Зона самобману - Освіта - dt.ua

Зона самобману

10 жовтня, 2014, 19:35 Роздрукувати

Найважливішим інструментом забезпечення якості освіти має стати прозорість і громадський контроль

Новий закон про вищу освіту набрав чинності. Це вселяє надію: університети заживуть по-новому. І суспільство врешті-решт отримає якісну вищу освіту. Однак що ми розуміємо під "якістю"? Як і чим вона вимірюється? Чи створено в нас національну систему забезпечення якості, якій можна довіряти? Якщо ні — то як її створити?

 Хоч би яким прогресивним був новий закон, без чесних відповідей на ці запитання всі реформи залишаться на папері. А ми й далі будемо обманювати себе і робити вигляд, що все добре.

Протягом трьохроків Міжнародний консорціум університетів, до якого входять виші України, Фінляндії, Словаччини і Португалії, здійснює проект "Національна система якості і взаємної довіри в системі вищої освіти України" (TRUST). Проект реалізується в рамках програми Європейського Союзу з модернізації вищої освіти ТЕМПУС. На підсумковій конференції, присвяченій аналізу результатів проекту, було представлено досить цікаві погляди щодо того, яку ж саме систему забезпечення якості освіти маємо ми в Україні і що нам заважає мати кращу. 

 "У нас 803 навчальні заклади різних рівнів акредитації. З них 325 — ІІІ—ІV рівня. Сформована мережа набагато перевищує фактичні потреби нашої системи вищої освіти", — наголошує Андрій Шевцов, начальник Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН України (УЛАН). — Якщо порівняти цю статистику зі статистикою інших зіставних за кількістю населення країн Європи, ситуація така: у Великобританії 96 таких державних навчальних закладів, у Франції — 78, в Іспанії — 67, в Італії — 65, у Польщі — 11. І тут закономірно постає питання про якість. Якщо наш флагман освіти Київський національний університет ім. Т. Шевченка за рейтингом QS World University Rankings посів 421—430-те місце (до речі, пропустивши вперед багато університетів нашого північного сусіда), і це ми вважаємо великим досягненням, то що можна говорити про інші наші національні навчальні заклади, які ледве потрапляють у 700, а більшість перебуває у рейтингу дуже-дуже далеко за тисячу".

Тарас Фініков, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики: "Розширення доступу та масовізація освіти призвели до зниження якості підготовки значної кількості абітурієнтів. Неможливо нормально здійснити навчання як у сенсі технологічному, так і змістовому, коли ми маємо систему, яка орієнтована на 15—17% випускників середньої школи і в якій нині вчиться 74—75%. Чимала частина тих, хто зараз навчається у вищій школі, є мало мотивованою, а частина — взагалі не мотивована. Я думаю, що вітчизняна вища школа ніколи не стикалася із завданням побудувати якісний навчальний процес для людей, що не дуже хочуть учитися. Істотна залежність наших інституцій від доходів, які формуються за рахунок платного навчання, майже виключає можливість скільки-небудь відповідального ставлення до того, щоб позбутися тієї частини, яка нездатна і не хоче вчитися".

Світлана Гришко, доцент Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУРЕ), провела дослідження — порівняла процедури забезпечення якості вищої освіти в Україні і в країнах — партнерах по ТЕМПУС-проекту. Хоч як це дивно, але формально, за зовнішніми ознаками й алгоритмами, ніякої відмінності немає. На перший погляд, ми все робимо однаково.Та тільки результати різні. 

У чому секрет? Як виявилося, проблема не в самих процедурах, а в культурі їх застосування.

Візьмімо, наприклад, процедуру конкурсу на заміщення вакантної посади керівника кафедри. Керівництво і українського, і закордонного універсистету висуває одні й ті самі критерії відбору, робить одні й ті самі кроки (оголошення конкурсу — вивчення пропозицій щодо кандидатів — визначення, наскільки вони відповідають критеріям конкурсу — вибір найкращої кандидатури — призначення). Тільки "закордонна" адміністрація до процедури відбору висуває й реалізує вимогу безсторонності і прозорості. Український варіант теоретично не заперечує проти цього, а насправді передбачає наявність інших, невидимих широкому загалу критеріїв (відданість керівництву, особисті зв'язки тощо). Саме вони й визначають результат. "Іноземні колеги розповіли історію: в їхньому університеті в конкурсі на одній з кафедр переміг професор, якого ректор вишу дуже недолюблював, — розповідає дослідниця. — Але професор був призначений на посаду, бо найбільше відповідав усім критеріям". Чи часто ми бачимо таке в українських вишах?

 Культура — це усталені способи поведінки в тій чи іншій ситуації. "Повага до закону, до суспільних правил гри має бути всередині нас, — наголошує Андрій Шевцов. — Уклінно знімаю капелюха перед німцем, який о третій годині ночі стоїть на перехресті і чекає, коли червоне світло переключиться на зелене. Хоча нікого немає навколо. Отаке ставлення до законів". 

В європейському соціумі сформувалася культура забезпечення якості освіти. Україна, на жаль, цим похвалитися не може. На думку учасників проекту TRUST, саме низька якість академічної культури учасників освітнього процесу є головною причиною низької якості освіти в Україні. 

"Будь-які наші вчинки відповідають нашій системі цінностей. Система цінностей визначає долю всього. Один з перших висновків нашого проекту полягав у тому, що практично ніхто не може сказати, що таке добре і що таке погано в українській освіті, — наголошує Ваган Терзіян, професор фінського Університету Ювяскюля і Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУРЕ). — Система цінностей, що лежить в основі всіх освітніх процесів, — непрозора, викривлена і десь навіть потворна. Природно, говорити про якісь реформи в освіті, не вибудувавши системи цінностей, буде передчасно". Науковець вважає, що кілька останніх років українська система освіти і її система цінностей свідомо нищилися згори й деградували. Але провина за це лежить не лише на совісті освітніх менеджерів, а й на кожному з учасників освітнього процесу. Усі вони є співучасниками розвалу системи, навіть студентство, яке насправді є головним замовником системи освіти. "Нам би залік, нам би екзамен, нам би диплом..." — кажуть студенти. Далі підтягуються посереднички — підпишіть, поставте, зробіть. До чого нас закликають? До того, щоб не вникати у суть результатів, а просто підписати. І найсмішніше, що нам це легше зробити. Щоразу, приїжджаючи до Харкова, я зустрічаю людей, які, пробігаючи коридором повз мене, просять: "Підпиши відгук на якусь дисертацію або рецензію на статтю". Я запитую: "А можна почитати?" — "Та яке почитати? Ось тобі вже готова "риба", тільки підпиши". Усі пов'язані якимись дивними корупційними схемами — державні чиновники, адміністрація вишів, викладачі, студенти і навіть роботодавці, які беруть на роботу цих студентів". 

Інна Совсун, перший заступник міністра освіти, вважає, що лише написання "правильних" рекомендацій і "правильного" закону не розв'яже проблеми якості освіти: "Через постійне широке обговорення ми повинні підвищити усвідомлення викладачами того, що саме вони несуть відповідальність за забезпечення якості освіти. Не міністерство, не ректор, а кожен конкретний викладач у кожній конкретній аудиторії, на кожному конкретному засіданні кафедри. Кожного разу, як він слухає презентацію нової програми чи курсу і мовчить, розуміючи, що пропонується щось неякісне, він є відповідальним за зниження якості вищої освіти. Навіть якщо сам веде хороші і якісні курси". 

Ще одна причина низької якості освіти полягає в тому, що система вищої освіти є закритою. Вимоги до неї формулюються не замовниками, а виконавцями освітніх послуг і не завжди відповідають справжнім потребам ринку. "Немає механізмів громадської зацікавленості та громадського контролю. І забезпечити їх простим декларуванням неможливо, — підкреслює Тарас Добко, перший проректор Українського католицького університету. — У таких умовах кардинальна ломка існуючих процесів в українській освіті може бути такою ж згубною, як і бездіяльність. Потрібен національний консенсус щодо визначення поняття якості освіти і суспільний запит на неї... Сьогодні забезпечення якості полягає передусім у контролюванні й покаранні замість допомоги, яка необхідна під час розробки та реалізації стратегії еволюції вищого навчального закладу". 

От і маємо ситуацію, коли головною метою вишів є не підвищення власної ефективності, а звітування перед контролюючими органами. За відсутності мотивації та серйозного суспільного контролю це породжує корупцію.

Українська система забезпечення якості освіти сягає своїм корінням у радянське минуле, коли контроль якості здійснювався адміністративно-командними методами. Європейська система освіти, навпаки, формувалася в умовах природного вибору, коли вимоги до якості освіти висувають безпосередні споживачі освітніх послуг — галузі, роботодавці, студенти. 

Тепер зовнішнє середовище змінилося — планова економіка відійшла в минуле. А принципи менеджменту у вищій освіті залишилися адміністративними. І зміст процесів досі не змінився.

Ваган Терзіян наголошує: "Насправді в українській системі освіти дуже багато всього хорошого — університетів, ресурсів, людей, статей, курсових, навчальних планів, цікавих результатів. Якщо замислитися, українські вчені зробили достатньо великий внесок у весь цей унікальний інтелектуальний капітал системи освіти. В усьому цьому є якість. Але проблема в тому, що за біганиною ми ніколи до цієї якості не добираємося. Одна з причин у тому, що час від часу до нас приходять усілякі перевіряючі. І хіба якість їх цікавить? Ні. Істинна їхня мета — подивитися, що написано у паперах. Кожен наш результат, кожне досягнення повинно супроводжуватися величезною кількістю папірців. І якщо ми досягли результату, але не встигли його задокументувати, для тих, хто перевіряє нас, результату немає. З одного боку, це дисциплінує: зробив — задокументуй. Але погано, що можна зробити і навпаки: можна не мати результату, але мати документи на нього, і при цьому все буде добре. Не ці перевіряльники завели такий порядок. Багатьом з нас так простіше й зручніше".

Андрій Шевцов: "Це секрет Полішинеля, що у студента, кафедри, викладача є тисяча й один спосіб замилити око будь-якій експертній комісії, яка перевіряє виш. Бо в основному вся наша робота заснована на документальній перевірці. Зроби хороший документ — і все буде о'кей. Очевидно, потрібен перехід від оцінки якості освіти до оцінки спроможності інституцій надавати цю освіту. Самооцінка навчального закладу виходить на передній план".

Тарас Добко пропонує змінити підходи до вимірювання якості освіти. На його думку, варто керуватися динамічним розумінням якості. При акредитації слід вимірювати "ріст у якості — тобто "додану вартість" підвищення якості, "дельту" в розвитку, а не фактичні показники, які свідчать не більш ніж про наявний стан справ у системі безвідносно до її вихідного положення". При оцінюванні якості має враховуватися ефективність діяльності ВНЗ залежно від доступних ресурсів. Акредитація має засвідчувати відданість ВНЗ культурі якості, а також бути інструментом підвищення престижності ВНЗ, додатковою перевагою у змаганні за кращого студента й додаткові ресурси. 

На думку Тараса Добка, якість має винагороджуватися. Процедури акредитації вишів та інші процеси забезпечення якості матимуть сенс тільки за умови їх прив'язки до прозорих і зрозумілих правил розподілу матеріальних ресурсів. 

Потрібно змінити орієнтири в роботі університетів. Марія Головянко, старший викладач ХНУРЕ: "Жоден з наших університетів не оперує такими поняттями, як стратегічне планування або вибудовування плану ефективного реформування. Крім того, ми не довіряємо тим органам, які оцінюють нашу якість, не розуміємо, чому отримуємо такі, а не інші результати. І збір інформації для того щоб оцінити нашу якість, не є ефективним. Індикатори якості в нас статистичні, зібрані дані швидко застарівають, деякі показники ми не можемо підтвердити. Тому результати такого оцінювання не можуть задовольнити жодну інституцію".

Одним з показників якісної освіти є показник інноваційної діяльності університету. Але що насправді він відображає? Світлана Гришко пояснює: "Майже всі показники, які ми вважаємо показниками результату інноваційної діяльності університету, насправді такими не є. Що таке інновація? В Радянському Союзі так називали розвиток науки. На Заході вважається, що інновація — це виключно комерціалізація знань. Тобто коли споживач голосує за наукову розробку (конкретний виріб у магазині) своїми грошима — оце і є справжня оцінка нашої інноваційної діяльності. Інше відображає все що завгодно (інноваційну активність, фундаментальне дослідження, інноваційне середовище), але не інновації".

Тарас Добко вважає, що кожен ВНЗ повинен мати право розробляти унікальну стратегію розвитку і прозорі процедури забезпечення якості.Процедури можуть відрізнятися для різних ВНЗ — залежно від типу, профілю, обраної стратегії розвитку. Акредитаційна експертиза при здійсненні зовнішньої експертизи також повинна враховувати особливості внутрішньої системи. 

Але найважливішим інструментом системи забезпечення якості освіти має стати забезпечення її прозорості й громадського контролю

Андрій Шевцов підкреслює, що прозорість — це саме те, чого бояться ділки від освіти, ректори-заробітчани, безсовісні професори, які погано читають лекції. Голова УЛАН поділився планами: "За нашим дорученням ДП "Інфоресурс" зробило новий модуль в ЄДЕБО. Тепер багато документів, які були непрозорими, які зберігалися десь в архівах у течках експертизи, будуть виставлені в єдиній базі, і кожен зможе їх подивитися. Також будуть оприлюднені установчі документи, статут, положення. Це важливо і для приватних закладів — щоб ми бачили, куди студент вступає, хто засновник, які там умови навчання (приміщення, санітарно-технічні характеристики тощо). І головне — документи, які засвідчать рівень кваліфікації викладачів. Навіть не стільки викладачів, скільки ректора — хто він, який його академічний статус. Ми попросили розширити модуль і запровадити реєстраційні картки викладачів. Зараз ми готуємо лист Міносвіти з "настирливою вимогою" заповнювати ці модулі. Таким чином ми будемо бачити, хто що викладає, яка кваліфікація викладача. І абітурієнт зможе подивитися, хто викладає в обраному ним університеті".

Андрій Шевцов розповів також про нову ідею — доручити УЛАН або майбутній агенції з питань якості освіти оприлюднити базу даних незалежних експертів, які перевірятимуть навчальні заклади: "Щоб ми бачили їхню кваліфікацію, бачили їхні зв'язки. Щоб у нас були справді незалежні експерти, щоб вони справді користувалися повагою. Ми готуємо лист до ректорів, щоб університети й академічні установи дали нам нові пропозиції щодо експертів. Будемо дивитися, які публікації має людина, імпакт-фактор, чи є публікації в закордонних виданнях, свідоцтва про авторські патенти тощо. Хочу, щоб від репресивної акредитації ми перейшли до акредитації, яка дозволяє стимулювати внутрішню систему оцінювання якості інституції. Тут головне не дозвільна система, а система допомоги".

Учасники ТЕМПУС-проекту презентували власну розробку — Національний портал забезпечення якості вищої освіти TRUST. Він має допомагати освітянам відкрито ділитися власними досягненнями в освіті і науці, а суспільству — оцінити їх за обраною самим користувачем шкалою цінностей. Портал побудований за принципом соціальної мережі. На ньому громадськість розміщуватиме інформацію про систему освіти — навчальні заклади, викладачів, установи, адміністративні рішення в системі освіти. Таким чином будь-хто може зареєструватися на порталі й отримати будь-яку корисну інформацію, щоб на її основі обрати університет своєї мрії чи розподілити премію між викладачами певного вишу згідно з ефективністю роботи. 

Самі розробники називають TRUST "зброєю правди". Але насправді головне завдання порталу — не війна чиновників і освітян із суспільством, а довіра між усіма учасниками навчального процесу. Саме довіра, а не контроль і моніторинг, має стати основним чинником, який впливає на якість освіти. Шлях до поліпшення якості освіти — це істотні структурні зміни з метою розширити участь суспільства у забезпеченні якості освіти. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №29, 11 серпня-17 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво