Попереджений — отже, врятований - Довкілля - dt.ua

Попереджений — отже, врятований

21 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 21 жовтня-28 жовтня

Щороку нашу планету стрясають як мінімум два масштабні стихійні лиха. Світ досі не може оговтатися після трагедії у Новому Орлеані...

Щороку нашу планету стрясають як мінімум два масштабні стихійні лиха. Світ досі не може оговтатися після трагедії у Новому Орлеані. А торік від стихійних лих постраждали 146 мільйонів людей, 250 тисяч загинули. І більшість їх — унаслідок руйнівного цунамі в Індійському океані.
Та ось що цікаво. У грудні 2004 року  сейсмологи Тихоокеанського регіону мали дуже точну інформацію про цунамі, яке насувалося на Південно-Східну Азію. Але попередити людей у зоні наближення лиха вони не змогли. Результат — сотні тисяч жертв.
А ось на Кубі смертність у зв’язку з ураганами набагато нижча, ніж у сусідніх країнах. Торік під час урагану «Іван» з узбережжя було евакуйовано 2 млн. людей, не загинув ніхто. А все тому, що місцеві ЗМІ за 72 години до лиха отримують попередження від метеорологів і сповіщають місцевих мешканців усіма можливими способами. Державні органи постійно підтримують зв’язок із райо­нами підвищеного ризику. Ну, а люди часу не гають: де сховатися і що із собою взяти їм відомо з обов’язкового курсу поведінки під час ураганів, який викладають у кожній школі. А саму евакуацію репетирують на щорічному навчальному тренуванні.
Два ці приклади змушують замислитися над тим, яку роль можуть відіграти у кризових ситуаціях комунікаційні технології. За словами Маркку Ніскала, генерального секретаря Міжнародної федерації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, точна і своєчасна інформація здатна стати єдиною формою підготовки до катастрофи, яку можуть собі дозволити люди, котрі наражаються на ризик.
Українці також можуть підписатися під цими словами. Ніколи не забудеться чорнобильська трагедія і те, до чого призвело приховування від людей правдивих даних про катастрофу та її наслідки. Навіть якщо робилося це з добрими намірами — щоб не сіяти паніку.
Хоча новітні глобальні катастрофи, на щастя, оминули територію нашої країни, у нас є свої зони ризику. Тільки впродовж 2004 року в Україні виникло 317 надзвичайних ситуацій, які супроводжувалися людськими жертвами. Це не лише наслідки руйнівної дії стихії, а  й результати непродуманої людської діяльності. Пригадаймо трагедію на шахті «Краснолиманська», яка забрала десятки людських життів, вибухи боєприпасів на військовому складі в Новобогданівці. І хоча, за результатами статистики, кількість надзвичайних ситуацій у нашій країні зменшується, кількість жертв — зростає.
Наскільки готові наші рятувальні служби до викликів стихії? Чи своєчасно надходить до них інформація про загрозу небезпеки? Чи встигають вони заздалегідь попередити людей, евакуювати, забезпечити всім необхідним? Наскільки скоординовані зусилля різних служб?
На жаль, у нашій країні поки що немає універсальної державної служби порятунку, яка здійснювала б систематичний моніторинг зон ризику, координувала  роботу різних рятувальних підрозділів, взаємодіяла з місцевим населенням. Допомога людям надходить із різних джерел —  від пожежників, військових, «швидкої допомоги», гуманітарних орга­нізацій. Зокрема  від товариства Червоного Хреста України. Завдяки його зусиллям вчасно одержали гуманітарну і медичну допомогу постраждалі від повеней на Закарпатті, Волині і Рівненщині, буревіїв у Тернопільській, Івано-Франківській, Вінницькій, Одеській, Хмельницькій областях, аварій на шахтах Луганщини та Донеччини.
Днями в національних товариствах Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в усьому  світі, зокрема і в нашій країні, відбулася презентація Доповіді про глобальні катастрофи 2005 року. Основна її тема —  роль інформації під час лих. Цій самій проблемі було присвячене засідання круглого столу в Києві. На ньому були присутні представники Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародного комітету Червоного Хреста, Товариства Червоного Хреста України, Організації Об’єд­наних Націй, міністерств із надзвичайних ситуацій, охорони здоров’я та охорони навколишнього середовища, міжнародних неурядових організацій і фондів. Українці здобули можливість повчитися чогось у закордонних колег, подивитися на наші проблеми їхніми очима, та й власним досвідом поділитися.
Джо Лаурі, представник федерації у м. Києві, коротко резюмував уроки доповіді про глобальні катастрофи. Її головний висновок: найпростіший засіб для порятунку життя людей —  інформування про те, що відбувається. Недарма кажуть: попереджений — отже, озброєний.
Це, звісно, не означає, що потрібно навіювати масам хронічну параною. Проте через засоби масової інформації люди мають отримувати правдиві дані про стан довкілля у місцях їхнього проживання, можливі небезпеки і про способи запобігання їм.
На думку Френсіса О’Доннелла, резидента-координатора ООН у нашій країні, українці вже тепер повинні звернути увагу на деякі тривожні тенденції. Це, наприклад, і досі не вирішене питання з будівництвом надійного укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС, і недбале поводження з токсичними, ядерними відходами, і навіть занадто поспішна масштабна забудова без урахування особливостей місцевості, економія на якісних будматеріалах, сумнівна міцність нових будинків. Мешканці зон ризику мають знати правду про небезпеки, які загрожують їхньому здоров’ю і життю. Ні державні, ні бізнес-інтереси не можуть бути виправданням замовчуванню.
Якщо ж біди не уникнути, ефективна інформаційна взаємодія між гуманітарними організаціями, рятувальними службами, ЗМІ і постраждалим населенням допоможе раціонально спланувати операції з порятунку і надати саме ту допомогу, яка необхідна. Показовий факт: після цунамі в Індійському океані дороги, аеропорти і склади були забиті непотрібною гуманітарною допомогою, а на вулицях Індії купами лежав ношений одяг, від якого постраждалі рибалки відмовлялися. А все тому, що, перш ніж відправляти ці речі, людей навіть не запитали, що їм насправді треба.
Катастрофи зникають з екранів і сторінок преси, забуваються, але їх наслідки продовжують нагадувати про себе. Так, через майже двадцять років населення, яке постраждало від чорнобильської катастрофи, досі потребує допомоги.
За п’ятнадцять років свого існування Чорнобильська програма Червоного Хреста надала підтримку трьом мільйонам людей. Понад 90 тис. пацієнтів було надано соціальну і психологічну допомогу. 914 тис. осіб були оглянуті мобільними діагностичними лабораторіями, третину їх направлено до медичних установ для уточнення діагнозу і лікування.
Проте на Заході чорнобильська катастрофа переходить у розряд «забутих», витіснена іншими масштабними лихами. Це загрожує зменшенням фінансування програми. Так, для проведення заходів 2006 року отримано лише 25% необхідних коштів. Тому, зазначив координатор Чорнобильської програми Микола Нагорний, дуже важливо повернути інтерес ЗМІ і донорів до трьох постраждалих країн — України, Білорусі та Росії.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво