ЧАЕС — «Укриття»: біг на місці по-українському і сюрпляс по-європейському - Довкілля - dt.ua

ЧАЕС — «Укриття»: біг на місці по-українському і сюрпляс по-європейському

24 квітня, 2009, 11:57 Роздрукувати Випуск №15, 24 квітня-29 квітня

У всіх, хто професійно зацікавлений у швидкому та якісному вирішенні проблеми ЧАЕС і об’єкта «Укриття», дедалі більше наростає тривога, що цих проблем у досяжному майбутньому не вирішать.

«Хотя и сладостен азарт
по сразу двум идти дорогам,
нельзя одной колодой карт
играть и с дьяволом, и с Богом».

І.Губерман

У всіх, хто професійно зацікавлений у швидкому та якісному вирішенні проблеми ЧАЕС і об’єкта «Укриття», дедалі більше наростає тривога, що цих проблем у досяжному майбутньому не вирішать. І причини цього — не так у складності самих проблем, як у взаємному небажанні відповідних керівників — як із боку України, так і з боку Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) — їх швидко і якісно вирішувати. Це підтверджується об’єктивними фактами.

1993 року Україна проводила міжнародний конкурс на найкращий проект перетворення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему. Однією з умов цього конкурсу, затверджених урядом України, була вимога завершити будівництво нового безпечного конфайменту (НБК) протягом п’яти років, тобто не пізніше 1998-го.

1997 року під егідою «великої сімки» та Європейської комісії було розроблено і схвалено парламентом України план SIP, у якому узгоджувався термін будівництва НБК — 2005 рік.

8 грудня 2005 року президент України Віктор Ющенко під час перебування в Чорнобилі заявив: «...у 2010 році буде побудовано нове «Укриття». У 2010 році цей об’єкт має бути введений в експлуатацію. За підсумками трьох міжнародних асамблей, із необхідних 1 млрд. 91 млн. дол. країни-донори погодилися виділити 930 млн. дол., і касове наповнення цього фонду становить
720 млн. дол.».

15 січня 2009 року вийшов Закон України «Про Загальнодержав­ну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». У цій програмі терміна «введення в експлуатацію» НБК взагалі немає. Натомість є обтічна фраза: «...в обсягах фінансування і графіка виконання робіт (надання послуг), що передбачені контрактами міжнародного плану проведення заходів на об’єкті «Укриття». Останнє, як відомо, здійснюється під егідою ЄБРР.

16 січня 2009 року (тобто наступного дня після прийняття Закону «Про Загальнодержавну програму...») було підписано угоду між урядом України та ЄБРР щодо виділення 135 млн. євро для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага на Чорнобильській атомній електростанції. Про це заявила прем’єр-міністр України на спільній прес-конференції з президентом ЄБРР Томасом Мировом. За словами Т.Мирова, новий безпечний саркофаг — унікальне явище, нічого схожого ніколи не будували. Президент ЄБРР також вважає, що говорити про якісь конкретні терміни будівництва поки що неможливо: «Нам хотілося б, щоб на 2012 рік ми мали конкретні хороші результати на майданчику, оскільки вважаємо, що 2012 рік — надзвичайно важливий для України» (ЛІГАБіз­нес­Інформ, www.liga.net від 16.02.2009 р.).

У словах президента ЄБРР, розпорядника коштів Чорнобильського фонду «Укриття» (ЧФУ), прозирають кілька багатозначних моментів:

Перший. Коли прем’єр-міністр незалежної держави каже, що виділені для його країни 135 млн. євро необхідні для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага, — інший учасник спільної прес-конференції, котрий до того ж має меншу дипломатичну вагу, стверджує, по суті, протилежне: «...говорити про якісь терміни будівництва НБК неможливо». Президент ЄБРР мав або підтримати висловлювання прем’єр-міністра України, або, якщо в нього є якісь принципові розбіжності з позицією глави українського уряду з цього питання, дипломатично оминути цю тему (хоча, чесно кажучи, які можуть бути заперечення у президента ЄБРР до природного прагнення України якнайшвидше побудувати НБК?!). Безперечно одне: ЄБРР як розпорядник коштів ЧФУ не націлений на якнайшвидше будівництво НБК.

Другий. Президент ЄБРР ув’язує будівництво НБК із якимись «надзвичайними подіями», які відбуватимуться в Україні у 2012 році. (Йдеться, очевидно, про Євро-2012.) Але ув’язувати виконання одного з найважливіших етапів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи зі спортивними змаганнями, хай навіть такого рівня, як Євро-2012, немислимо з морального погляду.

Третій. Якщо виходити з раніше опублікованих у ЗМІ повідомлень, то 135 млн. євро — гроші не власне ЧФУ, їх виділяють із прибутку, отриманого ЄБРР. Але, як відомо, банківський прибуток — це здебільшого відсотки за наданими банком кредитами. Зрозуміло, що у випадку з ЄБРР чималу роль у цих процесах відіграють «заморожені» цим банком кошти ЧФУ. Мимоволі напрошується припущення як про зв’язок цих двох моментів, так і про те, чому Загаль­нодержавна програма-2009 не встановлює ні конкретних термінів завершення будівництва НБК, ні конкретного фінансування цієї діяльності. Одвічний принцип «хто платить, той і замовляє музику» вкотре демонструє свою могутність.

Четвертий. Дедалі більше загострюється питання обмеженості терміну безпечної експлуатації НБК. Відповідно до висновку Держбуду СРСР, затвердженого рішенням урядової комісії 1987 року, термін безпечної експлуатації «новозбудованих металевих конструкцій об’єкта «Укриття» становить 30 років», тобто закінчується 2016 року. Іншого офіційно встановленого терміну поки що немає. Хоча цілком логічно, що виконання стабілізаційних заходів потребуватиме офіційного перегляду цього терміну.

Отже, настав час припиняти «ігри» з перенесенням термінів завершення будівництва НБК. У цьо­му контексті слова прем’єр-міністра України про «якнайшвидше завершення будівництва НБК» мають не тільки мобілізуючий, а й безальтернативний характер.

Найнебезпечнішим видається абсолютний волюнтаризм у цьому питанні. Встановлені терміни завершення будівництва НБК вкотре зриваються, але ніхто не аналізує причин цього, не виробляє заходів, які б дозволили запобігти такому неподобству в майбутньому. Просто береться і встановлюється новий черговий термін — або не встановлюється жоден, як тепер, без бодай якогось підвищення вимогливості до учасників цього «захоплюючого процесу».

Таку ж саму до болю знайому картину ми спостерігаємо і з будівництвом інших ключових об’єктів інфраструктури зняття ЧАЕС з експлуатації, що також передбачені Меморандумом про закриття ЧАЕС. Ідеться про сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), про завод із переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ), про промисловий комплекс із поводження з твердими радіоактивними відходами (ПКПТРВ).

Відповідно до «Комплексної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» від 2000 року, термін введення в експлуатацію СВЯП-2 — 2003 рік, ЗПРРВ — 2002-й, ПКПТРВ — 2003-й.

У «Концепції зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС» від 2002 року ці терміни було змінено так: СВЯП-2 — 2006 рік, ЗПРРВ — 2005-й, ПКПТРВ — 2005-й.

У Загальнодержавній програмі-2009 конкретні терміни введення в експлуатацію цих об’єктів узагалі не передбачаються. «В обсягах фінансування і за графіками виконання робіт (надання послуг), які передбачаються контрактами» — важко придумати більш безвідповідальне формулювання. Тобто відповідальність начебто і є, але нікого не можна притягнути до відповідальності.

Щоб кожен міг чітко уявити загальну картину з будівництвом ключових об’єктів інфраструктурного забезпечення процесу зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об’єкту «Укриття», доцільно навести хронологію термінів введення в експлуатацію кожного з перелічених об’єктів.

1. НБК: 1998-й — 2005-й — 2010 рік — «як вийде».

2. СВЯП-2: 2003-й — 2005-й — «як вийде».

3. ЗПРРВ: 2002-й — 2005-й — «як вийде».

4. ПКПТРВ : 2003-й — 2005-й — «як вийде».

Таке ставлення керівництва України і ЄБРР до проблеми ЧАЕС — «Укриття» можна пояснити або глибоким непрофесіоналізмом у цих питаннях, або використанням цієї проблематики виключно зі спекулятивною метою, оскільки зовні це скидається просто на знущання зі здорового глузду. Все сказане цілком стосується й «Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». До того ж її роз­робляли понад 10 років (приблизно по півтори сторінки на рік), і на це було витрачено мільйони бюджетних грошей (понад 100 тис. грн. за сторінку).

Резонно постає запитання: «У чому причини всього цього неподобства?» Всеосяж­на відповідь на нього потребує спеціального дослідження, значно ширшого, ніж ця стаття. У цій праці ми тільки, як заведено в атомній енергетиці під час розслідування аварій, зазначимо основні причини.

Перша з них полягає в різкому ослабленні зовнішньої напруженості самої проблеми ЧАЕС — «Укриття». Зникла та особлива увага, з якою громадська думка як України, так і світу колись ставилася до вирішення цієї проблеми. Зараз це ставлення набуває дедалі ритуальнішого характеру. Склада­ється стійке враження, що сучасне суспільство поступово схиляється до думки про раціональність передачі вирішення проблеми ЧАЕС—«Укриття» на плечі майбутніх поколінь. Про це свідчать такі факти:

а) на міжнародному рівні:

— «велика сімка (вісімка)» практично перестала займатися проблемою ЧАЕС — «Укриття»;

— ООН у 2007 році прийняла резолюцію про завершення після 2016 року активної фази своєї діяльності з чорнобильської проблематики;

— обидва основні напрями у світовій громадській думці безпосередньо пов’язані з чорнобильською проблематикою, а саме: і прибічники подальшого розвитку атомної енергетики, і її противники для досягнення своїх корпоративних цілей дедалі менше звертаються до проблематики ЧАЕС — «Укриття». Хоча, здавалося б, для перших остаточна ліквідація цієї проблеми є усуненням однієї з найістотніших перешкод на вибраному ними шляху, а для інших її активне використання — потужним жупелом, розмахуючи яким можна істотно підсилити ефективність своєї діяльності. Проте зараз обидві ці течії поводяться так, ніби зволікання з процесом вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття», навпаки, ефективніше сприяє досягненню кожному з них своїх цілей;

б) на рівні України:

— ослаблення ефективності вертикалі державного управління процесом вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття». Переважно внаслідок ліквідації урядової комісії з чорнобильської проблематики;

— заміщення реального висвітлення сутності проблеми ЧАЕС — «Укриття» заспокійливою риторикою на всіх рівнях державної вертикалі її управління, починаючи з керівництва ДСП ЧАЕС і закінчуючи керівництвом держави;

— майже повна втрата інтересу засобів масової інформації в Україні до проблематики ЧАЕС — «Укриття».

Друга корінна причина полягає в різкому зниженні професіоналізму на всіх рівнях керівництва процесом вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття». Найяскравішими показниками цього є:

а) неефективність діяльності Асамблеї донорів ЧФУ, де протягом усього її існування звучать тільки хвалебні оди на честь ЄБРР у частині освоєння ним коштів ЧФУ та реалізації плану SIP, попри те, що всі (підкреслюємо — абсолютно всі) терміни реалізації його 22 завдань зірвані. І при цьому асамблея не тільки не зажадала від ЄБРР звіту за ці провали, а й не провела аналізу їх причин, не кажучи вже про вжиття заходів із недопущення такого в майбутньому;

б) загальнодержавна програма-2009, фактично, звелася до розподілу бюджетних коштів, які Україна, за планом, мала виділити в 2009—2012 рр. на вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття», між різними українськими відомствами без встановлення їхньої відповідальності за якість кінцевих результатів діяльності, що фінансується за ці кошти. Правда, для повної об’єктивності слід згадати, що в Загальнодержавній програмі — хай тільки в одному випадку — все-таки термін виконання зазначено. «Поточний етап, під час якого виконується основне завдання, що визначає тривалість етапу, — вилучення ядерного палива з енергоблоків. Термін завершення — не раніше 2013 року». (Таке формулювання — найбільша мрія всіх корупціонерів, які «сидять» на бюджеті!)

Важко розібратися, з чим наразі ми маємо справу — з абсолютним непрофесіоналізмом у методології розробки програм чи з фрейдівським проривом підсвідомого. Відповідно до вимог науки управління проектами, формулювання «не раніше» прийнятне виключно до негативних заходів. У даному випадку слід було б написати «не пізніше».

Третя корінна причина полягає у відсутності в Україні єдиного центру управління комплексним вирішенням проблеми ЧАЕС — «Укриття». В часи Радянського Союзу загальне керівництво її вирішенням здійснювалося урядовою комісією, яка володіла всіма повноваженнями, необхідними для ефективного розв’язання цієї проблеми. І такий підхід був обумовлений зовсім не надмірною в ті часи централізацією державного управління, а винятковою складністю та комплексністю самої проблематики ЧАЕС — «Укриття». Переконливим доказом останнього є той факт, що після розвалу Союзу вирішенням зазначеної проблеми безпосередньо зайнялася «велика сімка».

Слід звернути увагу на ще одну велику ваду політики України стосовно проблеми ЧАЕС — «Укриття». Річ у тому, що в багатьох відповідальних працівників в Україні, а на ЧАЕС — майже поголовно склалося переконання: оскільки Захід «нав’язав» Україні закриття ЧАЕС, то саме він (конкретно — ЄБРР) повинен побудувати під ключ і передати Україні всі об’єкти, перелічені в Меморандумі про закриття ЧАЕС. Тим часом ЄБРР, навпаки, вважає, що його завдання полягає тільки в розпоряджанні коштами ЧФУ і Рахунком ядерної безпеки. Тобто стежити за тим, щоб ці кошти використовувалися за призначенням і ефективно, а вся організаційна й технологічна діяльність з вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття» має здійснюватися Україною, але за західними стандартами.

Щоб достойно вийти з цього — великою мірою штучного (а можливо, свідомо створеного корупційного) — глухого кута, не потрібно згадувати слова Бісмарка: «За будь-яку доручену справу має відповідати одна й тільки одна людина». Достатньо обом сторонам, тобто Україні та ЄБРР, на високопрофесійному рівні виконувати всі пункти угоди про грант ЧФУ, угоди про грант Рахунка ядерної безпеки, Рамкової угоди між Україною та ЕБРР щодо діяльності ЧФУ в Україні, в яких чітко розписано права та обов’язки кожного з суб’єктів.

Але натомість кожен із них намагається перетягнути фінансову ковдру на свій бік, а відповідальність за результат освоєння цих коштів повністю перекласти на іншого. При цьому доводиться з сумом констатувати, що в цій справі західні учасники і професійно, і корупційно значно більш підготовлені, ніж українські.

Насамкінець зупинимося ще на одному моменті, який є вбивчим для успіху плану SIP у цілому. Йдеться про те, що, відповідно до цього плану, ЄБРР «готує об’єкт «Укриття» до перетворення в екологічно безпечний майданчик». Тоді як Україна, відповідно до Загальнодержавної програми-2009, займається «перетворенням об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». Тобто в поточній діяльності з проблеми об’єкта два її учасники формально ставлять перед собою різні цілі. Останнє, як відомо, завжди призводить до краху будь-якого виду спільної діяльності. Втіхою у цій ситуації може слугувати те, що програмі не визначено терміна «екологічно безпечна система». В таких умовах кожен учасник (із боку України) процесу перетворення об’єкта «Укриття» може самостійно тлумачити термін «екологічно безпечна система» (і, отже, результати робіт із її створення), й танцювати при цьому під дудку ЄБРР.

Чи є вихід з усієї цієї плутанини, в яку наразі загнано проблему ЧАЕС — «Укриття»? На думку авторів, безумовно, є. І полягає він передусім у побудові в Україні професійно-патріотичної вертикалі управління процесом вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття» як самостійного завдання загальнодержавного і світового значення, яке не пов’язане безпосередньо з діяльністю із захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії.

Першим кроком на цьому шляху повинно стати прийняття урядом України спеціальної постанови про організацію виконання Закону України «Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему». У цій постанові слід чітко прописати всі організаційні моменти, необхідні для успішної реалізації зазначеного закону, зокрема назвати відомства, відповідальні за виконання кожного окремого заходу програми, встановити конкретні терміни їх реалізації, конкретизувати фінансові ресурси щодо кожного об’єкта, який будується, або заходу, встановити кінцеві результати всього процесу. І, природно, усунути всі неточності й невизначеності, на які хибує програма.

На підставі такого документа кожне відомство, залучене до діяльності з реалізації Загально­державної програми-2009, має розробити план робіт із відповідним закріпленням за підвідомчими йому підприємствами й організаціями виконання окремих пунктів плану, а також визначити посадову особу, відповідальну за виконання плану в цілому і за координацію дій окремих організацій та підприємств відомства з його виконання. Аналогічні плани мають розроблятися в кожній організації і на кожному підприємстві відомства. Природно, насамперед на ДСП ЧАЕС як головній організації процесу вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття».

Попри елементарність усього сказаного з погляду науки управління проектами, про це доводиться постійно нагадувати, оскільки головною, а за великим рахунком — і єдиною причиною зриву термінів будівництва та введення в експлуатацію НБК, СВЯП-2, ЗПРРВ, ПКПТРВ є незадовільний менеджмент із боку як України, так і ЄБРР. Єдина справді складна науково-технічна проблема, яка є наразі в діяльності з вирішення проблеми ЧАЕС — «Укриття», — вилучення з об’єкта «Укриття» паливомісних мас. Але саме нею ніхто на цей час серйозно не займається. Інші види діяльності щодо об’єкта «Укриття» цілком укладаються в нагромаджений на цей час досвід атомної енергетики, атомної промисловості, цивільного будівництва й радіаційного захисту (в останньому випадку без урахування зав­дання забезпечення ядерної безпеки, що, з огляду на об’єкт «Ук­риття», безперечно, потребує суто індивідуального підходу). А такі роботи, як будівництво і введення в експлуатацію СВЯП-2, ЗПРРВ, ПКПТРВ, для фахівця — елементарні, і їх провал на ЧАЕС обумовлений виключно недостатнім професіоналізмом керівницт­ва підприємства.

Отже, щоб запобігти повторенню таких промахів у процесі реалізації Загальнодержавної програми-2009, необхідно створити нову структуру управління нею на базі аналізу причин допущених раніше промахів і з повномасштабним використанням вимог науки управління проектами. Обов’язковим елементом такої структури має стати кардинальна зміна відносин між Україною і ЄБРР у частині чіткого розмежування прав, обов’язків та відповідальності кожної зі сторін за кінцеві результати спільної роботи.

Рівень небезпеки «Укриття» вже наближається до критичної точки! Ми повинні раз і назавжди визначитися: проблема «ЧАЕС — «Укриття» — це ядерний монстр, що смертельно загрожує Україні, чи це курка, яка несе для когось золоті яйця?! Тим паче що, судячи з «успіхів» у виконанні Меморандуму про закриття ЧАЕС, для себе ЄБРР уже давно в цьому питанні визначився!

P.S. Рівень небезпеки «Укриття» не знизився, порівняно з 1992 р. Цим, і тільки цим повинні керуватися КМУ і ЄБРР, визначаючи темпи виконання заходів на об’єкті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво