Живе село — буде й школа. А не навпаки - Освіта - dt.ua

Живе село — буде й школа. А не навпаки

4 листопада, 09:49 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

Про "опоризацію" сільських шкіл.

© zavorychi-nvk.kiev.sch.in.ua

Щойно заходить мова про погані результати ЗНО, показані випускниками сільських шкіл, усі (міністри освіти чомусь насамперед) починають звинувачувати в них школу… 

Більше нікого. Всі решта, можна подумати, буквально "виклалися", забезпечуючи дітям щонайсприятливіші умови для набуття щонайповноціннішої підготовленості до того самого ЗНО. Але на перешкоді великим досягненням цих працелюбних діток раптом постало страхіття — сільська школа!

І сама сьогоднішня сільська школа сором'язливо замовчує найголовнішу причину всіх своїх бід. Тихенько ковтає образи і звинувачення. І під цей ґвалт… умирає. Як і українське село.

Ні-ні, я не прибічник демагогічного "є школа — буде село". Я, корінний селюк, знаю правильну залежність: живе село — буде й школа, вмирає село — вмирає школа.

А типове українське село агонізує. Одним зі свідчень цього є дуже суттєва зміна якісного складу його населення. Раніше в селі існував (і задавав певний "тонус" усьому сільському існуванню) такий собі прошарок людей (це називалося "інтелігенція"), котрі і себе, і свої робочі спеціальності набули завдяки наполегливому навчанню. Вони й дітей своїх орієнтували на добре навчання, бо планували, що ті після школи підуть здобувати спеціальність через повноцінну освіту. Тому ці діти були хорошими учнями, а їхні батьки — добрими союзниками сільської школи в її нелегких буднях.

Але цей інтелектуальний прошарок за останні 25–30 років майже щез. Бо нинішньому селу не потрібні молоді агрономи, ветеринари, зоотехніки, вчителі, лікарі, інженери, працівники культури… З цієї категорії населення в ньому залишилися переважно ті, хто доживає свого віку і чиї діти та внуки давно вже перебувають у містах. Виховані на належній пошані до освіти й культури, ті діти і внуки ні в чому не поступалися й нині не поступаються своїм міським ровесникам: є серед них і генерали, і науковці, і чудові лікарі, письменники, управлінці, бізнесмени… І вже їхніми нащадками сьогодні пишаються міські освітні заклади…

Натомість сільській школі останні два десятиліття все більше й більше доводиться мати справу з дітьми, за чиєю спиною — сімейно-родинна освітофобія: закарбована чи не на генетичному рівні образа на школу і відраза до навчально-інтелектуальної діяльності як такої.

Батьки й діди переважної більшості теперішніх учнів — це люди, які у свої шкільні роки не знайшли для себе в навчанні нічого привабливого, зате мали від нього купу неприємностей. Тому в них немає не те щоб аж любові, а бодай належної поваги до розумової праці (вона завжди була для них набагато важчою, ніж фізична). В них не склалося і сімейної культури навчально-виховної діяльності з власними дітьми (розуміння пріоритетів, наявності необхідного забезпечення: робоче місце для дитини, домашня дитяча бібліотека, передплата, цільові ІКТ-ресурси — терпіння і наполегливість у стосунках, вироблення та підтримка позитивної орієнтації й мотивації у ставленні до набуття освіти). Гірше того, замість усього переліченого мною в попередніх реченнях є цілковито протилежне, чого я навіть перелічувати не хочу. Але саме воно визначає пріоритети нинішнього сільського середовища. І місця школі й повноцінній освіченості в тих пріоритетах узагалі немає… І вже й не буде. Бо чим нікчемніше, духовно вбогіше середовище, тим агресивніше поводяться його представники і тим більше їм хочеться не піднятися над собою, а звести до свого рівня тих, хто ще понад ними. Тому озлоблення викликає вже сам той факт, що ще є такий собі сільський учитель і він ще має якусь культуру, роботу й зарплату.

Навіщо сім'ї школа? Це — своєрідна "камера схову", в яку дитину віддають "на збереження". "Збереження" має бути комфортним ("Нема чого принижувати дитину якимись вимогами, правилами, читанням і домашніми завданнями!"). Школа має забезпечити затишок (хоч із місцевого бюджету їй на це — ні копійки), повноцінне харчування (хоч це зовсім не її клопіт) і… нормальні внутрішні вбиральні (це важливіше, ніж забезпечення навчально-виховного процесу найнеобхіднішим обладнанням). Чи здатний режим "збереження" готувати до ЗНО? А воно дуже треба? Кому?..

Для батьків подальше навчання їхніх чад у якомусь ВНЗ (а вступ туди не проблема і з "голими" 100 балами, які реально є "нулем") — це лише оплачуване ними перебування в якихось стінах заради того, щоб колись отримати "документ", а не підготуватися до повноцінної діяльності в якійсь галузі. Це та сама "камера збереження", в якій дитя перетусується в критичні роки "дозрівання"… Для перебування в ній ніякі знання і навіть здатність їх здобувати взагалі не потрібні. Таким чином, сільська школа в особі ВНЗ не просто втрачає свого чи не найголовнішого колишнього природного союзника, а й набуває ще одного ворога.

У цій ситуації МОНУ (підтримане і посилене відповідною інформаційною політикою ЗМІ) береться виступати в ролі найпотужнішого захисника і союзника оцього гнилого середовища. І годувальника тих, хто, паразитуючи на ситуації, рубає бюджетні гроші через різні схеми, "опоризації" в тому числі. Тому саме МОНУ доручено зробити контрольний постріл. У серце організму, який агонізує. Бо навіщо Україні, яка й не збирається бути Україною, село? І навіщо селу, яке стає хутором, школа і бібліотека?

…У принципі, сільська школа вже мертва. Адже живим освітній заклад робить жива потреба в ньому (як в освітньому закладі, а не в "камері схову") тих, хто сюди щодня приходить. А саме її вже нема. І від того, що дітей із цього гниючого середовища звозитимуть туди, де їх ставатиме 200 чи 300, нічого не зміниться на краще. І бюджету все одно не вистачатиме. Навіть коли зникнуть села… 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Oleh Bor Oleh Bor 3 листопада, 12:05 печаль автора зрозуміла, але це значить що потрібно і далі викидати гроші на вітер фінансуючи "місця тимчасового перебування сільських дітей". Продуктивність праці на селі не повернеться до показників 50-100 річної давності, відтак і кількість населення в селі і далі буде знижуватись, як до речі і останні 60 років. А в школах де буде 200-300, а краще 500-600 учнів можна буде не лише до ВНЗ готувати, але й давати 2, а може десь і 3, робітничі спеціальності, ЯКІСНО давати. І в таку школу сільських дітей із сільськими вчителями місцевого бюджету+освітня субвенція вистачить возити, і дорожнє покриття між село і школою теж вистачить "утримати" з того ж місцевого бюджету. Умови дві : говорити зважено і чесно правду про перспективи села не лише на сторінках ДТ + забезпечити доходну базу громад в умовах реформи земельної власності (коли зникне ДРФО з паїв). згоден 0 не згоден 3 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво