Пригоди кислих гудронів

Львівщина має новий клопіт: з Грибовицького сміттєзвалища зненацька, мало не по-злодійському почали вивозити кислі гудрони — «спадщину» радянських часів, «слід» виробничої діяльності Львівського дослідного нафтомаслозаводу, залишений у період з 1957 по 1992 роки. Куди вивозять? Навіщо? Ці питання збентежили, розбурхали людей, і насамперед мешканців сіл Великі Грибовичі, Малі Грибовичі, Збиранка, Колонія, Малехів, яким доводиться жити в тісному сусідстві із сміттєзвалищем. Адже йдеться про шкідливі відходи, небезпечні для здоров’я людини та отруйні для довкілля... Зрештою, що таке кислі гудрони, на Львівщині добре знають з тих недалеких часів (2002—2004 роки), коли в наш край, порушуючи міжнародні угоди про захист навколишнього середовища, завезли близько 25 тис. тонн гудронів з Угорщини (а мали намір завезти 60—70 тис. тонн). Тоді громадськість та преса зчинили галас, бо шкідливі відходи намагалися спалити на Миколаївському цементному заводі (Львівська обл.), на Добротвірській ТЕЦ — без дозволів, без експертизи...

Ниточка,
завдяки якій почав розмотуватися клубок

Інформація про те, що з грибовицькими гудронами «щось відбувається», випливла на поверхню несподівано. У львівських ЗМІ раптом з’явилося роз’яснення начальника Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області Богдана Матолича: «Фірма з Макіївки, яка займалася вивезенням гудронів (20 тонн) з Грибовицького сміттєзвалища, не мала жодних дозволів, проекту вивезення, тому їм заборонено вивозити відходи до погодження документації». І далі: «Загалом на Грибовицькому сміттєзвалищі зберігається близько 200 тис. тонн гудронів (за інформацією кількарічної давнини — 500 тис. тонн. — Т.В.). Фірма самовільно почала вивозити ці гудрони, лише на підставі того, що вони мають укладений договір зі Львівським дослідним нафтомаслозаводом, який є власником гудронів».

Це повідомлення стало ниточкою, завдяки якій почав розмотуватися клубок. Схоже на те, що влада не зовсім з власної волі видала на поверхню цю інформацію про заборону вивезення. Ймовірно, її підштовхнуло до такого кроку власне розслідування двох представників грибовицької громади — депутата Великогрибовицької сільської ради Марка Шпікули та активіста Комітету порятунку Грибовичів Юрія Дмитришина. Мало того, розслідування спонукало цих двох молодих людей створити Комітет екологічного порятунку Львівщини.

Ще 6 травня хлопців повідомили, що з Грибовицького сміттєзвалища почали вивозити гудрони. Вони простежили, здійснюючи фото-відеозйомку, як гудрони відкритим способом, без будь-яких засобів безпеки, завантажували екскаватором у два чани, по вісім тонн кожний, і щоранку машиною відвозили (ні, не в Донецьку область, що було б логічно, якщо цим займається макіївська фірма) на промисловий майданчик Жовківської філії «Райавтодору». З’ясували і назву фірми — «Алвема».

«Авто, на якому перевозили гудрони, не мало попереджувальних знаків про екологічно небезпечний вантаж. Якщо б, не дай Бог, сталася дорожня аварія, всі ці тонни небезпечної речовини розлилися б на асфальт... За нашими спостереженнями, гудрони перевозили протягом 24 днів по 16 тонн щодня (не виключено, що робилося й по дві ходки), отож, імовірно, вивезено близько 400 тонн, а не 20 тонн, як гадають в управлінні екології і, тим більше, не шість-сім тонн, як запевняли представники макіївської фірми. Ми зробили запит у Державне управління екології та природних ресурсів у Львівській області, звернулися у природоохоронну прокуратуру. Однак відповіді не отримали», — каже Марко Шпікула.

Що насправді робили з гудронами в Жовкві? Представники влади запевняли через пресу, що в Жовкві гудронів не спалювали, а розігрівали, аби завантажити в цистерни...

...Фахівці, які мають справу з гудронами, не можуть не знати: на кожний етап поводження з небезпечними, шкідливими відходами (від забору з озера, завантаження до транспортування, відвантаження та переробки) мають бути спеціальні дозволи екологічних та санітарно-гігієнічних служб. На цьому наголошує, зокрема, заступник директора з наукової роботи Інституту екології Карпат НАН України, член колегії Державного управління екології та природних ресурсів Оксана Марискевич: «Процес вантаження, транспортування та утилізації гудронів повинен відбуватися під жорстким екологічним контролем. Має бути облаштовано відповідний майданчик, щоб уникнути додаткового забруднення площі біля гудронного озера. Відходи слід завантажувати тільки в закриті контейнери, а люди мають бути забезпечені респіраторами та спецкостюмами...». За словами експерта, підприємство, яке вивозить гудрони, повинно в повному обсязі дотримуватися екологічних норм безпеки. «У протилежному випадку, це робота для прокуратури», — зазначила О.Марискевич.

Як пояснив адвокат Бюро екологічних розслідувань Дмитро Скрильніков, існують обхідні шляхи: гудрони оформляють за документами не як небезпечні відходи, а як сировину, наприклад паливно-мастильні матеріали. На «маніпуляції» із сировиною, на відміну від небезпечних відходів, не потрібно спеціального проекту, дозволів. Відомо, що деякі країни застосовують такі трюки. Фірма перевозить гудрони як сировину, працівники, завантажуючи та розвантажуючи вагони, не знають, що наражаються на небезпеку. «Таке було з угорськими гудронами, — згадує пан Скрильніков, який тоді активно захищав інтереси громадськості, людей, яких отруюють. — Фірма «Осма-Ойл» перевозила їх із Львівської у Сумську область як будівельні домішки». Це кримінальна справа. Принагідно пан Скрильніков наголошує, що угорська сторона так і не відшкодувала Україні збитків, пов’язаних із порушенням міжнародних угод, зокрема Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів.

Угорські гудрони шкідливі, а грибовицькі — «безневинні»?

«Тема гудронів періодично з’являється у пресі. Приїжджають різноманітні комісії, кажуть, що слід негайно щось робити. Але далі декларацій справа не йде. Вочевидь, грибовицькі гудрони є не лише небезпечними, а й прибутковими — ласим бізнесом. Нам, представникам громадськості, ніхто ніяких документів не показував, але зі своїх джерел знаємо, що грибовицькі гудрони мають цінний для переробки хімічний склад. Сучасні нафтопереробні заводи, переробляючи сировину, залишають лише десять відсотків відходів. А за радянських часів, як нам пояснювали, Львівський нафтомаслозавод не надто економив: взяли тонну нафти, а зробили з неї лише 200 кг якогось нафтопродукту, а решту злили», — каже представник грибовицької громади Юрій Дмитришин.

Від першого заступника начальника управління екології та природних ресурсів у Львівській області Стефана Татуха почула (інформація на початок липня): «Державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз процес переробки грибовицьких кислих гудронів на інший продукт не пройшов. У нас немає документального підтвердження, який хімічний склад цих гудронів і як вони будуть перероблятися».

Голова правління Львівського дослідного нафтомаслозаводу Сергій Шилюк сказав в інтерв’ю, що лабораторія заводу зробила аналіз гудронів. І навіть показав документ, але, тримаючи його на відстані. Мабуть, комерційна таємниця... Але про «комерційну таємницю» і про мою зустріч з паном Шилюком трохи згодом...

Від технічного директора фірми «Алвема» Івана Клименка почула: «Ми робимо аналіз цих гудронів у лабораторії в Макіївці. Ми брали аналіз, аби знати, що являє собою продукт»... Отож результатів аналізу «Алвема» на момент моєї розмови з її технічним директором ще не мала, але вже встигла «порозхлюпувати» гудрони, перевозячи їх по Львівській області? До слова, у пресі за минулий рік я знайшла коментар тодішнього начальника Держуправління екоресурсів Богдана Преснера, який, зокрема, сказав: «У Львівській області з грубим порушенням природоохоронного законодавства зберігається понад 900 тисяч тонн таких гудронів, які належать до небезпечних відходів другого класу токсичності. 500 тисяч тонн... зберігаються на небезпечній відстані від Львова (йдеться про Грибовицьке сміттєзвалище. — Т.В.)». Зверніть увагу на оце «другий клас токсичності».

Пригадався факт зі скандальної історії з угорськими гудронами в Україні. Тоді одну з партій — близько тисячі тонн повезли на ЗАТ «Рибницький цементний комбінат» і спробували там спалити. Головний інженер, відчувши щось недобре, замовив експертизу у київському Інституті екогігієни і токсикології ім. Л.Медведя. І отримав висновки, підписані директором інституту М.Проданчуком: «Аналіз представлених зразків модифікаторів кислих гудронів показав, що вони на 34—35 % складаються зі смолистої речовини і на 65—66% з неорганічного наповнювача. Враховуючи наявність високого компонента у наданих зразках модифікаторів кислих гудронів, недоцільно їх спалювати у цементній печі ...через неможливість запобігти забрудненню навколишнього середовища та негативному впливу на працюючих та населення. Концентрація токсичних викидів в атмосферу буде осідати й призведе до їх накопичування у ґрунтах та ґрунтових водах, що може сприяти розвитку онкологічних захворювань, важких шкірних захворювань та захворювань органів дихання».

То звідки у львівських та донецьких бізнесменів, у львівської та донецької влад упевненість, що грибовицькі гудрони, на відміну від угорських, «безневинні»?

Ось що розповів Юрій Дмитришин: «Гудронні озера на грибовицькому сміттєзвалищі складаються з трьох шарів. Нижній шар — сірчана кислота. Середній — власне гудрон. Верхній — рідка фракція з домішками нафтопродуктів та частково сірчаної кислоти. Глибина — сім-вісім метрів мазутоподібної суміші. Коли йдуть рясні дощі, отруйна вода «виливається» через край. Сірчана кислота, що внизу, всмоктується у піщаний ґрунт і з ґрунтовими водами розтікається увсебіч. У радіусі 200 м вона випалила все живе. Дерева, які росли там, влада дала команду зрізати, — аби не було видно, що територія випалена. Гудрони перетікають у села Малехів, Муроване, Сороки, потім потрапляють у річку Полтва, просочуються у мікрорайон вулиці Щурата у Львові. За сім кілометрів від гудронних озер у селі Борщовичах, почали бити кислотні джерела...»

«Які ми молодці,
що нарешті вивозимо гудрони»

Можливо, це самонавіювання, але після поїздки на Грибовицьке сміттєзвалище до гудронних озер два дні нездужалося. Було спекотно, смердюча курява, гудронні випари вплинули на самопочуття. І як тут живуть люди?

На березі гудронного озера стояли два восьмитонні чани, наповнені гудронами. Тут-таки працювала техніка, розчищаючи майданчик. Люди, які там перебували — хто працював, хто спостерігав (до слова, на них не було спецодягу), побачивши «чужинців», почали занепокоєно перемовлятися між собою. До мене підійшов молодий чоловік і назвався технічним директором фірми «Алвема» Клименком Іваном Олександровичем. Він пояснив, що відбувається не завантаження та перевезення гудронів, а «здійснюються підготовчі роботи. Ми уклали договір суборенди землі навколо озера з власником гудронів Львівським нафтомаслозаводом. Будемо в них забирати гудрони, — сказав він. — Є готове ТЕО (техніко-економічне обґрунтування), підписане і затверджене екологами. Інститут «Львівдіпронафтохім» робить нам проект. Цей проект «пішов» на підписання». А чому ще до підписання розпочалися роботи та вивезення гудронів? Пояснення: брали на пробу. Тоннами? А навіщо возили у Жовкву? Куди поділася вода з озера (це 30—40 см), що на поверхні безпосередньо шар гудронів? Кажуть: випарувалася, бо спека. Чому тоді на сусідньому гудронному озері вона не випарувалася? Місцеві жителі стверджують: воду відкачали і злили у рів неодалік, оголивши шар гудронів (що може бути підтвердженням – гудрони-таки вивозять).

...Поки я розмовляла з паном Клименком, приїхав голова правління Львівського дослідного нафтомаслозаводу Сергій Шилюк з представниками з Австрії, які також цікавляться гудронами (так він пояснив пізніше). Спочатку наша бесіда точилася не в надто спокійних тонах. Сергій Володимирович обстоював думку, що не повинен «звітувати» перед журналістами та громадськістю, бо йдеться про комерційну діяльність заводу, про те, що він робить з гудронами, які є власністю заводу… Але ж власність ця специфічна: це не капці на продаж, а екологічно небезпечний продукт, який вимагає відповідного поводження з ним. Громада має право знати, на яку небезпеку її наражають (або їй треба довести, що такої небезпеки немає — якщо справді немає). Є Закони України «Про відходи», «Про охорону навколишнього середовища», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Зрештою, є Закон «Про інформацію», де прописано, що є конфіденційною інформацією, а що ні. В усякому разі, люди мають право знати все, що стосується перспектив їхнього самопочуття та здоров’я. «Ви краще попіарили б нас, розповіли, які ми молодці, що нарешті взялися вивозити гудрони», — ображався Сергій Володимирович. Чому б і ні? І чому б, якщо керівництво нафтомаслозаводу діє прозоро, має всі необхідні документи, чому не дати журналістові чіткої відповіді. І не буде сумнівів і підозр. Адже недовіра — від браку інформації.

Сергій Шилюк усе ж призначив мені зустріч на заводі.

«До мого приходу
на завод гудрон розкрадався»

Сергій Шилюк, киянин, став головою правління Львівського дослідного нафтомаслозаводу торік. За його словами, прийшовши на завод, він навіть не знав, що матиме справу з гудронами. «Довелося заглибитися в гудронну проблему, — розповів Сергій Володимирович. — Ми гудрони оприбуткували, збільшили штат, аби виставити охорону. І тепер, коли ми навели лад, з’явилося багато бажаючих забирати цей гудрон. Але як ставиться питання: ми будемо відбирати гудрони, а ви, завод, ще нам будете платити за це. А паралельно йдуть в екологічні служби, в облдержадміністрацію, аби вибити під це бюджетні гроші. Це чистої води аферисти. Зібравши консиліум, ми подивилися висновки щодо хімічного складу гудрону і вирішили, що можемо за наявності приватного капіталу починати утилізацію. Ми вирішили спробувати співпрацювати з фірмою «Алвема» — на підставі документів, які вони нам надали».

На відстані, не даючи в руки, Сергій Шилюк показав ліцензію фірми «Алвема» і дозволи екологічної та санітарно-гігієнічної служб Донецької області.

Співпраці, за словами С.Шилюка, передували зустрічі в облдержадміністрації. 30 вересня 2005 року було складено «Протокол наради по проблемі гудронів ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод». Його підписали, зокрема, тодішній перший заступник голови Львівської облдержадміністрації М.Сеник (тепер він голова Львівської облради), уже згадуваний Б.Матолич, С.Шилюк, директор «Алвеми» В.Бакулін. Згідно з протоколом передбачено розробку проекту робіт з грибовицькими гудронами, фірма «Алвема» зобов’язувалася «представити дозвільні документи на перевантаження кислих гудронів на території Рава-Руського хлібокомбінату та розроблені ТУ на роботу з кислими гудронами». (А як саме збиралися на території підприємства харчової промисловості перевантажувати гудрони?)

Протокол датовано вереснем 2005 року. Що, до травня 2006 року не було часу подати проект на підписи й отримати потрібні дозволи? А якщо б громадськість не сполошилася, а грибовицькі жителі у буквальному сенсі не здійняли паніки? До слова, галас навколо вивезення грибовицьких гудронів Сергій Шилюк пояснює, зокрема, так: «Уся шура-бура від того, що зі зростанням ціни на газ гудрон з волі обставин став безплатним ресурсом, на якому можна заробити гроші. І багатьох це бісить. До мене вже багато хто бігав. Зі мною у Києві зустрічаються депутати і представники цих депутатів... Мене всі «душать»: «Віддай гудрони!». Зауважте: не утилізуй, а віддай! До мене вже зверталося як мінімум чотири-п’ять іноземних фірм...»

Звісно, і Сергій Шилюк має рацію. Але це інший бік питання. Наразі громаду цікавить не те, хто взявся вивозити кислі гудрони, а те, наскільки безпечно для довкілля і здоров’я людей це робиться... Такий штрих. Макіївська фірма перевозила гудрони з грибовицького сміттєзвалища на територію промислового майданчика Жовківського «Райавтодору». Відтак у Жовківському районі склалася надзвичайна ситуація. Про це 4 липня говорив на спеціальній нараді голова Жовківської райдержадміністрації М.Заболоцький. Було зазначено, що «Алвема» на базі Жовківського «Райавтодору» «орендує земельну ділянку на складі вивантаження щебеню без погодження проектної документації, без дозволу на початок роботи відповідних служб, самовільно розпочала випробувальні роботи з підігріву кислих гудронів та перевантаження їх у цистерни для відправки у м.Макіївку на утилізацію».

А коли я кілька разів запитувала Сергія Шилюка, навіщо «Алвема» возить гудрони у Жовкву і що вона з ними там робить, він відповідав щось на кшталт, що це його не стосується, запитайте в «Алвеми», нафтомаслозаводу йдеться про те, щоб продати гудрони. «Можливо, «Алвема» щось зробила «по-ребячески» (по-дитячому) у своїх експериментах», — сказав С. Шилюк. Нічого собі — «ребячество».

Шукаючи в Інтернеті відомості про макіївську фірму, на сайті МНС натрапила на повідомлення Головного управління МНС в Донецьку про надзвичайну подію, що сталася торік у Макіївці з вини фірми «Алвема». (Ще одне «ребячество»?) «Утром 28 декабря в Горняцком районе Макеевки на железнодорожной станции «Юбилейная» ГП «Макеевпогрузтранс» Минтопэнерго Украины произошло чрезвычайное происшествие. Из железнодорожной цистерны емкостью 60 тонн произошел разлив около 55 тонн каменноугольного масла. Груз ООО «Алвема» (г. Макеевка) направлялся от ст. Макеевка до ст. Новомосковск Днепропетровской области на шпалопропиточный комбинат г. Новомосковск. Площадь разлива жидкости составляет 1600 кв. м между двух железнодорожных полотен…Собрано около 20 тонн вещества… Причиной разлива послужило нарушение правил загрузки цистерны (неплотное закрытие сливной горловины)». Цю інформацію могло вільно знайти і керівництво нафтомаслозаводу, і львівська влада, перш ніж розпочати співпрацю з «Алвемою».

Хто відповідатиме за порушення?

За порушення природоохоронного законодавства до відповідальності притягнуто технічного директора «Алвеми» Івана Клименка — на нього накладено адмінштраф. І все.

В одній із львівських газет заступник начальника Державного управління екології та природних ресурсів Віктор Макарчук повідомив, що він порадив фірмі вибачитися перед жителями Грибовичів. «Ну, скажімо, вибачатися треба було б не тільки перед жителями Грибовичів, а й перед жителями Жовкви. Це по-перше, — коментує Дмитро Скрильніков. — А по-друге, мене вразила позиція державного службовця, який вигороджує фірму та радить всього-на-всього вибачитися перед людьми, тоді як порушено чимало норм законодавства, у тому числі ті, що стосуються дозвільних документів щодо поводження з небезпечними відходами. Та це ж справа прокуратури! Окрім того, цей чиновник говорить, що, мовляв, ми за кошт природоохоронного фонду будемо чистити територію від забруднення гудронами. Це вражає, адже представник державного контролюючого органу мав би вжити всіх заходів, аби притягнути до відповідальності винних… Схожа ситуація, схожі коментарі цього чиновника були й у випадку з угорськими гудронами. Він усіх переконував, що ті гудрони безпечні, що їх мало не на хліб можна намазувати. Усе відбувалося на зразок того сценарію, який маємо зараз…»

***

Утилізація кислих гудронів — проблема урядів багатьох держав. В Україні періодично з’являлася інформація про створення поважних державних комісій, які нарешті візьмуться за гудрони. Так, з ініціативи Львівської облдержадміністрації на початку 2004 року при Мінпаливенерго було створено міжвідомчу комісію щодо вирішення питання технології утилізації кислих гудронів. Комісія ще тоді мала намір узятися за розробку умов тендера. Було, зокрема, зазначено: щоб отримати перевагу в тендері, претендент повинен продемонструвати екологічну безпеку свого способу відвантаження та переробки. А що на практиці? Ні прозорого тендера, ні демонстрації екологічної безпеки, ні контролю...