ТАЄМНИЦЯ «ЧУДОВОЇ» ПШЕНИЦІ - Довкілля - dt.ua

ТАЄМНИЦЯ «ЧУДОВОЇ» ПШЕНИЦІ

3 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 3 жовтня-10 жовтня

Після падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку багато жахів, які мали місце під час його правління, перестали бути таємницею...

Після падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку багато жахів, які мали місце під час його правління, перестали бути таємницею. Але не тільки з людьми жорстоко поводився диктаторський режим — його жертвою стала і природа Іраку.

У результаті масового отруєння метиловою ртуттю на початку 1970-х років в Іраку загинуло приблизно десять тисяч чоловік і ще сто тисяч одержали важкі ушкодження мозку. Режиму Саддама в основному вдалося приховати те, що сталося, від світового співтовариства.

Проблема виникла наприкінці 1960-х — початку 1970-х після цілої низки неврожайних років. Це був період початку «зеленої революції», і уряд Іраку вирішив імпортувати «чудову» пшеницю з Мексики. Проте існувала небезпека, що без обробки фунгіцидом насіння під час довгого транспортування морським шляхом до Іраку могло запліснявіти. Найдешевшим на той момент фунгіцидом виявилася метилова ртуть. Оскільки незадовго до цього її використання було заборонено в Скандинавських країнах і в деяких штатах США через екологічну й токсикологічну небезпеку, світовий ринок був заповнений згаданим вище фунгіцидом, що й спричинило значне падіння цін.

Насіння пшениці обробили метиловою ртуттю й відправили до Басру — порт на півдні Іраку. Але партія прибула з запізненням, і вантажівки й поїзд, які чекали на неї, перерозподілили на транспортування інших вантажів. У результаті зерно врешті-решт потрапило до фермерів лише через кілька місяців. Але час сівби вже давно минув, і на руках в іракських селян виявилося рожеве зерно, яке, як їм сказали, не можна було вживати в їжу, а можна тільки сіяти. Проте останній врожай був таким жалюгідним, що фермерам практично не було чого їсти самим і нічим годувати тварин.

Як і фермери у всьому світі, їхні іракські колеги не довіряли своєму уряду. Деякі з них почали годувати зерном курчат і овець, аби перевірити, чи не виникнуть побічні ефекти. Минали тижні, і нічого незвичного не відбувалося. Тоді деякі почали давати зерно старим людям. Після того, як нічого не сталося й з ними, більшість фермерів почали годувати «чудовою» пшеницею худобу й харчуватися нею самі. Кажуть, дітям навіть подобався рожевий хліб.

Проте десь через півроку з іракської глибинки почали надходити тривожні звістки. Лікарні заповнили пацієнти із симптомами ушкодження центральної нервової системи. Спочатку лікарі не розуміли причин дивної хвороби. Деякі припускали, що це якась епідемія «запалення мозку». Інші ж вказували на можливість отруєння метиловою ртуттю.

До Іраку викликали групу міжнародних експертів по ртуті. Я прибув у країну як співробітник Всесвітньої організації охорони здоров’я. Ми підтвердили припущення про отруєння метиловою ртуттю в результаті вживання заражених харчових продуктів.

Проте які саме продукти були заражені? Хліб міг бути насправді заражений. А оскільки зерном годували курчат, овець і корів, то м’ясо, молоко, сир і масло опинилися в «чорному списку». Аби уникнути проблем, я харчувався лише фініками й американською солониною, законсервованою в 1941—1942 роках для армії США.

Коли встановили, що причиною отруєння є завезена з Мексики пшениця, уряд Іраку вжив рішучих заходів. Фермерам наказали здати решту запасів зерна протягом двох тижнів. Аби підкреслити надзвичайність ситуації, за зберігання рожевої пшениці після закінчення відведених двох тижнів було оголошено страту.

Проте більшість фермерів не мали радіо, телевізорів і не читали щоденних газет. Тоді, як чимало з них дізналися про указ і покарання, два тижні вже минули й армія почала здійснювати смертні вироки стосовно тих, у кого знайшли заборонене зерно. І фермери почали позбавлятися від пшениці, як могли, викидаючи її на узбіччя доріг, у зрошувальні канали й річки. Невдовзі зараженою виявилася риба й мігруючі птахи.

У лікарнях по всій країні лікарі дійшли до висновку, що вони не в змозі допомогти пацієнтам, оскільки жодного визначеного лікування від отруєння метиловою ртуттю не існує. Відповідно до іракської традиції, для будь-якої людини краще померти вдома, у колі сім’ї. Тому усвідомивши, що лікарі не в змозі допомогти їхнім близьким, багато хто забирав своїх хворих родичів додому. У результаті офіційні цифри, відповідно до яких кількість загиблих від отруєння метиловою ртуттю становила 6500 чоловік, включають лише тих, хто помер у лікарнях. А справжня кількість мертвих набагато вища.

Ця криза навчила лікарів краще розпізнавати симптоми отруєння метиловою ртуттю. Приміром, «синдром спокійної дитини», коли матері хвалять своїх дітей за те, що ті ніколи не плачуть, нині вважається ознакою ушкодження мозку, викликаного отруєнням метиловою ртуттю. Після масового отруєння значні зміни зазнало й лікування. Так, з’ясувалося: речовини, які традиційно використовуються для прискорення виділення неорганічних металів з організму людини, не лише не полегшують стан хворого, а й спричиняють посилення симптомів отруєння метиловою ртуттю.

За допомогою різноманітних хитрощів і погроз диктаторському режиму Іраку вдалося зберегти цю трагедію в таємниці. Сьогодні про неї можна розповісти. Проте запитання, чи буде що-небудь зроблено для надання нехай і запізнілої, проте допомоги жертвам цієї трагедії, поки що залишається відкритим.

Примітка. Арне Жернєлов — професор екологічної біохімії, почесний учений і колишній директор Міжнародного інституту аналізу прикладних систем у Відні, експерт ООН із екологічних катастроф.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво