І ЗНОВУ ПРО ДОЛЮ ГІРСЬКИХ ЛІСІВ, АБО ВТОРГНЕННЯ НА «БІЛОМУ КОНІ»

Поділитися
Наші чесноти — найчастіше суть замасковані пороки. Ларошфуко Непередбачені події останніх років восени 1998 року й навесні 2001 року в Закарпатті викликали занепокоєння в суспільстві...

Наші чесноти — найчастіше суть
замасковані пороки.

Ларошфуко

Непередбачені події останніх років восени 1998 року й навесні 2001 року в Закарпатті викликали занепокоєння в суспільстві. «Дзеркало тижня» систематично та всебічно висвітлює цю проблему. Одна з останніх публікацій — стаття доктора біологічних наук С.Стойка «Паводки в Закарпатті та доля гірських лісів»(«ДТ», 7.04.01). З багатьма висновками та пропозиціями автора погодитися не можу.

Суспільству потрібні об’єктивні дані щодо гірських лісів з урахуванням доль місцевого населення. Вони тісно переплітаються, майже нероздільні. Зв’язок паводкових руйнацій в Закарпатській області з веденням лісового господарства в цьому регіоні помітно перебільшується. Особливо, коли огульно перелічують різні причини (зниження лісистості, монокультури деревних порід, способи рубань, самовільні рубання тощо), пов’язані з господарською діяльністю підприємств. Частина з них могла вплинути на погіршення екологічної ситуації, але не є її основною причиною. У статті домінує думка про необхідність подальшого скорочення обсягів заготівлі деревини в лісах Карпатського регіону. Хоча в сусідніх і прилеглих до України країнах питомі обсяги вирубування деревини вдвічі-втричі перевищують досягнуті в Україні (див. діагр. 1).

Нагадаємо, пропозиції автора зводяться, в основному, ось до чого:

1. У минулому не бралася до уваги водо- та грунтозахисна роль карпатських лісів, було оголено понад 20% площ, частіше стали виникати катастрофічні паводки.

2. У Карпатах спостерігається різке зниження дисципліни охорони гірських лісів. У результаті в колишніх колгоспних лісах масовим явищем стали самовільні вирубування.

3. Нелогічно віддавати лісосічний фонд приватним лісозаготівникам, заборонити експорт деревини цінних порід, надати можливість лісгоспам розширювати обсяги лісосічного фонду з метою покриття дефіциту коштів.

4. Створити комплексну програму охорони природи й постійного еколого-економічного розвитку Карпат.

На нашу думку, перш ніж робити висновки, варто вивчити проблему глибоко й усебічно.

Ліс воду береже

Казати, що грунтозахисна роль карпатських лісів не враховувалася в минулому (до того ж окреслюючи це минуле 1947—1957 рр.), — некоректно. І це найкраще засвідчують статистичні дані, які характеризують наявність питомих запасів стовбурної деревини, що показані на діаграмі 2. Так, питомий запас на 1 га в лісах Польщі становить рівно стільки, скільки у Львівській області. А середньорічний питомий обсяг заготівлі деревини в 3,5 разу нижче (3,68 і 1,02 м3/га). Такий самий стан спостерігається в лісах Австрії, Німеччини порівняно з Закарпатською й іншими областями. Отже, проблема збереження екологічної усталеності полягає не в лісокористуванні, а в чомусь іншому, суттєвішому.

Ліси в карпатських і в усіх інших областях України були впорядковані. Заготівля деревини й лісовідновлення здійснювалися відповідно до проектів організації та розвитку лісового господарства на десятилітній період після року польових таксаційних робіт. Зрозуміло, розрахунок, розгляд і затвердження річних обсягів вилучення деревини з лісів відповідними суб’єктами підприємницької діяльності лісового господарства проводилися за участю керівництва лісових підприємств, а в деяких випадках — із залученням експертів, з обов’язковим урахуванням екологічної ролі лісів, їх зонального й експозиційного розміщення.

Сам автор згаданої статті, віддамо йому належне, пише про те, що «... лісосіки було заліснено, але молоді культури не в змозі виконувати водозахисну функцію». Це вільне трактування. Адже лісосіки розміщалися не суцільно одна за одною, а фрагментарно, з урахуванням способів рубання, напрямку, термінів прилягання й інших відомих лісівникам технічних прийомів розробки лісосік головного та проміжного користування. Ці прийоми якщо не цілком, то в основному збігаються з прийомами заготівлі деревини, які застосовують сусідні зарубіжні країни. До того ж, згадані насадження не такі вже й молоді, їм близько п’ятдесяти років. А цей вік лісових насаджень у лісівництві обгрунтовано вважається періодом великого зростання, у цей час поточний приріст стовбурної деревини за запасом зрівнюється чи починає знижуватися порівняно з середньорічним. Деревостій як єдина біологічна екосистема після цього неминуче знижує обсяг коагуляції вуглекислоти й вироблення (виділення в атмосферу) кисню, який збагачує навколишнє середовище.

Не викликає сумніву й необхідність під час розміщення лісосік «...враховувати конкретну ландшафтно-екологічну ситуацію в кожному водозбірному басейні». Це завжди передбачається в проектах розміщення лісосік. А якщо хтось виявив відхилення від Правил рубань головного користування, затверджених 1995 року, чи невідповідність самих Правил екологічним нормам, то необхідно говорити про це конкретно, аби усунути допущені відступи, а за необхідності — внести зміни до нормативних актів.

До того ж, слід зазначити, що за обліком лісового фонду в цих областях за ті тридцять років, коли функції управління господарською діяльністю підприємств лісогосподарського й лісопромислового комплексів були підконтрольні позавідомчим органам та законодавчо розмежовані, екологічна ситуація була набагато кращою. Зміна найважливіших таксаційних показників, які характеризують стан і динаміку лісового фонду, була позитивною і підтверджує врівноваженість лісокористування. Так, за даними Державного лісового кадастру (1996 р.) середній запас стовбурної деревини на 1 га покритої лісовою рослинністю землі збільшився в лісах всіх областей Карпатського регіону. Важливо ще й те, що середній вік лісових насаджень в Закарпатській області досяг 77 (!) років, а домінуючих в області насаджень буку — 86 років. Чи не в цьому одна з причин зниження грунтозахисної функції цих лісів?

Викладене не підтверджує того, що «... в минулому це (водо- та грунтозахисна роль карпатських лісів. — А.Б.) не бралося до уваги ані під час експлуатації гірських лісів, ані під час їхнього відновлення». Скоріше навпаки, адже лише в карпатських областях були засновані державні лісові інспекції, незалежні від суб’єктів підприємницької діяльності лісової промисловості.

За останні три десятиліття в Карпатському регіоні площа лісів не скоротилася. Незначно зменшилася питома вага хвойних насаджень, а площа деревостоїв твердолистяних порід (бук, дуб) зросла в усіх областях.

На жаль, за роки незалежності державні органи влади й органи місцевого самоврядування не зуміли раціонально використати нагромаджений досвід, не врахували вимог ринкової економіки, здійснені кроки з реформування лісового й мисливського господарства виявилися неефективними. Конституційна норма про те, що ліс як природний ресурс є об’єктом права власності українського народу, не втілюється в життя.

Чим далі в ліс,
тим більший інтерес

«Останніми роками в Карпатах спостерігається різке зниження дисципліни охорони гірських лісів, зокрема в колишніх колгоспних лісах, які займають близько 25% усього лісового фонду. Як наслідок — масові самовільні вирубування», — цей висновок автора потребує аргументації. Річ у тім, що зниження ефективності охорони лісів відбулося через недосконалість земельного й лісового законодавства, що спричинило такі негативні явища, як самовільні вирубування, тобто суцільні вирубування цілих ділянок лісу, а не окремих дерев, як колись. Не можна плутати самовільні рубання з веденням лісового господарства в колгоспних лісах. Ринкові основи розвитку національної економіки вимагають нових підходів до організації лісового господарства й лісокористування.

Колгоспним лісам, тобто лісам колишніх сільських общин, давно дали б спокій, якби владні структури не порушували цю проблему постійно для стратегічного досягнення власних цілей. А все починається з того, що в Лісовому кодексі України (1994 р.) без належного юридичного визначення до земель лісового фонду, крім лісів, віднесено також споконвіку нелісові землі, зокрема сільськогосподарські, забудовані території тощо. До речі, усі вони в Земельному кадастрі адаптовані до Стандартної статистичної класифікації землекористування ЄЕК. У Лісовому кадастрі такої адаптації все ще немає. Як наслідок, дані про стан лісового господарства, про відповідність його екологічним нормативам і економічним вимогам, м’яко кажучи, дуже складно порівняти. Не лише з погляду врахування земельних ресурсів. Головне — екологічні критерії, оцінки використання лісових ресурсів, їх відтворення й відновлення всього комплексу охоронних, кисневопродуктивних і рекреаційних функцій лісових екосистем. До складу земель, покритих лісовою рослинністю, віднесено полезахисні лісосмуги й захисні насадження, а також чагарники, які раніше перебували у «вічному» користуванні колгоспів, ділянки лісу, нерідко розташовані за периметром великих лісових масивів, що знаходяться в постійному користуванні лісових державних підприємств. Хоча полезахисні лісосмуги не створюють лісових екосистем, оскільки розташовані на межах полів сівозміни й невід’ємні від земель сільськогосподарського призначення. Водночас ділянки лісу сільськогосподарських підприємств за периметром значних лісових масивів, які перебувають у державній власності, є буферною зоною для охорони останніх. Такі ділянки лісу не тільки розрізнені й розосереджені за великою площею, а й знаходяться під вищим антропогенним впливом порівняно з лісами державних підприємств. Тому прирівнювати їх за економічними показниками до лісів, що перебувають у користуванні підприємств державної власності, зовсім некоректно.

Хоч як це дивно, але глибше причини відхилень від лісознавчих правил висвітлено в тому самому номері «ДТ» у статті «Протистояння» В.Симоненка, голови Рахункової палати України. У лісовій справі також є суб’єкти управління й підприємницької діяльності. Часто це ті самі юридичні особи, «котрі незаконно, неефективно й не за цільовим призначенням використовують кошти держбюджету, котрі своєю діяльністю (прихованою чи явною, усвідомленою чи неусвідомленою) створюють умови, відповідні нормативні документи й розробляють механізми, які дозволяють незаконно використовувати бюджетні кошти». Варто зазначити, що в лісовій справі, хоч як це дивно, немає «... щонайменше, двох сторін, які мають несхожі інтереси чи, скажімо, такі, що істотно відрізняються». В Україні немає органу, що забезпечує об’єктивний і незалежний контроль над цільовим і ефективним використанням і відтворенням лісових ресурсів. Ці й інші аспекти сучасного менеджменту в лісовому господарстві України роблять його економічно малоефективним, дотаційним у всіх областях і регіонах. Вони ускладнюють забезпечення попиту на продукцію лісової промисловості на внутрішньому й зовнішньому ринках, переводять відносини суб’єктів підприємницької діяльності лісового господарства та виробництва лісових матеріалів у сферу тіньової економіки.

Поза сумнівом, водорегулююча й грунтозахисна роль карпатських лісів має важливе економічне значення для країн усього субрегіону. Якість охорони лісу С.Стойко пов’язує з обсягами заготівлі товарної деревини. Це помилкове судження. Як доказ можна навести питомі показники заготівлі деревини в сусідніх країнах, зокрема Польщі, Чеській Республіці, Словаччині й Угорщині. До речі, терміни «заготівлі» й «розрахункові лісосіки», вжиті автором, зовсім не синоніми. Ухвалені розрахункові лісосіки в лісах Українських Карпат істотно занижені. Фахівцям це відомо. Ніколи в доступному для огляду минулому заготівля деревини в Карпатах не становила 40 % обсягу в усій Україні. Нечіткість термінології просто перекручує суть проблеми, ллє воду на млин тієї самої корпоративної політики в сфері діяльності «лісове господарство й пов’язані з ним послуги».

Хоч як це дивно, але стратегічний принцип одержавлення передбачає централізацію управління господарською діяльністю (замість децентралізації в ринковій економіці), закладену в Лісовому кодексі цілою низкою статей. Так, передбачається передача земель у постійне користування лише спеціальним лісогосподарським підприємствам, виключаючи інші форми власності чи володіння лісами. Щодо лісів колишніх колгоспів, то поки що передбачена можливість передавати у користування громадянам — за наявності в них фахової освіти — лише окремі земельні ділянки лісового фонду площею до 5 га. Така норма вкотре «звільняє» селян від лісу та створює державну монополію на нього, незважаючи на екологічні передумови та правові аспекти, і ще менше — на економічні наслідки.

Коли в Лісовому кодексі України ліси оголосили власністю держави, тоді ж здійснили черговий акт експропріації: до них віднесли ті лісові масиви, що перебували в колективній власності колгоспів, а також лісові полезахисні смуги, захисні насадження, створені за рахунок цих самих господарств. Останнє постійно спричиняє низку серйозних ускладнень. Бо втягує у сферу управління господарською діяльністю лісових підприємств багато найвищих органів державної виконавчої влади для вирішення питань, які в умовах ринкової економіки мають розв’язуватися на рівні самого підприємства чи відомства за узгодженням з місцевими органами влади.

Справа не в охороні, а в законі

Хочеться вірити, що С.Стойко свідомо ужив у згаданій статті термін «віддавати». Хоча питання купівлі-продажу лісосічного фонду є наріжним каменем формування економічних відносин між суб’єктами лісового господарства й лісової промисловості. У рамках чинного українського законодавства розібратися в цьому питанні досить складно навіть фахівцям галузі. Передусім тому, що ліс і його матеріальна похідна — деревина — найважливіший кінцевий продукт лісогосподарського виробництва, який має широкий попит на ринку лісових матеріалів. Доходи від його продажу на пні становлять домінуючу частину надходжень у державний і місцеві бюджети, хоча ціни, встановлені державою, такі низькі, що їх небезпідставно називають символічними. Так, за використання лісових ресурсів державного значення надходження до бюджету за весь 2000 рік досягли лише 39,9 млн. грн., або 7,62 грн. за 1 куб. метр проданої на пні деревини. Порівняно з цінами на лісові матеріали (неопрацьовані) вони становлять 5—7% вартості товарної деревини. Тому найбільша мрія підприємця — за будь-яку ціну одержати доступ до розробки лісосік. І не дивно, коли з телеекрану лунають повідомлення про те, що під час виписування лісорубальних білетів лісозаготівникам доводиться платити готівкою ще 3 долари США за кожен кубічний метр деревини. Приблизно те саме відбувається й під час купівлі лісових матеріалів (неопрацьованих) споживачами, суб’єктами лісової промисловості, у суб’єктів лісового господарства. Усе це через недосконалість законодавчих актів, а не через «зниження дисципліни охорони гірських лісів».

Викликає подив пропозиція про обмеження продажу лісосічного фонду приватним лісозаготівникам і його розподіл на користь державних підприємств лісового господарства. Ще більш дивним здається міркування про надання можливості «лісгоспам розширювати обсяги лісосічного фонду з метою покриття дефіциту коштів». При цьому автор наводить аргументацію, мовляв, «...у даний період бюджет держави не може забезпечити цілковите фінансування необхідних лісогосподарських заходів». Важко уявити, про який дефіцит коштів ідеться. Ринкова економіка передбачає потреби платоспроможні, а не взагалі. Лісове господарство, використовуючи не лише земельні, а й лісові (деревні) ресурси, створені здебільшого завдяки Всевишньому, давно мало б перейти на самофінансування, проте продовжує дотуватися з держбюджету.

Лісовому господарству потрібний ефективний господар. В іншому разі екологічне й економічне становище в регіоні й галузі в цілому змінити не вдасться. Боязкі спроби регіональних лідерів багатолісних районів отримати в управління ліси, розташовані на підвладній їм території, наштовхуються на протидію корпоративних сил. Хоча, слід зазначити, такі спроби правомірні й конституційні.

У кожного Івана
своя програма

Створення різноманітних програм набуло за останні роки характеру епідемії. Їх уже розроблено чимало, зокрема й щодо Карпатського регіону. Проте самі по собі програми мало що важать. Необхідна конкретна, системна робота з їх утілення. У Закарпатській, як і в усіх інших областях, є проекти організації та розвитку лісового господарства. Їх статус набагато вищий від програм. Ці проекти розроблені лісовпорядними експедиціями об’єднання «Укрдержліспроект», які враховують екологічні аспекти організації й розвитку лісового господарства. Більш комплексний матеріал про «постійний еколого-економічний розвиток» на рівні конкретних суб’єктів господарської діяльності навряд чи можна знайти. Але вершники на «білих конях» не хочуть їх помічати, їм подай чисте поле. Основу ринкових відносин мають створювати лісові підприємства. Період централізації управління ми пережили.

На моє глибоке переконання, проблему екологічної стабілізації в Карпатському регіоні вторгненням «на білому коні» не розв’язати. Її необхідно вирішувати не за рахунок підняття верхньої межі лісового покриву (завдання дуже дороге й із сумнівними результатами), а шляхом підвищення культури лісокористування. Беручи до уваги високу щільність населення й необхідність створення прийнятних для нього умов, «...які забезпечували б раціональне використання лісів, а для них самих — відповідний рівень життя та добробуту», як записано в Заяві про принципи щодо лісів, ухваленій на Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 року. В Україні створено багато програм з розвитку лісового господарства в Карпатському регіоні, виконання яких можливе лише шляхом постійного вдосконалювання лісових відносин, законодавства, поступової адаптації його до умов ринкової економіки.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі