АНАБІОЗ МЕЛІОРАТИВНОГО МОНСТРА - Довкілля - dt.ua

АНАБІОЗ МЕЛІОРАТИВНОГО МОНСТРА

29 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 29 листопада-6 грудня

У спадщині великого вченого Василя Докучаєва, 155-річчя від дня народження якого недавно минуло, є цікава праця про Полісся — «По вопросу об осушении болот вообще и в частности об осушении Полесья»...

У спадщині великого вченого Василя Докучаєва, 155-річчя від дня народження якого недавно минуло, є цікава праця про Полісся — «По вопросу об осушении болот вообще и в частности об осушении Полесья». Волинське Полісся — один з регіонів, що зазнав найінтенсивнішого антропогенного впливу внаслідок проведення широкомасштабних осушувальних робіт. Стартовою точкою меліорації, — писав великий вчений, — був 1775 рік. Саме тоді розпочалось будівництво Дніпровсько-Бузького каналу, що започаткувало масове знищення древніх лісів Полісся. Уже наприкінці століття, зазначає науковий працівник Житомирського краєзнавчого музею В.Цицюра, «канал настільки змінив прилеглу місцевість, що постало питання: чи Дніпровсько-Бузька система існує для краю, чи край для неї».

Трохи більш як за сто років канал втратив своє економічне значення — з’явилась залізниця. Проте тодішні «меліоратори» не дрімали: розроблявся план цілеспрямованого осушування Полісся. У 1883 році Західна експедиція по осушенню боліт під чуйним керівництвом генерала І. Жилінського повела фронтальний наступ на поліські болота. Кажуть, якщо хочеш зробити добру справу, не пускай у неї генералів… Однак було вже пізно. Генерал-«меліоратор» писав у своєму щоденнику: «… Полесские реки отлагают массу наносов в долине главной водной артерии — Припяти. Устранение такой неправильности (!?) влечет за собой устранение заболоченности». Усе дуже просто, виявляється.

Доки генерал виправляв «гріхи» природи, вищезгаданий вчений Докучаєв теж писав, тільки не в щоденнику, а одночасно в «Отечественных записках» (1875) та в «Трудах Санкт-Петербургского общества естествоиспытателей» (т. 6) про те, що «ініціатива» Жилінського загубить природу Полісся, порушивши екосистеми на величезній території. Після смерті Докучаєва в 1912 році у губернському місті Житомирі відбулась нарада з питань осушування боліт Волинського Полісся. Був присутній на ній і генерал Жилінський. Його «успіхи» у меліорації відзначалися такими словами: «…по имеющимся сведениям, все исполненные сооружения… совершенно не поддерживаются ни помещиками, ни крестьянами, последними как будто прилагаются все усилия для скорейшей порчи каналов, а между тем засорение и зарастание каналов ведет к печальным последствиям». Згадані поміщики і селяни бачили згубні наслідки порушення природної екосистеми, тому й намагання губернського Управління землеробства схилити їх до меліоративних робіт не мали успіху.

60—70 роки ХХ століття — період масового наступу потужних бульдозерів і екскаваторів на Західне Полісся. Під гуркіт потужної техніки потенційні знищувачі природи забули про застереження Докучаєва, а, можливо, взагалі не знали про нього. «Помилки» природи знову почали виправлятись, але на цей раз більш жорстоко. Значних змін зазнала мережа малих річок та струмків Полісся. За останні 30—50 років в Україні висохло близько 3000 малих річок. Практика перетворення їхніх річищ у канали, що супроводжувалось необгрунтованим випрямленням русел без врахування динаміки водних потоків у них, особливо при проходженні паводків і повеней, призвела до появи бокової ерозії. Природа не любить прямих ліній, і як наслідок — твердий стік збільшився у 1,5—2 рази. Це призвело до замулення окремих ділянок річищ, що разом з іншими антропогенними факторами, зокрема забудовою заплав, викликало різке зменшення їхньої пропускної здатності. Варто згадати, що розрахунки результатів великомасштабних весняних повеней 1996, 1998 років показали: в межах Волинського Полісся та Волино-Подільської височини річища практично всіх малих річок та їхні історично освоєні заплави не можуть пропускати повені без затоплення значних площ на тривалий час. Такі затоплення особливо небезпечні влітку, коли вода швидко прогрівається. Це провокує загнивання рослин, утворення токсичних речовин та знищення біоценозу.

Різке порушення водного балансу дало про себе знати і на південних зрошувальних землях: кліматична рівновага України залежить від збалансування вод басейну Прип’яті з її усіма притоками, що врешті-решт впадають в Дніпро…

На Міжнародній конференції з іригації та дренажу, яка відбулась 1994 року у Варні, визнано, що бум великомасштабної меліорації пройшов. Пояснюють це двома причинами: в одних країнах зрозуміли згубність водної меліорації, в інших — вичерпались кошти. Ми належимо до останніх, але потужному меліоративному монстру України відсічені ще не усі голови: у 2000 році група академіків-економістів і палких прихильників меліорації звернулася з листом до прем’єр-міністра з наріканням на брак бюджетних асигнувань для… розширення гідромеліорації.

А втім, сьогодні практично відсутні методи обгрунтування еколого-економічної необхідності меліорації. Це зумовлює підвищення вимог до якості оцінки, прогнозу і оптимізації поліського водного режиму осушуваних земель. Адже поліське біологічне різноманіття — неоціненний природний ресурс. Його цінність полягає в тому, що він є джерелом стабільності і виконує буферну роль у біосфері.

Виконуючий обов’язки директора Волинського обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господарства Станіслав Бубенчиков розповів, що у 2001-му меліораторам Волині Київ виділив 1,7 млн. гривень. Отримали лише 1,3 мільйона. На ці кошти розчистили незначну ділянку русла Прип’яті та укріпили берег річки Буг у селі Грабове. На наступний рік ніби обіцяють 2 мільйони гривень. У Станіслава Дмитровича своє бачення наслідків меліорації. Він не погоджується, що поліська природа знову буде нищитись.

Волинь відома величезними меліоративними системами: Копаївською, яка ледве не загубила унікальний комплекс Шацьких озер разом з його перлиною — Світязем, Мельницькою, на щастя, недобудованою Верхньо-Прип’ятьською, і ще багатьма іншими в басейнах малих волинських річок, на кислих грунтах яких добре росте полин, дикий щавель і чортополох… Всього на Волині осушено 350 тисяч гектарів боліт. У той же час розорюваність українських земель не має аналогів у світі — до 1991 року у сільському господарстві використовувалось 92 (!) відсотки усього земельного фонду.

Волинське Полісся — унікальний край. Його рослинний покрив, незважаючи на досить потужний антропогенний вплив в минулому, ще зберіг риси природи поліських ландшафтів. Специфічні умови місцевості сформували своєрідний рослинний і тваринний світ, представлений типовими поліськими видами. Після осушення ніхто ніколи тут рекордних урожаїв не одержував, а сьогодні ці землі кинуті напризволяще. Але це ще не вся біда. З вини меліораторів рівень та тривалість затоплень верхнього басейну Прип’яті вже у 70-ті і наступні роки перевищили ту межу, на яку з давніх-давен була зорієнтована забудова прилеглих до заплави сіл, використання пасовищ, сінокосів та сільгоспугідь. Водогосподарники наполягають на виконанні гідротехнічних робіт з відновлення «саморегулюючої» здатності річища Прип’яті. Вони забули, хто поглиблював річище в недавньому історичному минулому і чому проблема підтоплення так гостро стоїть сьогодні, тому знову заносять сокиру над природою.

Буде наповнення бюджету і знову запрацює монстр…

І знову озвуться втомлені болота неозорими просторами зниклих журавлинників, розпачливим криком білого лебедя, сумом чорного лелеки, гірким плачем очеретянки…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво