Таємниця острова Пасхи та майбутнє цивілізації - Довкілля - dt.ua

Таємниця острова Пасхи та майбутнє цивілізації

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Ім’я еколога, зоолога, біогеографа та письменника Джеріда Даймонда добре відоме. Його науково-популярні книжки здобули загальне визнання, а вперше опублікована в 1997 р...

Ім’я еколога, зоолога, біогеографа та письменника Джеріда Даймонда добре відоме. Його науково-популярні книжки здобули загальне визнання, а вперше опублікована в 1997 р. книжка «Рушниці, мікроби та сталь» стала справжнім міжнародним бестселером, отримала Пулітцерівську премію в категорії general non-fiction, престижну премію Рон-Пуленк і чимало інших відзнак. «Рушниці...» розійшлися фантастичним для наукової книжки на Заході тиражем понад мільйон примірників. У цій книжці Дж. Даймонд спробував на основі концепції географічного та екологічного детермінізму відповісти на запитання, чому деякі людські співтовариства домоглися більшого, ніж інші. Іншими словами, у чому на етапі зародження цивілізацій (13 тисяч років тому) полягали споконвічні переваги, що виявилися в Європі й тих країнах, які ввійшли в «золотий мільярд». Твір багато в чому спірний, але дуже захоплюючий і розумний.

Нова книжка Даймонда «Колапс», що вийшла в грудні минулого року, розглядає долі загиблих цивілізацій і суспільств із погляду уроків для сучасного людства. Основна ідея автора: головна, у багатьох випадках визначальна причина соціально-історичних катастроф минулого — незбалансований, нестійкий розвиток суспільств на основі неконтрольованого споживання природних ресурсів, що призводить до екологічного, а потім і соціально-економічному колапсу. Автор наводить паралелі з сучасним станом світу та вказує на «больові точки» у розвитку людства. Бажано було б видати її в українському перекладі і покласти на стіл усім, від кого залежить екологічна ситуація в Україні, соціальний, економічний і політичний розвиток нашої країни. Сподіваємося, до цього питання ми ще повернемося на сторінках «Дзеркала тижня». А наразі розглянемо один разючий приклад із минулого, на який звертає нашу увагу Дж. Даймонд.

Острів Пасхи (Рапа-Нуї) — унікальний клаптик суші в південно-східній частині Тихого океану, найвіддаленіший від інших населених земель острів, розташований до сходу від узбережжя найближчого материка (Південної Америки) на 3200 км і віддалений від найближчих населених островів на заході більш ніж на 2000 км. Площа острова — усього 117 квадратних кілометрів, протяжність із заходу на схід 24 км і з півночі на південь — 12 км. Давні остров’яни прославили свій острів на весь світ — вони висікли сотні гігантських кам’яних статуй (моаї), спорудивши їх у різних частинах острова, створили унікальну культуру, сліди якої збереглися до сьогодні. Кам’яні велетні Рапа-Нуї і нині вражають уяву людей. Важко знайти грамотну людину, яка не чула б про загадки острова Пасхи.

Природно, навколо Рапа-Нуї та його гігантських статуй накопичилися величезні нашарування фантастичних гіпотез, майже казкових історій, невірних інтерпретацій і прямих помилок.

Фантасти (а іноді навіть і деякі вчені) часто перебільшували обсяги й технічну складність робіт, виконаних давніми скульпторами на острові Пасхи. Безсумнівно, статуї острова Пасхи зроблені з застосуванням виключно інструментів кам’яного віку, тому що метал на острові до появи європейців був невідомий. До того ж, кам’яні блоки доставлялися без застосування тяглових тварин. З одомашнених їх видів на острові Пасхи до появи європейців були відомі лише кури.

Часто в популярній літературі можна зустріти розповіді про те, що статуї висікалися із дуже міцного каменю з величезною питомою вагою, ледь не з базальту чи граніту, а самі статуї важили близько сотні тонн. Насправді майже всі статуї виготовлені з досить м’яких і відносно легких вулканічних туфів і туфітів, а «капелюшки» для них виготовлялися з туфів і легкої пемзи. Деякі види пемзи в сухому вигляді тримаються на плаву й тонуть лише після того, як пори в породі заповнюються водою. Ці породи досить легко піддаються обробці за допомогою кам’яних рубил і ручних молотів з обсидіану (вулканічного скла), кременю та інших твердих порід.

До речі, властивості матеріалу для статуй і самих рубил дозволяють раціонально пояснити ще одну надуману загадку: безліч незакінчених статуй і величезна кількість кинутих рубил виявлено в головній каменоломні моаї — кратері Рано-Рараку. Більшість дослідників вважали це свідченням того, що давні каменотеси перервали свою роботу раптово, може, навіть в один день, і це могло бути викликано лише якоюсь несподіваною природною чи соціальною катастрофою. Насправді ж кинуті в каменоломні рубила — це відпрацьовані, використані інструменти. Будь-який антрополог, археолог чи етнограф, знайомий із технологіями кам’яного віку, знає, що заточити кремнієвий, обсидіановий або будь-який інший кам’яний інструмент, що затупився, — завдання технічно важке, та й узагалі безглузде — за наявності підручних матеріалів набагато простіше кількома відпрацьованими ударами й відколами виготовити нове рубило. Тому рубила в каменоломнях острова просто викидалися як непотріб, а за століття таких відпрацьованих інструментів накопичилося чимало.

Знайшла раціональне пояснення і велика кількість незакінчених і не відділених від материнської породи статуй. Здебільшого це було викликано чисто технічними причинами: у процесі висікання статуї в м’якій породі скульптори раптом наштовхувалися на більш тверде вулканічне включення (ксеноліт) — камінь тієї самої щільності та міцності, що і рубила, які вони застосовували. Зрозуміло, продовжувати довбати цей камінь не мало сенсу, і в таких випадках робота над статуєю просто припинялася.

Експеримент, проведений групою Тура Хейердала в 1955 р. із залученням остров’ян, переконливо довів, що транспортування і встановлення статуї за допомогою м’язової сили людей із застосуванням дерев’яних важелів, котків і полозів, мотузок із рослинного матеріалу й каменів, технічно складне, але цілком здійсненне завдання. Тих, кого цікавлять деталі, радимо звернутися до будь-якого видання широковідомої книжки Т. Хейердала «Аку-Аку». Втім, ще задовго до Хейердала капітан Дж. Кук дав цілком раціональне пояснення процесу спорудження статуй, що загалом відповідає рішенню, запропонованому більш пізніми дослідниками. Недавні натурні експерименти на острові Пасхи показали, що для виготовлення стандартної статуї за допомогою технологій кам’яного віку «бригаді» десь із 20 скульпторів необхідно працювати приблизно рік. З ручним транспортуванням і установленням такої статуї цілком може впоратися група із сотні (в особливих випадках — кількох сотень) людей. Таким чином, створення кам’яних монументів та інших пам’ятників культури було під силу місцевому населенню без допомоги космічних прибульців чи міфічних «атлантів». Робота, звичайно, трудомістка, але цілком здійсненна.

Дуже показово, що при поясненні загадок острова Пасхи суворі наукові факти й побудовані на їхній основі концепції та теорії виявилися набагато цікавішими та повчальнішими за будь-які умоглядні фантазії, що, утім, часто трапляється в науці.

Приблизно в тому самому ключі слід розглядати й інші загадки острова Пасхи. Одна з них — явна невідповідність реальної продуктивності екосистем острова гіпотетичній кількості людей та їх соціально-економічній організації, які були необхідні для того, щоб упродовж століть висікати гігантські кам’яні статуї.

Зрозуміло, для планування та проведення цих робіт була необхідна досить висока організація та соціальна структуризація суспільства.

Уже перші європейці, які відвідали острів Пасхи — першовідкривач голландець Якоб Роггевен (1722 р.), іспанець Феліпе Гонсалес (1770 р.) і знаменитий англієць Джеймс Кук (1774 р.), — зазначили кілька важливих особливостей: дуже бідне й нечисленне населення (у межах 1500—2000 жителів), повна відсутність лісів і низька продуктивність острова. Наступні дослідники додали до цього безліч інших важливих деталей. З домашніх тварин — лише кури. Наземні ссавці у фауні острова відсутні (за винятком випадково завезених першопоселенцями-полінезійцями пацюків). Немає навіть кажанів. Місцеві наземні види птахів відсутні, а гніздові колонії морських птахів невеликі. Немає місцевих видів великих наземних молюсків. Природна флора острова дуже бідна (менше сотні видів вищих рослин — в основному злаки, осоки й папороті), у ній практично відсутні види, придатні в їжу. Острів безлісний, дерев і чагарників практично немає. Як паливо остров’яни використовували в основному суху траву й дрібні гілки. Через відсутність деревини місцеві жителі не мали матеріалу для будівництва човнів і плотів і майже не займалися риболовлею в океані. На острові не було постійних водотоків (рік і струмків), основне джерело прісної води — дощова волога, яка накопичується в калюжах і в невеличких озерах у кратерах вулканів.

Як же могла ця купка напівголодних людей, які вели злиденний спосіб життя, попри сувору боротьбу за виживання на майже голому острові, займатися зведенням кам’яних платформ, висіканням гігантських статуй та іншими роботами, які вимагають складної організації праці й, відповідно, досить високої соціальної організації? Як могли ці «дикуни» створити складну та високорозвинену культуру, систему вірувань і традицій, розробити унікальну й дотепер не розшифровану систему піктографічної чи навіть ієрогліфічної писемності (знамениті «розмовляючі таблички» кохау ронго-ронго)? Не дивно, що для пояснення цього парадокса були запропоновані фантастичні гіпотези, аж до контактів із позаземними цивілізаціями.

Переконливі відповіді на загадки острова Пасхи в останні десятиріччя дали археологія, палеонтологія, палеопалинологія (наука, що реконструює рослинний світ минулого на основі дослідження викопних пилку і спор рослин), геологія та інші природничі науки. Острів Пасхи не завжди був безлісним і пустельним. Палеоботанічні дані свідчать, що багата екосистема острова сформувалася досить давно, щонайменше за 30 тисяч років до появи на острові людини. За тих часів, коли на його береги приблизно в V—VI століттях нашої ери висадилися перші поселенці-полінезійці, які прибули з заходу, острів Пасхи з біологічної точки зору був аналогом Едемського саду. Вочевидь, група першопоселенців була невеличкою (до 50 чоловік). Відповідно до легенди, вони прибули на двох подвійних каное під керівництвом вождя Хоту Матуа й мали з собою домашніх курей (плюс завезених випадково пацюків), а також невеличкий запас культурних рослин. Це була одна з груп колоністів — представників великого полінезійського народу мореплавців, який колонізував майже всі острови Океанії і за кілька тисячоліть розселився через величезні простори Тихого та Індійського океанів — від Мадагаскара на заході до острова Пасхи на сході та від Гавайських островів на півночі до Нової Зеландії на півдні.

Флора острова була небагата, але різноманітна. Втім, невеличка кількість місцевих видів флори й фауни для таких віддалених океанічних островів швидше правило, ніж виняток. Проте внаслідок цього острівні екосистеми зазвичай досить уразливі й нестійкі до зовнішніх впливів. Проте острів був покритий густим субтропічним лісом, основною породою якого був нині вимерлий вид пальми з роду юбея — близький родич нині існуючої південноамериканської винної пальми. За деякими даними, пальми острова Пасхи були одними з найвищих на Землі. Їхні плоди були їстівні; міцні, товсті та високі стовбури давали прекрасний матеріал для будівництва жител, придатних для морських подорожей і океанської риболовлі каное й катамаранів. Вочевидь, рівні стовбури пальм використовувалися і при транспортуванні та встановленні гігантських статуй. З соку пальми можна було добувати сироп, виготовляти напої та навіть вино, листя використовувалися для виготовлення одягу і як дах для помешкань. Інші види дерев і чагарників вдало доповнювали лісову флору й задовольняли потреби людей. Наприклад, міцна деревина дерева тороміро (ендемічний для острова Пасхи вид софори з сімейства бобових, який нині вимер у природі й збережений лише в кількох ботанічних садах) використовувалася як прекрасне паливо, а також при виготовленні інструментів і сільськогосподарських знарядь, знаменитих пасхальських дерев’яних статуеток і табличок із письменами. З кори і лубу дерева хаухау (вид триумфеттії з сімейства липових) виготовляли міцні мотузки й канати, а також одяг із нетканої матерії (тапа).

Ліси острова населяли різноманітні види пернатих (сови, чаплі, папуги і пастушкові птахи), зокрема й кілька видів ендемічних острівних нелітаючих птахів, які й стали першою та найлегшою здобиччю людей. Гніздові колонії як мінімум 25 видів морських птахів на острові Пасхи за тих часів, вочевидь, нараховували багато мільйонів особин і були найбільшими в усій південній частині Тихого океану. Вулканічні породи й пташиний послід підтримували і підвищували високу родючість грунтів, ідеальних для землеробства. Ліс затримував вологу, запобігав ерозії і підтримував саморегулюючу екосистему острова.

Потрапивши до цього субтропічного раю, маленька група першопоселенців дала початок більш великому населенню, яке за таких умов процвітало й створило унікальне суспільство й культуру острова Пасхи. За різними оцінками, у період найвищого розквіту населення острова досягало 15—20 тисяч чоловік.

Відносний добробут тривав кілька століть, але перші тривожні сигнали проявилися вже незабаром після початкового періоду зростання населення. Викопний пилок показав, що знищення лісів острова до 800 року нашої ери (усього через кілька століть після першої появи на острові людей) уже тривало повним ходом. Ліс розчищався і випалювався для вирощування культурних рослин, дерева вирубували на паливо, для будівництва жител і човнів, для зведення кам’яних статуй. Поступово в більш молодих прошарках пилок пальм і інших лісових видів стає дедалі більш рідкісним і заміщається пилком злаків, осокових і спорами папороті. Саме в цей час населення острова займалося найширокомасштабнішими проектами виготовлення гігантських кам’яних статуй. Вочевидь, соціальна й політична структура пасхальського суспільства тоді досягла свого піка розвитку, і клани змагалися між собою в зведенні дедалі більших культових об’єктів.

До XV століття ліс був фактично знищений, пальми практично вимерли, як і багато видів тварин. Зі знищенням лісів легкі вулканічні грунти острова перестали втримувати вологу. Грунт втратив свій захист. Струмки й джерела зникли, періодичні дощові потоки змивали родючий шар грунту, вітер безперешкодно зносив його частки в океан. Цікаво, що саме до цього періоду належить геніальний винахід остров’ян — «кам’яні сади» (раніше ці накопичення каменів вважалися однією з невирішених загадок острова). Через брак рослинності для захисту своїх полів і городів пасхальці вкривали грунт навколо культурних рослин каменями, які вони зносили з околишніх вулканічних рівнин. Таким чином, знищення лісу завдало смертельного удару уразливому землеробству остров’ян.

А далі наслідки наростали лавиноподібно. Всі дикі види наземних птахів на острові були повністю винищені, а невеличкі колонії морських птахів залишилися лише на сусідніх острівцях і стрімких скелях. Землеробство занепало. Не стало палива для приготування їжі та обігріву жител.

З початку XVII століття і приблизно до середини XVIII століття на острові бушували міжусобні війни і лютував голод. Про це свідчать численні наконечники дротиків і кам’яні ножі, а також жахливі археологічні залишки трапез канібалів. За легендами, що дійшли до нас, найобразливіша «матірна» образа на острові Пасхи звучала так: «М’ясо твоєї матері в мене в зубах!» Населення скоротилося приблизно в 10 разів, із півтора-двох десятків тисяч до приблизно півтори тисячі.

Подальша історія відома: перші європейські мандрівники виявили на острові культові споруди зі слідами руйнації, повалені статуї та інші залишки колишньої цивілізації, нечисленне голодне й дезорганізоване населення, голі безлісні схили і дуже бідний рослинний і тваринний світ...

* * *

Ресурси людства — це не тільки й не стільки ліс і пальми. І наш острів нині — вся планета Земля. Наші екологічні проблеми непорівнянні за масштабами з проблемами давніх пасхальців. Та порівнянні за суттю. Ігнорування цих проблем може призвести до аналогічного результату. І від нас усіх залежить — оберемо ми шлях збалансованого стійкого розвитку чи підемо іншим шляхом... Шляхом острова Пасхи?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво