Фауноцид - Довкілля - dt.ua

Фауноцид

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Тисячокілограмовий зубр лише на перший погляд видається незграбним. Насправді він перестрибує двометрові перепони, мчить галопом, легко долає круті схили, рухається швидко та безшумно...

Тисячокілограмовий зубр лише на перший погляд видається незграбним. Насправді він перестрибує двометрові перепони, мчить галопом, легко долає круті схили, рухається швидко та безшумно. Але ця швидкість не допомогла волохатим зубрам втекти від злої долі. За останні десять років їх чисельність упала з 695 до 325 голів. Основна причина — полювання. Їх б’ють не тільки браконьєри, але й «елітні» мисливці, одержуючи офіційні дозволи на стрілянину «з селекційною метою». Не врятувало зубра навіть те, що він занесений до міжнародної Червоної книги. Часи, коли зубрів берегли та ретельно охороняли, коли на кожного був заведений спеціальний паспорт, схоже, минули. За інформацією директора громадської організації «Київський еколого-культурний центр» (КЕКЦ) Володимира Борейка, у Даневському мисливському господарстві в Чернігівській області десять років тому було 120 зубрів, нині залишилося 12. Злі язики подейкують, що майже всі були перероблені на ковбасу на найближчому м’ясокомбінаті. Праця вчених та селекціонерів, сотні тисяч рублів, витрачені ще СРСР на відновлення популяції цього європейського бізона, пішли за вітром.

Одним махом сімох?..

Досить ближче познайомитися з офіційними статистичними звітами, як стає зрозуміло, що наша держава не вміє берегти не лише зубрів. З 1991 по 2004 р. відбулося катастрофічне падіння чисельності цілого ряду тварин. Чисельність лося за минулі 13 років упала на десять тисяч двісті(!) голів, себто мало не на 70%. На 30% знизилася чисельність інших видів копитних: оленів стало менше майже на вісім тисяч голів, кабанів — на 19 тисяч, козулі — на 50 тис.

Непереливки в українських угіддях й дрібним звірям. Зокрема, зайців, які є видом дуже пластичним, здатним пристосовуватися до різних умов, поменшало мало не на 150 тис. голів. Але у вухастих хоча б є резерв для відновлення — загальна їх кількість усе ще становить 1,8 мільйона. Набагато гірше байбакам, яких із 110 тис. залишилося менше 70 тис. І зовсім зле диким кролям, яких із семисот голів залишилося триста.

Добряче «всохла» і перната зграя. Рахунок втрат тут іде на сотні тисяч: гусаків поменшало на 140 тис. (тобто, на майже 60%!), фазана — на майже 130 тис. (30%), куликів — на 300 тис. (25 %). А качок — так на цілий мільйон та ще й з «хвостиком» майже у 100 тис. (25%)!

Суд на захист тварин програно?

На думку низки екологічних неурядових організацій (НУО), причиною такого стану речей є незадовільне виконання своїх обов’язків Мінприроди України та Держкомлісгоспом. Намагаючись закликати чиновників до сумлінної роботи, громадські активісти писали листи, виставляли пікети, збирали прес-конференції. Не подіяло. Тоді звернулися до суду. У своєму позові екологісти вимагали від Мінприроди, аби воно вело повний кадастр тваринного світу, проводило екологічну експертизу проектів «Наказів про відкриття полювання» (видаються Держкомлісгоспом щовесни), домагалося скорочення термінів полювання і норм відстрілу.

Протягом року Господарський суд засідав тричі. Нарешті виніс остаточне рішення: у задоволенні позову екологічних організацій відмовити. Журналістів на засідання (незважаючи на те, що воно було відкрите) не пустили, і більш як 20 представникам ЗМІ довелося тупцювати у дворі суду. Офіційна підстава для такого нехтування медійниками — «недостатні розміри приміщення». З великим скрипом вдалося домовитися про присутність одного представника газети й одного представника телеканалу.

Линька за наказом

Нещодавно екологічні НУО нарешті отримали належним чином оформлене рішення суду. І відразу ж оскаржили його в Апеляційному суді. На думку юриста «ЕкоПраво-Київ» Галини Прістінської, доказова база у громадськості дуже вагома. Ще півтора року тому Інститут держави і права ім. В.Корецького НАН України провів науково-правову експертизу ситуації і, зокрема, зазначив: «…постановка питання щодо проведення їх (наказів Держкомлісгоспу про відкриття полювання. — О.Л.) екологічної експертизи є цілком правомірною… здійснення такої експертної роботи повною мірою відповідатиме сучасній державній політиці у відповідній сфері, найбільш послідовно викладеній в указі президента України від 23.05.2005 р. «Про невідкладні заходи у сфері збереження, відтворення та раціонального використання мисливських тварин».

Логічною є вимога проводити експертизу і з суто природоохоронних позицій. Адже наказ видається на початку року, коли ще невідомі погодні умови ні літа, ні осені. Як можна встановлювати терміни, скажімо, початку осіннього полювання на пернатих, якщо не відомо, чи вони встигнуть на той час перелиняти і зможуть літати? Як можна визначати кінцеві його терміни, коли невідомі дати льодоставу? Уявіть собі, що водойми вже замерзають, це робить водоплавних дуже легкою здобиччю, а полювання на них, визначене наказом ще на початку року, триває!

Мінприродівці запевняють: досить і того, що вони мисливські накази узгоджують. Але громадськість наполягає: узгодження — це несерйозно, майже безвідповідально, поверхово.

Сто мисливців на одного лося

Прихильники збереження нинішніх умов полювання висувають ще й такий аргумент — мовляв, полювання допомагає «підтримувати штани» зубожілому населенню. Ну, це вже зовсім смішно. Невже ви повірите, що саме механізатори та скотарі можуть скористатися можливістю вполювати ще вцілілого лося? Кому, на вашу думку, дістанеться ліцензія, коли на одного лося припадає 108 мисливців, на одного оленя — 29, на одного кабана — 12. Уточнюю: не на одного дозволеного до відстрілу, а одного з усіх поки що вцілілих! І з кожним роком ця пропорція росте не на користь звірів.

У ході судових засідань «ЕкоПраво-Київ» та КЕКЦ оприлюднили також факт існування спеціальної інструкції з установлення лімітів на добування мисливських тварин, затвердженої Мінприроди ще в 1999 р. Нею встановлено порядок, яким визначається кількість мисливських тварин, дозволену для відстрілу в даному мисливському сезоні всім мисливцям України. Попри деякі недоліки змісту, сам факт наявності такого документа є позитивним. Але! На всі види мисливських птахів, зайця, диких кроликів, єнотоподібного собаку, лисицю і вовка ця інструкція не поширюється! Іншими словами, ці види тварин відстрілюються в Україні взагалі без яких-небудь науково обгрунтованих лімітів. Купив відстрільну картку і — вперед. Наприклад, у картці зазначено, що норма видобутку зайців за добу — не більше одного. Тепер спробуйте взяти ручку і підрахувати, скільки зайців можуть убити мисливці за сезон, якщо полювання триває три місяці (мисливські дні — субота й неділя), і коли кількість мисливців в Україні понад півмільйона. Такі ж розрахунки можна зробити щодо гусей, качок та інших тварин.

Чисельність зайця-русака не зменшується суттєво зокрема й тому, що вже її зменшити просто важко — майже в усіх регіонах України вона нижча за мінімальну. Проте полювання ведеться далі. До повного винищення?

Чорний список трофейних убивць

Однією з причин такого стану мисливського господарства екологи вважають аморальну пропаганду мисливства. Відомі в Україні люди не лише не соромляться зізнаватися у прихильності до мисливства, а й залюбки позують на фоні вбитих ними тварин. Для європейського політика оприлюднення таких фото означало б політичну смерть. А у нас політики-мисливці поки що тільки потрапляють до «Чорного списку трофейних убивць», складених тими ж екологічними НУО. Заступник командира дружини охорони природи «Зелене майбутнє» Іван Парнікоза метою створення списку називає антирекламу представникам еліти, які займаються убивством диких тварин для розваги, та формування громадської думки про «панські» («елітні», «царські» тощо) полювання як узаконене зло.

Критеріями добору кандидатів до чорного списку є їх широка популярність та публічність; пристрасть убивати диких тварин під час трофейного й інших видів спортивного полювання; браконьєрство у заповідниках й інших охоронюваних природних територіях, де полювання заборонене; пропаганда жорстокого поводження з тваринами і порушення їхніх прав; наявність великих трофейних колекцій із власноручно загублених тварин; влаштування «царських полювань» тощо. Громадяни хоч зараз можуть запропонувати своїх кандидатів, обгрунтувавши їхнє занесення до списку. Після перевірки фактажу (ознайомлення з газетними публікаціями, свідченнями очевидців тощо) редакційна група поповнює «Чорний список…», який вивішений на сайті КЕКЦ.

Окремий список складено для Росії, яка, на думку укладачів, потужно впливає на свідомість українських мисливців. Його «відкриває» Сергій Ястржембський, помічник президента Росії В.Путіна. У 1999 він убив під Вінницею одного з тих зубрів, про яких ішла мова на початку статті. Факт такого полювання підтвердив на одній з прес-конференцій перший заступник начальника Управління мисливського господарства Держкомлісгоспу України Микола Мироненко. На виправдання Ястржембського він заявив, що за ліцензію росіянин заплатив кілька тисяч доларів, які пішли в український бюджет, а зубр був уже старий і не міг виконувати своїх функцій як плідник.

Ястржембський займає перше місце в Росії і друге-третє у світі за кількістю добутих трофеїв за рік (за один рік позбавив життя 28 екзотичних звірів). Призер премії «Найкращий трофей сезону в Сафарі-клубі». Входить до списку осіб, нагороджених за убивство диких тварин з «Великої африканської п’ятірки» (слон, буйвіл, леопард, лев і носоріг). Палкий захисник весняного полювання. Постійно дає інтерв’ю, пропагуючи трофейне полювання.

Другим іде сам Володимир Путін, який у 2002—2003 рр. брав участь у браконьєрських полюваннях у Кримському заповіднику (де, нагадаю, взагалі заборонено полювати). Про це не раз писали українські газети.

Далі — екс-віце-прем’єр Росії Михайло Касьянов (убив на браконьєрському полюванні вагітну лосицю) та головний редактор газети «Московский комсомолец» Павло Гусєв (брав участь у браконьєрському полюванні під Суздалем, під час якого напівприручених оленів давили всюдиходами біля годівниць).

Було б дивним, якби до цього епатажного списку не потрапив Володимир Жириновський. Йому закидають браконьєрські полювання на Далекому Сході на бакланів, а також (швидше як курйоз) стрільбу в Нижньогородській області (сел. Моква) по сільських курях. «Курйоз» міг закінчитися трагедією — віце-спікер мало не застрелив пенсіонера.

Російська частина списку складається з півтора десятка осіб. Восьмим у ньому значиться Віктор Черномирдін, екс-прем’єр-міністр Росії і нинішній посол Росії в Україні. Саме він позує на фоні трьох десятків застрелених закривавлених кабанів. Своєї участі у полюванні пан Черномирдін не заперечує, але зазначає, що усі дозволи були. А от, за даними Борейка, на цьому полювання не закінчилося і наступного дня було застрелено ще тридцять кабанів. При тому, що ліміти цьому мисливському господарству були затверджені чи то у тридцять, чи то у сорок кабанів на рік.

Список українських супербраконьєрів (ой, вибачте, супермисливців) очолює народний депутат України минулого скликання Олександр Волков. Убивця не тільки українських кабанів і оленів, але й африканських — жирафів, носорогів, зебр. За сприяння створенню спецзакладів для «панських» полювань до списку потрапив екс-президент України Леонід Кучма. Зокрема після його указу про передачу Кримського заповідника і Азово-Сиваського національного парку до ДУСі (Державного управління справами) ці установи фактично перетворені на спецсафарі. А Леонід Кравчук потрапив до списку як активний пропагандист полювання, він любить давати інтерв’ю на цю тему. І відроджуватися «царські полювання» почали саме за його президентства.

А от і Нестор Шуфрич. Як же тут обійтися без української зменшеної копії Жириновського? Дуже показово й те, що спочатку Шуфрич з’явився разом із С.Шойгу у «Чорному списку…», а тепер теж очолює «надзвичайне» міністерство. Екологісти закидають Шуфричу організацію одного з перших в Україні приватних «спецсафарі» (мабуть, йдеться про спробу перетворити на «царське полювання» Великодобрянський загальнонаціональний зоологічний заказник у Закарпатті).

Як згнило три тонни м’яса

Незрозуміло, до якої частини списку тепер віднести Ігоря Бакая, екс-керівника ДУСі . Це саме у його приватному елітному мисливському господарстві «Трахтемирівське» (ціна нерухомості в ньому оцінюється експертами майже у 2 млн. доларів) зроблено фото із Черномирдіним у 2002 році. Помічник народного депутата Голуба Володимир Сесін свого часу зумів обійти охорону і побувати в цьому господарстві. Поспілкувався і з місцевими жителями. Вони розповіли йому, що кабанів, яких бачимо на фото, свіжувати не стали. Їх просто скинули у рів, де вони й згнили. Тридцять туш по центнеру кожна. Розповіли й багато інших цікавих фактів.

Півострів Трахтемирів знаходиться за сімдесят кілометрів на південь від Києва, на межі з Черкаською областю. Він цікавий численними історичними пам’ятками — стоянками часів палеоліту і неоліту, найдавнішим печерним монастирем Київської Русі, слов’янськими городищами, козацькою фортецею. Самобутня природа півострова здавна привертала увагу дослідників та туристів. В останні десятиліття радянської влади там був історико-культурний заповідник.

Але кілька років тому цей чарівний куточок уподобав пан Бакай. Викупив напівзруйнований піонертабір і скупив кілька хат у селищі Трахтемирів. А ще узяв у держави в довгострокову оренду на 50 років понад чотири тисячі гектарів землі. Щоб відпочивальники та місцеві жителі не надокучали новому господареві, історико-культурний заповідник був реорганізований у регіональний ландшафтний парк, режим якого може бути більш суворим щодо відвідувань, але дозволяє проводити полювання. Так виник приватний РЛП (закон це, в принципі, дозволяє), про досвід якого чимало говорилося (аякже: нарешті і наші багатії почали фінансувати охорону природи!) і який навіть потрапив на марки Укрпошти.

Але насправді, як показав час, головною метою цього придбання було облаштування «панського полювання». На території піонертабору побудували фешенебельний особняк, поруч — мисливський «будиночок» і причал. До нього через весь парк протягли лінію електропередач і асфальтову дорогу. Півострів навіть хотіли повністю перегородити двометрової висоти парканом-сіткою. Побудували мисливські вишки, вольєр для розведення козуль і оленів та — новий термін і практика «нових українців» — вольєрного полювання. І ще — пастки для кабанів.

Полюванням розваги Бакая і його гостей (а це перші особи держав, бізнесмени, політики — одне слово, «еліта»!) назвати можна лише з великою натяжкою. Швидше, це був кривавий бенкет або бійня. Відбувалось усе приблизно так.

За день до наміченого візиту «панів» у спеціальні пастки насипалася кукурудза, під якою маскувався трос, що тримає в піднятому стані дверцята. Коли до пастки набивається повно кабанів, вони збивають трос і дверцята закриваються. У день полювання кабанів з пастки перевозили під вишку. Ближче до вечора «добродії» піднімалися на вишку, де випивали за початок полювання. З настанням темряви кабанів випускали і вмикали потужні прожектори. Тварин випускали у загін під вишкою і розстрілювали з автоматичної зброї. Один з учасників забав хвалився, що коли якось під кінець полювання закінчилися патрони, то «мисливці» спустилися з вишки і добивали поранених тварин прикладами. У середньому за одне «полювання» вбивали 40—50 кабанів.

* * *

Чи можна очікувати милосердя до людей від тих, хто не має жалості до тварин? Чи побачать проблеми суспільства ті, хто дивиться на світ через приціл рушниці? Та пояснити, що таке «охорона природи» людині, для якої природа — то є мисливський трофей, — справа марна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво