Про нижнє Дніпро та риборозведення. А також про фінансову кризу, «Червону книгу» і здоровий глузд

Поділитися
Уже в перше десятиліття після будівництва Каховської ГЕС стало зрозуміло, що це не тільки «видатне досягнення»...

Уже в перше десятиліття після будівництва Каховської ГЕС стало зрозуміло, що це не тільки «видатне досягнення». Деякі зміни були явно несприятливими — і це не тільки підтоплення сіл. Поява греблі призвела до значного зниження рибних запасів. Чинників негативного впливу багато: і зміна складу води, і несприятливий гідрорежим (уповільнення течій), і зменшення вмісту у воді кисню. Але головним, мабуть, було те, що з 70-х років минулого століття в усіх водоймах Нижнього Дніпра та у Каховському водосховищі відбувається накопичення мулу. І тепер товщина цих шарів — від кількох десятків сантиметрів у річках нижнього Дніпра до півтора-двох метрів в озерах. І навіть до 10 (!) і більше метрів — у Каховському водосховищі. Але ж риба на мулі не нереститься! Чи майже не нереститься. Їй потрібен пісок, гравій або скупчення черепашок молюсків.

Саме тому в Херсонській області й були побудовані риборозвідні заводи. На той час стало ясно, що без розведення риб у неволі і подальшого їх випускання у природне середовище іхтіофауна нижнього Дніпра приречена (принаймні як об’єкт господарського використання). Ініціатором і керівником будівництва цих заводів був Степан Артющик, який багато років (з 1969-го по 2005 р.) очолював Херсонську рибінспекцію. «Первістком» був Херсонський виробничо-експериментальний завод (Голопристанський район) з розведення молоді частикових риб: його збудували в 1981 р. 1984 року в Білозерському районі з’явився виробничо-експериментальний Дніпровський осетровий риборозвідний завод. І нарешті наймолодший — Новокаховський державний виробничо-експериментальний завод з розведення молоді частикових риб. Його збудовано у
1988 р. у південно-західній частині Каховського району — на північно-східній «околиці» Козачотабірної арени ніжньодніпровських пісків. Для довідки: частиковими називають риб із ряду коропових (сазан, білий амур, золотий і срібний карась) і деяких інших. Саме про ці «частикові» заводи і йтиметься далі, тому що саме вони відіграють головну роль у підтриманні популяцій риб нижнього Дніпра.

В обох заводів завдання, загалом, майже однакові. Головне з них — розведення і випускання у природні водойми молоді рослиноїдних риб. А саме: сазана (його часто називають коропом), білого амура, строкатого і білого товстолобика. Але розводять ще й хижих риб. На херсонському заводі — щуку, на новокаховському — судака, щуку і сома. А в останні роки на новокаховському заводі почали роботу ще з двома видами — лин і тарань.

Обидва заводи — повносистемні, тобто тут є риби-плідники, й вирощування відбувається від ікринки до риб-дворічок (саме в такому віці «живе срібло» випускають у водойми).

Трохи статистики: площа ставків херсонського заводу — 650 га, новокаховського — 850 га. Продуктивність: у 2008 р. було випущено 2,4 і 2,3 млн. особин відповідно. В основному це, звичайно, молодь рослиноїдних риб. Але не забувають і про хижих. У 2008 р. новокаховський завод випустив 100 тис. особин молоді щуки, судака та сома. А цього року вже херсонський завод планує почати «ощучувати» нижній Дніпро: 60 тис. зубастих дворічок підуть у річки та озера.

Між іншим, достовірність цих даних підтвердили... рибалки (як цілком законні, так і «не дуже»). Уже два роки поспіль (зазвичай восени) авторові розповідають про тарань, яка невідомо звідки припливла. Та тільки це не тараня, це — молодь коропа, товстолобика і білого амура!

Чи потрібні риборозвідні заводи?

Адже справді існує і така точка зору: мовляв, не потрібно втручатися у справи природи, вона краще знає, що і як робити. Чесно кажучи, я і сам (як біолог) прибічник найменшого втручання в природне середовище. Проте стан нерестовищ у нижньому Дніпрі та Каховському водосховищі наближається до катастрофічного!

За даними фахівців і різноманітних відомств, на даний час більша частина популяцій промислових риб нижнього Дніпра і Каховського водосховища відтворюється на риборозвідних заводах. І розведення риб у неволі є компенсацією тієї шкоди, якої природі завдала людина.

У перспективі, до речі, планується довести потужності новокаховського заводу до трьох мільйонів, а херсонського — до 2,5 мільйона риб. Є намір освоїти ще два аборигенні види — жереха для водойм середнього Дніпра і рибця — для нижнього. Ці види ще недавно в нас жили, але зникли.

До речі, не треба забувати й про те, що велику частину риб, яких розводять і випускають, становлять коропові вселенці: білий амур, білий і строкатий товстолобик. Вони стали важливими промисловими видами: м’ясо чудове, краще, ніж у багатьох аборигенних видів. Тому «екзоти», крім усього іншого, беруть на себе значну частину промислового навантаження: найчастіше рибалки виловлюють саме їх, а не місцеві види риб. І це охороняє аборигенні види від перелову.

І ще одна обставина — дуже важлива. Річ у тім, що вселенці з Далекого Сходу дедалі необхідніші: для боротьби із заростанням водойм. В останні роки заростання набуло характеру майже катастрофічного: величезні маси водних рослин покривають поверхню озер і «забивають» озера, протоки й навіть річки. А після відмирання органічна речовина із цих рослин перетворюється на мул. Так-от, білий амур на 1 кг приросту ваги поїдає 30 кг вищих водних рослин! Приблизно такі самі апетити й у білого товстолобика: тільки він живиться переважно одноклітинними водоростями. Отже, ці ненажерливі рослиноїдні риби є нашими союзниками в боротьбі за порятунок Дніпра.

На жаль, останнім часом фінансування риборозвідних заводів урізали. Зрозуміло, ніякої «змови» тут немає: криза! Але, як мовиться, від цього не легше. І в останні півроку першочергове завдання обох заводів — вижити й не скоротити обсягів виробництва. І не дати загинути риборозведенню на нижньому Дніпрі. Адже йдеться не тільки про два підприємства, які є гордістю Херсонської області та України. Йдеться про Дніпро та його рибні запаси.

На даний час велику частину риб фауни України (32 види) занесено до Червоної книги. А для того, щоб вести роботу з «червонокнижним» видом, потрібно отримати спеціальний дозвіл. Тим паче якщо рідкісний вид необхідно відловити. Зокрема й тоді, коли відловлювання потрібне для розведення виду. Відповідно до законодавства України, такі дозволи видає Міністерство охорони навколишнього природного середовища. Звичайно, якщо відловлювання передбачається для подальшого розведення, то дозволи начебто мають видавати без особливих перешкод. Але на практиці часто відбувається інакше: спрацьовує принцип «як би чого не вийшло». Яскравий приклад — ситуація з білугою. Ні в 2008-му, ні в 2009 році Дніпровському осетровому заводу дозволу на відловлювання плідників так і не видали, і потомства не отримано. І це при тому, що в Дніпрі популяції цього виду вже не розмножуються.

Ну а тепер, схоже, до вимираючих потрапили російський осетер і севрюга: рішення про занесення їх до Червоної книги вже ухвалено. Адже ці «царські» риби (принаймні їхні дніпровські популяції) у природних умовах уже давно не відтворюються, оскільки нижче Каховської ГЕС нерестовища зникли.

Взагалі ця парадоксальна та малоприємна ситуація може паралізувати всі програми з розведення рідкісних видів риб в Україні. Адже як було б добре спробувати відновити в Дніпрі популяцію вирезуба — колись дуже характерного компонента фауни Дніпра. І загалом обом «частиковим» заводам вирішення такого завдання цілком до снаги. Але ж знову — чи вдасться впоратися з «червонокнижним» статусом? Для роботи із цією рибою також необхідна ціла купа дозвільних паперів.

… І робиться це все начебто з добрими намірами — зберегти рідкісні види(!)

І нарешті останнє — те, з чого починалася стаття. Вдумайся в ці цифри, читачу: у водоймах нижнього Дніпра — десятки сантиметрів мулу! (А в деяких озерах — до півтора-двох метрів.) І в багатьох місцях цей мул має виразний запах сірководню. Отже, маємо сказати «із чистою совістю»: наша гордість, наше національне надбання, наш нижній Дніпро вмирає. Без спеціальних і термінових заходів (піковий режим скидання води для промивань, відновлення проток т.ін.) десятки озер загинуть упродовж найближчих років — вони перетворяться на болота. А за кілька десятків років зникне і сам нижній Дніпро: у тому вигляді, у якому він існує сьогодні. Протоки, озера, стариці — нічого цього ми вже не побачимо. Залишаться лише великі водотоки: Дніпро та його рукави. А навколо — очеретяні зарості та смердюче болото, повні мулу та загнилих рослинних залишків.

І це буде не просто катастрофа, а й злочин — перед майбутніми поколіннями.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі