Нова українська школа використовує старі ідеї десятирічної давнини - Освіта - dt.ua

Здрастуй, нова-стара школо!

1 вересня, 08:16 Роздрукувати Випуск №32, 1 вересня-7 вересня

Насправді нова українська школа використовує зовсім не нові ідеї.

© Василь Артюшенко, DT.UA

 Ось і настало чергове 1 вересня — День знань. Чергове, але особливе. Чому — особливе? 

Насамперед, тому, що 1 вересня не тільки першокласники починають нове життя. Уся система освіти обіцяє розпочати масштабне перезавантаження — разом із першим дзвоником по всій країні стартує освітня реформа. Вона давно назріла. Стара система освіти безнадійно відстає від життя, а нової поки що не побудовано. Спроби "щось змінити в консерваторії" робилися за різних міністрів освіти. Але віз і досі там.

Цього разу масштаби обіцянок, а також вкладених коштів та просвітницьких і пропагандистських зусиль МОН вражають. Слухаючи про Нову українську школу, кожен тато і кожна мама першокласника думають: нарешті, ось те, про що я мріяв для своєї дитини! 

І правда, усі меседжі реформаторів — це немов бальзам на батьківське серце. "Першого вересня учні школи відчинять двері в абсолютно новий світ — цікавий, захопливий і дружній до них" — звучить у рекламних роликах і буклетах. "Повага до кожного замінила зрівнялівку". "Нова українська школа — це коли навчання не травмує, а наповнює". "Учителі і батьки, ми партнери у вихованні наших дітей". "Разом можемо створити школу, де важливий успіх кожної дитини". "Усі теоретичні знання ми підкріплюємо практикою". "Навчання з грою".

Головний козир реформи — новий зміст освіти, перехід на компетентнісне навчання. Безглузде й нещадне зубріння справді має відійти в минуле. Знання хороші тоді, коли дитина може їх застосувати для вирішення конкретних життєвих завдань. Уже написані, затверджені і починають працювати новий Стандарт освіти (вимоги до результатів навчання) і навчальні програми, засновані на компетентнісному підході. Ну добре ж, хіба ні? Так. Але не все викликає ейфорію.

Наприклад те, що практично всі фішки Нової української школи насправді далеко не нові. І річ не тільки в 12-річці, яку в нас у країні вже запроваджували, а потім згодом скасовували. 

Річ у тому, що компетентнісний підхід в освіті ми впроваджуємо вже років десять, з 2008-го — цього року можемо святкувати ювілей. "Новий етап у розвитку шкільної освіти пов'язаний із впровадженням компетентнісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу" — це цитата з наказу МОН №371 від 05.05.2008, підписаного міністром І.Вакарчуком. — "Компетентнісна освіта орієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань і вмінь учнів".

"Головна ідея Нової української школи — компетентнісне навчання. Це означає, що учні не просто здобуватимуть знання, а вчитимуться використовувати їх на практиці й опановуватимуть навички", — це зі свіжого буклету "Нова українська школа", розміщеного на сайті МОН. 

І що цікаво: сім років тому, 2011-го, теж було написано новий держстандарт освіти, і теж орієнтований на компетентнісний підхід. Ну й далі за ланцюжком: до стандарту були написані нові програми, а до них — підручники. (Якщо пам'ятаєте, тоді Дмитра Табачника звинувачували в тому, що все це було затіяно для того, щоб запустити непрозорі процедури закупівлі й друку нових підручників.) Були навіть сформульовані нові вимоги до оцінювання учнів. Але й це не все. 2013-го, якщо пам'ятаєте, було ухвалено Національну стратегію розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. Одним з її ключових напрямів була "модернізація структури, змісту та організації освіти на основі компетентнісного підходу". 

Заявляючи про перехід до компетентнісного навчання, і раніше, і зараз, українські реформатори керувалися Рекомендаціями Європейського парламенту і Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти протягом життя. Ухвалений цей документ був у грудні 2006-го, тобто майже 12 років тому. А він, у свою чергу, пов'язаний з іншими міжнародними резолюціями та звітами, ухваленими у 2002–2005 роках, а також із Робочою програмою з освіти та професійної підготовки, ухваленою 2004 року і розрахованою на період до 2010-го. 

І якщо вже ми як і раніше вважаємо, що завдання впровадження компетентнісного підходу до навчання для нас актуальне, то де впевненість, що нинішній "перехід" — останній? За 12 років це компетентнісне навчання вже мало утвердитися в нашій системі освіти, розквітнути й удосконалитися. А ми знову заявляємо про його впровадження як про довгоочікувану реформу. 

Рік тому, коли тільки починалося пілотування реформи НУШ в окремо взятих школах, DT.UA запитувало в Лілії Гриневич: "Компетентнісного підходу ніхто не забороняв, — просто тихо згасла увага до нього. Він не прижився, не пустив коріння. Цього разу буде інакше?" Ось що відповіла нам міністр: "Компетентнісне навчання передбачає не лише інший зміст, а й нові методи навчання. Треба навчити вчителів, як їх застосовувати. Необхідне масштабне підвищення кваліфікації вчителів. Для цього ми розпочинаємо великий проект з Фінляндією. Це для нас унікальна можливість, оскільки фіни найкращі в підготовці вчителів. І, найголовніше, це свідчить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку, інакше вони ніколи б не інвестували в цей проект" (Лілія Гриневич: "Від школи, де накачують знаннями, ми переходимо до школи компетентностей", DT.UA від 6.09.2017). 

І, вже виступаючи на нещодавній Всеукраїнській серпневій конференції, міністр визнала, що "є компетентності, які ми зараз впроваджуємо в нашій традиційній українській школі, а додати нам треба такі, як уміння вчитися протягом життя, громадянські компетентності, підприємливість, загальнокультурна грамотність, економічна й фінансова грамотність, тощо". 

Окрім компетентнісного підходу, перевагами нинішньої реформи вважається те, що тепер школа буде орієнтована на потреби учня, у ній запроваджуватиметься принцип "дитиноцентризму". Але за всієї поваги — це теж не нові для нас ідеї. Про "дитиноцентризм" у педагогіці говорять з 2000-х років. Як і про особистісно орієнтоване навчання. До речі, 2002 року було ухвалено Національну доктрину розвитку освіти. Так от одним з пріоритетних напрямів державної політики в ній названо "особистісну орієнтацію освіти". А в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки йшлося про "реформування системи освіти на основі філософії "людиноцентризму" як стратегії національної освіти". 

Одна з родзинок НУШ, яка дуже тішить батьків, — мотивувальне, а не каральне оцінювання (як це, на превеликий жаль, часто відбувається зараз). "Оцінка — це не покарання. Вона має фіксувати, на якому рівні перебуває дитина, і показувати мету, до якої вона повинна прагнути", — це з буклету "Нова українська школа" на сайті МОН. Але це не новина. "Оцінка має ґрунтуватися на позитивному принципі, що насамперед передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач", — це з наказу Міносвіти за 2008 рік.

Прямо перед 1 вересня по ЗМІ й батьківських співтовариствах прокотилася радісна новина: тепер першокласників оцінюватимуть по-новому, замість шкільних табелів у них будуть свідоцтва про досягнення. Але в першокласників і раніше не було табелів і оцінок. Наприкінці першого класу вчителі писали характеристику на кожного учня, де розповідали про його успіхи і проблеми. Звичайно, нове Свідоцтво про досягнення допоможе вчителям краще охарактеризувати успіхи першачків. Користуючись бланком свідоцтва, учитель зможе повніше описати досягнення учня, нічого не пропустивши й звернувши увагу на кожну дрібницю. При цьому ще й заощадить час, заповнюючи готову таблицю. Свідоцтво про досягнення — це добре, але це апгрейд того, що було раніше, з гарними термінами й табличками. Нове свідоцтво  замінить і характеристики, які вчителі писали наприкінці навчального року, і всі вподобайки-печатки-квіточки-зірочки, якими вони оцінювали роботи першокласників під час навчання, щоб підтримувати й стимулювати їх. 

Взагалі всі "блискітки" й прикраси нинішньої реформи дуже симпатичні: і групові форми роботи з дітьми, і педагогіка партнерства між учителем, учнем і батьками, і письмо олівцем у першому класі. Чудово, що школи отримають для першокласників "Лего", нові парти й підручники, що для маленьких школярів будуть проводити ранкові зустрічі на килимі. Але багато що з цього робили й раніше просунуті школи і вчителі. Зараз робитимуть усі (ми сподіваємося на це) — і це добре. Хоча й не завжди буде легко. Уже виникають запитання: як у невеликому класі, де навіть для нормальних широких проходів не вистачає місця, розставити 36 одномісних парт? Не кажучи вже про килим і вісім зон, на які має бути поділений клас (серед них — куточок живої природи й бібліотечка).

Окремо скажу про домашні завдання для першокласників, точніше про те, що їх нарешті не задаватимуть. Чомусь вважається, що це одна з новацій Нової української школи. І саме цей пункт реформ дуже гріє батьківське серце. Але насправді норма про те, що в першому класі завдань не задають, існує з 2001 року. Вона закріплена в Державних санітарних правилах і нормах улаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу. І завжди, при різних міністрах освіти, міністерство розсилало листи в школи з вимогою дотримуватися цих норм. Але не всі їх дотримувалися. 

Незвичайне це 1 вересня й тим, що не всі навчальні заклади отримають вчасно для Нової української школи обіцяні нові меблі й парти, а також підручники. Одразу дві величезні проблеми на старті НУШ. І якщо за перший прокол відповідальність лежить на місцевій владі, яка невчасно оголосила тендери й не освоїла всі виділені кошти, то підручники — це зона відповідальності Міносвіти. Підручниками уповноважений займатися Інститут модернізації змісту освіти. Звичайно, не все залежить від МОН, є різні об'єктивні й суб'єктивні причини таких ляпів. Це тема окремої розмови. Але побоювання, що з підручниками цього року буде затримка, висловлювалися вже давно. Можливо, варто було перейматися цим питанням раніше, щоб до 1 вересня все встигнути? Як і питанням придбання меблів. Але, до речі, це не перший навчальний рік, який ми зустрічаємо з нестачею підручників. Подібні проблеми ми вже мали кілька років тому, і ось знову — на ті самі граблі.

Чим іще незвичайне це 1 вересня? Напевно, тим, що дедалі рідше в школах проходять лінійки з символічним першим дзвоником. Це вважається не комільфо. Замість них школи віддають перевагу ігровим квестам, лінійку ж дедалі частіше проводять тільки для першокласників і випускників. 

Проводити чи не проводити велику традиційну лінійку — це вибір кожної школи. З одного боку, багатогодинне стояння під палючим сонцем, щоб послухати промови депутатів і чиновників, — це не свято, а покарання. Особливо напередодні виборів. Якщо пам'ятаєте, торік перед 1 вересня батьки звернулися публічно до депутатів, міністрів і чиновників із закликом не приходити на шкільні лінійки. "Ваша присутність змушує наших дітей влаштовувати свято вам — іноді ви спізнюєтеся, іноді ваші велемовні промови надто нудні й довгі. Якщо ви не знаєте, то "святкове вбрання" навчального закладу — кульки, прапорці, вам квіти — це все за рахунок нас, батьків. Не даруйте нашим дітям буквариків з вашими портретами, краще забезпечте своєчасне надходження підручників у школи", — написала Альона Парфьонова, співголова громадської організації "Батьки SOS".

Але, з іншого боку, на велику шкільну лінійку завжди збиралася в повному складі вся шкільна родина, від першого класу й до одинадцятого. Щоб разом з випускниками зустріти їхній останній першовересневий шкільний дзвоник. Щоб побачити схвильованих першокласників — поповнення великої шкільної родини. І коли старшокласники під оплески всієї школи вели за руку малят-першокласників — це завжди було дуже зворушливо. Якщо така лінійка триває 20 хвилин, без пафосних гостей і зранку, коли ще не спекотно, — чому б і не розпочати з неї перший робочий шкільний день? 

 До речі, про політиків, депутатів і чиновників. Незвичне це 1 вересня й тим, що на серпневу конференцію педагогів зійшлися-злетілися-з'їхалися з усієї України не тільки вчителі, а й чиновники найвищого рангу, включаючи президента. Воно й зрозуміло: не щороку в серпні в нас у країні запускаються реформи. Промовляли правильні й важливі слова про те, що в освіті потрібні зміни, що Україна втратила дуже багато часу на шляху до реформ, що без якісної системи освіти не підняти економіки, що новий закон "Про освіту" відкриває нові можливості". 

Звичайно, не обійшлося й без політичного складника. "Цього року наш День знань надзвичайно особливий, — сказав президент. — Тому що ми дуже добре до нього підготувалися. Понад чверть століття Україна чекала нову освітню реформу. Усі казали, що це неможливо, що багато протиріч, що політики не здатні знайти компроміс і запропонувати суспільству, народу, нації абсолютно нові підходи до української освіти. І от зараз тут я, і прем'єр-міністр, і міністри уряду. Для того, щоб підкреслити важливість початку втілення в життя програми "Нова українська школа".

Лілія Гриневич, виступаючи на конференції, звернула увагу присутніх на те, що закон "Про освіту" "був внесений на розгляд парламенту урядом Арсенія Яценюка, він був підтриманий президентом Петром Порошенком і нині імплементується в життя урядом Володимира Гройсмана".

Прем'єр Володимир Гройсман обіцяв, що уряд і надалі інвестуватиме в освіту "за будь-яких нових можливостей фінансового характеру". І це буде не зайвим. На конференції вчителям і гостям показували нові можливості для Нової української школи: гаджети, робототехніку, електронні підручники. "Мені як учителеві дуже б цього хотілося, тому що треба йти вперед, треба розвиватися. Робототехніка — це круто, і дітям це подобається. Але насправді я розумію, що я собі цього дозволити не можу, так само як не можу дозволити багато чого з цієї зали", — коментувала журналістам нові можливості вчителька — делегат конференції.

Та хай там як, а Новий рік, нехай навіть і навчальний, а не календарний, — це завжди надії на краще. Якщо завдяки НУШ усе, що десятиліттями планувалося зробити в сфері освіти, нарешті буде зроблено, та ще й з іншими, сучасними акцентами — добре. Давно настав час навести лад. І можна тільки вітати те, що МОН зважилося засукати рукави й зробити це. Але тоді, напевно, варто було б відверто сказати суспільству, що це не абсолютно нова реформа, а нарешті впроваджені старі ідеї й мрії. Причесані, напомаджені й у модному вбранні, але зі старим ядром. Адже ті, хто не розуміється на тонкощах системи освіти, вірять в обіцяний прорив. Тому що реформаторські ідеї торкнулися найболючіших точок і сподівань. 

На конференції поважні промовці багато говорили про те, що зараз тільки сіють зерна реформи, а проростуть вони років за 12. Так, добре було б. Але що, коли раптом років через десять, перед якимись черговими виборами, ми знову почуємо з високих трибун напередодні 1 вересня: "Починаємо масштабну, небачену досі реформу освіти — перехід на компетентнісне навчання"? І далі — по второваній... 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Владимир Белый Владимир Белый 2 вересня, 09:23 Проблема втілення задумів освітньої реформи у життя - це не освітня проблема, а суспільно-політична. Її корінь у тім, що наші владні та політичні структури як наверху, так і на базовому рівні нічого не роблять для того, щоб вплив противників нового не продовжував лишатися визначальним. Уявіть, на яких авто досі б їздили українці, якби не був знівельованим вплив лобістів Автозазу? В освіті суспільний запит пересічних громад на новоякісний її формат не такий потужний, а тому для керівників на місцях достатньо для своїх дітей одного-двох місцевих ексклюзівних закладів (інноваційні вже третє десятиліття), а для верхнього ешелону та заможного бізнесу - іноземних ліцеїв чи коледжів та університетів. Як низи б не шуміли про стратегічну потребу у системних змінах в освіті, а наверху їх почути нічого не змушує. Навпаки - перманентні вибори схиляють до тактики популістських загравань з електоратом, для чого достатньо таких же перманентних нових обіцянок "зажити по-новому". Поки державно-політичної еліти зі стратегічно орієнтованими суспільно-політичними цінностями, де б освіта була на адекватному часу місці, НЕ ВИДНО, навіть, вдень зі свічкою. Людям, здатних на формування умов сприятливих для реформ, у нас не тільки не надають для того реальних повноважень, а й "тягнуть донизу, у старе". Чого (блокування) не має щодо ідей про реформи, бо говорити не означає зробити, тобто зруйнувати старі схеми - хай поговорять... згоден 3 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво