниками в середньому становили лише 3%, а за бактеріологічними їх взагалі зафіксовано не було. У розвідній мережі, вже після хлорування, санітарно-хімічні показники тримаються на рівні нуля, а бактеріологічні становлять у середньому 0,7%. Невеликі відхилення пов’язані все з тією ж зношеною водогінною системою, частими аварійними ситуаціями, старими насосними станціями, частина з яких функціонує практично з часу свого будівництва — з 1901 року. Але загалом, як запевняють фахівці, ці недоліки незначні і тому львівська вода цілком відповідає українським нормам і стандартам. Раз на рік проводиться повний, за всіма показниками, санітарно-хімічний аналіз львівської питної води, яка береться безпосередньо з підземних джерел. Коли ж виникають певні обставини, які через питну воду можуть становити загрозу життю людей, проби води досліджуються поза нормами і графіками.

Здавалося, пий, львів’янин, водичку, не напийся. Але ж її, протічної, обмаль у наших квартирах. І саме це створює першу проблему. Люди на добу-дві вимушені запасатися рідиною, зберігаючи її в чому завгодно. Звичайно, в такій ситуації говорити про якість води здебільшого не доводиться. Порахувати неважко: чистою, якісною, перевіреною аква віте жителі обласного центру в кращому випадку можуть користуватися шість годин на добу. Немає у Львові такої статистики, яка б виявляла, скільки городян хворіють і якими хворобами, спричиненими вживанням такої «відстояної» води. Сьогодні міські жителі намагаються в квартирах, на горищах ставити принаймні баки з нержавійки, щоб мати більш-менш нормальну воду в достатній кількості. Але доступне таке «благо» далеко не всім. Аби львів’яни дійсно вживали якісну воду з підземних джерел, потрібно забезпечити їх нею цілодобово. Чуємо про це десятки років, але, як кажуть, віз і нині там. Правда, нинішній мер Львова Любомир Буняк «ввійшов» на свій пост переважно завдяки тому, що пообіцяв за два роки вирішити питання постійного забезпечення міста водою. Рік вже пройшов, але «матеріалізації» бодай частини обіцянок поки що не спостерігається…

Повертаючись до якості питної води, треба сказати, що в різних водозаборах міста вона теж неоднакова. Скажімо, водозабір Будзень несе львів’янам воду із збільшеним вмістом заліза (норма — 0,3 мг на 1 дм3, а тут — близько 1 мг на 1 дм3 ), хоча працівники хіміко-бактеріологічної лабораторії водоканалу стверджують, що це не є шкідливим для людей, така норма погоджена з МОЗ України. Однак рекомендують воду з цього водозабору відстоювати, а краще кип’ятити. Можна «закинути» львівській воді і її надмірну твердість, яка під час кипіння дає осад. Загрожують львівській воді і продуктопроводи, котрі створюють небезпечні ситуації для навколишнього середовища, в тому числі і для грунтових вод. Йдеться про крадіжки палива і навмисне пошкодження мереж, самокорозії нафтопроводів.

Найбільше минулорічних аварійних ситуацій у Львові було пов’язано з нафтопроводом «Прикарпаттранснафтопродукт». Він розташований в санітарно-захисній зоні львівського водозабору, який забезпечує питною водою південно-західну частину обласного центру. Внаслідок корозії нафтопроводу нерідко виникали аварійні ситуації з витоком нафтопродуктів. Питання про його безпечність піднімалося неодноразово, але все залишається так, як і було. В деяких інших водозаборах незалежні експерти також виявляли залишки нафтопродуктів, зокрема ароматичні вуглеводні, підвищений вміст хлороформу. Але це — одиничні порушення, загалом загрозливих токсичних речовин у львівській воді і на околицях міста не виявлено. Навпаки, є тенденція до покращання якості питної води. Хоча спеціалісти вважають, що потрібно проводити контроль кожного водного інгредієнта не лише на верхню межу гранично допустимих норм, а й на нижню, бо менший вміст елементів також призводить до певних змін в організмі людини чи захворювань. Приміром, у львівській воді зафіксовано занижений вміст фторидів. Це те, що відомо. Решта — практично не досліджується.

Нинішнього року у Львові була розроблена і прийнята комплексна програма водопостачання на 2003—2006 роки. Перша проблема, яку вона повинна вирішити — цілодобове забезпечення міста водою. На порядку денному і будівництво у 2005—2006 роках станції знезалізнення води, заміна хлорування новими методами знезараження — озонуванням, ультрафіолетовим опроміненням. Сьогодні метод хлорування — найдешевший і досить ефективний, хоча під час його проведення у воді утворюються різні хлорні сполуки. Однак американці, які мають достатньо коштів, аби запровадити у себе і озонування, і опромінення, не поспішають з нововведеннями, у 95% випадків використовуючи для знезараження аква віте саме метод хлорування. І ще одна дуже складна і капіталомістка для Львова проблема — заміна старих водогінних мереж, які постійно спричинюють аварійні ситуації, на нові і сучасні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі