Африка у серці Європи

Людство переживає глобальну екологічну кризу. Статистичні дані, якими оперують екологи, давно перестали нас лякати — спрацював ефект пересичення. З обличчя Землі зникло 25 тисяч видів вищих рослин і тисяча видів хребетних. За прогнозами, до 2015 року на планеті істотно побільшає людей, які не матимуть нормального доступу до питної води. Фізіологам відомо, що порушення повноцінного харчування у дитячому віці спричиняє уповільнення інтелектуального розвитку людини. Наслідком кризи аграрної цивілізації, голоду стає те, що в кожному поколінні можливість повноцінної реалізації інтелектуального потенціалу зменшується. Інакше кажучи, у кожного наступного покоління залишається менше шансів знайти шляхи виходу з кризи, оскільки сумарний інтелект зменшується. Для східноєвропейських країн характерна ситуація, яку назвали «слов’янський хрест», — щорічне перевищення кількості мертвих над народженими. Певний внесок у цей феномен робить і екологіче неблагополуччя. Глобальна екологічна криза є прямою загрозою існуванню людини як виду.

Локальні екологічні кризи людство переживало неодноразово і завжди знаходило з них виходи, втрачаючи на цьому шляху частину свого генофонду. Розвиток аграрної цивілізації відбувався екстенсивним шляхом — виснажувалася родючість грунтів, люди освоювали нові землі. І в сучасному світі площа, яку займають пустелі, щороку зростає на один відсоток. Нині вона становить 19 відсотків поверхні Землі. Порівнявши карти деградації земель і центрів зародження аграрної цивілізації, можна виявити, що ці центри збігаються із сучасними пустелями. Тобто 10 тисяч років тому регіони сучасних пустель процвітали і в них формувалися центри одомашнення рослин та тварин. Це відбулося під час першої екологічної катастрофи, коли людині забракло їжі. Тоді й виник «агро хомо сапієнс» (людина розумна сільськогосподарська), а також новий тип господарювання — відтворювальний, що заміщував суспільство «мисливців-збирачів». Зменшилася потреба постійної міграції, жінки стали більше народжувати, популяція зростала і потребувала більше їжі.

Поширення аграрних цивілізацій супроводжується деградацією ґрунтів. Екстенсивний шлях розвитку — це захоплення нових земель із подальшим їх спустелюванням. Спроба інтенсивного розвитку аграрної цивілізації із застосуванням хімізації спочатку дозволила думати, що таким шляхом можна вирішити проблему голоду у світі. Однак життя довело, що підвищення врожаїв, власне, вже припинилося і подальша хімізація принципово неможлива. До того ж вона супроводжувалася насиченням біосфери величезною кількістю речовин, які досі у природі не існували, що серйозно вплинуло на екологічну ситуацію загалом.

Подальше насичення довкілля хімічними речовинами спричинить іще більшу кризу аграрної цивілізації, ще сильнішим буде вплив негативних чинників на здоров’я людей. Алергічні дерматити вже стали звичним явищем. А зв’язок злоякісних новоутворень і захворювань дихальних шляхів із техногенним забрудненням досить добре документований. Установка на знищення шкідників, патогенних агентів і всього, що заважає людині або сільськогосподарським видам, вичерпала саму себе. Стає очевидно, що досягнути успіху можна лише з допомогою власних захисних сил різних організмів, зокрема імітуючи прийоми, на яких тримається симбіоз (взаємна корисність видів) у природі. Раніше вважалося, що виживає найсильніший, а тепер виявляється: виживає той, у кого більше симбіотичних зв’язків. Природа влаштована таким чином, що кожна її частинка полівалентна. І якщо, наприклад, зникає один вид, то вслід за ним зникне ще десять. Людина почала руйнувати ці системні взаємовідносини, ставлячи під загрозу власне існування.

Якщо говорити про інтенсивний розвиток аграрної цивілізації, то треба шукати прийоми прискореної видозміни видових спільнот, які лежать у її основі, що сприяло б відновленню і підтримці таких відносин. У тому числі й збільшувати використання біопрепаратів, створювати генетично модифіковані організми (ГМО). Методи, які використовують при створенні таких організмів, належать до ДНК-технологій. Вони взяті з живої природи і нічим не відрізняються від тих, які люди несвідомо використовували для підвищення продуктивності агросистем протягом усього періоду розвитку аграрної цивілізації. За винятком одного — часу, необхідного для отримання підсумкового результату. Зрозуміло, з чим це пов’язано. Якщо раніше, виснажуючи родючість земель, людина могла переселитися на нову територію, то тепер таких не залишилося. Крім того, різко змінилася швидкість екологічних трансформацій. Потрібна або нова земна куля, або якісно нове прискорення підвищення ефективності аграрної цивілізації.

ДНК-технології — сьогодні одна з ключових високих технологій. За вартістю продукції її вже тепер можна порівняти з такими потужними галузями, як машинобудування, хімія, електроніка. Реально і за прогнозами, у XXI ст. продукти, отримані з її допомогою, становитимуть не менше 20% усіх товарів, які надходять на світовий ринок. У країнах розвинених і таких, що динамічно розвиваються, ДНК-технологію зараховують (залежно від країни) до першого, другого, третього пріоритетних напрямів. Вона входить у всі програмні документи, присвячені стратегії розвитку, що публікуються ООН, ЄС, урядами окремих держав. Кількість публікацій із питань, пов’язаних із ДНК-технологією, у світі величезна. Тільки в бібліотеці конгресу США – понад мільйон джерел, опублікованих лише за останніх 20 років.

Багато хто вважає, що єдиний вихід тепер, у зв’язку з глобальним забрудненням, потеплінням тощо, — перехід до біологічного етапу розвитку цивілізації. У зв’язку з цим мають бути вироблені нова парадигма існування і новий стиль мислення. Загалом це новий етап еволюції старої цивілізації. Необхідна нова біологічна культура, а отже, широка біологічна й екологічна освіта людей.

Важливо наголосити, що методи отримання трансгенних організмів, біопрепаратів, імуностимуляторів почали активно розвиватися ще в середині минулого століття, перш ніж проявилося усвідомлення екологічної кризи і популяційного вибуху чисельності людства. Це свідчить про те, що людський розум як видова характеристика має механізми, які забезпечують йому порятунок. Вони розробляють шляхи виходу з кризи несвідомо, задовго до того, як виникає пряма потреба.

Сьогодні методи біотехнології дедалі активніше використовують у захисті рослин (від шкідливих комах та бур’янів із допомогою біологічних засобів бактеріальної, вірусної і грибкової природи), у лікуванні тварин (запобігання і лікування таких інфекційних захворювань, як сказ, ящур, бруцельоз, вірусна діарея на основі приготування вакцин та ліків), для поліпшення порід (сортів) сільськогосподарських тварин і рослин, в охороні довкілля (біодеградація поллютантів, створення інтегральних систем екологічного захисту з використанням екосистемної біотехнології), при виробництві мікробної біомаси — білка одноклітинних організмів і палива (етанолу, бутанолу, 2,3-бутандіолу, ацетону, метану, водню з допомогою мікроорганізмів). У медицині біотехнології використовуються у виробництві антибіотиків, ферментів, протипухлинних агентів, факторів імунітету, вакцин і діагностичних засобів.

Як і всі високі технології, біотехнологія чинить великий вплив на суспільство. Розвиток біотехнології підвищує якість життя людей, у тому числі й у країнах, що розвиваються, робить доступними для широких мас населення матеріальні блага (ліки, харчові продукти тощо), які ще недавно були прерогативою найзаможніших верств суспільства, сприяючи, таким чином, згладжуванню гостроти проблеми нерівності.

З часу виникнення новітньої біотехнології, поряд із захопленим очікуванням успіхів, висловлювалися серйозні побоювання, що праці в цій галузі можуть становити загрозу для людини і біосфери. Проте їх застосування протягом майже 30 років засвідчило перебільшення побоювань із приводу шкідливості для людини. Втім, розроблено цілий комплекс правил оцінки їх безпеки. Досі не вдалося виявити нічого, хоча б віддалено порівнянного з тією шкодою, якої завдає здоров’ю людини використання традиційних методів хімізації сільського господарства.

Особливо бурхливі дискусії викликало питання допустимості застосування самих генетично змінених організмів у навколишньому середовищі (у сільському господарстві, лісівництві, для очищення стоків, для розкладання нафтових забруднень ґрунту і водойм тощо). Це набагато ускладнило й зробило дорожчою процедуру отримання дозволу на комерційне використання продуктів такого роду. Проте Національна академія наук США дійшла висновку, що «немає доказів того, що існує особлива небезпека при використанні технології рекомбінантних ДНК, перенесення генів між неспорідненими організмами», і що «ризик, пов’язаний із введенням рекомбінантних організмів, такий самий, як із введенням немодифікованих організмів». Правила, які регулюють польові випробування і застосування трансгенних організмів у ЄС, особливо в Німеччині, були суворіші, ніж у США. Тому тепер уже європейські фірми, наприклад такі як Hoescht (Німеччина) і Ciba-Geigy (Швейцарія), були змушені перенести розвиток і випробування своїх продуктів у США. Оскільки виникла загроза, що ЄС стане ринком, а не виробником біотехнологічної продукції, у середині 90-х років європейські країни почали послаблювати вимоги у галузі біотехнології. Серйозна потенційна небезпека, пов’язана з розвитком сучасної біотехнології, — можливість воєнного застосування її досягнень. У США міністерство оборони уклало з біотехнологічними фірмами десятирічний контракт на 332 млн. дол. для виробництва вакцин від біологічної зброї. Мета проекту — захист країни від терористів.

А тепер хотів би привернути увагу до стану справ в Україні. І не на підставі своєї особистої думки, а процитувавши офіційний документ, який представлений спеціальною комісією на доручення комітету з продуктів харчування та сільського господарства при Організації Об’єднаних Націй (The Food and Agriculture Organization of the United Nations — FAO) і поширюється в Інтернеті (//www.fao.org/sd/dim_kn4/docs/kn4_060601d1_en.pdf), –«Стан сільськогосподарської біотехнології і біобезпеки в Україні» (The Status of Agricultural Biotechnology and Biosafety in Ukraine). Як зазначається в ньому, основний внесок у його підготовку зробили співробітники Національного аграрного університету і Міністерства аграрної політики України.

В огляді йдеться про те, що фактично для України характерне використання традиційних технологій у сільському господарстві. Відзначається, що все-таки деякі біотехнологічні методи розвиваються і знаходять своє комерційне застосування — такі як розмноження рослин у культуральних умовах, використання молекулярних маркерів у селекції рослин, репродуктивні технології у тварин тощо.

Необхідно підкреслити, що всі перелічені технології розроблялися і досить широко застосовувалися вже у 80 — 90-х роках минулого століття.

Одне з джерел прискорення розвитку біотехнологій в Україні, на яке вказують автори цієї доповіді, — збільшення доступу до стандартних і сучасних інформаційних технологій. Далі, як і належить у такому офіційному документі, розглядаються можливості України як аграрної країни. І, нарешті, представлені рекомендації, дотримання яких, як очікується, істотно поліпшить стан справ із біотехнологіями в Україні. До них належать: ухвалення нарешті законів про легальну роботу і поширення генетично модифікованих організмів, поліпшення і підвищення рівня освіти, зв’язків не лише між різними країнами, а й між інститутами всередині України для того, щоб дослідники знали, хто що робить. Наголошується, що розвиток біотехнологій в Україні стримується тим, що лише 5% населення мають доступ до Інтернету і немає достатньої кількості необхідних телефонних ліній. Рекомендується розширювати і покращувати використання культуральних методів розмноження рослин, кріоконсервації ембріонів та гамет, а також розширювати зв’язки з Європою.

Список містить 16 літературних джерел — чотири доповіді Всесвітнього банку (2002—2004 рр.), одна — Міністерства аграрної політики України (за 2004 р.), каталог ембріонів великої рогатої худоби (2003—2004 рр.), монографія з використання ПЦР-аналізу в генетико-селекційних дослідженнях за 1998 рік без зазначення автора, вісім статей у різних наукових часописах та одне посилання на бібліографію моїх наукових праць («Profesor Glazko Valeryi Ivanovitz. Bibliography. Agrarna Nauka. Kiev. 2004: 78-101.»)

Але найцікаве міститься у двох додатках до цієї доповіді. У першому на дев’яти сторінках викладаються фантастичні (здебільшого) успіхи українських вчених у роботі з генетично модифікованими організмами, які базуються переважно на «персональних повідомленнях», у другому — так само викладаються досягнення у використанні сучасних репродуктивних і генетичних методів у селекції тварин. Тобто сучасних методів немає, законів немає, виходу в Інтернет немає, англійської не знаємо, а успіхи в сучасній біотехнології не лише є, а їх ще й багато...

Доки я не прочитав цієї доповіді, в мене були надії на залученість України в європейський розвиток, зміну поколінь, об’єктивний стан справ у світі. Песимістам не рекомендую її читати, оптимістам — раджу. Колись, на початку ХХ століття, Карпати називали Африкою у серці Європи. Схоже, сфера кризи християнської цивілізації поширилася на всю Україну.