БУРЯ ПОТРІБНА, АЛЕ НЕ В СКЛЯНЦІ ВОДИ - Довкілля - dt.ua

БУРЯ ПОТРІБНА, АЛЕ НЕ В СКЛЯНЦІ ВОДИ

20 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 20 вересня-27 вересня

Сотні жителів історичного міста Корсунь-Шевченківського мріють про те, щоб... було висаджено в пов...

Сотні жителів історичного міста Корсунь-Шевченківського мріють про те, щоб... було висаджено в повітря велику й довгу трубу (діаметр — 1,2 м, довжина — 120 км), якою тече живлюща вода з річки Рось і напоює історичне місто Умань. Вони впевнені: річка в районі Корсуня замулюється, міліє, висихає саме тому, що воду з Росі (вище за течією, неподалік Білої Церкви) викачують на Умань, яка власної води не має.

Місяць тому в місцевій газеті «Надросся» з’явилася авторитетна думка головного санітарного лікаря району Л.Кузнєцової, яка заявила: «Після введення в дію ще однієї гілки водогону на Умань Рось може взагалі пересохнути». Дізнавшись про це, корсунці, природно, не могли залишитися байдужими. Одні почали виношувати потаємні мрії про диверсію, інші забили на сполох.

Як можна було не розпочати журналістське розслідування, якщо в офіційних документах, зверненнях Корсунь-Шевченківської райадміністрації до вищих органів, було написано: «Широкі кола громадськості Черкащини глибоко занепокоєні різким загостренням екологічного стану річки Рось. Після того як 1994 року був уведений у дію водопровід на місто Умань, який щодоби забирає 13 тис. куб. м води, річка обміліла, якість води в ній з року в рік погіршується до такого ступеня, що навіть після очищення вона непридатна до вживання... На думку громадськості району, невтручання в цю ситуацію може призвести до екологічної катастрофи й перетворення однієї з найчистіших річок України на джерело інфекції, небезпеки для здоров’я людей, викликати загострення соціальної обстановки в регіоні...»?

Умань — Корсунь: або — або?

У Корсунь-Шевченківській райадміністрації проблему спочатку формулювали так: ми не хочемо залишити без води уманців, але й ми, корсунці, не хочемо залишитися без води. Ваш кореспондент, безумовно, прийняв таку постановку питання й узяв «уманський слід».

Слід було відповісти на безліч запитань. Хто прийняв таке рішення? Хто проводив екологічну експертизу? Чому не було громадського обговорення проекту, адже може вийти так само, як було з поворотом сибірських річок (якщо Рось планують повернути на Умань, інженерна спорідненість цих проектів безсумнівна)?..

Я відразу заходився шукати проект — повинна ж бути копія в корсунських архівах. Проте мені пояснили, що в райадміністрації теж хотіли б його бачити. І ніби навіть якось подали запит на цей документ в обласний центр, але Черкаси відповіли: оскільки замовником проекту була Умань, то там і слід його шукати. Зрозуміло — хтось ховав кінці у воду.

Зате мені надали листи в Черкаси й Київ із проханням вжити невідкладних заходів. За духом — дуже правильні листи, оскільки річка дійсно міліє, пляжів фактично немає, деякі види риб (приміром, плітка) майже зникли. Загалом, констатувалися загальновідомі факти.

Першою причиною катастрофічного стану ріки Рось у зверненнях до вищих інстанцій називали трубу на Умань. Коли ця інформація вийшла з чиновницьких кабінетів на шпальти місцевої преси, корсунці, природно, перейнялися шляхетним обуренням із приводу небаченого нахабства уманців. Містом поповзли недобрі чутки — нібито це хасиди, ізраїльські прочани, які щороку збираються в Умані, таємно фінансували проект. Тоді й заговорили про доцільність терористичного акту — підірвати, мовляв, цю трубу, й усе повернеться на круги своя. Рось знову стане річкою, береги якої пам’ятають Богдана Хмельницького, Красунею-Россю, яку оспівав Нечуй-Левицький, Россю, із якою нерозривно пов’язані життя і творчість Тараса Шевченка, Россю, що дала назву Русі й Росії.

Хто каламутить воду?

Мені «пощастило» дізнатися правду, знайшовши в інституті «УкрНДІводоканалпроект» не лише сам документ, а й особисто зустрівшись із головним інженером проекту Галиною Чепурною. Вона й розповіла напівдетективну історію.

На початку 80-х, у зв’язку з грандіозним розширенням Білоцерківського шинного комбінату, а також необхідністю забезпечення водою міст центральної України, задумали будувати водогін від Дніпра до Білої Церкви (80 км) і далі до Умані (ще 120 км). Халеп’янський водозабір (район Дніпра нижче Обухова) мав «напоїти» не тільки шинний завод, а й усю центральну Україну — Умань, Жашків, Маньківку, Христинівку, Тетіїв, Ставище, Володарку й багато інших населених пунктів. Тут досі викачують з-під землі усе, що можуть. Крім того, вода була потрібна для зрошення полів. Трубу побудували, витративши на це 38 млн. радянських рублів.

Коли будівництво завершилося й велася підготовка до здачі в експлуатацію 200-кілометрового водогону, вибухнув Чорнобиль. Усі потенційні користувачі відмовилися від дніпровської води, і, передусім, Біла Церква. Раніше планувалося, що використана шинним заводом і містом дніпровська вода після очищення вливатиметься в Рось, підживлюючи її. Але замість цього не тільки Біла Церква, а й Умань почали користуватися виключно водою Росі. Таким чином, 120-кілометровий водопровід від Білої Церкви до Умані функціонує, а 80-кілометрову трубу від Дніпра (разом із водозабором і насосними станціями) — поховано в землі.

А що там із будівництвом «нової гілки водогону» на Умань, про яку так тривожно заявляв чиновник районного масштабу в районній пресі? Кажуть, не буває диму без вогню. «Вогонь», певне, полягав у тому, що 2000 року на території білоцерківської водоочисної станції почали добудовувати нові (на 90% завершені ще 1985 р.) водоочисні споруди. Але закінчили тільки хлораторну станцію (вартість добудування 500 тис. грн.). Потім дали на «недобуд» ще близько 1 млн. грн. і... знову закинули. На початку цього року фінансування припинилося. Тепер у нових водоочисних об’єктах... сушать сіно. Називався проект так: «Коригування другого пускового комплексу очисних споруд господарсько-питного водопроводу в місті Біла Церква для організації водопостачання міста Умань». Складну назву, напевно, не змогли перетравити стривожені обмілінням річки в Корсуні, отож і закричали: гвалт! Будується нова черга водогону на Умань! Нічого такого в жодних планах не було хоча б тому, що наявна труба спроможна перекачувати не 13 тис. кубів на добу, а всі 40 тис.

Проте нас цікавить не стільки правда про цей невдалий проект, скільки правда про ту «велику» воду, що нібито виснажує Рось. Ця «правда» теж виявилася дуже простою.

У Білій Церкві й у Вишгороді для мене обчислили (зокрема, заступник начальника Дніпровського басейнового управління водних ресурсів Іван Дремлюга) «уманську кубатуру» й одержали однаковий результат. Горезвісні 13 тис. куб. м води, які забирає Умань із Росі, становлять максимум... 0,5 відсотка її стоку. А якщо врахувати, що останні два роки Умань бере менше 10 тис. куб. м на добу (уманцям, що купують воду в Білої Церкви, ця водичка дорого обходиться, отож вони й заощаджують), то відсоток буде й зовсім незначним, він фактично не впливає на дебіт води в Росі.

Спростовано було і другий «жахливий факт» — нібито пониження удвічі з 1995 року рівня води в Росі під Корсунем. За даними Дніпровського басейнового управління, обсяг стоку Росі 1995 року становив 492 млн. куб. м, а 2001-го — 871 млн. Отже, водність, тобто кількість води в річці, навпаки, збільшилася за останні роки (рік на рік не припадає, але принаймні — не зменшилася). Причому виміри зроблено в одному й тому самому місці, нижче Корсуня, однією й тією ж гідрометеослужбою.

Що ж виходить? Води в річці не стало менше й водночас у районі Корсунь-Шевченківського вона міліє, замулюється, заростає очеретом, висихає. У чому причина?

Фахівці називають різні причини, аж до космічних. Більшість, звісно, сходиться на тому, що головна — антропогенна (людська діяльність). А ось деталізують її знов-таки по-різному. Це — осушення боліт, вирубування лісів, надмірна розораність землі в басейні річки, ігнорування закону щодо водоохоронної зони (на відстані 50 м від річки не повинно бути жодних будівель, полів). Це й велика кількість водосховищ і електростанцій, відсутність єдиного господаря річки. Свій негативний внесок роблять і забруднення стічними водами, бездіяльність місцевої влади, відсутність коштів, варварське ставлення до природи загалом, небажання чистити річку (подейкують, ще за кріпосного права, коли антропогенне навантаження на річку було незначним, існував указ, за яким кожний житель два дні на рік мусив працювати на очищенні річки) тощо.

Парадокс, але, скажімо, начальник Черкаського обласного управління екології Володимир Хоменко вважає, що забруднення Росі на території Київської області... не відбувається, зате впевнений, що «вони нам не додають води». А Іван Дремлюга запевняє: зі стоком води все гаразд, а от забруднення річки стічними водами має місце. Приміром, як помиють на цукрових заводах перед запуском відстійники, так риба і спливає. І це одна з головних причин обміління, замулювання річки. У свою чергу начальник відділу Київського обласного управління екології Любов Бондар стверджує, що жодних небезпечних стоків у річку Рось останніми роками виявлено не було...

Як тут не згадати літо 99-го. Тоді в Росі риба дохла тоннами, багато сіл у Корсунь-Шевченківському районі займалися її похованням, місяць Корсунь залишався без води, оскільки навіть купатись у смердючій ріці було неможливо. Про це в Черкасах знали, обласна прокуратура навіть порушила справу. Знали й у Києві. Але винуватця не знайшли, а народу пояснили, що винна в усьому... спека.

Що робити?

Отже, факти щодо уманської «великої» води виявилися, м’яко кажучи, фактами у великих лапках. Коли я запитав у головного санлікаря Корсунь-Шевченківського району Л.Кузнєцової, на чому грунтувалася її інформація в місцевій газеті про будівництво нової гілки водогону на Умань, вона відказала, що дізналася про це в райдержадміністрації. Можливо, місцеві фахівці справді вважають, що Умань відбирає воду в Корсуня? І таким чином уводять в оману начальство, помилково б’ючи на сполох, здіймаючи бурю в склянці води?

Утім, на сполох справді бити потрібно, і буря потрібна — справжня суспільна буря. Гучний «уманський дзвін» вивів у остаточному підсумку на правильну постановку питання: як зберегти Рось, як урятувати цю красу?

Потрібно зробити так, щоб у державі був один господар річок. А на Росі, як говорить Володимир Хоменко, «Київ — одне, Черкаси — друге, енергетики — третє». Він вважає — потрібно переходити до французької системи управління басейнами річок, комплексно пов’язуючи питання забору, скидання й використання води.

Потрібно змусити енергетиків Корсунь-Шевченківської ГЕС установити нову турбіну на основному річищі, щоб не відбирати з нього в маловодні літні місяці останню воду для нині діючих двох турбін.

Потрібно місцевій районній і міській владі почати застосовувати, нарешті, передбачені законом санкції до підприємств і громадян, що забруднюють річку та її береги, стягувати хоча б 85 грн. штрафу з людини.

Потрібно підвищувати культуру населення, навчати його розуміння важливості чистоти річкової води. Якщо місцева влада організує народ на такі зустрічі, Держкомводгосп (мене особисто запевнили в комітеті) готовий надіслати в той-таки Корсунь потрібну кількість лекторів-професіоналів.

Потрібно в Корсуні, та й скрізь, ставити лічильники води. Це буде вигідно і державі, і людям (в Умані, де вода коштує не 30 копійок, а 1,17 грн. за куб, це вже зрозуміли).

Слід винести питання на обговорення Ради національної безпеки та оборони, адже Рось — не тільки жива історія. Річка потрібна для забезпечення життєдіяльності сотень тисяч українців.

У Корсунь-Шевченківському можна побудувати рай. Причому — відносно недорого. Не було ще в Корсуні туриста, який не захотів би приїхати ще раз. Таких місць на землі багато, можливо, заперечать мені: Канари, Сейшели, Акапулько... Правильно. І я — про те саме: у Корсуні можна зробити наше Акапулько. Гаразд, не захочуть наші багатії міняти Сейшели на Корсунь — і не треба. Але так званий середній клас буде вдячний долі й тим людям, що відкриють йому Корсунь.

Сьогодні ж біда Корсуня в тому, що він... Корсунь. Це не Богуслав, не Біла Церква, не Миронівка. Корсунь — це передусім річка, яка розділяється на два річища й утворює острів. Саме на цьому острові понад два століття тому був побудований унікальний за своєю архітектурою замок (нині — музейний комплекс), а через річку розбитий не менш унікальний парк, яким колись захоплювалися царствені особи Європи. А коли 1934 року в Корсуні побудували ГЕС, утворилося третє річище, рукотворне. Воно сьогодні існує в усій своїй красі (енергетики свою воду бережуть, вона має для них комерційну цінність), а перші два, історичні річища, висихають...

Мені хотілося б розвивати ідею далі — переконати когось (і себе теж) у тому, що слідом за відпочиваючими в Корсунь поїдуть інвестори, що візьмуться за створення сучасної інфраструктури відпочинку. Необхідно передусім привести в належний стан річку. Щоб вода стала комерційною цінністю не тільки для енергетиків, треба створити конкуренцію. Коли інвестори побачать, що корсунська річка може дати їм не менше прибутку, ніж енергетикам (водні розваги, пляжі, прибережні кав’ярні, готелі тощо), тоді й почнеться відродження Росі...

У причинах обміління Росі необхідно розібратися комплексно. Черкаське управління екології планує звернутися до Харківського НДІ екологічних проблем із проханням провести на Росі комплексні наукові дослідження. Але для цього потрібні кошти, а їх в обласному бюджеті немає.

Корсунці чекають на компетентну комісію з Києва, адже Рось тече трьома областями, отже, за розв’язання (комплексне!) її проблем повинні відповідати республіканські органи. Чекають не тільки корсунці, а й сотні киян (адже трішки вище Корсуня — бази відпочинку багатьох київських підприємств), і чекають (чому нічого не роблять — незрозуміло) багато політиків і бізнесменів, які звели собі «будиночки» на березі Росі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво