«Епідемія» - Довкілля - dt.ua

«Епідемія»

27 серпня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 27 серпня-3 вересня

Закон України «Про загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року» Леоні...

Закон України «Про загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року» Леонід Кучма підписав зовсім недавно, а ретельне (ревне) вибракування приватної худоби з українських пасовищ, з’ясувалося, відбувається вже досить давно. І жителі Станично-Луганського району Луганської області сьогодні переконані: у їхньому краї корови хворіють на лейкоз набагато частіше, ніж в інших регіонах країни. Принаймні вони вважають, що місцева ветслужба цей страшний діагноз виносить досить часто, причому нерідко за дуже пікантних обставин. Виносить уже протягом кількох років, попри численні скарги й численні випадки повного спростування цих діагнозів. Підтверджених, проте, луганською обласною лабораторією.

Існує відповідна інструкція державної ветеринарної служби про діагностику й подальшу утилізацію зараженої великої рогатої худоби (ВРХ). На перший погляд, усе правильно: якщо не можна вилікувати хворих тварин, треба рятувати ще здорових. Але механізм впливу, який застосовує ветеринарна служба Станично-Луганського району до власників ВРХ, більше схожий на те, що їх відверто примушують здавати тварин для забою, ніж узгоджується із затвердженою заступником начальника головного управління ветеринарної медицини Державної ветеринарної інспекції В.Матузенко «Інструкцією з профілактики й оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу» №15-15/220 від 28.09.92 р. Міністерства сільського господарства та продовольства України, що встановлює для громадян їхні справжні обов’язки й відповідальність. Інструкцією, яку чомусь до відома громадян, як передбачено законом, доведено не було. Довгий час багато господарів вірили на слово людям у синіх халатах.

Але тільки в різний час у різних селищах району знаходилися власники корів, котрі всерйоз засумнівалися в істинності поставленого їхнім тваринам діагнозу. Щоб зрозуміти причину забою приватних корів, яка набувала промислових масштабів, тваринники намагалися перевірити ще раз діагноз у сусідніх районах, але в більшості випадків районні ветлікарі пояснювали: ветеринарна служба категорично заборонила перевіряти кров на лейкоз «не за місцем проживання». Ті ж, кому вдалося зробити аналіз крові своїх годувальниць у Луганській аграрній академії або відвезти кров на аналіз у Міллерово (Росія), із здивуванням довідувалися — у крові тварин нічого небезпечного не виявлено (корови були зовсім здорові).

На жаль, жодних документів, що ставлять під серйозний сумнів компетентність районної ветслужби й обласної ветлабораторії, ані в Росії, ані в сільгоспакадемії на руки не видали, бо ці установи не мають права вести таку документацію. Але люди замислилися. За твердженням ветеранів сільського господарства радгоспів району, вони не пам’ятали жодного випадку лейкозу в радгоспних чередах за останні 20—30 років. Перечитавши безліч літератури про лейкоз, приватні власники корів не помічали в своїх годувальниць жодних ознак захворювання: корови давали по 20—30 літрів молока на добу, набирали вагу, телята народжувалися вчасно, були здоровими, виростали й не гинули. А тим часом скупники м’яса так само відразу після планової перевірки тварин з’являлися в селі зі списками адрес і прізвищ власників корів, ще навіть не сповіщених про результати аналізу тварин. Відмову забити «хвору» тварину ветслужба карала чималим штрафом, скандали біля подвір’їв «засуджених» за участі місцевих ветлікарів і представників правоохоронних органів стали звичними...

Історія «дешевих поставок» яловичини Станично-Луганського району налічує багато цікавих випадків і подробиць. У селищі Нижньо-Тепле ветлікар забракував одночасно 30 корів, котрих селяни утримували спільно в одному занедбаному корівнику, після чого тварин без зайвих офіційних процедур завантажили в машини й відправили на бойню. У селищі Червоний Жовтень вирок, винесений ветлікарем, було приведено у виконання негайно, навіть до того, як були отримані результати аналізів.

Житель Станично-Луганського району Валерій Химченко стверджує, що тримає худобу з 1996 року, і за цей час районна ветслужба забракувала чотирьох його добірних корів, пояснивши: «На лейкоз хворіють лише високопродуктивні корови, а на тих, у котрих стирчать ребра, навіть бактерії не звертають уваги». Чому скупники м’яса з’являються відразу ж після аналізів, коли господарі навіть ще не знають, хвора їхня тварина чи ні, він не запитує. Тим паче після випадку, коли якось цілком випадково Валерій Химченко став свідком того, як один ветлікар пізно ввечері «по-домашньому» видав скупникові м’яса готовий документ із підтвердженням, що м’ясо тварини, яку ветеринар в очі не бачив, здорове. А скупник, із котрим Валерій був в одній машині, так прямо й сказав: ветлікар дає довідку за гроші, причому чималі.

Сьогодні затавроване м’ясо господар може або з’їсти сам, або віддати скупникам по 90 копійок за кілограм. Валерій Химченко в такий спосіб здав двох корів і теличку за 950 гривень, натомість купивши одну за 850. Заготівельна вартість «хворої» корівки сьогодні часто не перевищує 400—500 грн., тоді як її реальна ринкова ціна після нехитрих маніпуляцій, які роблять м’ясо здоровим, коливається від 1500 до 2500 грн. Але це ще не всі складові зростання прибутку. На м’ясокомбінатах із такої-от «хворої» корівки вихід товарної продукції становить уже 4—5 тисяч грн., що в 10—12 (!) разів більше закупівельної ціни бідолашної худоби. В Україні норма прибутку вища лише в наркобізнесі...

Попри загрозу штрафних санкцій, багато господарів присуджених тварин ішли на всілякі хитрощі, аби врятувати годувальниць родини. І часто через певний час ті виявлялися здоровими. Дива спритності продемонструвала Ольга Морква, у котрої «занедужали» дві корови — аналізи вона відправила синові до Харкова. Він перевірив їх у сільгоспакадемії, яка засвідчила — все в порядку. Повернувши корів у череду, жінка попросила ветеринара повторно обстежити корову, але пробірку з коров’ячою кров’ю підмінила на пробірку зі своєю власною, тобто людською. Через тиждень надійшла відповідь — корова лейкозна...

Жителька Станично-Луганського району Раїса Малащенкова дивом, доречним у часи німецької окупації, 2001 року врятувавши від «убивства» лише свою третю корову, вважає: у їхньому районі за рік знищується кілька сотень здорових корів. Саме вона як керівник місцевого відділення обласної правозахисної організації «Чайка» об’єднала тваринників-приватників у обстоюванні їхніх інтересів. Від 2002 року вихід із ситуації селяни бачили один: створити комісію й провести дослідження крові тварин у незалежній лабораторії. Але поки що результатом стали приїзд до Луганська Миколи Павленка з держдепартаменту ветеринарної медицини Мінагропрому України та своєрідний «круглий стіл», на якому головні ветеринари області й розсерджені селян мали можливість обмінятися думками. Що, втім, картину не прояснило й до громадянського примирення сторін не призвело. Зі свого боку Микола Павленко «змови» не виявив і порадив «у підозрілих випадках» звертатися до суду. Хороша рекомендація, якщо врахувати, що та сама Раїса Малащенкова, яка готова йти до кінця, не змогла за останні п’ять років отримати у ветеринарів жодного висновку розтину й анатомо-патологічної експертизи з підтвердженням лейкозу в корів. А один із селян запевняє, що м’ясо його нібито лейкозної корови 1998 року через заготконтору здали в піонертабір «Сонячний» для збагачення дитячого раціону...

Зі свого боку начальник управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі Микола Тимошенко категорично незгоден із твердженнями місцевих жителів про упередженість співробітників ветеринарної лабораторії (яку, до речі, очолює його дружина). Після того, як увагу громадськості було серйозно прикуто до роботи ветеринарної служби району, Микола Іванович зібрав співробітників лабораторії й повідомив: якщо в майбутньому повторяться збіги в часі планових перевірок ветеринарних інспекторів і візитів скупників м’яса, то працівників лабораторії очікують серйозні кадрові висновки. Крім того, кілька співробітників районної ветеринарної служби вже подали заяви про звільнення.

Відповідаючи на запитання, чи можна застосувати термін «епідемія лейкозу» в районі, начальник управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі зауважив, що, на відміну від думки селян, статистика ветслужби засвідчує, що захворювання корів на лейкоз іде на спад. Так, 1999 року з 6433 голів корів у приватному секторі лейкоз виявлено в 479; у 2000-му — з 7124 голів у 325; у 2001-му — з 8044 голів у 288; у 2002-му — з 7608 виявлено в 160; у 2003-му — з 9724 у 107; а за п’ять місяців поточного року з досліджуваних 5880 тварин — у 47.

Коментуючи заяви власників корів про те, що тварину, хвору на лейкоз, рекомендується ліквідувати як небезпечну, а в той же час її м’ясо після забою вважають цілком здоровим, Микола Тимошенко відповів: відповідно до «Інструкції з профілактики й оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу», при житті корова вважається хворою, а після забою її м’ясо не підлягає карантинному обмеженню й може бути використане у виготовленні ковбас і консервів, що не може істотно впливати на його закупівельну вартість. І коли в усій цій ситуації хтось і обманює власників корів, то це скупники м’яса.

Парируючи обвинувачення власників худоби з приводу роботи районної ветслужби, Микола Тимошенко все-таки не зміг аргументувати законність стягування плати з селян за лабораторні дослідження, які ще з 1992 року постановою Кабінету міністрів № 47892 переведені у ранг безплатних. Начальник управління ветеринарної медицини в Станично-Луганському районі стверджує: ветлікарі як «государеві люди» беруть гроші з селян «відповідно до прейскуранта з надання населенню послуг із диспансеризації». Проте цей прейскурант уже точно не дає працівникам ветслужби права брати таку поглиблену участь у схемі стягування штрафів, яка, відповідно до заяви обласної правозахисної організації «Чайка», має такий вигляд.

Отже, якщо власник відмовляється продати тварину, посадові особи ветслужби виписують йому розпорядження, де вказують необхідність забити таку тварину в термін 10—15 днів і попереджають: у разі невиконання вказівки власника тварини буде притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу до 10 неоподатковуваних мінімумів (170 грн.) або до кримінальної відповідальності за ст.157 КК України з позбавленням волі до двох років. Це притому, що зазначена стаття передбачала відповідальність за порушення ветеринарних правил у редакції КК 1960 року й скасована 2001 року. А пункт 4.4.9 «Інструкції з профілактики й оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу» не встановлює термінів для забою тварин і має винятково рекомендаційний характер. Власник корови, підозрюваної в лейкозі, має повне право утримувати її, пити її молоко та їсти її м’ясо у межах свого господарства. І порушником закону він уважається лише тоді, коли пускає хвору тварину в спільну череду, ризикуючи заразити здорових тварин, або торгує її молоком.

Проте якщо власник знову відмовляється здати тварину для забою у «відведені йому ветслужбою терміни», то на такого власника посадові особи ветслужби району складають протокол і виносять постанову про накладення штрафу. І тут органи державного ветеринарного контролю, правомочні розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані лише з порушенням правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог статті 107 КоАП, накладаючи за цією статтею штраф на громадян до половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто до 8 грн. 50 коп., починають виконувати не притаманні їм функції. Зокрема за ст.107 КоАП України за порушення п.4.4.9 «Інструкції...» — за відмову провести забій тварини в установлені ветслужбою терміни накладати штраф у розмірі 17 грн. За ст. 42-3 КоАП за реалізацію молока або випас тварини — у розмірі 170 грн. А за ст. 35 Закону України «Про ветеринарну медицину», за порушення ветеринарно-санітарних правил, ухиляння від виконання розпоряджень державних інспекторів ветеринарної медицини або пред’явлення тварин для ветеринарного огляду —від 170 до 340 грн. І немає значення, що за ст.35 Закону України «Про ветеринарну медицину» відповідальність можуть нести тільки суб’єкти господарювання — юридичні особи, а за ст.42-3 КоАП розглядати справи, приймати рішення й накладати штрафи можуть лише суди.

Чи треба казати, що в протоколах практично не вказують, у чому полягає порушення, коли й де воно вчинено, чим і ким підтверджується. У протоколах відсутні дані про свідків, чиї підписи стоять у протоколі (а найчастіше немає й підписів). Тим часом постанови, засновані на таких протоколах, направляють у виконавчу службу й штрафи стягують примусово.

Попри те, що Микола Павленко, службовець держдепартаменту ветеринарної медицини Мінагропрому України не розуміє суті того, що відбувається в районі, для правозахисної організації «Чайка» висновок очевидний. На думку керівника Лариси Заливної, посадові особи державного ветеринарного контролю Станично-Луганського району принаймні з 1998 року по нині, зловживаючи службовим становищем, користуючись повною безконтрольністю, незаконно встановлюючи терміни та примушуючи здавати худобу для забою у вкрай стислі строки, застосовуючи до незговірливих незаконні великі штрафи, по суті грабували селян.

З огляду на таку активність у питанні негайного забою тварин, виток інформації про хворих тварин зацікавленим скупникам, Лариса Заливна закономірно питає: а чи справді тварини були хворі? Не виключено також (на це вказують власники тварин, котрих довелося здати для забою на вимогу ветслужби), що на їхніх корівок видавали довідки як на здорових, і м’ясо реалізовували на ринках області без термічної обробки.

Лейкоз — справді серйозна проблема для тваринництва. Проти лейкозу немає спеціальних засобів профілактики й лікування. Можливість розробити протилейкозні вакцини досі залишається спірним питанням. А інші засоби, як, приміром, вітаміни, антибіотики, видужання не спричиняють. Нині лейкоз — вірусна, хронічна хвороба — на жаль, залишається невиліковним.

У світі існують дві системи боротьби з багатьма інфекційними хворобами тварин. За Радянського Союзу застосовували так званий щадний режим оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу. А на Заході в разі виявлення лейкозу забивали все поголів’я. Так, після об’єднання Західної та Східної Німеччини всю велику рогату худобу НДР ліквідували заради збереження здорового поголів’я. Проблема в тому, що, на відміну від багатьох розвинених країн світу, в Україні не передбачено й не розроблено систему компенсації власникам тварин. Увесь фінансовий тягар лягає на їхні плечі. Корів доводиться здавати, а грошей, отриманих після здавання, сьогодні навряд чи вистачить на придбання нових. Хоча, якщо розглядати описану ситуацію в іншій, державній площині, то підгрунтя, що закладається сьогодні, має забезпечити виконання загальнодержавної програми селекції у тваринництві набагато раніше 2010 року.

А от що це дасть простому селянинові, відповісти дуже складно...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво