Найкраща дівка — засватана, найпривабливіша земля — заповідна

Національні природні парки — не лише для прогулянок

На сьогодні в Україні функціонує 19 національних природних парків (у США їх 50). 10 лютого 2006 року створено Мезинський у Чернігівській області (площею 31 035,2 га) та національний природний парк (НПП) «Великий Луг» у Запорізькій області (площею
16 756 га). У 2007 році вийшло ще два укази президента про створення НПП: «Прип’ять-Стохід» на території Любешівського району Волинської області (площею 39 315,5 га) та «Голосіївський» у м. Києві (площею 4 521, 29 га).

Саме поняття «національний» уже говорить про те, що багатства всього українського народу сконцентровані в якомусь одному місці — приміром, у Надзбручанському краї: Дністровський каньйон, Медобори, Бережанське Опілля; у Прикарпатті: Манявський Скит, Княждвір, Косова гора... Від переліку аж дух перехоплює!

Безперечно, наші національні природні парки не мають таких «екстремів» природи, як національні парки США. Такі, як перший у світі (з 1872 р.) Йєллоустонський, або «Країна чудес», у Скелястих горах, Ніагара, Великий каньйон Колорадо (найглибший у світі Гранд-каньйон — понад 1500 м), Йосемітська долина (Незрівнянна долина) у Каліфорнії, «Еверглейдс» на півострові Флорида (з річкою протяжністю 16 км при ширині подекуди до 80 км і глибині всього 15 см) та інші. Та й масштаби не ті. Адже Україна менша від штату Техас. Хоча пропорції — річ суперечлива.

Термін «національний парк» усталений у всьому світі. Особисто мені він не зовсім до вподоби. Пересічний образ парку часто в нас пов’язують із прогулянками, зі звичайним відпочинком (він — для тих, хто в білих шортах, а не для скелелазів, мандрівників із рюкзаками за плечима). Точнішим, як на мене, є словосполучення «національний ландшафт» (нім. die Landschaft) або «український краєвид»
(польськ. krajobraz). Приміром, національний ландшафт Подільських Товтрів тощо.

Але ближче до діла. У Державній службі заповідної справи Міністерства охорони навколишнього середовища України підготовлено проект Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (плід багаторічної роботи). Наперед скажу — зазначене положення насамперед стосуватиметься національних природних і регіональних ландшафтних парків.

Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (статті 20—22), національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Рекреаційній функції національних природних парків належить друге місце після природоохоронної. І зрозуміло чому. Існує проста закономірність, мудра істина — чим більше збережена (первинна, незаймана, мальовнича) природа, тим більша її рекреаційна цінність, тим вища її ціна (власне, вона, як суспільна категорія, безцінна).

Краса незайманої природи, розкішний ландшафт нині вже стали, м’яко кажучи, сировиною, яку використовує туризм, рекреація загалом, маючи на цьому чималий зиск. Навіть візуально споглядаючи естетично привабливі пейзажі, заповідну, високої якості та ґатунку природу, рекреант (турист) готовий (і буде!) добре платити.

Зауважимо: в усьому світі національні парки організовують на територіях із мальовничими ландшафтами, унікальними об’єктами та явищами природи, що покликані задовольняти культурно-естетичні потреби відвідувачів, сприяти їхньому оздоровленню й відпочинку, розширенню природознавчого кругозору.

Отже, відповідно до статті 9 згаданого вище Закону України, одним із видів використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ), насамперед національних природних парків, є використання в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

До речі, нещодавно зателефонував мені директор Яворівського НПП М.Біляк: «Національний парк заробив з початку року понад 100 тисяч гривень, і половина з них — від рекреації!».

І для мене це не було дивиною: багата природа Розточанського краю, Яворів­щини, місця, пов’язані з життям Івана Франка, Крехівський монастир, і, головне, поруч — Львів. Унікальне поєднання ринкових категорій пропозиції і попиту, рекреаційного ресурсу і споживача.

Пан Біляк за час існування природно-заповідної установи (з 1998 р.) наполегливо і цілеспрямовано організовує рекреаційну діяльність у національному парку, облаштовує його інфраструктуру: на березі озера Верещиця зведено рекреаційне містечко, впорядковано туристичні та еколого-освітні стежки.

Не можна не згадати про успіхи діяльності іншого НПП — «Вижницький», що на Буковині. Чого вартий один тільки рекреаційно-освітній центр, споруджений у парку! І все це — завдяки директорові національного парку Сорокану Юрію Іллічу. Зрештою, подібних прикладів можна навести чимало...

Саме на впорядкування організаційно-правових відносин у сфері рекреаційної діяльності, на поліпшення фінансового стану природно-заповідних установ і направлено згаданий вище проект Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. До слова, він є логічним продовженням постанови Кабінету міністрів України щодо переліку платних послуг (затвердженої 13 грудня 2000 р., № 1913 ), які можуть надаватися бюджетними установами ПЗФ, насамперед національними природними парками.

Тим часом більшість наших національних парків обмежуються популяризацією зразків природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями.

Тому для ефективного розвитку рекреації, зокрема екотуризму, у межах НПП України потрібно запроваджувати місцевий туристичний менеджмент і маркетинг, що неможливо здійснити без участі місцевого населення, без знання ним історії, культури та природної самобутності краю. Інакше кажучи, передусім люди повинні бути зацікавлені у створенні національного парку.

Наприклад, в Африці частина коштів від продажу ліцензій (дозволів) на полювання (добування мисливських тварин) у межах окремих національних парків іде на облаштування доріг, будівництво шкіл, лікарень та інших елементів соціальної інфраструктури. Зрозуміло, що населення, яке проживає у межах парку, буде зацікавлене у відтворенні тваринного світу і природного ландшафту його території.

Місцева влада — проти закону

З метою збереження, відтворення та раціонального використання природних комплексів Покутських Карпат президент України видав указ (від 14.05.02 р.) про створення національного природного парку «Гуцульщина» на площі 32271 га, в тому числі 7606 га земель, що надаються йому у постійне користування, та 24665 га, що включаються до його складу без вилучення в землекористувачів. Розташований національний парк у Косівському районі Івано-Франківської області.

Косівщина відома в усьому світі своїми мальовничими гірськими краєвидами, традиційними художніми промислами, колоритними піснями й танцями, щедрістю та гостинністю тамтешніх жителів. Це — осередок самобутніх звичаїв, побуту, культури, декоративно-прикладного мистецтва гуцулів.

У Покутських Карпатах гірські хребти зазвичай мають широкі гребені й похилі схили, між ними — широкі долини, що сприяє доступності та зручності в рекреаційному освоєнні. Щоправда, є кам’яні розсипи (справжні кам’яні поля), стрімкі прямовисні скелі. І все це — у мальовничих Космацьких Греготах. Особливу рекреаційну цінність Косівщини становлять смерекові праліси, добре збережені діброви, джерела мінеральних вод.

Унікальним куточком НПП «Гуцульщина» є урочище Лебедин, що в Яблунівському лісництві. Тут представлений оригінальний гірський ландшафт з різними типами рослинності, рідкісне заростаюче озеро.

За відсотком заповідності Івано-Франківська область (де розташований НПП «Гуцульщина») — друга (після Хмельницької) в Україні (14%). І «заповідних» проблем, відповідно, тут більш ніж достатньо.

На виконання п. 2 зазначеного указу президента про створення НПП «Гуцульщина» Мінприроди (за участю Івано-Франківської облдержадміністрації) повинно було вирішити питання про вилучення в землекористувачів 7606 га земель з подальшою передачею їх національному природному парку.

Але впродовж п’яти останніх років на Косівщині, хоч як прикро про це говорити, діяльності цього НПП всіляко перешкоджають. Місцеві органи влади зволікають із погодженням проекту відведення зазначених земельних ділянок для передачі їх у постійне користування НПП «Гуцульщина». А тому передбачених президентським указом заходів досі не виконано. Мало того, організована група зацікавлених осіб Косівського району веде активну роботу, спрямовану на ліквідацію національного парку або істотне зменшення його площі. На директора, працівників парку чиниться психологічний тиск, на їхню адресу надходять погрози.

Щоправда, потрібно визнати, що однією з причин конфлікту, який спалахнув навколо НПП «Гуцульщина», є неповне врахування соціально-економічних інтересів регіону, місцевої громади. Можливо, були допущені помилки у процесі зонування території під час розробки проекту створення парку. Проте факт залишається фактом — не виконуються Закон України «Про природно-заповідний фонд України» та зазначений указ президента.

У зв’язку з фактами умисних підпалів (зокрема в січні цього року) адміністративного приміщення, під загрозою опинилося не лише державне майно НПП «Гуцульщина» — включно із національного значення унікальними лісовими природними комплексами, об’єктами рекреаційно-господарської інфраструктури парку, — а й життя його працівників.

Косівська районна рада навіть організувала 4 березня
2007 р. референдум з питання передачі земель і подальшого існування НПП «Гуцульщина». Однак він не мав правових наслідків.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29.03.07 щодо приведення ситуації на території НПП «Гуцульщина» у відповідність до вимог природоохоронного законодавства Мінприроди в травні ц. р. провело в м. Косові виїзне засідання міжвідомчої робочої групи з розгляду зазначеного питання. На ньому, зокрема, було намічено до липня поточного року підготувати узгоджені пропозиції щодо уточнення меж земель площею 7606 га, які надаються парку в постійне користування, та до грудня того ж року внести зміни до проекту їх відведення.

Іншим дорученням (від 07.06.07) Кабінет міністрів зобов’язав Мінприроди разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади відповідно до своїх повноважень забезпечити реалізацію ухвалених заходів у визначені терміни.

Що зроблено на цей час? Надіслано до Івано-Франківсь­кого обласного управління лісового та мисливського господарства пропозиції щодо визначення точних площ та меж земельних ділянок районного підприємства «Райагроліс», які ввійшли до парку (бо під час погодження проекту відведення виявилося, що існують землі, надані в оренду певним юридичним та фізичним особам). Подано конкретні пропозиції щодо заміни 816 га, які включені до складу парку з вилученням, на більш цінні екосистеми, що є в складі парку без вилучення. Івано-Франківська ОДА поінформувала Мінприроди про необхідність подовжити термін виконання зазначеного пункту протоколу.

У зв’язку із зривом виконання доручення Кабінету міністрів, подальшим невиконанням указу президента соціально-психологічна обстановка на території НПП «Гуцульщина» залишається напруженою.

Чому саме в НПП «Гуцуль­щина» виникли зазначені проблеми? Не в сусідньому Галицькому НПП чи, приміром, Деснянсько-Старогутському на Сумщині, Ічнянському на Чернігівщині? Хоча... вони також від подібного не застраховані. Просто сюди ще не докотився туристичний бум.

Нині на Косівщині виникли якнайкращі умови (створені необхідністю) для спорудження об’єктів рекреаційної інфраструктури. А, отже, земля — на вагу золота. Люди, в яких є гроші, рвуться «будуватися», хочуть мати приватні бари, готелі, ресторани чи іншу сервісну інфраструктуру.

Але саме на ці земельні ділянки НПП «Гуцульщина» на сьогодні ще не має юридичного документа — Державного акта на право постійного користування. Тому всіма можливими, праведними і неправедними шляхами їх намагаються якось «прихватизувати» і... забудувати. На сьогодні таких наданих в оренду чи постійне користування земельних ділянок на території НПП «Гуцульщина» (що згідно з указом президента мали бути передані парку в постійне користування), виявилося вже до півтора десятка!

Інше питання — чому й досі на землі, передані НПП ще п’ять років тому указом президента, немає документа? Усе дуже просто й зрозуміло: місцевій владі невигідно, щоб вони були в державній власності, тобто у НПП.

Отже, доки не підведемо під рекреаційну діяльність наших НПП законодавчої бази, позбутися цього головного болю не вдасться. Тому якраз на часі затвердження згаданого проекту Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (як декларативного документа). Далі на черзі — порядок здійснення рекреаційної діяльності (більш практичний документ), де будуть прописані питання оренди (хоча доцільніше спершу внести зміни до Земельного кодексу).