Спирт врятує США, рапс — Європу. Що допоможе Україні? - Довкілля - dt.ua

Спирт врятує США, рапс — Європу. Що допоможе Україні?

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Мінагропром розробив програму створення біодизельного палива. Експерти одностайно заявили, що, з погляду енергонезалежності України, це дуже важливо і за її реалізацію слід братися негайно...

Мінагропром розробив програму створення біодизельного палива. Експерти одностайно заявили, що, з погляду енергонезалежності України, це дуже важливо і за її реалізацію слід братися негайно. Кому як не Україні думати про альтернативні джерела, адже нам бракує нафти. Біодизелем потрібно займатися ще й тому, що в нас багато посівних площ запущені. Скорочуються поля під буряком, пшеницею. Гуляють чорнобильські землі. Втілення програми дозволить вирішити відразу кілька проблем, наприклад екологічного та соціального характеру, допоможе позбутися зовнішньої залежності і повернути людей у село. Вже очевидно, що програма містить безліч складових і для її виконання повинні об’єднати зусилля аграрії, хіміки, механізатори, технологи...

Який внесок у цю програму може зробити українська генетика? Адже без ефективних технічних сортів рослин її не реалізувати? З таким запитанням оглядач «ДТ» звернувся до директора Інституту клітинної біології і генетичної інженерії НАН України, члена-кореспондента НАНУ Ярослава БЛЮМА.

— Ще під час свого першого президентського терміну, — розповів Ярослав Борисович, — президент США Джордж Буш оголосив, що він і його уряд підтримують перспективи розвитку програм із одержання етанолу з рослинної сировини, багатої на крохмаль (кукурудза насамперед), як важливої добавки до автомобільного палива і часткової заміни бензину. На думку Дж.Буша, ця перспектива не є короткостроковою — пальне у країні вироблятиметься у промислових масштабах, із щорічним нарощуванням. Визначено час для реалізації цього завдання — 10—15 років.

У Німеччині, як і в інших країнах Європи, такі цілі озвучено також досить чітко. Тут альтернативне джерело енергії — рапс, із якого планують одержувати в широких масштабах біодизельне мастило. Ця технічна культура має багато переваг. Вона невибаглива, добре росте по всій Європі й у Північній Америці. Рапс давно завоював популярність не лише як олійна, а й як цінна кормова культура. Все це дозволяє стверджувати, що вирощувати рапс безпрограшно і в Україні.

Згідно з даними Асоціації сої США, потреба в біодизельному паливі зросте з 30 млн. галонів 2004 року до 124 млн. галонів протягом наступних десяти років. Німеччина, світовий лідер із виробництва біодизеля, щороку збільшує його виробництво на 40—50 відсотків.

Споживання етанолу 2004 р. у США (приблизно 3,4 млрд. галона) виключило необхідність імпорту 143 млн. дол. барелів нафти і зменшило дефіцит торгового бюджету на 5,1 млрд. дол. Виробництво етанолу нинішнього року сягнуло 4,4 млрд. галонів. У США будуються 16 нових заводів із виробництва етанолу (загалом передбачається побудувати 100 таких заводів).

Завершується будівництво найбільшого у світі заводу з виробництва етанолу в Китаї. Франція планує потроїти виробництво етанолу та біодизеля до 2007 року. Створення і впровадження генетично модифікованих сортів кукурудзи зі стійкістю до комах-шкідників і гербіцидів дозволило різко підвищити її врожайність. Це дало можливість значно збільшити обсяг виробництва етанолу і здешевити його...

Далі Ярослав Борисович скористався нагодою відповісти своїм опонентам, які «дістають» біотехнологів рослин у зв’язку зі створенням ГМО: «Нерідко в цих питаннях ми говоримо про бозна-що. Ну що таке харчові продукти, які споживаються людиною? Це жири, білок і нуклеїнові кислоти. Компоненти, одержані з допомогою генетично модифікованих рослин, це насамперед ДНК — нуклеїнова кислота — і білок, синтезований із матриці ДНК. І те, і друге в будь-якому живому організмі перетравлюється, розкладається до азотистих основ та амінокислот, але в жодному разі не засвоюється у полімерному вигляді клітинами організму. Тому від розмов про міфічну небезпеку ГМО на рівні генетичного апарату людини віє непрофесійною фантастикою, розрахованою на емоції необізнаних людей».

З огляду на це, одержання генетично модифікованих технічних сортів для потреб енергетики тим більш не повинно викликати жодної негативної суспільної реакції, і їх вирощування досить перспективне, впевнений Ярослав Блюм. Воно підтримуватиметься й тим, що ціни на пальне у світі неухильно зростають. Ситуацію загострює і «надвиробництво» пшениці в нашій країні нинішнього року, що може підштовхнути фермерів до думки про невигідність її вирощування за старими технологіями. Збіг усіх цих чинників примусить їх шукати нову галузь докладання сил. І тут виробництво технічних сортів може виявитися дуже доречним.

Жаль, що про це не говорять досить чітко та професійно в Україні. При цьому ніхто не згадує про роль ГМО у вирішенні паливної проблеми. Нині дедалі виразніше заявляє про себе друга хвиля генетичної інженерії, що дозволяє змінювати фізіологічні характеристики рослин, їхній біохімічний склад. Наприклад, застосування нових ферментів дозволить збільшити біомасу рослин, що переробляються, запровадження енергозберігаючих інновацій і виробництво додаткових копродуктів може значно підвищити економічну привабливість виробництва біоетанолу. У разі виробництва біодизеля з рапсу відкриваються широкі перспективи для змін, поліпшення біохімічного складу його олії.

Багато компаній ведуть дослідницькі роботи з рапсом, кукурудзою та іншими перспективними культурами рослин, щоб одержати з допомогою генетичної інженерії якісніше й дешевше пальне. Будь-яка олійна культура, що вирощується у наших умовах, може стати джерелом для виготовлення біодизеля. Взяти хоча б соняшник. Проте рапс економічно вигідніший і технологічно простіший. Картопля теж могла б стати джерелом одержання іншого виду пального — етанолу.

— На жаль, в Україні ніхто на цьому напрямі не працює, і без наявності відповідної державної підтримки та співпраці з іноземними лабораторіями й компаніями ми навряд чи зможемо ефективно розпочати ці роботи, — вважає Ярослав Блюм. — Це якісно інший напрям. Він пов’язаний із оснащенням лабораторій додатковою дорогою технікою.

Ще одна складність — генетичні конструкції, що мають бути використані для цього напряму, досить складні. Щоб їх створити, потрібно навчитися маніпулювати не одним-двома генами, як у задачах, які донедавна розв’язували генетики. Тут потрібно керувати роботою найчастіше цілого каскаду генів, оскільки це ланцюги синтезу тієї чи іншої речовини або групи речовин.

Ну і головна перешкода — у настороженому ставленні нашого суспільства до ГМО.

Промовиста закономірність — чим бідніша країна, тим, як правило, більше вона налаштована проти ГМО. У країнах, де населення голодує, чомусь вважають, що в такий спосіб можуть бути підірвані їхні генетичні ресурси і виникне загроза біорозмаїттю у країні. Дуже рішуче виступають проти ГМО такі країни, як Ефіопія, Зімбабве, Замбія або Ангола. Тут люди помирають від недоїдання, а коли США надає їм безплатно кукурудзу (яку споживають у їжу й самі американці), президент голодуючої країни демонстративно відмовляється приймати допомогу, оскільки це ГМ-рослина.

Спостерігається й інша тенденція: з підвищенням рівня освіти і науки настрої змінюються. Наприклад, у найрозвиненішій країні Африки — Південно-Африканській Республіці — нормальне законодавство в галузі ГМО, тут проводять випробування таких рослин і навіть вирощують промислові сорти, особливо бавовну.

Китай так само інтенсивно орієнтується на ринок із ГМО. Це країна, яка дуже швидко прогресує і чудово сприймає сучасні передові віяння. Так, спочатку вони трохи блокували впровадження технологій західних біотехнологічних компаній під різними приводами. Однак при цьому китайці самі налагоджували виробництво ГМО. Така далекоглядна політика дала результати. Площі під ГМО там поки що невеликі, але китайці вирощують ці продукти в себе на полях, у них є власні сорти.

Якщо оцінити ситуацію загалом, не озираючись на страшилки й інші емоційні оцінки, країни-експортери сільгосппродукції так чи інакше займаються вирощуванням ГМ-продукції, оскільки це дає їм дедалі більші прибутки, а хто цим не займається — все більше відстає. На першому місці в цих перегонах, звісно, США, на другому — Аргентина, далі — Канада, Бразилія, Китай... На цей шлях уже стала низка інших латиноамериканських країн, ПАР, Індія, Австралія, Іспанія. І хоч Росія не є таким уже потужним експортером сільгосппродукції, але й вона реєструє, а також випробовує власні нові ГМ-сорти. Чому ж ми залишаємося осторонь та ще й вигадуємо різні відмовки, які можна почути тільки в дуже відсталих і бідних країнах?..

Можуть заперечити: ми, мовляв, не самотні. У Європі багато противників ГМО. Проте там це явище тимчасове і пояснюється тим, що на континенті розвинувся субсидований ринок сільськогосподарських продуктів. У результаті Європа не потребує виробництва надлишкової продукції. Вона, навпаки, намагається відрегулювати цей ринок у бік зменшення. І все-таки необхідність не програти нові технологічні війни (як уже неодноразово Європа програвала США — наприклад, із розгортанням ринку комп’ютерів) примушує Старий Світ впливати на своїх консерваторів. ЄС починає тиснути на національні уряди, на захисників довкілля (звичайно, у межах здорового глузду), щоб розвивати ці технології.

Те, що перешкоджати розвитку ГМО економічно невигідно, ЄС уже мав можливість відчути, коли всі біотехнологічні компанії буквально вивели виробництво цієї продукції з Європи, а їхні фахівці переїхали працювати до США. Так, німецькі компанії «Багер» і «БАСФ» виготовляють біотехнологічні продукти в Америці і там-таки їх продають. Туди ж перевела свій генно-інженерний бізнес Швейцарсько-британська компанія «Сингента». Отже, від недоцільної боротьби з ГМО Європа програє за всіма статтями.

Європейський зелений максималізм, — вважає Ярослав Блюм, — був покараний абсолютно анекдотичним чином, коли компанія «Сингента», реорганізовуючи свій науковий центр у Великобританії, сформулювала власну європейську стратегічну політику приблизно в такому ключі: «Гаразд, якщо Європа не хоче ГМО, ми створимо чудовий центр для розробки хімічних засобів захисту рослин нових поколінь. Вони будуть ефективнішими, якіснішими і менше шкодитимуть здоров’ю людини й довкіллю». І створили. Тепер вороги генетично модифікованої продукції мають можливість споживати в їжу рослини, вирощені із застосуванням новітніх гербіцидів та пестицидів...

Але при цьому слід себе запитати: а що шкідливіше — ГМО, які дозволяють зводити до мінімуму використання хімічних препаратів на полях, чи нове покоління гербіцидів-пестицидів, які хоча й менш небезпечні, ніж старі, однак накопичуватимуться в печінці та інших органах?

«Мене вражає, — підсумував розмову Ярослав Борисович, — логіка противників біотехнології, які борються за найархаїчніші речі у світі під гаслом турботи про здоров’я нації. Нам варто було б створити адміністративну структуру, яка сприяла б розвитку біотехнологічних досліджень. Треба розвинути широкий спектр технологій для виробництва біопалива. Нові розробки дозволять руйнувати рослинну целюлозу кукурудзи для вивільнення цукрів і продукувати етанол. Це істотно знизить собівартість і підвищить ефективність етанолу. Сьогодні біодизель одержують із олій і жирів рапсу та сої. У перспективі це можуть бути нові сорти соняшнику або навіть… водорості. Великомасштабне виробництво біопалива можна розвинути на матеріалах, які містять лігнін і целюлозу (стебла різноманітних рослин). Біотехнологія, що грунтується на сучасних досягненнях генетичної інженерії, дозволить одержувати пальне з додаткових кормових рослинних джерел, таких, як малі чагарники і навіть багаторічні трави».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво