Закон для вищої школи чи для Міносвіти?

Поділитися
Навіщо проводити чергову псевдореформу в Україні, не змінюючи підходу до системи вищої освіти?

Порівняння законопроекту про вищу освіту, який підготувало наше МОНмолодьспорту, та чинного законодавства Чеської Республіки, в якій від 2009 р. триває жваве публічне обговорення реформи системи вищої освіти, показує, наскільки різниться світогляд освітян двох країн. Адже те, що пропонує міністерство, очолене Дмитром Табачником, у своє­му проекті закону, - це подальше закріпачення українських університетів, тотальний контроль над ними з боку профільного міністерства. Натомість у Чехії закон є захисником університетської автономії, залишаючи за профільним міністерством роль успішного менеджера. Навіщо проводити чергову псевдореформу в Україні, не змінюючи підходу до системи вищої освіти?

Про те, як бачать майбутнє української освіти відповідальні за її розвиток чиновники, можна довідатися з законопроекту про вищу освіту.

Насамперед це є бачення то­го, як держава регулюватиме ос­вітню політику в країні. Про це можна довідатися після ознайомлення зі словничком термінів, вживаних у законопроекті (далі - ЗП), та прочитання окремої статті (ст. 2) про законодавство України про вищу освіту (ст. 3). Ця стаття присвячена державній політиці у сфері вищої освіти, в п. 3.1 якої йдеться про те, що цю політику визначає Верхов­на Рада України. А в ст. 17 про уп­равлін­ня у сфері вищої освіти читаємо: «Кабінет Мініст­рів Ук­раїни через систему органів виконавчої влади: здійснює державну політику у сфері вищої освіти». І здійснює він її в першу чергу через «Головний орган у систе­мі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки» (саме так завуальовано прописано тут профільне міністерство, яке віднедавна називається Мі­ністерство освіти і науки, молоді та спорту України). То ж чи до­водиться дивуватися, чому питання освіти в нашій державі є настільки заполітизованим і чо­му кожна наступна Верховна Ра­да та відповідне міністерство вкладають у нього власний зміст?

А тепер, побачивши, як законодавчо прописана заполітизованість освітнього процесу, спробуємо розібратися, як врегульовано ним стосунки між міністерством та університетом. При цьому пам’ятаймо про той факт, що Україна підписала Болонську хартію, а, отже, має реформувати свою систему вищої освіти відповідно до взятих зобов’язань. Отже, МОНМС (п.18.1) розроб­ляє нормативні акти, визначає стандарти вищої освіти, дотримання яких контролює; ліцензує і акредитує освітні послуги, працевлаштовує керівників вишів, опікується студентським самоврядуванням і працевлаштуванням випускників, а також:
«10) здійснює визнання (нострифікацію) іноземних документів про вищу освіту та вчені звання старшого дослідника, доцента, професора»; «14) затверджує умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів»; «17) організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників вищих навчальних закладів, що належать до його сфери управління»; «20) формує мережу спеціалізованих вчених рад, затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів доктора філософії і доктора наук»; «21) присвоює науковим і науково-педагогічним працівникам вчені звання старшого дослідника, доцента, професора»; та, нарешті, «24) здійснює моніторинг якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами та їх цінової політики».

А тепер візьмімо до порівняння закон про вищу школу Чеської Республіки. Його ухвалено 1998 року і, очевидно, незабаром буде вдосконалено. Однак і тепер можна уявити собі основу чеського правового поля, яким регулюється вища освіта. Завдан­ня профільного міністерства у ньому прописано в ст. 89 (всього їх 109), тобто практично наприкінці самого закону після того, як прописано права й обов’язки університетів. Там освітнє відомство стежить за тим, як університети здійснюють свою діяльність відповідно до їх статутних засад, розглядає річні звіти, акредитує програми, фінансує, призначає стипендії, надає методичну допомогу в розробленні статуту тощо. Одне слово, діяльність міністерства має допоміжну і дорадчу функцію, метою чого є допомогти ВНЗ організувати і якісно провадити задекларований ними навчальний процес. Організація ж навчального процесу - це прерогатива самого університету, який має власну внутрішню організацію, самостійно визначає кількість абітурієнтів та умови вступних іспитів, навчальні програми, встановлює права і обов’язки студентів, організовує наукову та дослідницьку діяльність, визначає заробітну плату (відповідно до кваліфікації та роду діяльності працівника університету, а не так, як це визначається в ЗП від МОН - 36-годинним робочим тижнем і ним же накинутою тарифною сіткою), присвоює наукові ступені і звання відповідно до рішення затвердженої ректором наукової ради, має власний порядок призначення стипендій, визнає за рішенням ректора отримані за кордоном дипломи (окрім випадків, коли визнання дипломів регулюється підписаними міністерством міжнародними угодами) тощо. Державні ж органи можуть втручатися в діяльність університету лише на визначених законом підставах. При цьому ректора обирає академічний сенат університету, а затверджує президент республі­ки, який так само підписує рішення про затвердження звання професора (це одна з найурочистіших процедур в ЧР). Про статус ВНЗ, наприклад, Карлового університету, можна довідатися з його офіційної сторінки на сайті. Спочатку в рубриці «Характе­рис­тика КУ» нагадують про те, що йдеться про один з найстаріших університетів світу, який засновано 1348 р., а насамкінець зазначається: «Карловий університет відповідно до чинного законодавства є вищим навчальним закладом, тобто автономною науковою та освітньою інституцією».

Якщо Карлів університет відповідно до чинного законодавства ЧР є автономним ВНЗ, який самостійно формує усі рівні освітнього процесу - від питань вступу та оплати праці викладачів, до наповнення і виконання наукового та навчального процесів, які визначаються ректором, то для українських вишів передбачено лише те, що одними з принципів основ діяльності ВНЗ будуть принципи автономії і самоврядування (п. 27.1). Як розуміють автори законопроекту суть цих принципів, прописано в п. 27.2. Фактично український ВНЗ вправі лише обирати форму свого існування, все інше має погоджуватися МОНМС та іншими органами виконавчої влади. Чи може за таких умов університет надати справді фахову освіту? Чи може він створити умови для формування наукових шкіл, якщо перевантажені лекційними годинами викладачі не мають часу на наукові дослідження? Чи може український університет продукувати, а не переказувати знання? І, нарешті, чи можна очікувати від даного законопроекту того, що університет, керований відповідно до нього, стане науковим, культурним та освітнім осередком у державі? Відповідь однозначна - ні.

Що це означає для нас усіх? Лише те, що краще збирати кошти і відправляти своїх дітей за освітою в інші країни Європи. Наші університети позбавлені можливості надати їм знання на сучасному рівні. Бо даним законопроектом профільне міністерство законсервовує в Україні не тільки модель університетів радянського зразка, але й радянську концепцію вищої освіти, керованої згори (при цьому не беручи до уваги ставлення до фінансування, яке в СРСР сприяло розвиткові принаймні фундаментальних наук). Очевидно, робиться це цілком свідомо, однак лишається питання, наскільки автори свідомі того, що в такий спосіб вони пропонують в радянських кедах вигравати чемпіонати, з радянським калькулятором писати програми рівня Microsoft і т.п. Адже пересуванням і додаванням слів, як це зроблено в п. 3.2 - «інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти, Європейській простір вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи», Європа ближчою не стане.

І наостанок щодо мови законопроекту. Чого тільки вартує останній абзац ст. 67: «Розмір плати для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації встановлюється вищими навчальними закладами у грошовій одиниці України - гривні з урахуванням визначеного у встановленому законодавством порядку офіційного індексу інфляції за попередній календарний рік, не може змінюватися протягом строку дії укладеного договору та підлягає оприлюдненню у друкованих засобах масової інформації, інформаційних джерелах вищих навчальних закладів». Невже не можна написати просто: вартість контракту може змінюватися? Як не пригадати тут Ільфа і Петрова: «О, этот суконный язык! Он всему придает важность и значительность. Попробуйте переложить на этот язык такую прос­тенькую фразу: «Мария Иванов­на сидела на диване и читала кни­гу, мягкий свет лампы падал на перелистываемые страницы». Вот, что получится: «17-го сего ап­реля, в два часа пополуночи, в квартире №75 была обнаружена неизвестная гражданка, назвавшаяся Марией Ивановной, сидевшая в северозападном углу комнаты на почти новом диване, купленном, по ее заявлению, в магазине Мосдрева. В руках у нее удалось обнаружить книгу неизвестного автора, скрывшегося под фамилией А.Толстой, каковую она, по ее словам, читала, употребляя для освещения как комнаты, так равно и книги настольную штепсельную лампу с ввернутой в таковую электри­ческой лампочкой силою в 25 свечей и, как утверждает экс­пер­тиза, накала в 120 вольт».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі