Сміття Європи - Довкілля - dt.ua

Сміття Європи

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Країни Європейського економічного простору (ЄвЕП) завдяки екологічному законодавству досягли відчутного прогресу у сфері нейтралізації відходів...

Країни Європейського економічного простору (ЄвЕП) завдяки екологічному законодавству досягли відчутного прогресу у сфері нейтралізації відходів. Цю домашню роботу мусить також виконати Україна, якщо хочемо всерйоз думати про євроінтеграцію. Легко не буде: «екологічне» законодавство, яке діє в Європейському економічному просторі та Швейцарії, налічує понад 400 правових актів. Його творили поступово протягом 30 років, однак нові члени ЄС мали на його запровадження значно менше часу.

Законодавство ЄвЕП і Швейцарії змушує виробників наперед думати про екологічні наслідки своєї діяльності. Отже, підприємство мусить обрати такий спосіб виробництва, який дозволить запобігти утворенню відходів або мінімалізувати їх кількість. Якщо уникнути відходів неможливо, вони повинні бути повторно використані в іншому технологічному процесі, в тому ж місці, де вони утворилися. В крайньому разі, за умови відсутності відповідної технології переробки, промислові відходи можна вивозити за межі підприємства, але в жодному разі не на сміттєзвалище. Особливо, якщо вони належать до категорії небезпечних. Причому специфікації, долучені до національних законів «Про відходи» — дуже точні й тому важко їх обійти.

Можна припустити, що автоматичне запровадження таких регуляцій в Україні змусило б майже всю промисловість півдня й сходу припинити свою діяльність. У кращому разі ціни на вироби великих металургійних комбінатів виросли б настільки, що український експорт — двигун економічного зростання — став би недоцільним.

Закони «Про відходи» та «Про упаковку» (а точніше, їх національні варіанти), запроваджують обов’язок дотримуватися стислої процедури щодо відходів — як промислових, так і комунальних. Як уже згадувалося, насамперед потрібно так проектувати технологічні процеси, вироби та упаковку, щоб уникати відходів або використовувати чи нейтралізувати їх на місці. До того ж обов’язковим є сортування сміття.

Головна проблема України у виконанні екологічних вимог ЄС — це аж ніяк не засміченість вулиць (в Амстердамі, скажімо, не набагато краще). Найбільш відрізняє українські міста від західних цілковита відсутність кольорових контейнерів окремо для кожного виду сміття: паперу, скла, металу та пластмаси. Переробка зібраної у такий спосіб вторинної сировини є дуже рентабельним бізнесом та ще дозволяє зменшити на 70% кількість складованих на сміттєзвалищах відходів. Причому такого високого показника досягли лише на Заході. Коли в 1993 році встановили кольорові контейнери в Кракові, вдалося відсортувати тільки чотири відсотки вторинної сировини. Екологічна свідомість краків’ян розбуджувалася поступово, та нині вже вдається відсортувати більше. Однак навіть ті незначні відсотки пішли природі й місту на користь. До речі, повторне використання та переробку відходів вважають одним із найперспективніших напрямів інвестиційної експансії польського та словацького бізнесу в Україну.

Після попереднього сортування повинно залишитися не більш ніж 30—40% маси комунального сміття. Що стосується промислових відходів, то цей показник може помітно відрізнятися залежно від виду виробництва. Згідно з європейським законодавством, те, що не може стати вторинною сировиною, слід переробляти в інший спосіб. Наприклад, спалювати з метою отримання теплоенергії або добувати зі сміття природний газ (який дозволяє забезпечити до п’яти відсотків потреб комунальної господарки). Деякі матеріали, які закон класифікує як небезпечні, треба нейтралізувати або складувати у спеціалізованих об’єктах. Вивезення на сміттєзвалище є крайністю, але і тут є нюанс: закони запроваджують жорсткі технологічні вимоги щодо такого об’єкта. Українські звалища в ці реалії не вписуються аж ніяк.

Набагато краще підготовлена Україна до запровадження західноєвропейських законів у галузі упаковки. Країни ЄвЕП та Швейцарія вимагають від виробників ще на стадії проектування дбати про уникнення надмірної маси продукції і об’єму упакувань та врахувати їх уплив на середовище. Українські виробники тари й упаковки не повинні мати з цими вимогами проблем, оскільки більшість фірм уже сьогодні працюють за європейськими схемами.

Однак певні нюанси тут також є. Західне законодавство накладає на виробників, імпортерів та торговців обов’язок приймання за власний рахунок використаної тари, а також самостійної сегрегації пакувальних відходів. Для прикладу, продавці пива повинні скуповувати від клієнта порожні пляшки в приміщені магазину. Причому вони не мають права відмовити особі, яка придбала пиво в іншій крамниці. На практиці в центральноєвропейських країнах цей принцип не завжди спрацьовує.

Вершиною винахідливості європейських законодавців є так звані депозитна та продуктова оплати. Перша стосується лише свинцевих акумуляторів і її дописують до ціни таких виробів. Скажімо, у Польщі вона становить 30 злотих (50 грн.) і цю суму споживачеві повертають тільки тоді, коли він віддасть використаний акумулятор продавцеві або занесе до спеціального пункту приймання. Натомість продуктова оплата стосується інших виробів і вона є еквівалентом екологічних збитків, які спричиняє упаковка. Її сплачують виробники, які не забезпечили мінімального обов’язкового рівня повторного використання або рециклінгу в даному році. Квоти повторного використання записані в додатках до національних законів «Про відходи», згідно з загальними вимогами Європейської комісії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво