Закрити гештальт - Освіта - dt.ua

Закрити гештальт

7 червня, 16:44 Роздрукувати Випуск №21, 8 червня-14 червня

Верховна Рада ухвалила у першому читанні проєкт закону "Про повну загальну середню освіту".  

© Василь Артюшенко, DT.UA

Не можна сказати, що без цього закону аж так стопорилися реформи, — для того, щоб їх здійснювати, є більш загальний закон — "Про освіту" і концепція Нової української школи (НУШ). 

Але новий закон, який стосується саме школи, має конкретизувати механізми змін. Недарма ж міністр освіти Лілія Гриневич, презентуючи проєкт закону "Про повну загальну середню освіту", порівняла його з опорною стіною реформ. 

Проголосувати законопроєкт парламент зібрався ледь не в останні дні своєї каденції. Все зробили блискавично — тільки-но профільний парламентський комітет розглянув законопроєкт, як наступного дня зранку парламент усе проголосував. Тому, підозрюю, зі змістом документа і зауваженнями до нього обізнані дуже мало народних обранців. Виходить, системи противаг і стримувань немає, усе в руках МОН та комітету, який доопрацьовуватиме законопроєкт до другого читання. 

"Сьогодні Верховна Рада вчергове продемонструвала важливість питань освіти", —написав у своїй сторінці у Фейсбуці в день голосування очільник профільного комітету Олександр Співаковський. 

Так, продемонструвала, і ми це бачили. За внесення законопроєкту до порядку денного голоси набралися лише з п'ятого разу, а за сам законопроєкт голосували двічі. Спікер Андрій Парубій нагадував учительку, яка ганяє недолугих учнів: "Колеги! Освіта! Освіта! Голосуйте, будь ласка, а не ходіть по залу під час голосування… Прошу голів фракцій провести профілактичні бесіди, щоб усі брали участь у голосуванні… Гриневич просто благає всіх підтримати". 

Голоси "за" зібрали за рахунок "Народного фронту", БПП, "Самопомочі", "Радикальної партії", "Батьківщини", "Волі народу". Трохи голосів додало "Відродження". Проти законопроєкту в парламенті знайшлося лише два голоси: один із БПП, один — із "Опоблоку", а третина зареєстрованих депутатів просто не голосували чи утрималися. "Опоблок" виявився єдиною фракцією, котра не дала жодного голосу за освітянський закон. У депутатів не виникло жодних запитань до доповідачів Лілії Гриневич та Олександра Співаковського, які виступили дуже стисло ( бо законопроєкт розглядали за скороченою процедурою).

Чому так поспішали? Андрій Парубій, ставлячи законопроєкт на голосування, наголошував, що Лілія Гриневич "вважає його просто необхідним для продовження реформи освіти". Напевно, якби не замаячіли на горизонті позачергові вибори, можна було б так не гнати коней. 

Але тепер, коли до кінця каденції цього парламенту залишилися лічені години, зачинателям реформи важливо встигнути закріпити прийнятий курс змін і запобігти відкотові назад, якщо така ідея виникне в когось із наступних насельників владних кабінетів. Якби парламент не встиг зараз проголосувати за законопроєкт хоча б у першому читанні, то після виборів новому складу Ради довелося б усе починати спочатку: уряд (і не відомо, хто в ньому буде міністром освіти) мав би вносити законопроєкт, Рада — розглядати й голосувати. І який це був би законопроєкт — невідомо. 

А як у нас уміють смикати стоп-кран у освітній політиці, ми бачили. Пам'ятаємо, як "помаранчевий уряд" розпочав реформи в школі, що передбачали і підтримку 12-річки, і компетентнісний підхід, — а потім, у 2010 році, коли міністерство очолив Дмитро Табачник, Верховна Рада змінила закон "Про загальну середню освіту" і викреслила з нього 12-річку. 

Крім того, прийняття закону, який є частиною реформи середньої освіти, багато важить для репутації нинішнього МОН. У комунікації з суспільством воно робило основний акцент саме на змінах у школі. І тепер усе кинути напризволяще — це репутаційні втрати. І це доведеться якось пояснювати міжнародній спільноті та донорам, які підтримували реформи, у тому числі й грантами. 

В експертному середовищі законопроєкт оцінюють як прогресивний крок, попри те, що до нього є чимало питань та зауважень. 

Серед плюсів найчастіше називають розширення можливостей для учнів, батьків, учителів та директорів шкіл. Саме на цьому наголошує МОН, презентуючи закон. 

Для учнів найбільший плюс — можливість створення власної освітньої траєкторії. Тепер, якщо ти хочеш поглиблено вивчати, наприклад, історію й літературу, а школа має лише класи математичного та біологічного профілю, ти не муситимеш відмовлятися від своїх уподобань. Законом дозволено створювати міжкласні групи з учнів різних класів, які обирають для поглибленого вивчення один і той самий предмет. 

Учень та його батьки спільно з учителями можуть навіть укласти індивідуальний навчальний план, — правда, його ще повинна буде затвердити педрада. Якщо ж учень займається, наприклад, у спортивній чи музичній школі, такі заняття йому можуть зараховуватися як шкільне навчання. 

Школи отримають більшу фінансову й академічну автономію, яка дозволить вести власний кошторис і складати свої навчальні програми. 

Закон дуже розширив можливості батьків. Тепер, якщо вони вважають, що у школі є проблеми, яких не вирішити з адміністрацією, вони можуть ініціювати перевірку школи, так званий інституційний аудит. 

Більше можливостей буде в учнівського і батьківського самоврядування (батьківських комітетів). "При написані норм щодо учнівського та батьківського самоврядування ми акцентували увагу на виключній добровільності у їх створенні та виконанні їхніх рішень, — каже Альона Парфьонова, співголова ГО "Батьки SOS" і членкиня робочої групи, яка працювала над проєктом закону. — Інший аспект, котрий був важливий для нас, — повна автономія цих органів. У законопроєкті прописано, що працівники школи не мають права втручатися в діяльність батьківського чи учнівського самоврядування, а також вимагати протоколи засідань . Ці норми написані життям і нашим досвідом, оскільки ми дуже часто зіштовхувалися з тим, що в школі саме адміністрації та вчителі диктують "традиції", а батьківські комітети вже давно стали колекторськими конторами "в законі".

За новим законом, можна бути директором школи не більше 12 років поспіль. Для цього треба виграти прозорий конкурс (його механізм прописаний у законі) та укласти контракт. Ця норма одразу викликала суперечки в директорському корпусі: директори — важковаговики, які працюють на своїх посадах із незапам'ятних часів, наполягають на тому, щоб нововведення про конкурс і контракт стосувалося лише новеньких, а "старикам" залишили безстрокові договори: "Ми створили свої школи з нуля, знаємо тут кожен гвинтик, тут усе тримається на нас. І, взагалі, це суперечить КЗпП". Їхні опоненти заперечують: "Через конкурс повинні пройти всі. Директор має бути конкурентоспроможним, рухатися вперед, розвиватися. А навіщо йому це робити, коли в нього пожиттєва посада, і він скидається на черепаху Тортилу, яка покрилася ряскою у своєму кріслі". 

Контракт терміном на один — три роки світить і вчителям—пенсіонерам. "Якщо вчитель-пенсіонер добре працює і він цінний для школи трудівник, контракт із ним можна укладати безліч разів, а ось ті, хто працювати не може або не хоче, мають піти на пенсію й не займати місце, на яке прийдуть молоді фахівці", — кажуть прибічники ідеї. "Та на пенсіонерах школа тримається! Якщо вони підуть, хто працюватиме? Де ви бачили натовпи молодих і перспективних, які так і ломляться у школу?" — заперечують опоненти. Ну що ж, побачимо, чи залишиться ця норма в законі після другого читання. Освітянські профспілки стоять за скасування контрактів і для директорів- "стариків", і для пенсіонерів.

Поряд із чітко сформульованими нормами, в законі є серйозні речі, які залишилися за бортом публічних презентацій, але потребують вирішення. На багато болісних і складних питань законопроєкт не дає відповідей, бо вони, припускаю, або будуть непопулярні, або ж не сформульовані, оскільки досі немає цілісного розуміння, як усе має виглядати.

Коли тільки починалися розмови про реформу школи, найбільше побоювань викликало подовження терміну навчання до 12 років. Цю ідею суспільство підтримувало погано. І тільки обіцянки, що старша школа буде іншою, що будуть професійні ліцеї, змінили ставлення до 12-річки. Проєкт закону "Про загальну середню освіту" мав би чітко описати модель профільної старшої школи. Але тут у законопроєкті справжня діра, вважає освітня експертка Ірина Когут. 

"Порівняно із Законом "Про освіту", тут дуже мало додаткової інформації, — каже пані Ірина. — Немає пояснення, як функціонуватиме профільна старша школа. Поки що в тексті законопроєкту закріплено лише право на індивідуальну освітню траєкторію, але зараз це виглядає, швидше, як виняток для окремих учнів: для них складається окрема програма тощо. Проте важливо створити можливість вибору дисциплін для всіх старшокласників, причому частка курсів на вибір має бути значною, не один-два факультативи. Потрібно змінювати нормативну базу і формувати мережу великих ліцеїв, у яких навчатиметься багато учнів, відтак можна буде створити умови для індивідуального вибору предметів. Бо дитина не могтиме обрати профільні предмети в малій школі, це дорого для держави — для кожного учня мати окремий колектив учителів, навчальне обладнання . Очевидно, порожнечу в законопроекті щодо профільних ліцеїв просто нічим було заповнити, бо поки що не прийнята Концепція старшої профільної школи".

Слід визначити, хто формуватиме мережу профільних ліцеїв. "Треба розділити рівні системи середньої освіти між різними рівнями органів самоврядування, — підкреслює Ірина Когут. — Початкова й середня школа — місцеві громади, профільні ліцеї — великі міста і нові великі райони або області. Бо не в кожній громаді набереться кількість учнів, достатня для створення ліцею, ліцеїв має бути менше, ніж початкових і середніх шкіл. У Законі "Про освіту" зазначено, що мережу профільних ліцеїв має формувати місто і область, хоча засновниками будуть місцеві громади. Але центр прийняття рішень і ресурси мають бути зосереджені в одних руках, інакше неможливо ефективно управляти мережею закладів". 

Дуже важливе питання — хто відповідає за забезпечення матеріально-технічної бази для навчання, без якої неможлива якісна освіта. "У законі це питання не вирішене, — наголошує Ірина Когут. — Держава виділяє кошти на зарплату вчителів і підручники, а решта, включно з техперсоналом та матеріально-технічним забезпеченням, фінансується з місцевого бюджету. При цьому держава визначає стандарти освіти, для досягнення яких однозначно необхідні не лише книжки. Навіть якщо ми приймаємо, що утримання власне закладів — це відповідальність місцевої влади (зрештою, шкільні будівлі належать їй), то забезпечення освітнього процесу — обов'язок держави, і вона має виділяти кошти не тільки на підручники, які сьогодні є не єдиним інструментом навчання, а й на мікроскопи, штативи, хімічні реактиви та скелети. Зараз ці завдання стандартно покладені на місцеві бюджети, а вони не завжди можуть усе профінансувати. Ось і маємо низькі результати на ЗНО з фізики, кризу природничих наук у школі".

Ще одне принципове питання, яке, фактично, "зависло" в законі: чи всі випускники мають отримувати атестат (свідоцтво про повну загальну освіту) лише за те, що відсиділи за партою свої 12 років? "Ця ідея представлена в законопроєкті дуже мляво, а точніше — майже ніяк, хоча раніше міністерство заявляло, що після випуску зі школи атестат або свідоцтво про повну загальну середню освіту отримуватимуть лише ті, хто справді опанував програму й досяг певного рівня, — каже Єгор Стадний, директор аналітичного центру CEDOS. — Це записано в проєкті закону дуже аморфно і обтічно, можна по-різному трактувати, і навіть так, що нічого не зміниться, й атестат видадуть усім за замовчуванням. А репутація цього документа буде така сама, як і тепер".

Чи всі вчителі повинні мати педагогічну освіту? "В законопроєкті не описані варіанти доступу непедагогів до вчительської професії, — каже Єгор Стадний. — Так роблять усі країни, які мають проблеми з кадровим складом учителів. Я не побачив, щоб законопроєкт запропонував, як ми будемо залучати до школи працівників без педагогічної освіти. І зараз директори не завжди хочуть наймати таких людей, ставляться до них із пересторогою. Я вважаю, що вчитель інформатики айтішник може навчити дітей інформатики краще, ніж випускник педвишу, а випускник германської філології — навчати англійської мови".

Фішкою нового закону є введення педагогічної інтернатури. "Ідея щодо педагогічної інтернатури — безперечно, на часі, — каже Інна Совсун, віце-президентка Київської школи економіки. — Вчителька, яка щойно закінчила університет, потребує підтримки та наставництва з боку більш досвідчених колег. Зрештою, хороші школи так і роблять уже сьогодні. Проєктом закону передбачено, що педагог-наставник матиме надбавку до зарплати в обсязі 20%. Водночас проєктом не врегульоване питання, чи кожна школи матиме право організовувати інтернатуру, чи, можливо, для цього вона мусить відповідати певним вимогам. Якщо школа демонструє погані результати сьогодні — то чи доцільно туди йти молодій учительці для "переймання досвіду"? Так само в тексті законопроєкту нічого не сказано про оцінювання за результатами проходження інтернатури. Чи достатньо просто один рік "відбути" у статусі інтерна? Чи потрібно довести, що людина все ж таки готова до самостійної професійної діяльності? Теоретично, це можуть робити школи. Якби було рішення про обов'язковість професійної сертифікації вчителів, як у більшості розвинених країн, то такою оцінкою могла б бути первинна сертифікація. Проте у проєкті закону немає навіть натяків на оцінювання за результатами інтернатури". 

Проєкт закону дає свободу вчителям, але і вносить певні обмеження: не можна використовувати програми, які фінансуються за кошти батьків. Це означає, що зі шкіл можуть зникнути авторські програми "Розвивальне навчання", "Росток", "Інтелект України" та інші, для навчання за якими батьки купували зошити й посібники. "Не треба робити бізнес на школі, хай діти навчаються за програмами НУШ, а хто хоче альтернативи — хай іде у приватну школу", — кажуть прибічники норми закону.

"Постає логічне запитання: чому батьків вирішили позбавити права вибору освітньої програми, за якою вони хочуть навчати своїх дітей? — каже Андрій Черних, освітній експерт, юрист. — Чому батьки, добровільно погоджуючись платити відповідні кошти за навчання дітей за авторськими освітніми програмами, мають бути позбавлені такої можливості? Якщо ми кажемо, що так звані добровільні внески у школах на системному рівні — це нормально, оскільки їх питання вирішують батьківські комітети, і що школам буде складно без допомоги батьків, — то чому ми позбавляємо батьків можливості обирати майбутній напрям розвитку та навчання їхніх дітей? Упевнений, що народні депутати внесуть відповідні поправки до другого читання, профільний комітет їх підтримає, і цієї норми закону не буде в остаточній його редакції".

Дуже жаль, що закон, який стосується шкільної реформи, приймають поспіхом; що багато спірних питань немає часу продискутувати. І річ тут не лише в тому, що ще торік, коли починали працювати над законопроєктом, не очікували позачергових парламентських виборів.

"Коли починалася шкільна реформа, на жаль, Міністерство освіти прийняло рішення зберегти історичну архітектуру освітнього законодавства, — каже Інна Совсун. — Загальна мета була така — прописати базові речі в рамковому законі "Про освіту", а далі докладніше розписати норми для різних рівнів освіти. На практиці все складніше. Ще коли писався рамковий закон, було зрозуміло, що складно виписати спільні норми, які б регулювали водночас роботу дитсадка й університету, та й чи є в цьому сенс? У результаті, Закон "Про освіту", прийнятий у 2017 році, великою мірою позиціювався як запуск шкільної реформи. Водночас, цей запуск був частковим, адже, фактично, більшість складних рішень були віднесені "на пізніше", їх планувалося врегулювати в законі про загальну середню освіту. З одного боку, це дозволило запустити якісь процеси змін без конкретних відповідей на складні й часто непопулярні питання. З іншого — невирішеність цих питань часто гальмувала процес реформування. До того ж і так обмежений експертний, політичний та часовий ресурс, фактично, розтягнули на підготовку двох законів, хоча цілком можна було обмежитись одним. Тепер ми бачимо, що каденція уряду завершується, а одна зі знакових реформ — запуск Нової української школи — так і не зафіксована повною мірою на рівні законодавства. Це, безперечно, створює загрози, адже невідомо, яким буде наступний склад парламенту та уряду. Більше того, наявність двох законів ускладнює прочитання й розуміння законодавства. Безліч статей у законопроєкті про загальну середню освіту починаються словами "це питання регулюється Законом України "Про освіту", і доводиться читати два закони, аби зрозуміти, як саме регулюється питання. Водночас чимало питань, котрі мали бути уточнені в законі про середню освіту, залишилися виписаними досить загально. І тоді, знову ж, постає питання: яка мета розведення регулювання на два окремих закони?".

"По суті, закон "Про повну загальну середню освіту" відсотків на 60 дублює норми Закону "Про освіту". Але він повинен бути прийнятий, бо потрібно деталізувати деякі речі, — каже Єгор Стадний. — Тільки треба менше на себе медалі вішати. Цей закон позиціюють як прорив, бо в нас ледь не кожне голосування у Верховній Раді сприймається чи не як друге пришестя Христа, а революційні захоплення депутатів і міністерства освіти створюють надмірні очікування в населення. Люди, загодовані переможними новинами, думають: "Ну все, справу зроблено, реформу прийняли, завтра заживемо інакше, по-новому". 

Тільки насправді людям ніхто не каже, що на них звалюються нові обов'язки. Батьки — намагайтеся працювати над індивідуальними навчальними траєкторіями своїх дітей, беріть на себе повноваження. Якщо успішність учнів нижче плінтуса, для директора це означає, що йому не треба тримати всіма способами вчителів на посадах і думати, що він ніколи інших не знайде, а треба шукати когось, залучати кошти, шукати донорів, благодійників, апгрейдити школу, використовувати можливість бути окремою юридичною особою зі своєю бухгалтерією. Ось зараз ми маємо законопроєкт, у якому прописано чимало непоганих механізмів. Але це не зміни, це можливості для змін. А чи скористаються на місцях цими можливостями — залежить від кожного".

Ну що ж, схоже, гештальт політиків закритий, а ось наш, суспільства, — ні. Для нас він у тому, чи зміниться щось, врешті-решт, в освіті, а отже — і в нашому майбутньому. Сподіваюся, що ті, хто далі працюватиме над реформою, виправлять недоліки, але не повернуть зміни у протилежний бік. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 2
  • Владимир Белый Владимир Белый 8 червня, 15:02 Треба скорегувати написане тут нижче в останньому реченні: "... можливості політики компромісів з прихильниками радянської моделі - це НЕ можливості конструювання реформ, а все те ж топтання на місці у сутності справи згоден 1 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво