Підемо на найрадикальніші заходи, якщо міністрами охорони навколишнього природного середовища, освіти й науки знову буде призначено непрофесіоналів - Довкілля - dt.ua

Підемо на найрадикальніші заходи, якщо міністрами охорони навколишнього природного середовища, освіти й науки знову буде призначено непрофесіоналів

19 жовтня, 2007, 14:13 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-26 жовтня

Коли 12 жовтня під час підбиття підсумків Шостої міжнародної екологічної конференції в Белграді з...

Коли 12 жовтня під час підбиття підсумків Шостої міжнародної екологічної конференції в Белграді заступник міністра охорони навколишнього середовища Казахстану свою заключну доповідь почав співати тенором (до речі, дуже пристойним), обличчя учасників урядових делегацій засвітилися усмішками…

Нам доводилося читати автобіографію академіка, написану віршами, чути від кінорежисера ідею екранізувати телефонну книгу, від інженера — пропозицію заримувати креслярський штамп, але погодьтеся: проспівати доповідь на міжнародному форумі — на таке зважиться не кожен.

Проте за змістом та ідеями проспівана доповідь виявилася вельми достойною, англійська мова казаха взагалі була дуже доброю, а сам бюрократ молодий, інтелігентний і темпераментний. Зал вибухнув оплесками, а героя тележурналісти буквально почали розривати на шматки. До речі, вся казахська делегація на форумі була дуже професіональна, контактна, добре розмовляла англійською. Вона привезла досить просунуті проекти.

Свої фішки пред’явили й інші делегації. Були вони й у яскравої грузинської групи, представники якої також вільно володіли англійською, від них віяло енергетикою молодості. Ну а те, що міністрів та їхніх заступників вибирають з екологічного середовища, відчувалося з того, як вони відповідали на важкі запитання. Усе свідчило про те, що країну представляють активні особистості уряду реформаторів, які самостійно мислять і бажають вивести Грузію на широкі світові простори.

«А ми, як завжди, лицем у болото, — спересердя вигукнула член української делегації. — Нічого до пуття зробити не можемо через те, що цей владний бардак не припиняється!..»

На конференції в Белграді відчувався явний крен у бік різкого посилення ролі освіти для розв’язання екологічних проблем. Двадцять років своєрідного кавалерійського наскоку на проблеми екології показали: в такий спосіб у цьому напрямі, особливо в країнах Європи, що розвиваються, нічого не домогтися. Фактично витрачені кошти (до речі, чималі) виявилися пущеними на вітер. Висновок: потрібно починати здалека — від дня народження готувати людей до екологічно усвідомленого життя на нашій планеті. Цей ключовий мотив увійшов до рішень конференції. Відтепер міністри освіти — настільки ж значимі люди на екологічних конференціях, як і міністри екології.

До речі, від України до Белграда не приїхав ані міністр охорони навколишнього середовища, ані міністр освіти й науки. І, зважаючи на все, це на краще — інакше наша країна зазнала б додаткової ганьби. Обидва міністри були б не в темі, вони погано знайомі з проблемами, які хвилюють Європу. Тут з особливою гостротою відчуваєш, наскільки важлива для України проблема другої мови, але тільки англійської — російською під час серйозних світових зборів уже майже ніхто не розмовляє.

«Якою побачили конференцію учасники української делегації в Белграді?» — про це йтиметься в інтерв’ю, яке в заключний день роботи дали перший заступник міністра охорони навколишнього середовища Станіслав Куруленко та заступник президента Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.

— Станіславе Сергійовичу, в доповідях представників США та деяких країн Європи прослизає погано приховане невдоволення результатами таких конференцій. Чи не трапиться так, що ця екологічна конференція міністрів виявиться останньою?

— Певне невдоволення справді відчувається в деяких європейських країнах, а США явно проти. Американці не підписали Кіотський протокол, але, думаю, що майбутні президентські вибори приведуть до позитивних посувань у цьому напрямі. Адже там теж занепокоєні питанням: що треба робити, аби запобігти драматичному розвиткові подій.

Отже, побудова мостів до кращого екологічного світу не повинна зупинятися. Багато країн підтримують такі зусилля. Переконаний: всі документи, ухвалені чотири роки тому в Києві й нині в Белграді, мають реалізовуватися практично. Не випадково тут так часто порушувалося питання індикаторів оцінки виконання ухвалених документів.

Такі конференції дуже важливі для України, де відбувається часта зміна урядів і спостерігається перманентна політична нестабільність. Рішення, ухвалені на цих форумах, і їхня подальша реалізація новим керівництвом міністерства забезпечує наступність у здійсненні державної міжнародної екологічної політики.

— З огляду на частоту змін українських урядів для України такі заходи варто було б влаштовувати щорічно.

— Проте в Белграді Україна мала досить солідний вигляд. Ми показали, що конференція міністрів у Києві в 2003 році та документи, ухвалені на ній — п’ять конвенцій і три протоколи, — актуальні й сьогодні.

— Але конференція в Белграді показує: вони слабко реалізовані, зокрема з боку України. Чому?

— Для того щоб їх реалізовувати, люди, котрі їх готували, повинні працювати. Та якщо за останній час змінилося чотири міністри, це не сприяє нормальній організації роботи. Щоправда, серйозних результатів і у світі не видно. В Україні принаймні можна казати про посування в суто організаційному плані. Так, формується стратегія національної політики в галузі екології. Крім того, маємо певне просування в питаннях здійснення моніторингу. Тобто про поліпшення організаційної роботи говорити можна, але реального поліпшення стану атмосфери, водного середовища, роботи з відходами немає.

— Влітку горіли Ялтинський заповідник, ліси в Херсонській області. Це удар по біорізноманітності. Дедалі голос­ніше звучать обвинувачення, що в Азовському морі повністю знищено цінні породи риб, і така ж доля чекає на Чорне море. Що робить ваше міністерство, щоб порятувати ситуацію?

— На жаль, природоохоронна політика не стала пріоритетом у нас в країні. Вона не інтегрована в сектори економіки. На словах ніхто не заперечить її важливість, але реального руху в Україні немає. До того ж на стадії початкового розвитку економіки екологічний чинник сприймається як стримувальний.

Проте нормативна законодавча база з біорізноманітності в нас має непоганий вигляд порівняно з іншими країнами. Інша річ, що виконання цих законів на низькому рівні. Але зважте на таку деталь: у стабільних регіонах маємо результат. А де часто змінюються керівники, там наявна уся ця чехарда.

— Тепер на порядку денному в Україні — зміна уряду. Що з уже напрацьованого вами хотілося б зберегти під час прийдешніх владних трансформацій?

— Насамперед темп формування екологічної стратегії, якого ми набрали. Річ у тім, що з 1998 року питання національної екологічної політики в Україні, коли ними займався ще Василь Шевчук, не переглядалися. Вважаю важливим і те, що ми ввели до рейтингу міст урахування екологічного фактора. Ці напрацювання схвалені Кабміном. Не хотілося б, щоб екологічна оцінка території (забруднення атмосфери, води, грунту, озеленення, відходи) випала з кола діяльності нового уряду.

— Ви можете навести порівняльний рейтинг кількох територій в Україні?

— Поки ні, тому що постанову Кабінету міністрів було ухвалено в червні 2007 року, і ми готували пропозиції на кінець року.

Ще одне дуже корисне починання — договори між урядом та областями. Ці угоди дозволяють адресно прив’язати засоби держфонду до розв’язання конкретних екологічних проблем регіону.

Сьогодні добре розвивається тема реалізації механізмів Кіотського протоколу — створено Національне агентство з екологічних інвестицій, де вдалося зібрати кваліфіковану команду. Вже намітилися серйозні інвестиції. Підготовано перший проект щодо метану на шахті ім.Засядька разом з японськими й австрійськими партнерами. З німецькими партнерами розробляється серія проектів щодо дегазації шахт у Луганській і Донецькій областях. Це переважно невеликі проекти, але дуже перспективні.

Нині втілюється 73 проекти на загальну суму 3,2 млрд. євро. В ній в середньому 20% становлять інвестиції. Це досить серйозні надходження. Не хотілося б, щоб усі ці напрацювання зі зміною уряду десь зникли.

— Тетяно Валентинівно, ви представляєте одну з незліченних екологічних організацій України. Яке ваше враження про їхній внесок у процес поліпшення екологічного стану країни?

— Їхня роль вирішальна в цьому процесові. Вона часто недооцінюється. Приміром, у перших конференціях міністрів брали участь лише окремі представники громадськості. Згодом європейські громадські організації, зокрема й українські, посилили свою роль у прийнятті рішень, а в 1998 році було затверджено конвенцію про доступ до інформації й участь громадськості в прийнятті рішень, доступ до правосуддя в питаннях захисту навколишнього середовища. Цей документ має назву Орхуська конвенція.

У 2003 році на конференції міністрів у Києві 150 громадських організацій України представили цілком унікальну працю — оцінку екологічної політики в Україні та показали, що можемо здійснювати спільні дії інституціонального й аналітичного характеру. Це був новий етап у розвитку українського та європейського громадського руху. На жаль, за цей час в Україні в екологічній політиці мало що змінилося, хоча й змінилися чотири міністри. В нас не було жодного міністра, який брав би участь у двох конференціях «Навколишнє середовище для Європи». Це не дозволяло створити бодай якусь спадкоємність під час ухвалення рішень.

Україна мала подати національний звіт з реалізації стратегії в інтересах збалансованого розвитку. Проте в нас у країні такої стратегії немає, як немає і стратегії самого сталого розвитку. І це величезний мінус. Нині зроблено важливий крок — Україна нарешті створила концепцію стратегії національної екологічної політики, але це не те саме, що й національна стратегія стійкого розвитку. Екологічна політика стосується пріоритетів Міністерства охорони навколишнього середовища, а стратегія сталого розвитку покликана інтегрувати екологічну складову до всіх секторів економіки.

Прикро, але жодну з концепцій збалансованого розвитку, поданих Верховній Раді, не було ухвалено. І все тому, що наші парламентські депутати лобіюють інтереси окремих промислових груп: енергетики, металургії, гірничодобувного комплексу. Їм важко ухвалити стратегію збалансованого розвитку, яка повинна обмежити ці напрями економіки та сприяти розвиткові екологічного туризму, рекреації, оздоровчих установ тощо.

— Слід згадати й те, що на конференції в Белграді робиться особливий акцент на екологічній освіті. Які перспективи розвитку цього напряму в нашій країні?

— Справді, ця конференція підтвердила факт усвідомлення європейським співтовариством важливості освіти для реалізації екологічних планів. Потрібно з юних років навчити людину гармонійно поводитися в природі, щоб не доводилося потім з допомогою адміністративних або фінансових заходів виправляти ситуацію.

Не можу не зазначити: в Україні освітня політика дуже відстає не лише від європейських країн, але й від наших сусідів по колишньому Радянському Союзу. Наприклад, у Киргизстані у дев’ятому класі введено предмет «Основи збалансованого розвитку». В Білорусі помітні дуже серйозні посування. Ця країна має національну стратегію сталого розвитку, оновлений варіант якої ухвалюється кожні п’ять років. Наші сусіди пішли далеко вперед у порівнянні з нами.

Це й не дивно. Український міністр С.Ніколаєнко свого часу подав «Стратегію розвитку освіти України. Початок ХХІ століття», в якій немає навіть слова «екологія», а тим більше нічого не говориться про важливість сталого розвитку. Парадокс — інституціональною пам’яттю для Мінприроди України є саме громадські організації, які брали участь у першій пан’європейській конференції міністрів і присутні на шостій. Ми готуємо документи, підштовхуємо міністерські структури до такої роботи — кожного нового міністра потрібно знову вводити в курс справи, починаючи з азів.

— Україна й у Белграді була представлена екологічними картами. Як вам прийшла ідея розвивати цей напрям?

— Ми переконані, що громадяни України, коли їх чесно поінформувати про стан навколишнього середовища, шукатимуть шляхи розв’язання проблем. Кожний має побачити своє місто, регіон, своє село на загальній карті України, знати рівень забруднення та рівень рекреації, щоб уявляти потенційні можливості своєї малої батьківщини.

Наші карти були представлені на конференції в 2003 році, але тоді серія ще не була цілком готова. Торік ми її закінчили. В серії є карти, які характеризують стан атмосфери, грунтів, водних ресурсів, медико-демографічну ситуацію. Карти попереджають про небезпеки: радіоактивну, техногенну, екологічну. Залучені нами науковці показали еколого-економічний потенціал України, який можна використовувати, не піддаючи небезпеці навколишнє середовище.

У Белграді ми представили нову серію карт «Екологічна ситуація та стан питних вод України». Тут не потрібні коментарі — люди відкривають карту й самі роблять висновки. Це чи не єдиний приклад того, як громадська організація сприяє виданню потужних інформаційних блоків.

Ми виходимо з того, що реальні зрушення в громадській свідомості настануть не відразу й для цього потрібно набагато більше коштів. Якби влада, в Україні зокрема, ухвалила закони, які обмежували б забруднення й економічно стимулювали б екологічно чисте виробництво, це було б кроком у потрібному напрямі. Але в нас нічого такого не робиться.

Крім того, в нас кожне відомство на свій лад веде моніторинг і саме оцінює результати своєї діяльності. Так, коли лісники вирубують гектар 70-літнього лісу й замість нього на гектарі саджають крихітні саджанці, вони кажуть, що все компенсували. Проте уявіть: скільки років мине, поки ця ділянка лісу стане виробляти таку ж кількість кисню. Тому ми вимагаємо, щоб була реальна компенсація — коли вирубали гектар, посадіть десять гектарів. Нас дуже хвилює зменшення зелених насаджень на урбанізованих територіях, де проживає вагома частина населення України й де багато шкідливих викидів транспорту. А це особливо негативно позначається на здоров’ї дітей: маленька дитина ближче до землі — на рівні її органів дихання концентрується переважна частина вихлопних газів. У Києві по-варварськи знищуються зелені насадження. Нещодавно ухвалено ганебне рішення Київради, яким ландшафтний заказник у 1693 га — Жуків острів — під виглядом уточнення меж зменшили до 196 га. А знесення скверів, заміна дитячих майданчиків новобудовами? Немає ніякого реального поліпшення екологічного стану, про що нерідко можна почути. Причому така ж ситуація не лише в нас. У росіян все так само йде до погіршення екологічного стану.

— Тетяно Валентинівно, бодай одне позитивне зрушення у нашій країні ви можете назвати?

— Будь ласка — створено Агентство з екологічних інвестицій. Це абсолютно новий, потужний, інституціональний крок України, який у перспективі може реально поліпшити ситуацію. Але що я зараз прогнозую (і ми через кілька місяців це зможемо перевірити) — прийде новий міністр і захоче поставити на чолі агентства свою людину. А потім цю структуру перекроять, і вона буде паралізована.

У нас немає спадкоємності влади: приходять біло-сині й кажуть: це не те — треба переробляти. Потім їх змінюють помаранчеві й також кажуть: ні, це нам не потрібне. Дістали!

Якби до управління приходили професіонали, вони б так не поводилися! Їм би не треба було з чистого аркуша пояснювати кожного разу, що таке Кіотський протокол, вони б знали, які документи Україна підписала в 2003 році й що вони повинні їх виконувати. Якби Василь Шевчук — міністр екології, який підписував документи на зустрічі міністрів у Києві, — працював дотепер, в Україні вже відбулися б дуже серйозні зміни в екологічній політиці.

— Що ви можете сказати про тих трьох міністрів, які побували на посаді після Шевчука?

— У Законі України «Про охорону навколишнього середовища» є стаття 7, яка говорить, що державні службовці у цій сфері повинні мати відповідну освіту, пов’язану з охороною навколишнього природного середовища, та стаж роботи в цій галузі. На жаль, дуже небагато міністрів, які очолювали галузь, відповідали цим умовам — усього троє з восьми.

— Який ви бачите вихід?

— Ми плануємо звернутися з відкритим листом до всіх політичних партій у парламенті, до майбутнього глави уряду з вимогою призначити на посаду міністра охорони навколишнього природного середовища людину, яка має відповідну освіту й підготовку. Не може більше Україна терпіти людей, які, припускаю, є гарними менеджерами, економістами, фінансистами, але зовсім не розуміють питань екології.

Цього разу ми будемо вживати радикальних заходів проти призначень з політичних міркувань на посади міністра охорони навколишнього природного середовища та міністра освіти й науки. Час покласти край цій форменій ганьбі...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво