ЧИ ТАКИЙ ПОХМУРИЙ ПРОГНОЗ ПОГОДИ НА XXI СТОЛІТТЯ

Поділитися
Визираючи вранці у вікно (що там за погода?), ми іноді дивуємося: погода як погода. І за що розлютовані екологи ополчилися на давно знайомий по газованій воді і шампанському вуглекислий газ, цей знаменитий СО2?..

Визираючи вранці у вікно (що там за погода?), ми іноді дивуємося: погода як погода. І за що розлютовані екологи ополчилися на давно знайомий по газованій воді і шампанському вуглекислий газ, цей знаменитий СО2?

Тим часом проблема неоднозначна і дійсно глобальна. Вперше про можливий вплив на клімат надлишку в атмосфері деяких газів, які накопичуються в результаті антропогенної діяльності, припустив ще наприкінці позаминулого століття нобелевський лауреат фізико-хімік Сванте Арреніус. За його гіпотезою, парниковий ефект полягає в тому, що гази, які потрапляють в атмосферу, дуже поглинають тепло і затримують теплове випромінення з поверхні Землі, тим самим підвищуючи, як у замкнутому парнику, середню температуру планети.

Давно відкрито і «кругообіг» вуглекислого газу в природі. Оскільки життя на Землі засноване на вуглеці, більшість хімічних і біохімічних процесів у біосфері являє собою ті чи інші його перетворення, насамперед утворення і розпад його сполук із киснем. Дві «великі» реакції визначають ці процеси: реакція окислення вуглецю й утворення вуглекислого газу (горіння та гниття), і фотореакція з утворенням клітковини та молекулярного кисню. Ці протилежні за своїми результатами процеси становлять основу життя на Землі і фундамент нашої цивілізації.

Величезну роль у процесі природної стабілізації в природі вмісту вуглекислого газу відіграє Світовий океан, де розчинено 95 відсотків світового вмісту цього газу. Розчинність СО2 у воді досить велика і дуже залежить від температури: у теплій воді вона дуже зменшується, у результаті чого прогрів океану усього на півградуса призводить до колосальної емісії вуглекислого газу в атмосферу.

Однак далеко не в усіх наукових школах в галузі фізики атмосфери, кліматології, геофізики, фізики океану згодні з концепцією неминучого глобального потепління внаслідок накопичення в атмосфері парникових газів. Більше того, в останні роки дедалі більше підтвердження отримує прямо протилежна точка зору: зміна температури Землі не залежить від вмісту в атмосфері газів, які зазвичай відносять до парникових — метану, закису азоту, фреонів і, звичайно, вуглекислого газу. Тобто причину і наслідок треба поміняти місцями. Не підвищений вміст СО2 в атмосфері призвів до потепління, а в результаті підвищення температури відбувався викид в атмосферу гігантських обсягів вуглекислого газу — і без усякої людської участі!

Твердо встановлено: з інтервалом приблизно 100 тисяч років середня температура змінюється з амплітудою 5—10 градусів. У межах цього проміжку часу температурні коливання визначаються дуже складними атмосферними явищами і впливом ближнього і дальнього космосу, зокрема сонячної активності. Наприклад, більша частина теплової енергії в атмосфері не стільки випромінюється в космічний простір, скільки переноситься повітряними потоками. А це вже геть інший механізм конвекції, що необов’язково повинен призводити до загального глобального підвищення температури.

Величезний масив нових експериментальних даних про процеси в атмосфері, отриманий за сорок років космічної епохи, у корені змінив багато уявлень науки про закономірність формування клімату Землі. І насамперед — про визначальний вплив космічних чинників. Сумарна дія космічного випромінювання вирішальним чином впливає на процеси формування, трансформацію і розпад різних типів хмар. Причому сонячний вітер сприяє утворенню тонких хмар на великих висотах, а космічні промені — щільних на малих висотах. Вплив цих хмар на клімат прямо протилежний: перші сприяють потеплінню, другі — похолоданню.

Накопичення світовим співтовариством наукових даних про шляхи та механізми кліматичних змін призвело до конкретних результатів в оцінці того, що відбувається. 1998 року колишній президент Національної академії наук США Фредерік Зейтц подав на розгляд наукової громадськості петицію, що закликає уряд США й інших країн відхилити підписання міжнародної угоди про обмеження промислових викидів парникових газів (так званого Кіотського протоколу). До петиції Зейтца додавався науковий огляд, із якого випливало, що статистичне узагальнення даних майже трьохсотрічних кліматичних спостережень доводить факт природного глобального потепління і, що найпримітніше, цей процес слабо пов’язаний з антропогенною діяльністю.

Недавно з’явилося повідомлення про те, що один із найбільших льодовиків Антарктиди тане прискореними темпами. За період із 1992 року він втратив 32 кубічні кілометри льоду. Якщо його танення продовжиться з тією ж швидкістю, рівень Світового океану підніметься на 5 метрів.

Цей процес йде лавиноподібно. Найбільш песимістично налаштовані прогнозисти-екологи стверджують: у недалекому майбутті танення льодів Північного Льодовитого океану призведе до загибелі Гольфстріму і підйому рівня Світового океану на 60 метрів. На місце розташування Санкт-Петербурга тоді вказуватимуть лише верхівка бані Ісаакіївського собору, шпилі Адміралтейства та Петропавлівської фортеці, що стирчать із води. Подібна доля спіткає Лондон, Стокгольм, Копенгаген й інші приморські міста...

Для запобігання катастрофічним екологічним наслідкам потепління та ліквідації вже наявних руйнацій багато країн світу повинні вкладати значні кошти і передбачати ці витрати у своїх бюджетах. Але парадокс у тому, що світове економічне співтовариство сьогодні йде шляхом витрати величезних грошей насамперед на обмеження викидів парникових газів шляхом реконструкції промисловості. Саме по собі це виправдано, оскільки загальний негативний вплив антропогенної діяльності на природу очевидний, і не тільки з позицій запобігання негативним змінам клімату.

Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК) ухвалено 9 травня 1992 року, і вона набрала сили 21 березня 1994-го. Конвенція покликана об’єднати зусилля із запобігання небезпечним змінам клімату і домогтися стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на відносно безпечному рівні.

Наприкінці 1997 року на Третій конференції сторін РКЗК у Кіото було ухвалено Кіотський протокол РКЗК, що закріплює кількісні зобов’язання розвинених країн і країн із перехідною економікою, включаючи Україну, по обмеженню і зниженню надходження парникових газів в атмосферу. Нині протокол ратифіковано майже 40 країнами.

Навесні 2001 р. США виступили з відмовою брати участь у Кіотському протоколі. Подальші дії Сполучених Штатів дещо згладили гострі кути і продемонстрували можливість «роздільного» прогресу в справі запобігання змінам клімату. Тобто користь як від скоординованих дій у рамках Кіотського протоколу, так й індивідуальних кроків США.

Протокол набере чинності лише тоді, коли його ратифікують 55 країн, причому серед них повинні бути держави розвинених країн і країн із перехідною економікою, відповідальні за 55% викидів СО2. 1990 року за загальними обсягами викидів парникових газів Україна посідала п’яте місце серед держав, внесених у додаток А Кіотського протоколу. 1998-го, у результаті регресу в економіці та падіння рівня виробництва, Україна перемістилася на десяте місце за обсягами викидів після США, Росії, Японії, Німеччини, Канади, Великобританії, Франції, Італії й Австралії. Однак сумарна частка Росії й України становить близько 20%. Це означає, що коли Росія й Україна не ратифікують протокол, то він у принципі не зможе набрати чинності.

Відповідно до Кіотського протоколу, розвинені країни та країни з перехідною економікою, що є сторонами протоколу, повинні в цілому до 2008—2012 років скоротити свої викиди парникових газів не менш ніж на 5% від рівня 1990 року. Рівень скорочення не однаковий. Так, розвинені держави, зокрема США, Японія та країни Європейського Союзу, повинні домогтися такого зниження рівня викидів парникових газів, щоб у середньому за 2008—2012 роки він був на 7,6 і 8% нижче від рівня 1990 року. Росія й Україна мають відносно «м’які» зобов’язання, від нас не вимагається знижувати викиди нижче від рівня 1990 року, але ми і не маємо права їх перевищити (у середньому за 5 років, із 2008 по 2012 рік включно).

Оскільки нині викид Росії й України майже на 25% нижчий, аніж 1990 року, і в найближчі 10 років не досягне рівня 1990 року, основним зобов’язанням наших країн за Кіотським протоколом стає облік і контроль викидів і квот на викиди, випуск і регулювання «обороту» квот — дозволів на викиди.

Попри зовнішню заплутаність і об’ємність завдання, створення системи обліку і контролю не є ні дуже складним, ні дорогим заходом. Необхідно якнайшвидше визначитися з методиками обліку обсягів викидів і ввести їх офіційно на державному рівні.

До 98% усіх викидів CO2 (або до 80% всього ефекту) дає спалювання викопного палива: вугілля, газу та нафтопродуктів. Це означає, що проблема зниження викидів — це проблема енергоефективності та енергозбереження.

Ще на початку 70-х, аналізуючи можливі сценарії розвитку світової економіки (тоді ще в умовах холодної війни між двома світовими системами і лише зароджуваного розвитку «третіх країн»), група експертів Римського клубу під керівництвом Д.Медоуза виявили наявність спільної залежності між валовим внутрішнім продуктом (ВВП) і споживанням паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) на душу населення в окремих країнах. Попри розходження соціальних систем, геополітичного положення, рівня економічного розвитку, існує певна кореляція в цих показниках. Найдивовижніше полягає в тому, що хоча світ і змінився за минулі тридцять років докорінно, ця залежність існує і нині.

Можна виділити три характерні групи країн із низькою (Німеччина, Франція, Великобританія, Японія), середньою (Білорусь, Польща, Чехія, Угорщина, Естонія) і високою (Росія, Україна, Казахстан) енергоємністю. На жаль, Україна відноситься до розряду найбільш енергоємних «сировинних» країн, для яких характерні високі ціни на наукомістку продукцію і низькі ціни на більшість видів сировини (крім нафти).

Кіотський протокол — перший міжнародний документ, що використовує ринковий механізм як підхід до вирішення глобальних екологічних проблем. У нашій країні технологічний потенціал енергоефективності та енергозбереження витрачено ще лише на невелику частину, у той час як у країнах Європейського Союзу, у Японії він уже майже повністю вичерпаний. Тому виконати той чи інший проект і знизити викид в Україні істотно дешевше, аніж у більшості розвинених держав.

Відповідно до протоколу, розвинені країни та країни з перехідною економікою можуть спільно здійснювати проекти зі зниження викидів парникових газів в атмосферу на території однієї з країн і потім «ділити» отриманий ефект — «передавати» один одному отримані «одиниці зниження викидів». Такі проекти отримали назву проектів «спільного здійснення». Для співробітництва з державами, що розвиваються, передбачено у цілому подібний механізм виконання проектів, названий «механізмом чистого розвитку».

З метою сприяння ринковим принципам створення ефективної системи зниження обсягів викидів парникових газів Світовий банк разом із урядом Швейцарської Конфедерації вже проводять в Україні роботу з розробки проектів «спільного здійснення». Є конкретні пропозиції по 18-ти проектах, щоправда, більшість із них перебувають поки в початковій стадії розробки. Загальна гадана вартість цих проектів — близько 475 млн. доларів США. Існує досить висока можливість отримання цих коштів за системою світового ринку торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Звісно, підйом економіки, на який зараз спрямовані наші основні зусилля, призведе до збільшення викидів, однак, за всіма прогнозами їхній загальний обсяг не перевищить рівня 1990 року.

Таким чином, обмеження на викиди парникових газів, що диктуються Кіотським протоколом, у найближчі 10 років не справлятимуть стримуючого впливу на українську економіку. Однак у цей період нам треба готуватися до наступного зниження викидів — поступово переходити на енергозберігаючі технології (що відповідає нашим цілям і без Кіотського протоколу). Далі передбачається розвиток зобов’язань на 2013—2017 р. Мабуть, поки передчасно порушувати питання про чисельні зобов’язання України на цей період, однак відповідні дослідження повинні бути своєчасно проведені з урахуванням ходу виконання планів уряду з розвитку паливно-енергетичного комплексу.

У рамках кліматичної Конвенції створюються два фонди з надання допомоги країнам, що розвиваються: «Спеціальний фонд для боротьби зі змінами клімату» і «Фонд для найменш розвинених країн».

У документах, що стосуються організації допомоги країнам із перехідною економікою в створенні систем і механізмів виконання протоколу, говориться про активізацію діяльності Глобального екологічного фонду (а можливо, й інших міжнародних організацій) з допомоги країнам із перехідною економікою в таких роботах: побудові національних систем інвентаризації викидів парникових газів; упорядкуванні прогнозів викидів; оцінці впливу змін клімату на економіку, соціальні проблеми та екосистеми; у виконанні дослідних, освітніх, моніторингових і деяких інших програм.

В Україні поки немає ясної і налагодженої системи отримання та використання коштів Глобального екологічного фонду. Вже підготовлено ряд проектів, але потрібна продумана система подачі і розгляду заявок, що включає чітко прописану процедуру і графік розгляду, обгрунтовані критерії схвалення проектів тощо. За наявності всього цього є всі шанси залучити солідні безоплатні кошти й суттєво полегшити створення і роботу системи інвентаризації та моніторингу викидів парникових газів, суттєво підтримати кліматичні та соціально-економічні дослідження.

У документі детально прописано, як ведеться моніторинг і верифікація результатів проектів, які вимоги до контролюючих організацій, як ведеться реєстрація приналежності і «руху» квот. Самі квоти розділено на чотири категорії, тобто окремо від «звичайних» виділяються квоти, отримані за міжнародними проектами (окремо в розвинених і в країнах, що розвиваються), і окремо — поглинання вуглекислого газу лісами.

Важливий момент — вимоги до країни для початку передачі чи продажу квот. Їх усього чотири. Країна має ратифікувати протокол. Має працювати система інвентаризації викидів, що відповідає розробленим міжнародним вимогам. Має працювати національний реєстратор приналежності і «руху» квот. Країна зобов’язана в строк і в обговореному обсязі направляти в секретаріат відповідну звітність. У принципі всі ці вимоги до початку торгівлі не становлять великої складності, але вимагають чимало «паперової» роботи і певних коштів.

Також є важливим, що сторони конвенції вирішили «…утриматися від використання одиниць скорочення викидів, отриманих у результаті використання атомних електростанцій...» на чужій території. Тут, звісно, не мається на увазі якесь обмеження використання атомної енергетики ні в Україні, ні за кордоном, це просто не має до Кіотського протоколу жодного стосунку. Йдеться лише про те, що зниження викидів, досягнуте за допомогою атомної станції в чужій країні, наприклад в Індії, не може бути передане Франції чи Росії і не може бути предметом торгівлі квотами. Зниження викидів, отримане за рахунок наших атомних станцій в Україні, під дане обмеження, звісно, не потрапляє.

Залік поглинання вуглекислого газу в результаті лісогосподарських заходів також не може перевищувати граничних розмірів. Наприклад, Росія як «лісова» держава наполягла на виділенні найбільшого обсягу — 33 млн. тонн вуглецю на рік (що в 2,75 разу більше, аніж у Канади). З іншого боку, це усього близько 4% від усіх викидів Росії (за станом на 1990 рік, від якого ведеться «відлік» квот), тобто зовсім небагато.

Однак проблема не в цифрі, а в тому, як практично використовувати цю квоту. Ліси в Європі та Сибіру ростуть набагато повільніше, аніж у тропіках, а витрати набагато вищі. Наші заходи для управління лісовим господарством (посадка і поновлення лісів замість вирубаних), на жаль, не зможуть тут конкурувати, а з нас вимагатимуть детальну щорічну звітність по цих заходах, що досить складно і не дешево. То чи не краще північноєвропейським країнам взагалі й Україні зокрема поки, на перший п’ятирічний період зобов’язань за протоколом, відмовитися від використання таких лісових квот, сконцентруватися на енергетичних проектах, укласти з Європейським Союзом, Японією чи іншими країнами угоду про «зелені» інвестиції у розвиток енергетики з обов’язковим відрахуванням частини коштів на лісові, екологічні і дослідницькі проекти?

***

«Клімат» — глобальне поняття, а всі обговорювані раніше аспекти ставлення людського співтовариства до нього є наочним і яскравим прикладом реалізації спроб дійсної інтеграції зусиль країн світу у вирішенні загальноземних, глобальних проблем.

Звісно, бентежить та обставина, що така світова інтеграція з її гігантськими організаційними, матеріальними, інтелектуальними й емоційними витратами спрямована на вирішення настільки песимістичних проблем, як зберігання і навіть порятунок основ життєдіяльності усе того ж «навколишнього середовища», яке раніше називалося природою. Значно більший ентузіазм викликало б усвідомлення того, що об’єднані зусилля світового співтовариства спрямовані на вирішення «гарних» і значно цікавіших завдань, наприклад, організацію міжнародної експедиції на Марс чи пошук позаземних цивілізацій. Але реалії XXI століття, на жаль, більш жорстокі. На перше місце виходять проблеми, пов’язані із забезпеченням виживання людства як такого: боротьба з тероризмом, голодом, епідеміями, світовим дефіцитом питної води, збереженням навколишнього середовища.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі