Плуг страшніший за гармати

Коли 150 років тому чернігівець Іван Овсинський у своїй науковій праці «Нові технології в землеробстві» заявив, що винахід плуга... приніс людям бід незмірно більше, ніж винахід вогнепальної зброї, сучасники, м’яко кажучи, не сприйняли цього всерйоз. Ідея їм видалася божевільною. Ну як це, плуг — рятівник і годувальник людства, — а тут таке обвинувачення на його адресу?

Незабаром автор сам довів правильність висунутої ним ідеї. Базуючись на своїх уявленнях про те, як треба обробляти грунт, він спільно з однодумцями створив сільськогосподарські знаряддя для неглибокої обробки грунтового шару. Вони щадили грунт, не піднімали на поверхню глибокі пласти, як це робить плуг.

Зрештою, успішним прикладом ведення власного господарства ученому вдалося довести світові, що новий метод — рятівний засіб. Він був упевнений: нова технологія, оригінальні сільгоспзнаряддя допоможуть українському хліборобу вирішити цілий комплекс завдань — зберегти родючість чорноземів, упоратися з посухами, позбутися шкідників і бур’янів. Ця технологія дозволяє ратаю відмовитися від використання гербіцидів та інсектицидів. Тобто основу для такого актуального сьогодні органічного сільського господарства було закладено ще в позаминулому столітті!

Однак немає пророка у своїй вітчизні. Інакше Україна давно б уже стала благословенним краєм. Може, навіть своєрідним раєм на землі. Хто в цьому сумнівається, нехай погляне на карту світу, де показано площі, на яких перемогла безплужна обробка землі. Сумно, що Україна не належить до цих країн. Саме час поставити запитання: коли ж батьківщина методу щадної обробки землі використає його на своїх полях?

— З 14 по 19 червня в Києві, в Експоцентрі України, — розповів доктор технічних наук Микола Павлишин, — відбудеться щорічна сільськогосподарська виставка «Агро-2005», на якій прибічники нового методу готові відстояти переваги перспективних методів обробки грунту.

Упевнений, вони продемонструють сучасні інноваційні технології, економічні розрахунки, спеціальне устаткування, аби аргументовано переконати всіх у тому, що Україні давно час відмовитися від старого збиткового сільгоспвиробництва і зайнятися рентабельним, технологічно досконалим і екологічно безпечним методом обробки грунту, який отримав на Заході назву no-till (англ. «без зорювання»).Тим більше що в Україні не лише жив першовідкривач методу, а й працюють його блискучі продовжувачі. Серед них не можу не назвати відомих учених Федора Моргуна та Миколу Шикулу.

У Мінагрополітики вже не сумніваються в тому, що розвиток нашого консервативного сільгоспвиробництва різко відстав від темпів розвитку світового сільського господарства. Стало очевидно: починати зміни потрібно з освіти, адже безглуздо передавати молоді давно застарілі знання. Більшість професорів навчальних закладів аграрного профілю, як правило, читають курси про те, що знають самі, але що давно стало архаїкою і шкодить розвитку галузі.

Мало користі дала і спроба скопіювати частину закордонного досвіду в поширенні знань та впровадженні передових технологій. Так, багато галасу викликав закон про організацію консультативних служб. Але як і чого навчати спеціалістів цих служб? Усе було зроблено принципово неправильно. Люди, підготовлені за виділені закордоном гранти, чомусь бачать себе лише організаторами таких служб, а не спеціалістами, які повинні в них працювати. І це тоді, коли в господарствах чекають помічників, експертів, які є носіями нових методів організації та управління сільгоспвиробництвом, передових технологій; людей, здатних передати свої знання, навчити, допомогти впровадити передове, сформувати впевненість у правильності розуміння та ведення агробізнесу.

Таке незграбне звернення до західного досвіду особливо дивує, адже в нашій країні є люди, котрі на ділі показали — у них можна повчитися і запозичити досвід. Взяти б, для прикладу, підприємство «Агроекологія», очолюване Героєм України Семеном Антонцем. Тут уже кілька років узагалі не застосовують мінеральних добрив, зведено практично до нуля використання гербіцидів та пестицидів. Такі ж самі технології можна виявити в деяких господарствах Харківської, Дніпропетровської, Донецької областей. Тому на виставці ці підприємства передусім демонструватимуть не техніку, а саме нову організацію й управління сільгоспвиробництвом, сучасні інноваційні, грунтозахисні, енерго- та ресурсозберігаючі технології.

Слід розібратися ще в одному важливому питанні: якщо під кінець року Україна вступить у СОТ, це буде своєрідним цунамі для нашого сільського господарства. Що я маю на увазі, легко зрозуміти з допомогою простого розрахунку: собівартість тонни пшениці у США — 30 доларів, у Європі — 32—34. А що в нас? Ми з директором Інституту агроресурсів академіком Алімом Шевченком виконували розрахунки собівартості пшениці в Україні і вийшли на цифру 60—70 доларів. Це при тому, що на світових ринках тонну пшениці продають за 55—60 доларів…

— Миколо Михайловичу, керівники господарств стверджують, що в них собівартість усе ж таки нижча…

— Це тому, що вони зазвичай не враховують плату за амортизацію техніки. Потім дивуються, чому постійно в боргах. Але в господарствах, які я перелічив, уже опанували технології, що дозволяють вийти на світові ціни за собівартістю. Їм вдалося різко зменшити витрати на пально-мастильні матеріали. Наприклад, АТЗТ «Агро-Союз» витрачає близько 20 літрів дизельного пального на гектар при вирощуванні пшениці, тоді як у середньому по Україні — 120 л. Тобто в шість разів більше! У цьому господарстві істотно заощаджують на гербіцидах, пестицидах, добривах.

— Те, що орати землю плугом не слід, зрозуміли у Швейцарії, Бразилії, Австралії, Німеччині, Франції та інших країнах. Чому в нас не можуть цього зрозуміти?

— Причин кілька. Тут і консервативність мислення, і нездатність змінюватися самим і змінювати виробництво, і ставлення держави до села. На щастя, зараз у сільське господарство прийшло багато людей, які не вірять у традиційні технології, оскільки не мають «класичної» аграрної освіти. Така освіта, на жаль, поставляє на ринок зашорених спеціалістів…

— Недавно відкрилася виставка в Чубинському. Там теж борються за такі радикальні новації?

— Там немає системного підходу і по-старому організована демонстрація техніки. Тут же ми хочемо показати значення цього виду діяльності для суспільства, пояснити місце людини в цьому бізнесі, потім перейти до організації та управління. Зазвичай же робиться акцент на техніку. Люди стоять і ойкають біля якогось закордонного агрегату. Буває, навіть купують. А потім з’ясовується, що він уже заборонений у Європі, оскільки не відповідає економічним нормам.

Прикладів цього можна навести скільки завгодно. Відомо, що Кабінет міністрів України виступив із ініціативою — створити в кожному обласному, а потім і у великих районних центрах комплекси м’ясного тваринництва, зокрема свинарства. Недавно наша урядова делегація відвідала Данію, де їй навіть запропонували фінансову допомогу у створенні тваринницьких комплексів.

— Це можна вважати успіхом?

— Тільки на перший погляд. Реалізація цієї ідеї може обернутися для України не добром, а лихом. Уже зрозуміло, в якої закордонної фірми буде закуплено обладнання. Відомо також, що ці технології Євросоюзом заборонені і фермерам запропоновано до 2010 року перейти на інші, екологічно безпечніші. Досить згадати, що в аналогічну ситуацію ми вже втрапляли в 1970-ті роки, коли під Броварами було побудовано гігантський свинокомплекс із використанням італійської технології — на 100 тисяч голів. І тепер у радіусі 12 км навколо селища Калити не можна пити воду з криниць. Та й пахне ой як неприємно!

А в нас є господарства, в яких на свинофермах запахи не відчуваються. Там як підстилку використовують солому, що окисляє відходи виробництва і робить їх нерозчинними у воді, в результаті вони не потрапляють у підземні стоки. Зайдіть на такі ферми — там чисті, здорові тварини, не потрібні великі виробничі й енергетичні витрати на прибирання відходів. При такій технології відходи за кілька місяців спресуються і перетворяться на чудове органічне добриво. Ще раз хочу підкреслити: в Україні є значно кращі технології, ніж нам зазвичай пропонують на Заході.