ЧОРНОБИЛЬСЬКІ НЕБИЛИЦІ - Довкілля - dt.ua

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ НЕБИЛИЦІ

5 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №13, 5 квітня-12 квітня

Чорнобильська аварія і 15 років потому привертає увагу громадськості. Особливо — матеріали, пов’язані з вивченням версій її причин, яких уже висунуто понад 110...

Чорнобильська аварія і 15 років потому привертає увагу громадськості. Особливо — матеріали, пов’язані з вивченням версій її причин, яких уже висунуто понад 110. Серед них є і науково обгрунтовані, і спірні, і відверто фантастичні. Неосвічене населення і високе начальство збите з пантелику — кому вірити?

Тут пригадуються слова академіка Мигдала, котрий якось поділився своїм діагнозом: «Мені надходить безліч листів. І, на жаль, є серед них багато таких, що я називаю листами «звергателів». У цих авторів чимало спільного. Як правило, вони не мають спеціальної освіти (тим більше вченого ступеня) в галузі, про яку вони пишуть. По-друге, їх цілком не хвилюють звичайні, повсякденні завдання і проблеми, над якими б’ються дослідники. У своїх «роботах» вони відразу ж беруться спростовувати основи науки і (або) пророкувати всілякі апокаліпсиси. По-третє, ще одна показова дрібниця — вони постійно цитують власні статті. Присутність цих ознак говорить про велику можливість того, що автор або хворий, або шарлатан, або просто пройдисвіт».

Звісно, появі великої кількості версій почасти сприяв брак інформації про аварію. Насамперед, через нікому не потрібне, крім пройдисвітів, засекречування матеріалів кримінальної справи, а також через використання самого факту аварії для тих або тих політичних спекуляцій. Розглянемо деякі з найбільш резонансних версій.

Диверсія?

Скажемо прямо, якщо оператори реактора домовляться між собою підірвати його, вони зможуть це зробити за будь-якого «захисту від дурня». Тому відразу після аварії версію свідомої диверсії як одну з основних ретельно перевіряли «компетентні» органи. Більш того, знайшлась якась «волохата рука», що намагалася натиснути на «органи», аби вони дійшли саме такого висновку, вельми бажаного для неї. Проте «органи» тиску не піддалися і винесли цілком визначений вердикт: про жодну свідому диверсію не може бути й мови. Але «під час розслідування аварії... висвітлились її причини, пов’язані з надто грубими порушеннями технологічного і спеціального режиму експлуатації ядерної установки». Здавалося б, це делікатне питання вирішене остаточно. Адже навряд чи знайдеться людина, компетентніша з цього питання, ніж «компетентні органи».

Проте, така людина знайшлася. У газеті «Труд» № 74 (1995 р.) вона несподівано почала реанімувати диверсійну версію. Виявляється, в об’єкті «Укриття» з’явилися незрозумілі «жовті плями», що інтерпретувалися «дослідником», як залишки вибухівки. В інших виступах «правдошукача» навіть називався її тип — то тротил, то пластична вибухівка...

Річ у тому, що вперше ці плями дослідники виявили ще в 1990 р. і відразу ж докладно проаналізували їхній хімічний, елементний і радіонуклідний склад. Виявилося, що до тротилу або інших вибухових речовин вони не мали жодного відношення, а були водорозчинними солями урану, добре знайомими шахтарям уранових рудників. Там на стелях і стінах часто виступають такі самі плями. Здавалося б, усе це мав добре знати і «реаніматор». Але він, мабуть, зволів про це забути, тому що сенсації на природі жовтих плям явно не зробиш.

Землетрус?

З 1995 р. газети і телебачення почали «смакувати» нову «сенсацію» — мовляв, чорнобильська аварія сталася через землетрус силою 3—4 бали, епіцентр якого знаходився приблизно в 10 км від ЧАЕС і який відбувся за 16—22 сек. до аварії. У деяких публікаціях навіть навели сейсмограму, на якій справді був пік сейсмічної активності земної кори, що збігався за часом з офіційним моментом аварії.

У фахівців із реакторів ці пояснення викликали іронічні посмішки. Вони розуміли, що загалом така причина чорнобильського інциденту влаштувала б багатьох — якщо винуваті тектонічні сили, виходить, ніхто не винуватий, і тому всі задоволені. Проте автори геотектонічної гіпотези, виявивши велику активність з її популяризації в ЗМІ, насправді лише показали своє повне незнання реалій атомної енергетики. Наприклад, вони «не знали», що ЧАЕС була побудована з урахуванням можливого землетрусу силою до 6 балів, і тому локальний землетрус силою 3—4 бали (якщо таке взагалі було) аж ніяк не міг вплинути на її роботу.

Вони «забули», приміром, що 30 і 31 травня 1990 р. від румунського землетрусу до ЧАЕС дійшли сейсмічні хвилі силою до 4 балів, але жоден з працюючих блоків не вийшов з ладу. І навіть на зруйнованому 4-му блоці нічого істотного не сталося — його трохи гойднуло, де-не-де невисоко піднялася пилюка, і в посудинах з водою пробігли брижі. В Японії працюють десятки атомних блоків, і нічого там не трапляється, хоча геотектонічні сили трясуть острівну державу досить часто.

А головне, автори геотектонічної гіпотези ніяк не можуть відповісти на просте, але принципове запитання: чому під впливом землетрусу вибухнув саме 4-й блок і не вибухнув ідентичний йому 3-й блок або однотипні 1-й і 2-й? Адже землетрус впливає на всі блоки, не відрізняючи їх один від одного. «Версіємейкери» ніяк не можуть відповісти на ще одне принципове запитання — чому землетрус зумів вплинути на реактор лише того блока, де персонал порушив правила ядерної безпеки, а в поведінці інших працюючих блоків ЧАЕС якихось відхилень не спостерігалося.

Ядерний вибух?

Вибух на 4-му блоці був дуже потужним. Настільки потужним, що дехто висловив припущення, що це був ядерний вибух малої потужності. Цей напрям у пошуках причин чорнобильської аварії розгалужується на три.

Перше — ядерний вибух нагромадженого плутонію. «Знаємо, знаємо. Нас не обдуриш. Чорнобильський реактор був реактором подвійного призначення: офіційне — вироблення електрики і надтаємне — напрацювання збройового плутонію для виготовлення ядерних боєголовок. Реактор працював майже три роки, і в ньому нагромадилося занадто багато плутонію. Ось він і вибухнув». Приблизно так розмірковують у ЗМІ прихильники цієї гіпотези.

Розрахунки показують, що в реакторі 4-го блока за час його майже трирічної експлуатації могло нагромадитися приблизно 600 кг плутонію, якого вистачило б на десятки атомних бомб. «Еге, ось одна з них і вибухнула!» — можуть аргументувати прихильники цієї версії. Проте для атомників із самого факту висування такої гіпотези стає зрозумілим, що її апологети не знають ані фізики реакторів і властивостей палива, ані фізики плутонієвого заряду, ані його конструкції. Не знають навіть того, що плутоній, напрацьований на АЕС упродовж майже трирічної експлуатації, взагалі не придатний для виготовлення ядерних зарядів через неприпустимо велику кількість у ньому ізотопу плутонію під номером 240, і потребує спеціальної переробки. Не знають і того, що ядерне паливо, відпрацьоване в реакторах РБМК, просто зберігається в спецсховищах, і ніхто не збирається його переробляти найближчими десятиліттями. Вибухнути через плутоній ядерним способом реактори АЕС у принципі не можуть за будь-якої напрацьованої його кількості.

Друге — простий ядерний вибух. «Якщо нічого не виходить з вибухом плутонію, тоді, можливо, там стався ядерний вибух на урані-235? Адже в реактор 4-го блока було завантажено багато ядерного палива! Тому некерована ланцюгова реакція, що почалася, просто переросла в ядерний вибух». Приблизно так розмірковують прихильники цієї версії. А один із них, який ледве не щороку змінює свої погляди на аварію, навіть оцінив тротиловий еквівалент вибуху (в одній роботі в 24 т, в іншій зазначив удесятеро більше).

Учені-атомники були здивовані. Адже кращі атомні уми всіх ядерних країн світу десятки років працювали над мініатюризацією ядерних зарядів, але так і не змогли сконструювати ядерний заряд потужністю менше ніж 400 т тротилу. А тут знайшлися «народні умільці», які зуміли роздивитися в 4-му блоці таку конструкцію.

Проте, коли за принципом Мигдала починаєш цікавитися, чим займалися «колумби» до аварії та в якій галузі фізики вони здобули авторитет, з’ясовується, що вони не мають жодної освіти ні в ядерній фізиці, ні у фізиці реакторів, ні в будь-якій сфері фізики взагалі. У них зовсім інші спеціальності. Скажімо, «природодослідників» або екстрасенсів, або щось у цьому роді.

Третє — ядерний вибух у реакторі, який підстрибує. Найбільше вчених-атомників здивувала незвична гіпотеза реактора, що підстрибує.

У середині 90-х у Чорнобилі в МНТЦ «Укриття» з’явився немолодий американець на прізвище Пурвіс. При собі він мав портативний комп’ютер із набором програм, як казали, з ланцюгових реакцій. Йому надали всю необхідну інформацію з архіву, і він розпочав роботи з вивчення причин аварії. Для цього в складі МНТЦ була створена нова лабораторія. Що він у ній робив, ніхто достеменно не знав, тому що в його комп’ютер фахівцям не давали зазирнути. Приблизно через рік таємнича лабораторія випустила річний звіт. І по МНТЦ почалися розмови, що він містить видатні результати, які розкривають таємницю чорнобильської аварії. Природно, науковий актив почав виявляти наполегливий інтерес до незвичних результатів. Але тодішня дирекція МНТЦ наклала заборону на доступ до звіту.

Це було цілком незвичайно для Академії наук, тому що несекретні звіти завжди були доступні всім бажаючим. Але потім актив дізнався, що звіт без критичного розгляду всередині МНТЦ надісланий до Москви академіку Євгену Веліхову на рецензію. Це ще більше заінтригувало науковий актив. І на наукових зборах представникам дирекції було поставлене пряме запитання: чому офіційні звіти направляються в зовнішні організації, не пройшовши апробації всередині своєї?

Актив за неофіційними каналами зумів прочитати звіт. Як і очікувалося, жодних «великих відкриттів» там не було, а висувалася нова гіпотеза, відповідно до якої під час аварії «температура ядерного палива досягла 6000—7000 °С, і реактор 4-го блока запрацював «у режимі ядерного реактивного двигуна», в якому роль сопла стали відігравати цирконієві стінки паливних каналів. Під впливом потужної тяги «високотемпературного газу (плазми), що витікав», активна зона реактора вистрибнула із шахти реактора, як балістична ракета, на висоту 30 м під самісінький дах центрального залу. Вже там, перебуваючи у стрімкому польоті, вона розгубила всю свою воду. У результаті збезводнення в активній зоні почалася некерована ланцюгова реакція, що закінчилася ядерним вибухом малої потужності.

«Маячня собача!» — вигукнув знайомий фізик після того, як прочитав опус. Тому що гіпотеза суперечила елементарним законам навіть загальної фізики, зокрема закону реактивного руху. У реакторі 4-го блока просто не вистачило б води, щоб підняти струменем його активну зону, «покришку» (схему «Є»), біологічний захист і розвантажувально-завантажувальну машину загальною вагою понад 5000 т під дах центрального залу. І як може активна зона залишитися цілою під час польоту, якщо її основні складові механічно жорстко не з’єднані? І як понад 1,5 тисячі некерованих «каналів-сопел» можуть запрацювати настільки одночасно, що зону не заклинило в шахті реактора? І як ці «канали-сопла» можуть спрямовувати струмінь плазми при температурі 6000—7000 °С, якщо вже при температурі 1200 °С вони зникають у бурхливій екзотермічній паро-цирконієвій реакції? Можна було б поставити ще десятки таких самих незручних для автора запитань, але зрозумілих відповідей на них усе одно почути вже не можна. Науковий актив був розчарований, а американець поїхав додому.

Незабаром до керівництва МНТЦ «Укриття» прийшла реалістично мисляча дирекція, яка закрила «маячний» напрям разом з іншими, такими самими. Проте сама гіпотеза реактора, який стрибає, час від часу нагадує про себе. Нема-нема, та й якийсь звергатель по телебаченню або в газеті раптом «ошелешить» черговою чорнобильською «сенсацією», мовляв, американські вчені довели, а наші молоді і прогресивні, але дотепер невизнані відсталою офіційною наукою, дослідники підтвердили — реактор спочатку підстрибнув, а потім вибухнув...

Четверте — реактор, який літає в стратосфері. «Ми багато років ходили по 4-му блоку, облазили майже всі доступні помешкання і ніде не побачили 190 т палива. За нашими візуальними оцінками, його там набереться щонайбільше 10% від початкового завантаження, тобто не більш ніж 20 т. Тому жодної загрози об’єкт «Укриття» не складає, тому що нічому там вибухати. Вас обманюють зацікавлені особи». Цю гіпотезу періодично зустрічаємо на шпальтах газет (і навіть одного наукового журналу!) вже майже 10 років. А на природне запитання, куди ж поділися інші 170 тонн відпрацьованого ядерного палива з активної зони реактора, її автори дають якісь непевні відповіді. То воно частково потонуло в болотах Білорусі, а, можливо, під час ядерного вибуху реактора випарувалося в стратосферу і витає там і досі, постійно загрожуючи всьому людству своїми випаданнями. Цей факт «уперто замовчується» старшим, заляканим поколінням учених, а от ми, молоде покоління (якщо вважати молодістю ~ 50 років), не боїмося відкрито сказати страшну правду всім народам світу. Приблизно так аргументують автори чергової «сенсаційної» гіпотези, не наводячи в її користь жодних доказів.

Навіщо їм згадувати про те, що вже в перші роки після аварії були зібрані сотні тисяч проб грунту на території України, Білорусі і Росії, що дало змогу оцінити загальну кількість викинутих радіоактивних речовин. А також про те, що виконані ретельні аналізи ясно показали — поза об’єктом «Укриття» знаходиться не більш ніж 5% палива, завантаженого в реактор 4-го блока. З цього питання було проведено безліч міжнародних перевірок і спеціальних семінарів, на яких цю цифру багаторазово підтвердили. Проте авторам гіпотези все це невтямки, і вони продовжують повторювати, мовляв, ми палива «візуально» не бачили — отже, його немає! Але як можна «візуально» оцінити кількість палива, прикритого, скажімо, прошарком бетону або засипки? Ніяк. А як можна «візуально» оцінити кількість палива, що опинилося всередині масиву «ядерної лави» загальною вагою 1200 т? Також ніяк. Адже його не видно «візуально». Постає запитання, як можна «візуально» виявити кубометри паливної пилюки, якщо вона осіла на десятках тисяч квадратних метрів стін, в’їлася в підлогу і стелю?

Тільки за допомогою спеціальної технології досліджень, що включає в себе процедури ретельного відбирання проб різноманітних матеріалів в об’єкті «Укриття» і подальшого аналізу їхнього радіонуклідного, елементного, хімічного і фазового складів за допомогою поєднання точних методів ядерної фізики і методів тонкої радіохімії. Така складна технологія вже кілька років працює в МНТЦ «Укриття» і забезпечує одержання найточніших результатів у тридцятикілометровій зоні. Вченими вже створено банк даних із розподілом палива по окремих ділянках блока і його загальною характеристикою.

На об’єкті «Укриття» залишається ще чимало невирішених проблем, і МНТЦ «Укриття» методично їх вирішуватиме науковими методами. Проте вирішення конкретної проблеми кількості ядерного палива, яке залишилося в об’єкті «Укриття», перебуває в завершальній стадії, тому що потрібно відшукати його всього 40—50 т. Швидше за все, воно буде знайдено в районі центрального залу реактора. Ну, а завдання вивчення кількості ядерного палива 4-го блока, яке літає в стратосфері, на думку авторів, краще вирішувати в специфічних медичних установах, але тільки не в Академії наук.

П’яте — бісівська сила Чорнобиля-2. «Знаємо, знаємо, персонал ЧАЕС жодного відношення до аварії не має. В усьому винна робота надпотужних антен військової станції «Чорнобиль-2». Мало того, що з їхньою допомогою здійснювалася космічна розвідка і забезпечувалась протиракетна оборона СРСР із західного напрямку, вона ще й тримала під контролем атлантичне узбережжя США. Це було б ще нічого, але з 1985 р. її антени стали використовувати і для поширення гамма-квантової енергії фазовим надчастотним випромінюванням, а катастрофа на ЧАЕС у квітні 1986 р. відбулася через різке збільшення випромінювання гамма-квантів під час експерименту з метою їхнього контрольованого поширення. Це випромінювання виявилося спрямованим прямо на реактор 4-го блока. Воно і спровокувало його вибух». Приблизно такі аргументи наводять одні прихильники цієї гіпотези.

«Ну, що ви! — заперечують інші її апологети. — Дивіться глибше. Гамма-випромінювання тут ні до чого. Вся річ у тому, що Чорнобиль-2 був одним із центрів психотропної зброї. І психотропне випромінювання його антен у ніч на 26 квітня 1986 р. було спрямовано саме на 4-й блок. Знаходячись під його невідпорним впливом, чергова зміна 4-го блока вчинила всі ті фатальні дії, що і призвели до чорнобильської аварії».

Що таке психотропне випромінювання радіолокаційних антен і чи існує воно в природі взагалі, а якщо й існує, то чи здатне проникнути крізь товсті залізобетонні стіни 4-го блока і на щось там уплинути, учені не знають, тому що наука такого роду випромінювань не вивчала. Тому коментувати такі позанаукові гіпотези з наукових позицій цілком марно.

А от властивості гамма-проміння вченим добре знайомі. Давно відомо, що воно випромінюється радіоактивними ядрами і поширюється в просторі незалежно від волі людини. Ще ніхто не навчився управляти гамма-промінням, як управляють, скажімо, радіохвилями. До того ж жодна радіолокаційна станція не може випромінювати гамма-кванти, оскільки вони сконструйовані так, щоб випромінювати радіохвилі. Тому говорити про гамма-випромінювання, спрямоване на 4-й блок з антен Чорнобиля-2, можуть лише цілком неосвічені з цих питань люди.

На цьому завершуємо, тому що для аналізу інших чорнобильських небилиць потрібно знову набратися великого терпіння. Аби довести відсутність трьох китів, на яких стоїть Земля, знадобилися століття, спроби ж створити вічний двигун невизнаними «природознавцями», мабуть, не припиняться ніколи...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво