СТИХІЇ ЗВАЛИЩ — «СТОП» - Довкілля - dt.ua

СТИХІЇ ЗВАЛИЩ — «СТОП»

30 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

В Україні стало на кілька великих регіонів менше для проживання і господарювання. У начебто мирний час, без ворожих бомбардувань та штурмів у нашої держави відібрано величезні земельні площі...

В Україні стало на кілька великих регіонів менше для проживання і господарювання. У начебто мирний час, без ворожих бомбардувань та штурмів у нашої держави відібрано величезні земельні площі. Хто насмілився вчинити таке? Примітивні, дикунські сміттєзвалища — як дозволені владою, так і недозволені, кримінальні. Ці об’єкти через недбале, нецивілізоване поводження з відходами стали майже невиліковними ранами землі, лютими ворогами довкілля. Про цю одну з найгостріших сучасних проблем ми й ведемо розмову з президентом державної компанії «Укрекокомресурси» Кабінету міністрів України Світланою НОВОХАЦЬКОЮ.

— Територію України захаращено промисловими та побутовими відходами, — каже Світлана Сергіївна. — Їх накопичилося вже понад 26 мільярдів тонн. Відвали, терикони, шламонакопичувачі, звалища відібрали в України понад 160 тисяч гектарів. І, вочевидь, дуже надовго. Щороку кількість сміття у країні зростає майже на мільярд тонн — на стільки ж, як у дванадцяти разом узятих державах Європейського Союзу. А темпи переробки вторинної сировини істотно знизилися: якщо на початку 90-х утилізувалося 13% твердих відходів, то тепер не більше п’яти.

Злочинне перетворення землі на велетенський смітник різко погіршує умови проживання людей, шкодить їхньому здоров’ю, отруює ґрунти, водні джерела й повітря. Проблема вже набула масштабів національної екологічної катастрофи. Лише у житловому фонді щорічно накопичується понад 11 мільйонів тонн твердих побутових відходів, майже половину з яких становлять використані тара й упаковка. Якщо своєчасно не усувати цей стихійний потік колись корисних речей, перетворених на сміття, то в ньому можна «потонути».

— Охарактеризуйте, будь ласка, «сміттєнакопичувальні» об’єкти, з яких ми почали розмову.

— У діловому спілкуванні спеціально облаштовані, «дозволені» звалища називаються полігонами. В Україні їх — понад 700.

— Але чи заслуговують такої назви самовільні гори сміття?

— Величезна кількість відходів потрапляє саме на недозволені, кримінальні звалища, якими сплюндровано міські околиці, лісопарки, береги водойм, задвірки підприємств, ділянки поблизу залізниць.

В Україні жодне з місць поховання сміття не відповідає екологічним вимогам. Правила експлуатації «узаконених» полігонів грубо порушуються, на них потрапляють небезпечні відходи, з’являється багато фільтрату, утвореного внаслідок змішування з брудом атмосферних опадів. Звалища швидко переповнюються через недостатнє ущільнення скинутого туди. Результат — поширюються неприємні запахи, утворюється сприятливе середовище для скупчень комах, гризунів, бродячих тварин.

Лише мала частина сміття на звалищах розкладається під дією сонця, повітря, води, ґрунтових мікроорганізмів. Більшості відходів для їх розкладу природним шляхом треба дуже багато часу. Зокрема для розкладу поліетилентерефталату, з якого виробляються пляшки популярних напоїв, необхідно аж кілька сотень років. Це — ще одна з причин бурхливого розростання гігантських смітників.

Неабияку тривогу викликає й щорічна поява в Україні близько 350 тисяч тонн токсичних відходів, з яких більше половини осідає у Донбасі, в Дніпропетровській та Запорізькій областях. Досі не покінчено зі шкідливими звичками викидати на купи відносно безпечного сміття шкідливі для здоров’я залишки гальванічних джерел струму, люмінесцентних ламп із вмістом важких металів. Досі в сільських місцевостях дощі й талі води розмивають недбало облаштовані, невдало вкриті склади пестицидів. І від цих отруйних потоків на ланах, у водоймах потерпають флора й фауна. Пластиково-бляшані упаковки напоїв стали «окрасою» практично всіх місць масового відпочинку жителів та гостей багатьох міст України.

Будемо відверті: наша держава є однією з найбільших постачальниць довкіллю неперероблених відходів.

— Які є можливості для подолання «смітникового потопу»?

— Значна частина відходів може не залежуватись на смітниках, а йти у діло, заощаджуючи первинні ресурсні джерела й забезпечуючи випуск металевих виробів, паперу, пластмас, скла, буддеталей, текстилю та іншої вельми цінної продукції з великою економічною вигодою. Плюс у виграші здоров’я людей, тваринного та рослинного світу, чистота міст і сіл, очищення вод, повітря й ґрунтів. Щорічне використання 400 тисяч тонн макулатури дає змогу компенсувати Україні 350 тисяч тонн целюлози і зберегти понад 100 тисяч гектарів лісових угідь. Лише за рахунок збирання й переробки використаної тари та пакувальних матеріалів можна щороку додатково одержувати понад 5 мільйонів тонн цінних виробів та матеріалів.

При виробництві сталі з металобрухту більш як ушестеро знижуються викиди в атмосферу, учетверо — забруднення води, у 16 разів — кількість твердих відходів. До того ж сталь, виплавлена з металобрухту, у 20 разів дешевша від сталі, одержаної з руди.

З промислових та побутових відходів, із органічних відходів сільського господарства можемо одержувати теплову й електричну енергію, нестачу якої відчуває Україна. Цивілізовані держави уже давно пішли цим шляхом і одержують чималий економічний ефект. Алюміній, отриманий з використаних банок з-під напоїв, у 20 (!) разів дешевший від одержаного з бокситів, і при цьому не гіршої якості.

В Україні ще не виділяють зі смітників загальновідомих поліетиленових упаковок. Тисячі тонн використаних ПЕТФ-пляшок валяються в нас у смітті як непотріб. А у США і кількох західноєвропейських країнах уже впроваджено технології переробки цієї використаної тари. Із вторинного полімеру ПЕТФ виготовляють будівельні матеріали, ізоляцію, подушки, автомобільні сидіння, утеплювальні компоненти для верхнього одягу тощо.

Підраховано, що вже на першому етапі утилізації відходів в Україні можна залучити до щорічного господарського обігу майже мільйон тонн вторсировини, випустити продукції на мільярд гривень.

У передових країнах розробляються національні програми, спрямовані на утворення щонайменшої кількості відходів, їх повторне використання, рециркуляцію, безпечні збирання та переробку. Тривалий час товаровиробники високорозвинених держав перераховують певні суми на утилізацію тари своєї продукції і не роблять із цього трагедії. Зате вони живуть у чистих містах та селах, п’ють чисту воду, дихають свіжим повітрям.

— «Укрекокомресурси» — компанія державна. На початковому етапі ринкової економіки це не випадково?

— У цивілізованих країнах проблеми з використаною тарою, упаковкою й іншими твердими побутовими відходами вирішуються на державному рівні. В Україні на перехідному етапі процесу реформування економіки створено державну компанію «Укрекокомресурси», яка покликана координувати роботу у сфері поводження з відходами. Компанія служить не чиїмсь окремим інтересам, а всій країні, всьому народові. Досі жодна структура не бралася за непрості, але життєво важливі завдання — в масштабах усієї держави чітко налагодити збирання, сортування, переробку та утилізацію використаних тари, упаковки, інших промислових і побутових відходів.

— За які кошти слід виконувати цю роботу?

— У держави таких коштів нині немає. Шлях один — діяти так само, як роблять в усіх цивілізованих країнах. У світі працює принцип: хто виробляє відходи, той і повинен їх утилізувати — або оплачувати працю іншого, хто виконує ці операції.

Звичайно, підприємці в умовах ринкової економіки не зацікавлені у розв’язанні екологічних проблем. Прийняті у західних країнах відповідні закони успішно функціонують тому, що вони базуються на принципі: «платить той, хто забруднює».

Оскільки для України така проблема нова, варто звернутися до досвіду першопрохідців — США, Японії, ряду європейських країн. Скажімо, у Німеччині щороку використовують 400 мільярдів штук упаковок. Утворюється 45 мільйонів тонн побутових відходів. З них лише 13 мільйонів тонн спрямовують на полігони, решту утилізують або спалюють (застосовується близько 60 спалювальних систем). У ФРН не дають пропадати марно навіть похованим вторинним ресурсам. Біогаз, одержаний з полігону північніше Лейпцига, дає змогу виробляти власну електроенергію. 60% її продається іншим споживачам. За оцінкою вітчизняних спеціалістів, полігони України здатні поповнювати наші паливні потужності на 10—15 мільйонів кубометрів біогазу щороку. В НДР до об’єднання Німеччини було 500 звалищ, а нині в усій ФРН їх лише 350 — триває процес послідовної ліквідації таких об’єктів. Вже заборонено вивозити туди відходи без попередньої санітарної обробки. Підлягають обов’язковій утилізації відходи: скла — 75%, макулатури — 70%, білої жерсті — 70%.

Більшість німців відповідально ставиться до видалення побутового сміття. 8 із 10 жителів Німеччини виокремлюють із його загальної маси папір, картон, метали, полімерні вироби, склотару і склобій (сортуючи їх на зелене, коричневе та безкольорове скло). Дві третини німців користуються ще й особливими контейнерами для утилізації небезпечних залишків ртутних ламп, батарейок та упаковок від медикаментів. Так само ретельно фільтрують сміття японці, перш ніж розмістити його в спеціальних пакетах із ярликами-квитанціями про оплату вивезення відходів.

Послідовно зменшується кількість сміттєвих полігонів у США: на початку нового століття їх стало менше ще на шістсот.

У кількох європейських країнах відходи, які невигідно переробляти на нові товари, пресуються у плити і заливаються бітумним розчином. Це дає змогу без ускладнень розміщувати їх на невеликих полігонах. Бітумна оболонка вбиває неприємні запахи пресованого сміття, перешкоджає розмноженню гризунів та комах. Для перевезень компактних брикетів не обов’язковий спецтранспорт — згодяться самоскиди будь-яких марок.

Завдяки застосуванню охайних плит, скажімо, у Чехії зникло чимало огидних звалищ. На території, звільненій від одного з них, утворилася до того сприятлива обстановка, що тут після нетривалих рекультиваційних робіт обладнали привабливий міжнародний гольф-клуб.

У Японії з відходів пластмаси навчилися виготовляти тканини. На виставці у швейцарському місті Базелі експонувалися нові, екологічно чисті пакувальні матеріали, які, потрапляючи в ґрунт, швидко розкладаються. У французьких магазинах дедалі частіше продається зубна паста без коробок, косметичні вироби у паперових пакетах, що легко утилізуються, інші товари, які не потребують спеціальної переробки.

— Чому ж ми у справі утилізації відходів пасемо задніх?

— Економіка України впродовж десятиліть формувалася без урахування екологічних особливостей її окремих регіонів. Декларативні обіцянки берегти ресурси здебільшого не виконувалися. До утилізації відходів і охорони природи в колишньому СРСР ставлення було зневажливе, хоча пропаганда стверджувала, буцімто все майже гаразд. Насправді ці господарські напрями фінансувалися за горезвісним залишковим принципом. Нині гіркі плоди такої поведінки пожинають держави СНД, зокрема й Україна.

Західні країни сфокусували увагу на цій проблемі на початку 70-х, на піку економічного піднесення. Послідовно напрацьовували свою нормативно-правову базу. А Україна взялася за вельми складну справу, на жаль, у нелегкий період — під час економічного спаду… Прикро, але ми й досі не сформували державної політики поводження з відходами.

Доводиться вибирати один із двох шляхів: або закуповувати за кордоном технологічні лінії з переробки відходів, або розробляти комплекси агрегатів на основі вітчизняних інженерних рішень. Другий шлях потребує менших грошових вкладень, але для досягнення бажаного ефекту треба більше часу.

Є потреба максимально залучити до господарського використання відпрацьовані технічні оливи, акумулятори і зношені шини, які мають велику ресурсну і ринкову цінність, але їх обіг недостатньо регулюється.

Маємо проблеми і з утилізацією гумових відходів. Приміром, щороку в нас утворюється 150 тисяч тонн зношених шин. Тим часом Україна має технології переробки цієї вторсировини — до 35 тисяч тонн на рік. Є можливість одержувати гумову крихту. Її застосування знижує енергетичні та фінансові витрати підприємств, які випускають нові автопокришки, інші гумотехнічні вироби, тепло- й звукоізоляційні, покрівельні матеріали тощо. Через відсутність вторинної сировини і обігових коштів у Дрогобичі на Прикарпатті простоює завод, здатний утилізувати зношені автопокришки, яких у нас накопичилося дуже багато. Наскільки такі простої для нас невигідні, можна судити бодай із того, що речовина, яка утворюється від переробки шин, заощаджує чималі кількості каучуку.

В Україні ще ніхто не займається питаннями утилізації відпрацьованої побутової техніки: холодильників, пральних машин, кухонних плит, телевізорів, кондиціонерів тощо. І дарма, адже у складі цих пристроїв чимало чорних і кольорових металів, інших деталей, придатних для нового застосування. Є сенс створити сортувальні майданчики спеціально для такої категорії відходів. Так уже роблять у передових зарубіжних державах, а ми й не наближаємося до цієї практики. На таке ж саме «піклування» заслуговують старі, зношені автомобілі, мотоцикли та інші транспортні засоби.

Попередньо відділяючи від твердих побутових відходів харчові залишки, можна налагодити виробництво хорошого добрива. З листя, гілок, тирси одержувати біогумус, вельми корисний для збагачування ґрунтів лісопаркової зони. Але десятки, сотні тисяч тонн цих відходів у нашій країні або спалюються, або вивозяться на звалища.

— Здавна у містах нашої й сусідніх країн сміття прибирають «єдиним навалом»: змішують докупи залишки харчових продуктів, бляшанки, папір, картон, бите скло, поліетилен, пластмасу... Напевне, маємо нарешті-таки розгорнути відповідну роз’яснювальну, виховну роботу серед населення?

— Так, це на часі. Водночас потрібно запровадити порядок, щоб сортування побутових відходів населенням матеріально стимулювалося, як це успішно практикується за кордоном — у Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Данії, Австрії, Нідерландах, інших державах. Там кожну групу відходів вивозять окремо, за певними графіками. Високий відсоток становлять спожиті речі, спрямовані на переробку. Мешканці будинків кладуть відходи до контейнерів, різних за кольорами чи емблемами-позначками. Придатні для утилізації компоненти транспортуються до сортувальних установок, де відбувається доведення до кондицій, що відповідають технічним умовам приймання їх на промислові підприємства як вторинної сировини.

— Яких заходів екологічно-економічного спрямування вжило останнім часом керівництво України?

— У 1998 році прийнято Закон України «Про відходи». Він передбачає, що на виробників продукції, які мають можливість самостійно збирати й утилізувати свою використану тару та упаковку, обов’язок платити за відповідні послуги не поширюється. Ряд важливих постанов прийняв у 1997—2001 роках Кабмін України. Як ми вже відзначали, для координації робіт з використання відходів як вторинної сировини було створено державну компанію «Укрекокомресурси». Уряд схвалив і подав на розгляд Верховної Ради проект кодексу України про відходи, покликаного значно поліпшити діяльність у цій сфері.

Тарифи за надання «утилізаційних» послуг розроблено на підставі проведеного аналізу з урахуванням досвіду розвинених країн, з участю відповідних науково-дослідних інститутів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Розміри тарифів незначні. Оплата послуг не поширюється на упаковку хліба і хлібобулочних виробів, молока, експортної продукції для гуманітарної та технічної допомоги. Вдвічі зменшено тарифи на утилізацію упаковки продукції дитячого харчування та медикаментів. Порівняно з аналогічними тарифами інших країн, наші у кілька разів нижчі. Утилізація, наприклад, полімерної пляшки
з-під води або пакета з-під соку обійдеться лише у 2—3 копійки. Слід зазначити, що вартість послуг піде на покриття валових витрат і практично не зменшуватиме прибутку підприємств.

Використання коштів, одержаних за надання послуг, цілком прозоре і здійснюватиметься за рішенням Технічної ради, до складу якої входять представники відповідних міністерств, організацій, підприємств. Створення потужностей з переробки та утилізації відходів фінансуватиметься на основі тендерів.

ДК «Укрекокомресурси» спільно з місцевими органами виконавчої влади сприятиме конкуренції серед підприємств різних форм власності. Всі кошти матимуть чітке призначення і спрямування. Тож твердження деяких керівників підприємницьких структур та представників іноземних фірм, які працюють в Україні, про недоцільність впровадження запропонованої нині системи і непрозорість використання коштів безпідставні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво