«ПЕСТИЦИДНИЙ» СКАНДАЛ: ШИТО, АЛЕ НЕ КРИТО - Довкілля - dt.ua

«ПЕСТИЦИДНИЙ» СКАНДАЛ: ШИТО, АЛЕ НЕ КРИТО

28 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 28 лютого-7 березня

Екологічна ситуація в Україні неблагополучна не тому, що в нас немає грошей на охорону довкілля. Гроші є, але вони йдуть часто не на природоохоронні заходи...

Екологічна ситуація в Україні неблагополучна не тому, що в нас немає грошей на охорону довкілля. Гроші є, але вони йдуть часто не на природоохоронні заходи. Один з прикладів — скандал, пов’язаний з ліквідацією складу з отрутохімікатами на Білоцерківщині. Розслідування цього скандалу — свідчення того, як рішення чиновників, що базуються на псевдонаукових висновках, трансформуються в афери. Це приклад того, як під псевдоекологічні проекти підганяється державна наукова експертиза. «Пестицидний» скандал показав іще одну особливість — безкарність чиновників, причетних до розбазарювання державних коштів.

За часів Радянського Союзу хімією поля удобрювали щедро. На гектар посівів щороку висипали і виливали в середньому 5 кг смертоносних препаратів. Сьогодні — разів у десять менше. У другій половині 80-х аграрії застосовували понад 300 засобів захисту рослин. Сьогодні — значно менше. Але незмінними є форми препаратів (більшість з них — гранули, порошок, розчин, емульсія) і їхні властивості (переважна кількість препаратів вогне- і вибухонебезпечні). Майже усі колгоспи і радгоспи мали власні склади міндобрив та препаратів для захисту рослин. Непридатні пестициди райсільгоспхімія розсовувала по загашниках. І ось у головах деяких чиновників зародилася ідея: звезти звідусіль увесь небезпечний хлам в одне місце. Вибір впав на село Ольшаницю, що в Рокитнянському районі Київської області. Неподалік Ольшаниці — залізнична станція. Саме там понад двадцять років існував склад з непридатними для використання і забороненими пестицидами: майже 140 тонн високотоксичних хімічних речовин. Відповідно до ГОСТ 12.1.007-76 вони відносяться до речовин 2-го класу небезпеки (високо небезпечні токсиканти).

Отрутою ніхто не переймався, аж поки не з’явився стимул. У 1997 році Кабмін видав розпорядження «Про заходи щодо знешкодження заборонених і непридатних пестицидів зі складу в с. Ольшаниця». На цю справу Міністерству екології виділили аж 700 тисяч гривень. Тендер на кращу технологію знешкодження агрохімії виграли «свої»: підзвітна Мінекології структура. Згідно з наказом тодішніх Мінекобезпеки і Мінсільгоспроду, головним виконавцем усього комплексу робіт, зокрема і щодо знешкодження заборонених і непридатних пестицидів, визначили Міжвідомчий екологічний центр (МЕЦ) НАНУ та Мінекобезпеки України. Цим же наказом тодішньому (і нинішньому) начальнику управління відходів Мінекобезпеки Євгену Маторіну доручили підготувати спільно з МЕЦ договір про виконання відповідного комплексу робіт.

Спосіб знешкодження відходів придумали нехитрий: перезатарювання їх в залізобетонні контейнери. Причому, міністерство в особі автора і головного розробника технології перезатарювання пестицидів тодішнього ректора Інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Мінекобезпеки України Ігоря Глуховського дало відповідні гарантії безпечного зберігання пестицидів — аж 100 років. «Залізобетонні контейнери для довгострокового зберігання мають певні переваги в порівнянні з контейнерами з металу. В першу чергу це стосується їхньої екологічної безпеки:

можливість безпечного зберігання при різних умовах (під землею, на відкритих майданчиках);

відсутність необхідності постійного нагляду (охорони);

низька теплопровідність та діелектричність тощо;

термін експлуатації 100 і більше років.

Ці переваги стосуються в першу чергу контейнеризації непридатних пестицидів, оскільки вони, відповідно до своїх властивостей (вогне- та вибухонебезпечності), відносяться до високо небезпечних речовин», — вказано в доповідній записці пана Глуховського, де він обґрунтовує переваги і доцільність застосування залізобетонних контейнерів.

Унікальність цієї технології визнали усі вищі екологічні інстанції. «Добро» на технічні умови розробки та виробництва залізобетонних контейнерів дав, зокрема, заступник міністра Мінекобезпеки України В.Васильченко, а узгодив начальник управління відходів та вторинних ресурсів (так воно тоді називалося) Мінекобезпеки України Є.Маторін. Міністерство екології, Головний державний інспектор з охорони навколишнього середовища України, Інститут екогігієни і токсикології затвердили і всі інші необхідні папери.

Отруту у залізобетонні контейнери перезатарювали заробітчани із Західної України за мізерну платню. Вони навіть не підозрювали, що при цьому отримували хронічне отруєння, співмірне за впливом з радіаційним.

Однак уже через рік, всупереч вищезгаданим прогнозам, контейнери з отруйною сумішшю потекли. Під дією високої температури токсичні хімікати витікали в ґрунт і випаровувалися. Мешканці Ольшаниці, а також представники громадських організацій почали бити на сполох. Однак це не зупинило повальне запровадження і в інших регіонах перезатарювання саме в залізобетонні контейнери.

Наприкінці минулого року контейнери з відходами з Ольшаниці вивезли.

Довго не могли визначити для них нове місце. І врешті-решт знайшли вихід: щоб не було образливо довколишнім селам (як пояснив чиновник з обласного управління екології), контейнери розмістили на межі Рокитнянського і Таращанського районів. Усі п’ятдесят контейнерів, на які витрачено 700 тисяч гривень, розташовані в яру просто неба між розораних полів. Найближче село — Салеха. В кілометрі від контейнерів — інтернат для інвалідів та людей похилого віку. Довкола контейнерів — розорані поля, на яких навесні зійдуть посіви. Про безпеку залізобетонних сховищ не йшлося раніше, не йдеться і нині. Територія з контейнерами не позначена жодним знаком.

А тепер — найцікавіше. Жоден контейнер не назвеш герметичним, у чому запевняли автори технології з Мінекобезпеки. Тріщини старанно замастили вапном. Де не могли приховати щілини — так і залишили.

Однак це, судячи з усього, не турбує державних екологів. Вони, як і раніше, свято вірять в неперевершеність «оригінальної» технології.

Я звернулася до Є.Маторіна, начальника управління техногенно-екологічної безпеки Мінекобезпеки з питанням: «А як же гарантії на 50 років?»

— Питання непридатних пестицидів багатоаспектне і в кожній області вирішується по-різному, — розповів він. — Найкраще розв’язання цієї проблеми — знешкодження таких речовин технологічними методами. Але реалізувати ці технології нам ще не вдалося. Адже має бути відповідне підприємство, якась пересувна установка. І над цим ми працюємо. Перший етап першочергових заходів щодо поводження з непридатними пестицидами — їхня контейнеризація і перезатарювання. Таке перезатарювання здійснювали з 70-х років. Воно може бути тимчасове, довгострокове, залежно від надійності конструкції.

— Яким було перезатарювання в Ольшаниці — довгостроковим чи короткостроковим?

— В Ольшаниці перезатарювання було в залізобетонних контейнерах, які закриваються герметичною кришкою. Це — довгострокове зберігання. Була проведена спеціальна експертиза, санітарно-гігієнічна, екологічна, технічна. Надійність цих контейнерів, якщо по них не стріляти, до 50 років.

— Однак вони потекли уже через рік…

— І будинки руйнуються. Інформація щодо ненадійності контейнерів надходила з різних регіонів, зокрема зі Львівської, Миколаївської, Херсонської областей. Це залежить від дотримання технології виготовлення контейнерів, їхньої герметизації і процесу перезатарювання. У міністерстві була створена спеціальна комісія, яка перевіряла факти недоброякісності цих контейнерів і виявила, що в одних випадках це — невиконання технічних умов під час виготовлення контейнерів, в інших — недотримання вимог контейнеризації і герметизації. А в Ольшаниці була крадіжка контейнерів, по цьому факту відкрили кримінальну справу.

— Невже хтось ворог своєму здоров’ю? Адже це високоотруйні речовини?

— На жаль, свідомість населення на низькому рівні.

— Хто виробляв контейнери?

— Контейнери для Ольшаниці виготовляли в Березані.

— За 700 тисяч, а на той час це понад 350 тисяч доларів, не змогли зробити доброякісні контейнери?

— Недотримання технології — біда усіх галузей.

— Хто контролював якість контейнерів і перезатарювання?

— Якість кожного контейнера перевірити було неможливо. Це оптова продукція...

— Але контейнерів замовили не так багато — кілька десятків... Коли ви з’ясували, що контейнери неякісні: до перезатарювання чи після?

— Це виявилося в процесі експлуатації і вибіркових перевірок.

— Що зараз плануєте робити з контейнерами?

— Вони перевезені у безпечне місце. Облаштовані, усе зроблено згідно з умовами проекту. До появи необхідної технології в Україні вони можуть там перебувати. Це герметичні контейнери, безпечні для навколишнього середовища.

Коментар голови Київської обласної організації ВГО «Громадський контроль» Олексія Донця:

— «Вимити» з бюджету кошти — справа нехитра. Збирається група зацікавлених, яка реалізує задуману схему. Переписують створені ще за радянських часів інструкції. Перекладають їх українською і видають це як наукові технології. Далі створюється фірма. В даному разі внаслідок пестицидного скандалу звільнили двох людей — заступника міністра Васильченка і пана Глуховського. І що ж? Васильченко потрапляє в «Датський проект», куди йдуть мільйонні кошти грантів, а Глуховський створює собі фірмочку, яка тут же виграє грант. Все це робиться закрито, хоча закон передбачає тендер.

Ліквідацією хімікатів повинні займатися фахівці-хіміки. Тобто ті, хто створював ці хімікати. А цим займалися псевдонауковці. Це ж зрозуміло і семикласнику: бетон — дуже проста для такої суміші структура.

Таке розбазарювання грошей носить ознаки кримінального злочину. Але відповідальності за це ніхто не поніс.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво