ПРОТЯГИ НА ТРАНСКОРДОННИХ КОРИДОРАХ - Довкілля - dt.ua

ПРОТЯГИ НА ТРАНСКОРДОННИХ КОРИДОРАХ

29 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 29 серпня-5 вересня

Мабуть, найвлучніше про Буковину сказано в ходовій фразі про те, що якби Господь вирішив провести на землі відпустку, то неодмінно обрав би саме цей райський куточок...

Мабуть, найвлучніше про Буковину сказано в ходовій фразі про те, що якби Господь вирішив провести на землі відпустку, то неодмінно обрав би саме цей райський куточок. Завдяки благодатному клімату, лікувальним джерелам та іншим природним багатствам, розкішним краєвидам і прекрасним старовинним Чернівцям Буковина могла б стати рекреаційно-туристичною зоною світового рівня. Але не стала. Маючи в надрах різноманітні цінні корисні копалини, могла б примножувати бюджет за рахунок їх освоєння. Однак намагання обласної влади побудувати Лопушнянський нафтопереробний комплекс на багатому карпатському родовищі поховали демагогічні протести поборників незайманого довкілля і сакраментальним «не на часі», що прозвучало «згори». Могла б за допомогою однієї з найбільших у Європі Дністровської гідроакумулюючої станції транспортувати електроенергію навіть сусідам через кордон (зрозуміло, не за «спасибі»), якби ту станцію нарешті пощастило добудувати. Але на цю благородну справу ніяк не знайдеться інвестор з 1,4 млрд. гривень. Словом, багато чого могла б зробити Буковина доброго і собі, й іншим. Натомість останнім часом про неї здебільшого чутно в зв’язку з усілякими мітингами, протестами, невдоволенням.

— Це, зокрема, свідчить, що в краї зібралася чимала кількість вільної енергії, яка, не маючи творчого запиту, не може реалізуватися в суспільно-корисні справи, — переконаний директор Державного науково-технічного центру з міжгалузевих і регіональних проблем екологічної безпеки і ресурсозбереження «Екоресурс», кандидат технічних наук Зіновій БРОЙДЕ. — Досить загрозливі, між іншим, тенденції. Назрівають переміни, і важко наразі передбачити, якими вони будуть для Буковини.

Наприкінці 60-х років у Москві зрозуміли, що густонаселена Буковина з надлишком робочої сили, особливо на селі (історично ця проблема вирішувалась масовими міграціями в пошуках роботи в Америку, Західну Європу, але в умовах СРСР цього уже статися не могло), накопичує у собі вибух соціальних невдоволень. І тоді Кремль прийняв досить мудре на ті часи рішення: побудувати в Чернівцях низку великих підприємств для потреб військово-промислового комплексу. Те, що на подібних підприємствах розвинених країн робили дві тисячі робітників, на Буковині — двадцять дві з відповідно розділеною малою зарплатою, зате з гарантованою зайнятістю й соціальним захистом. Це було штучне насадження в економічну структуру краю. Як тільки розпався СРСР — не стало й тих заводів. Натомість нова влада, на жаль, нічого не запропонувала, і економічний ресурс області продовжує перебувати в дрімотному стані. Хоча, повторюся, за відповідних умов міг би принести колосальну користь не тільки Буковині, Україні, але й всій Європі.

Біда в тому, що нині в державі загалом відсутня продумана послідовна політика регіонального розвитку, спрямована на підвищення ролі регіонів, їхнього економічного потенціалу, зменшення регіональних диспропорцій. Не можна ж весь сир класти в один вареник, і не можна допускати, щоб розвиток певного регіону залежав, як зараз ведеться, від прихильності чи неприхильності до нього перших осіб держави, які розглядають його з точки зору родинних, кланових, галузевих, ще якихось суто суб’єктивних інтересів. Це нікому, як свідчить досить гіркий досвід сьогодення, не на користь. Потрібна комплексна програма розвитку країни з урахуванням можливостей кожного регіону.

— На Буковині, зокрема, закладений величезний потенціал для стрімкого економічного злету, — переконаний З.Бройде. — Маю на увазі потенціал трансконтинентальних комунікацій, який нині практично не використовується, але який свого часу за дуже короткий термін вивів цей край на провідне місце в Європі. Буковина, як, певно, жодний інший європейський регіон, має унікальне геоландшафтне і геополітичне розташування. Тут поєднані дві, на перший погляд, протилежні, але насправді єдині у своїй суті особливості. Буковина завжди була на кордоні держав, до складу яких входила, водночас перебуваючи в самому центрі Європи. Причому, що дуже важливо, географічно не замкнутому центрі, легкодоступному для будь-яких комунікацій. Адже Карпати, що закривають дорогу в Європу, тут відступають, утворюючи унікальний за зручностями транзитний коридор в усі без винятку напрямки.

Оцей створений самою природою коридор завжди був штучно перерізаний державними кордонами, які не дозволяли використовувати його комунікаційні можливості. До всього правителі держав, до яких волею долі довелося входити Буковині, завжди дивилися на неї, як на далеку й малозначиму околицю (на превеликий жаль, те ж маємо і зараз). Потрібні були розум і далекоглядність австрійського монарха Франца Йосифа, який зумів збагнути суть Буковини, Чернівців зокрема, як потужного транскордонного європейського вузла. Тому цісарська влада, запанувавши на Буковині, негайно взялася за впорядкування тут доріг, розбудову залізниць. Ураз пожвавилась економіка Буковини (зрозуміло, і всієї держави також), почала стрімко розвиватися торгівля. За статистичними показниками розвитку транспорту, на початку ХХ століття Буковина не поступалася таким сьогодні всесвітньо відомим австрійським туристичним центрам, як Зальцбург і Карінтія. У Чернівцях, ще зовсім недавно бідненькому містечку, почали створюватись і процвітати потужні європейські банки, біржі, торгові палати — тобто пішли фінансові потоки. Становлення університету сприяло обміну інтелектуальними, інформаційними цінностями.

На жаль, ХХ століття революціями, війнами перерізало ці животворчі комунікаційні артерії. Буковина й Чернівці поступово перетворилися на такий собі радянський тупик, причому в усіх відношеннях. Але будь-який регіон має свою пам’ять. Тільки розвалився Радянський Союз і впала його залізна завіса, як Чернівці знову в один момент «згадали» про колишні комунікаційні зв’язки і перетворились на один із найбільших в СНД центрів оптової торгівлі. Щоправда, в дуже примітивній її формі. На жаль, на дрібногуртовому базарі увесь потенціал транзитного розвитоку і «застряг».

Калинівський базар, який став візитною карткою Чернівців, є своєрідною мутацією цивілізованого бізнесу. Він дав свого часу можливість багатьом людям вижити, але його «філософія» стала зашморгом на шиї для подальшого соціально-економічного розвитку та капіталізації краю. Тут крутяться величезні гроші, але вони не створюють нових суспільних цінностей. Базарна ментальність проникла в усі сфери життя. Місто поступово деградує й занепадає. Причому цей занепад набуває конкретних матеріалізованих форм і перетворюється на серйозну небезпеку. У тому числі й небезпеку остаточно втратити ті виробництва, які ще залишилися.

Поки Чернівці борсаються в базарній стихії, сусідні міста — Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Луцьк — стали потужними бізнесовими центрами і «лускають» у конкурентній боротьбі чернівецькі підприємства, як горіхи, один за одним, скуповуючи їхні акції і доводячи до банкрутства. Або візьмемо банківську систему міста. Чернівці сьогодні репрезентовані у ній одним-єдиним і, відверто кажучи, не найсильнішим своїм банком (для порівняння — Франківськ має три своїх банки). Натомість у місті відкрито філії львівських, київських, дніпропетровських банків, які зосереджують рух капіталу.

Запекла боротьба в Чернівцях між мерією і облдержадміністрацією, яку зараз маємо і яка є характерною рисою політичного життя багатьох регіонів країни, — зовсім не якесь прикре непорозуміння між виконавчою владою і органами місцевого самоврядування, і тим більше зіткнення інтересів й амбіцій певних осіб. Це результат загострення набагато глибших соціальних процесів, коли вирішується питання подальшого розвитку регіону: бути йому і надалі безнадійно-дотаційним економічно-політичним тупиком або стати нарешті, як це визначено долею, воротами держави у Європу і світ. Вибір багато в чому залежить від вибору обласного центру.

Але замість розгортання традиційної й природної для Буковини інтенсивної розбудови економіки на перехресті світових транскордонних комунікацій з розумним використанням унікальних геоландшафтних особливостей краю, влада продовжує поглиблювати успадковану від СРСР замкненість цієї прикордонної області з екстенсивною експлуатацією її природних ресурсів (в тому числі й людських), декоруючи свої дії досить принизливою й малоефективною дотаційною підтримкою. Порівняно з темпами розвитку по інший бік вже недалекого нового кордону з розширеним Євросоюзом це провокує виникнення тут нової «лінії Керзона» і загострення внутрішніх і зовнішніх конфліктів, що врешті й маємо.

Світова практика державотворення свідчить: саме такі регіони, як Буковина, — поліетнічні, гірські, густонаселені, як правило, є депресивними (оскільки концентрують значну кількість незадіяної соціальної енергії) і стикаються зі значними проблемами. Можна, як це робив СРСР, набудувати нікому непотрібні заводи-гіганти й на певний час нівелювати ці проблеми. А можна, як це було при Габсбургах, розвивати транскордонну кооперацію, торгівлю, туризм, що різко покращить темпи розвитку економіки, інвестиційну привабливість регіону, зайнятість населення, стандарти життя і, відповідно, надходження до державного і місцевих бюджетів.

Про це свідчить і багатий досвід багатьох країн Європи, які вирівнювали внутрішні і зовнішні диспропорції за допомогою єврорегіонів — транскордонної співпраці адміністративно-територіальних одиниць суміжних держав відповідно до дво- або багатосторонніх угод між ними. Єврорегіони уже стали перспективним інструментом і добре налагодженим механізмом для послідовного розв’язання проблем усіх рівнів, що закріплено у багатьох міжнародних документах. Необхідність імплементації саме таких підходів до міжрегіональної транскордонної співпраці випливає із підсумкових документів саміту «Україна — ЄС», де така співпраця була визнана серед основних пріоритетів у стосунках нашої країни з Євросоюзом.

Поки ми здебільшого на словах проголошуємо свій європейський вибір і бажання увійти в Євросоюз, ЄС разом з НАТО самі стрімко наближаються до наших кордонів. У зоні їхнього розширення на схід від Балтики до Середземного моря Україна межує з усіма країнами—кандидатами на вступ до ЄС у цій зоні. Отож має унікальну можливість нарешті практично реалізувати свою транзитну суть на транспортно-торговому європейському перехресті захід—схід і південь—північ, що, врешті, передбачено Комплексною програмою утвердження України як транзитної держави. Буковина, Чернівці можуть відіграти в цих інтеграційних і для усіх вигідних процесах найвагомішу роль. Тим більше, що Євросоюз, проголошуючи ідею спільної Європи не у географічному, політичному чи економічному вимірах, а насамперед як формування і розвиток вільного та різноманітного європейського культурного простору, надає величезного значення розвиткові регіонів, особливо прикордонних, і своєю регіональною політикою сприяє ефективному використанню їхніх можливостей, наявних і прихованих ресурсів.

Хоч як прикро це констатувати, але Україна практично не використовує внутрішній потенціал міжрегіональної та транскордонної співпраці з сусідами та країнами ЄС, що залишає її зовнішню політику без додаткового виміру міждержавних стосунків, який сьогодні успішно реалізовує «Європа Регіонів», а її державний бюджет — без таких потрібних зараз зовнішніх інвестицій. Адже за існуючою практикою Європейського фонду регіонального розвитку допомога з боку ЄС (ні багато ні мало — 85 % від загальних витрат) надається таким регіонам саме як доповнення до національних асигнувань, а не замість них. Де ті асигнування? Де продумана регіональна політика?..

Поки ми про це говоримо, мало що роблячи, Румунія, приміром, давно прийняла і активно впроваджує в життя конкретні проекти транскордонної співпраці і має істотну фінансову підтримку від ЄС. А з українського боку, де кордон з Румунією — майже половина західного кордону держави, досі не знайдено адекватних кроків. За таким вичікувальним сценарієм ініціатива у транскордонній співпраці у нашому регіоні, а разом з нею і фінансування, остаточно перейдуть до румунської сторони, яка завдяки своїй багаторічній і послідовній політиці на державному рівні вже залучила до реалізації своїх міжрегіональних проектів понад 300 млн. євро у вигляді пільгових кредитів і грантів ЄС. Ми також маємо наробки з міжнародної транскордонної співпраці, причому принципово новий її механізм — Екоєврорегіон, запроваджений як модель сталого просторового розвитку у складі єврорегіону «Верхній Прут». На жаль, він не має належної державної підтримки.

Складається враження, ніби Київ ладен взагалі не помічати регіонів з їхніми проблемами, будуючи з ними взаємини за принципами фаворитизму, а не загального гармонійного розвитку країни. Звичайно, дуже добре, що активно розвивається транспортний коридор у напрямку Чернігова і далі на Москву, всебічно проробляється транзит Одеса—Броди. Але цього замало. Треба активніше використовувати потужні трансформаційні можливості західних кордонів країни, розбудовуючи, зокрема, уже існуючу систему єврорегіонів, яка створює усі умови для формування зваженої регіональної політики і прискорення процесів інтеграції до сучасної Європи. Тим більше, що сама Європа і такі впливові політичні органи, як НАТО, Рада Європи, ОБСЄ, виказують до єврорегіонів значний інтерес і підтримку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво