ФЕРМА «ВЕЛИКИХ ГОРОБЦІВ» - Довкілля - dt.ua

ФЕРМА «ВЕЛИКИХ ГОРОБЦІВ»

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Аристотель бачив у цих пернатих змішану природу птаха і ссавця. А у відомому ранньохристиянському...

Аристотель бачив у цих пернатих змішану природу птаха і ссавця. А у відомому ранньохристиянському тексті «Фізіологус» ішлося про те, що вони пожирають розпечене залізо і висиджують пташенят, дивлячись на яйця «гострими очима»...

Зараз світова популяція цих птахів перевищує два мільйони особин. Вони широко відомі завдяки своєму пір’ю і чудовій шкірі, яка за своїми характеристиками може зрівнятися хіба що з крокодилячою чи слоновою. З жиру цих величезних птахів виготовляють протизапальні й бактерицидні засоби, а з вій — щонайтонші пензлі для образотворчого мистецтва.

Чи ховає страус голову в пісок

Страус. Так неспеціалісти називають найбільшого птаха планети. Насправді страус лише один — африканський, а його численні «родичі» належать до іншого ряду.

У Стародавній Греції страус мав назву, близьку до «горобець», але в поєднанні з прикметником «мегас» (великий). Трохи пізніше з’явилася нова іменна форма — буквально «букет-верблюд». Вирішальну роль у цьому перетворенні відіграли розміри птаха-бігуна, форма ніг і «парнокопитість».

Віддавна страуса огортали всілякі легенди й міфи. У раніше згадуваному трактаті записано, що страус «пролітає низько над землею» і живиться всім, що знаходить. «Також ходить він до ковалів, пожирає розжарене залізо і тоді ж, пропустивши крізь кишку, повертає назад, таким самим розжареним, як і раніше. Але це залізо завдяки травленню легшає і дзвенить, як я це сам бачив на Хіосі на власні очі...» У геральдиці, з огляду на «здатність» страуса перетравлювати залізо, птаха помістили в гербі міста Леобен, що тоді вирізнялося чудово розвиненою металургією.

За часів Римської імперії на пишних урочистостях влаштовувалися своєрідні «гони без голови» — страусу відрубували голову, щоб здивувати й розважити натовп, який чекав видовищ.

У Стародавньому Єгипті страус теж зажив популярності, яка, щоправда, поширювалася лише на його пір’я. Особливо цінувалося біле, але його могли використовувати лише представники «божественної» влади — фараон та найближчі родичі. Перо як символ єгипетської богині Маат було, вочевидь, теж страусовим.

Кілька сотень років тому ефіопи вірили, що яйце страуса захищає від удару блискавки, і тому використовували його як своєрідний громовідвід. А місце поховання своїх воїнів покривали шкаралупками стількох яєць, скільки ворогів убив свого часу покійний.

Пізніше яєчна шкаралупа, оправлена в благородний метал, була основою для виготовлення вишуканих чаш, які використовувалися в релігійних обрядах. Страусові яйця, що дозрівали під впливом сонця, символізували материнство діви Марії. Крім того, іноді вони слугували і символом воскресіння сина Божого на землі.

У середньовічних книгах про тварин нездатний літати страус фігурує як символ лицемірства і ханжества. А байка про те, що страус у критичних ситуаціях ховає голову в пісок, «нагородила» його такими рисами, як сліпота і млявість.

Пір’яний бізнес

Для карнавалу в Ріо-де-Жанейро 2000 року було замовлено понад 16 тонн (!) страусового пір’я.

Відомий польський професор, доктор сільськогосподарських наук Ярослав Олав Горбанчук у книзі «Розведення страусів» пише, що перші спроби їх одомашнення, зроблені в Південній Африці, були не чим іншим, як «наслідком зниження чисельності цих птахів у природі внаслідок повального полювання на них із метою отримання пір’я». Завдяки Марії Антуанетті в Європі народилася мода на предмети туалету й одяг, прикрашені пір’ям цих екзотичних птахів. А Південна Африка, завдяки своїм кліматичним умовам, стала оптимальним місцем для розведення страусів.

Першими — у 60-х роках XIX століття — за пір’яний бізнес узялися євреї. Вони прибули до Кейптауна, а потім пройшли довгий шлях усередину континенту. В околицях Літтл-Кару вони запропонували співробітництво місцевому населенню, яке тоді вже утримувало страусів на фермах. «Страусовий бізнес, — пише Горбанчук, — розвинувся настільки, що протягом кількох років в Удтсхорні оселилося кілька єврейських сімей, і містечко незабаром стало в побуті називатися Малий Єрусалим».

Коли справи пішли вгору, торговці вирішили організувати пір’яні аукціони і виставки в Нью-Йорку, Лондоні та Парижі. Ціни на страусове пір’я зростали день у день, 1870—1913 років вони сягнули воістину астрономічних цифр. Так, 1871-го одне пташеня в околицях Удтсхорна прирівнювалося до 5,5 тонн зерна або до 1000 літрів коньяку.

Розведення страусів сягнуло апогею перед Першою світовою війною. Страусове пір’я було на четвертому місці в списку найбільш експортованих південноафриканських товарів — після золота, діамантів і вовни.

З початком військових дій стався спад світового страусівництва, значно зменшилося поголів’я птахів, звузилися масштаби пір’яного бізнесу.

По закінченні війни почався новий період розквіту страусівництва. Цього разу популярною стала шкіра «птиці-бігуна». Найбільший попит був на шкіру зі спини, грудей і нижніх кінцівок птаха. На початку 90-х ринкова ціна сирої страусової шкіри у США дорівнювала чотирьомстам доларам, а в Японії сягала шестисот.

В останні десятиліття людство використовує у страусів практично все: від вій до пазурів. Але найбільшою дорожнечею відзначаються три компоненти — шкіра, пір’я та м’ясо. До останнього підвищився інтерес наприкінці 80-х років минулого століття, коли стало широко відомо про його малокалорійність і практично повну відсутність холестерину.

Піонери Асканії-Нова

Згідно з працею польського професора, першу в Європі спробу «одомашнити» страусів зробили в марсельському зоопарку наприкінці XIX століття. Потім «птахів-бігунів» придбала Північна Німеччина. Але про те, що на території сьогоднішньої України в XIX столітті теж жили страуси, у книзі немає жодного слова. Хоча достеменно відомо, що 1888 року на простори Таврії вперше були завезені американські нанду, а через ще чотири роки — африканські страуси…

Ідея «поселити» цих птахів на території заповідника належала до «дослідів з акліматизації», що досить часто проводилися в Асканії-Нова. «Якщо успіх у роботі з лебедями, гусьми, качками, фазанами та деякими іншими пернатими можна було вважати гарантованим від початку, то щодо нанду він вважався найвищою мірою малоймовірним...» — читаємо у В.фон Фальц-Фейна. Експеримент був дуже ризикованим, але... таки вдався.

Теплої пори року птахи розгулювали по території заповідника вільно. На зиму їх переводили в спеціальні зимові приміщення — страусятники. Щоправда, коли на вулиці було не дуже холодно, то «африканських бігунів» випускали з приміщення на всю добу. І тоді «перед відвідувачем поставала своєрідна картина, коли нанду… поважно крокували чи швидко бігли, залишаючи сліди на сніжному покриві зоопарку».

Як відомо, після тривалого перебування в закритому приміщенні страус із надзвичайною швидкістю вискакує на свободу, використовуючи розпростерті крила як «бічні рулі». У таврійському заповіднику молоді страуси досить часто самотравмувалися — після зими і низки спонтанних, нерозрахованих стрибків у просторі падали на землю зі зламаними ногами. А для страуса зламана нога — смертний вирок, оскільки «поставити його на ноги» практично вже неможливо...

Африканський страус у степах України

В Україні страусівництво лише розпочинається. Сьогодні у нас є до десятка ферм, найбільша з яких — ясногородська — налічує близько 250 голів. На ній розводять виключно чорних африканських страусів, які чудово перезимовують.

Страус — істота полігамна. Дорослі птахи на українській землі живуть у спеціальних «вольєрах» по чотири-п’ять особин. Такі «вольєрні об’єднання» називають гаремами, оскільки на одного самця припадає кілька самок, з-поміж яких є одна найулюбленіша.

За сезон (із січня по жовтень) самки чорних африканських страусів несуть до 100 яєць, які відразу ж поміщаються в інкубатори. Там яйце протягом 42 днів активно розвивається, ферма «виростає» ще на одного страуса. Перші три-чотири дня страусеня перебуває в «дитячому відділенні», після якого переходить у «підготовчу групу», а потім у величезний вольєр. Слід сказати, що страуси ростуть дуже швидко: протягом місяця набирають до семи кілограмів ваги.

На найбільшій українській фермі страуси досить гостро реагують на все, що пролітає у них над головою, — неподалік розкинувся аеродром. Молодняк не помічає перепон, тому іноді налітає з розгону на дерев’яну огорожу. Особливо небезпечні такі випадки взимку, коли ожеледь «допомагає» розвинути швидкість і все може закінчитися серйозним травмуванням «бігуна».

Сьогодні ясногородська ферма претендує на членство в одній із європейських страусівничих спілок. Адже за два роки з 36 привезених бельгійських страусів на ній уже встигли розвести більше двох сотень нових голів. І це при тому, що страус — птах надзвичайно ніжний і за ним потрібен особливий догляд.

Страусбургер на закуску

На сьогодні дедалі більше країн освоюють порівняно новий і перспективний вид бізнесу — страусівництво. Світова популяція страусів сягає двох мільйонів. Незаперечний світовий лідер страусівництва — ПАР. У цій країні вирощування страусів — не лише вигідна справа, а й один із пріоритетних напрямів державної політики. Для зберігання балансу між попитом і пропонуванням у ПАР було запроваджено певні ліміти, які обмежують розміри річного виробництва в страусівничій сфері. Якщо страусівник виробить більше від запланованої кількості продукції, то держава вже не зможе гарантувати йому раніше встановлену закупівельну ціну. Завдяки такій системі країна продовжує підтримувати вигідні експортні ціни вже не один рік.

До найбільш успішних держав-страусівників входять країни Африканського континенту, США, Канада, Австралія, Ізраїль, Китай. Лідером страусівництва в Європі є Італія. Найбільша італійська ферма налічує понад три тисячі особин.

Розвиненим «страусовим» бізнесом можуть похвалитися Данія, Греція, Туреччина, Чехія, Росія, Польща та Болгарія. Всі перелічені вище держави об’єднані в спілки й організації. Так, існує Американська спілка страусівників (журнал Ostrich News), Європейська спілка (Ostrich Update). Якщо говорити про видання, то найпопулярнішим є спеціалізований італійський журнал Sttruzzo e dintori, що охоплює практично весь світ. У Росії видаються «Новости страусоводства».

Такий вид агробізнесу зазвичай неможливо уявити без жорсткої конкуренції, адже будь-яка з процвітаючих ферм бореться за кожного клієнта. У США чи ПАР вам, наприклад, можуть запропонувати проїхатись верхи на одному з найбільших птахів або відвідати страусові змагання, що зажили чималої популярності серед туристів. А в Польщі на найстарішій фермі «птахів-бігунів», що в Гарчині, господарі пригощають страусовими делікатесами: стейком із м’яса страуса, салатом із сирих овочів, яєчнею з величезного яйця і навіть... страусбургером.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво