Вірус споживацтва не лікується техноутопіями

Поділитися
Нові часи породили нові книжки, і однією з таких, яка б мала бути вкрай затребувана в нашому суспільстві, проте наразі навіть не перекладена українською, є праця колективу авторів (Джон де Грааф, Девід Уонн, Томас X...

Нові часи породили нові книжки, і однією з таких, яка б мала бути вкрай затребувана в нашому суспільстві, проте наразі навіть не перекладена українською, є праця колективу авторів (Джон де Грааф, Девід Уонн, Томас X. Нейлор) під назвою «Affluenza. The all—consuming epidemic».

Передісторія її така: на початку 90-х років, які на Заході ще назвуть чимось на кшталт «золотої ери», західне суспільство стало глибше цікавитися самим собою і, серед іншого, звернуло увагу на явище, яке охрестили «споживацтвом». На тлі економічного зростання і вдаваної безтурботності дедалі більше громадян вбачали сенс життя у нескінченних походах по магазинах та грі на біржі. Водночас окремих людей такий «лайф-стайл» почав дуже дратувати, чим скористалися різні суспільні рухи, насамперед «зелені». У 1996 році на одному з американських каналів вийшла телевізійна передача під назвою «Синдром достатку», яка зацікавила глядачів. Як зізнаються її автори, аналогія із синдромом виникла випадково, коли велику кількість заздалегідь відзнятого матеріалу вже монтували під формат телешоу, яке ще не мало назви. Словосполучення «синдром достатку» один із авторів вичитав у газетній статті, і це була знахідка — так, саме синдром! Ведучі інколи перевдягалися в лікарів у халатах та зі стетоскопами і, відрекомендувавшись «епідеміологами синдрому достатку», пропонували ліки у вигляді цукерок (щось на кшталт відомих нам із анекдоту про «пігулки від жадібності»). Згодилося й те, що в англійській мові можна було обігравати слово «аffluenza» (достаток), роблячи паралель із «інфлюенцою».

Через кілька років після виходу телепередачі сталася унікальна річ — за мотивами шоу було написано книжку. Публіциста Джона де Граафа з Сіетла умовили попрацювати економіст Томас Нейлор та вчений-еколог Девід Уонн, а нью-йоркський книжковий агент Тоді Кейтлі запевнив, що виданню буде гарантовано читацький успіх. У 2000 році англомовний світ побачив кількасотсторінкову працю «Affluenza. The all—consuming epidemic», а через три роки її переклали російською.

У російському перекладі назва книжки звучить так — «ПОТРЕБЛЯТСТВО: БОЛЕЗНЬ, УГРОЖАЮЩАЯ МИРУ». Перекладачі звели соціальну проблему у площину (а)моральної поведінки суспільства, і з цим частково можна погодитися. Соковитий термін нині живе окремо від книжки, в чому можна переконатись, «забивши» слово у пошуковик: воно гуляє форумами, вискакує в коментарях до статей, та й у самих статтях, здебільшого навколоекономічних та екологічних, вживається дедалі частіше.

Саме тепер, на тлі глобальної світової кризи, загострення якої вже очевидне, про наслідки ж можна лише гадати, слушно буде розгорнути широку дискусію навколо «вірусу споживацтва». Адже він уразив українців легко і без жодного опору з їхнього боку, точніше сказати — був прийнятий ними з розпростертими обіймами. Ще б пак: після тривалого періоду спочатку відвертих злиднів, а потім — вимушеного аскетизму радянської доби, який змінився суворим «етапом початкового накопичення» ранніх 90-х, ми дочекалися нарешті омріяної ери товарного достатку. Не торкатимемося наразі питання якості сучасних товарів (хоч харчів, хоч ширвжитку), захисту прав споживачів тощо. Бо ж очевидно: суспільство споживання, про необхідність побудови якого так довго говорили ідеологи ліберальної економіки, в Україні народилося. І почало швидко розвиватися, проявляючи, як і належить, усі «дитячі хвороби споживацтва»: відчутне зростання шопоманії, брендову залежність, формування світогляду під впливом реклами та «джинси», кредитоманію.

Ось кілька цифр із торішніх економічних звітів, із яких видно: попри звичку скаржитися на життя та прибіднятися, українці живуть не так уже й погано. Зокрема, торік вони придбали півмільйона нових автомобілів. Лише у Києві налічується один мільйон приватних машин, а, наприклад, маленький Ужгород за показником автомобілізації на душу населення не поступається столиці. Кількість абонентів мобільного зв’язку перевалила за 50 мільйонів (тобто більше, ніж, власне, населення країни). У 2007 році українці придбали понад 20 мільйонів одиниць ювелірних прикрас із золота, срібла та коштовного каміння, загальною вагою близько 90 тонн, при цьому споживання цих цяцьок зросло на третину, порівняно з попереднім роком. Захисники тварин обурено повідомляють: Україна — один із найактивніших імпортерів російського хутра. Можна й далі наводити статистику з різних галузей, але й так видно: «тенденція, однако...»

Звісно, нам ще далеко до рівня споживання найбільш марнотратної нації світу — американців: у них, згідно з книжкою про «вірус споживацтва», налічується понад 30 000 складів для зберігання особистих речей, для яких у будинках та квартирах просто не знайшлося місця! «Складський бізнес» у США розпочався 1960 року і спершу був майже безприбутковим, а нині дає прибутків більше, ніж зов-
сім не бідна американська музична індустрія. Але й вітчизняний маховик споживання явно набирає обертів.

Як наслідок, уже можна говорити про принаймні дві групи пов’язаних із цим проблем: соціо-психологічні та екологічні. Перші — помітніші. Хіба не нестримне бажання споживати всі можливі блага сприяють розвиткові корупції на всіх щаблях влади (бо на броньований джип чи платиновий мобільник із «брюликами» не вистачить жодної зарплатні, а так хочеться...)? Воно ж штовхає народ на кримінальні злочини, а також примушує забути про всілякі дурниці на кшталт честі.

Дослідники вітчизняної проституції констатують, що більшість молодих дівчат працюють на панелі не від голоду, а заради можливості регулярно затарюватись у всіляких бутіках (тут найбільш доречний російський термін «потрєблятство»). Наважуся стверджувати, що й мільйони наших заробітчан, над долею яких люблять побиватися всі — від журналістів до перших осіб держави, насправді «їдять гіркий хліб чужини» переважно через те, що і самі заражені вірусом споживацтва, і дітей своїх заразили. Наприклад, у селах гірського Закарпаття, де чоловіки працюють як не на вирубках лісу, то на заробітках, цілком нормально сприймаються діти шкільного віку, які носять до школи по кілька каблучок, золотих ланцюжків і бавляться на уроках найкрутішими телефонами. Наскільки потрібна ця техніка в горах, свідчить промовистий торішній випадок: тоді троє молодих покидьків на Міжгірщині зґвалтували малолітнього хлопця, записавши це на камеру мобільника, і розповсюдили своє «хоум відео» серед сільської молоді. Усім було дуже весело...

Дедалі очевиднішим стає й екологічний аспект проблеми споживацтва. Найкраще його демонструють усе більші обсяги побутового сміття. Порівняно з радянською добою, кількість побутового сміття, що припадає на одного українця, зросла більш ніж удвічі і нині сягає близько 220 кг в рік. Це значно менше, ніж у Європі (в середньому 400—500 кг на душу) чи, тим більше, у США (від тонни до двох на кожного американця). Однак це дуже багато, коли взяти до уваги, що підприємств із комплексної переробки сміття в нас практично немає і тому близько 10 мільйонів тонн екологічно небезпечного непотребу щороку осідає на кількох тисячах звалищ. Сучасна система просування товарів намагається продати все у якомога більш упакованому вигляді. Адже упаковка давно перестала бути просто засобом фасування та зберігання продукту — це тепер атрибут, що нерідко важливіший за сам товар (яскраві приклади — дорогий алкоголь та косметика).

Відтак, український споживач, як і його західний родич, несе тепер із магазину чи супермаркету стос майбутнього непотребу — з тією лише різницею, що необізнаний (та й не готовий бути обізнаним) навіть із азами поводження з ним (на кшталт сортування відходів, яким захоплюються наші свідомі громадяни, буваючи за кордоном). Аби повірити, що проблему побутового сміття в Україні в майбутньому хоч якось буде вирішено, треба залишатися невиліковним оптимістом. Бо поки що народ наш (той, що сам «від землі», — насамперед) ставиться до природи як до звалища, здатного прийняти будь-який непотріб. Аби переконатися в цьому, варто проїхатися вздовж гірських річок у Карпатах, у які селяни лантухами зсипають сміття. Ще складніше повірити, що колись зміниться народне ставлення до природи як до безмежного супермаркету. Наразі це ставлення дуже очевидно проявляється у прагненні «сильних» захоплювати для себе найгарніші ділянки ще не спаскудженої природи.

В умовах поширення «вірусу споживацтва» серед українців сподіватися на серйозне сприйняття екологічних проблем наївно. Чи можна примусити людину споживаючу (Homo sapiens consumens — термін, вигаданий ще наприкінці 1950-х, проте для нас актуальний саме тепер) замислитися, скажімо, над так званим екологічним слідом від кожного товару? Нині «зелені» навчають обраховувати реальну вартість кожного предмета, який ми купуємо. Якщо спрощено, то йдеться про те, скільки ресурсів реально спожито і скільки відходів утворилося у процесі виробництва товару. Вчених, які займаються такими обрахунками, вражають тонни руди, кубометри води, гори відходів, барелі нафти тощо, які є реальною ціною за будь-яку недовговічну дрібничку, що коштує природі дедалі дорожче.

Оскільки народ не розуміє причин кризи, то починає шукати прості шляхи до порятунку в тому, що розумні люди назвали «техноутопією». Під остан-
ньою слід розуміти дуже поширене нині сподівання на вирішення гострих проблем людства з допомогою нових технічних засобів. У поки що неширокий вжиток цей термін прийшов після того, як американський вчений Уільям Каттон видав книжку «Кінець техноутопії». Працю з підзаголовком «Дослідження екологічних причин колапсу західної цивілізації» він написав два десятиліття тому, а недавно вирішив перевидати її без жодних правок, аби читач зміг переконатися: автор мав рацію, сумніваючись у можливості з допомогою технології вирішити проблему, не розуміючи її суті.

Щоб зрозуміти, що таке техноутопія, візьмімо приклад, який прямо стосується України. Прагнучи позбутися нафтової залежності, світ почав шукати альтернативу цьому «гноєві Землі» та «крові економіки» і знайшов її у біопаливі. Українці, які останніми роками пересідають на чотири колеса дуже активно, інформацію про те, що сировину для машинного пального можна вирощувати на полях, сприйняли з ентузіазмом і спритністю. Відтак, за кілька років наші поля покрилися жовтими килимами ріпаку. Попит на цей продукт у Європі нині високий, ось і зажовтіли поля спочатку в Німеччині, далі — у Східній Європі, а відтак черга дійшла й до України. Нинішнього року ми стали європейськими лідерами з площ під ріпаком — чи то два, чи то навіть три мільйони гектарів засіяли. Правда, на ріпаковому пальному їздять переважно європейські автовласники. Цей процес — засіву площ ріпаком, який сам по собі — культура хороша й корисна, та тільки в обмежених кількостях, — уже назвали РАПСтвом, або кРІПАКством — в українській інтерпретації. Але проблема не тільки в тому, що цю рослину не переробляють у нас, для наших потреб. Це поправимо, і заводи з виробництва біопалива, як і перші заправки з нетрадиційним пальним, уже з’являються і в Україні. Проблема в тому, що жодного ріпаку, як і будь-якої іншої сировини, не вистачить для забезпечення надто роздутих потреб «цивілізованої людини». Для того, щоб «біла людина» не ходила пішки чи не їздила громадським транспортом, активно вирубуються тропічні ліси — під кукурудзу для технічного спирту. Фермери «третіх країн» вирощують сировину для пального замість рису і пшениці, внаслідок чого погіршується й так несите життя їхніх одноплемінників.

ООН уже назвала вирощування «автомобільних» рослин замість харчових зернових причиною різкого зростання цін на продовольство у всьому світі. Та навіть якщо ігнорувати весь світ із його проблемами, то потреби автомобілістів біопаливо може забезпечити всього відсотків на п’ять...

Такою ж техноутопією можуть стати і відновлювальні джерела електроенергії (омріяні зеленими романтиками вітряки та сонячні батареї), і заходи з переробки відходів, і всі інші, на перший погляд — прогресивні технології, якщо вони націлені не на вирішення проблеми, а на подолання її наслідків.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі