З чого починаються реформи - Освіта - dt.ua

З чого починаються реформи

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Над секретами успішності реформ люди сушать голови не одне століття. Завжди чогось не вистачає — то коштів, то підтримки зверху, то підтримки знизу, і саме ці відсутні компоненти видаються найсуттєвішими...

Над секретами успішності реформ люди сушать голови не одне століття. Завжди чогось не вистачає — то коштів, то підтримки зверху, то підтримки знизу, і саме ці відсутні компоненти видаються найсуттєвішими. Однак є й така версія: для зміни чогось у цьому світі на краще, потрібно зовсім небагато — тільки сила волі та щире бажання.
Марія Зубрицька є одним із найпалкіших прихильників реформування системи освіти, котре, як і будь-яку зміну, наша спільнота сприймає дуже неоднозначно. Справа реформування загалом дається Марії Олексіївні досить непогано, незалежно від того, чи це зміни у власному житті, чи зміни суспільних стереотипів.
— Як сталося, що ви після технічної освіти пішли ще й на філологію?
— У цьому немає нічого особливого. Ще у політехнічному інституті я захистила диплом англійською мовою, а особливий потяг до гуманітарних наук зауважували всі мої однокурсники. Водночас мене приваблювала і математика. Значно пізніше в своїй книзі «Homo legens: читання як соціокультурний феномен» я навіть присвятила окремий розділ дослідженню по­дібностей між математикою та поезією, посилаючись на теорію Поля Валері, який порівнював написання поезії з нескінченними алгебраїчними формулами. Творчі професії завжди мають багато спільного.
— Однак далеко не кожен піде вчитися, вже маючи професію, в якій досяг успіху.
— Для сучасного світу визначальною є концепція освіти протягом усього життя. Знання динамічно змінюються, тому кожен повинен працювати над самоосвітою. На теперішньому етапі україн­ське суспільство і Українська держава потребують індивідуальностей з активною настановою на світ. Тому навчальні програми повинні інтегрувати окремі деталізовані курси (предмети) з допомогою різноманітних способів: зменшення кількості обов’язкових предметів, посилення координації та взаємозв’язку з бізнесом, промисловістю, підприємствами. Вищим навчальним закладам важливо визначити не те, скільки годин відведено на вивчення того чи іншого предмета, а зосередити увагу на переосмисленні викладання всіх предметів так, щоб вони сприяли формуванню і становленню діяльних членів сус­пільства і не відмежовували теорію від розв’язання практичних проблем, не відчужували від суспільних, економічних чи правових реалій.
— Коли народилася ідея створення антології світової літературно-критичної думки «Слово. Знак. Дискурс»?
— Я мала щасливу нагоду викладати в університетах Польщі, США та Австрії. Найбільше мене вразили їхні університетські бібліотеки. Майже на рівні підсвідомості спрацювало прагнення мати це все українською мовою. Тоді й народилася ідея антології. Зібралася спочатку невелика група однодумців. Усе починалося з величезного бажання змінити інтелектуальний ландшафт в Україні.
— Центр гуманітарних досліджень з’явився саме в процесі роботи над цією книжкою. Однак укласти антологію — це одне, а от створити нову структуру — це вже набагато складніша річ...
— Тут нам чимало посприяла Соломія Павличко. На вшанування її пам’яті ми щороку проводимо лекції «Соло триває — нові голоси», на які запрошуємо літературознавців, перекладачів та культурологів. Центр гуманітарних досліджень обрав єдино можливий в наших освітніх реаліях шлях — шлях експериментальних навчальних програм міждисциплінарного характеру. Це, зокрема, «Європейські студії» та «Філософія науки», які мали особливу популярність серед студентів старших курсів гуманітарних факультетів. Пізніше за підтримки Інституту відкритого суспільства (Будапешт) ми розпочали реалізацію трирічного проекту магістерських програм із соціології та культурології. У підготовці цих магістерських програм були задіяні най­кращі викладачі не лише нашого університету, а й України, Великобританії, Німеччини, Франції та Канади.
— Ще кілька років тому до програми магістратури у Львівському університеті входили кандидатські іспити. Чому від того варіанта відмовилися?
— Це, знову ж таки, тривалі експериментальні пошуки. Спочатку ми пішли шляхом модернізації навчального процесу зсередини — зробити експериментальний майданчик у межах існуючої моделі. І першим значним досягненням став механізм вільного вибору дисциплін. Відтак ми розпочали спроби «стикування» магістратури з аспірантурою — так народилася ідея кандидатських іспитів. Усе це спроба прокладання дороги до уні­верситетської автономії. Оскільки системних змін у вищій освіті не відбулося, то й наш експеримент опинився на порозі подальшого очі­кування цих змін. Це надзвичайно важливе питання. Саме тому під час перебування Президента України Віктора Ющенка в нашому університеті 16 лютого цього року наш ректор вручив йому клопотання про надання університетові — знову ж таки в рамках пілотного експерименту — автономного статусу.
— Десь років із п’ять тому в університеті в рамках магістратури діяв дуже цікавий міждисциплінарний проект з економіки та математики. У Варшавському університеті нині діє така магістратура, і там конкурс сягає десяти осіб на місце. Чому ж наш варіант не спрацював?
— Так, то було продовження цієї нашої першої експериментальної магістерської програми для гуманітарних факультетів. Ми хотіли зробити радикальний перехід від пострадянської по­літекономії до математично-фінансової економіки, тобто, до такої моделі, яка переважає в світовій освітній практиці. На жаль, ця програма у нас також не доведена до логічного завершення через відсутність системних змін в економічній освіті, зокрема через очевидну застарілість державних стандартів. Інша річ — відсутність мобільності в академічному середовищі, яке настійливо, «з низів» вимагає змін.
— У результаті революції змінилася влада — чи вплинуло це на освітній процес?
— На відміну від Європи, Україна повинна вибудовувати свою освітню політику, по суті, з нульового рівня, оскільки сьогодні у нашому суспільстві не тільки відбувається складний і болісний процес зміни політичних еліт, а й процес формування елементарних основ ринкової ментальності. Оновлення української еліти так чи інакше повинно вплинути на освітню політику.
Українська вища освіта, за рідкісними винятками, поряд із формуванням фундаментальних знань, аж ніяк не виховує у своїх студентів належної культури ринкової самоорганізації, що і стає часто причиною драматичної соціальної фрустрації багатьох випускників наших вищих навчальних закладів, з одного боку, і поштовхом до сумнозвісного «відтоку мізків», з другого. Тільки ці дві проблеми вже диктують потребу розглядати освіту і науку як фактор національної безпеки.
Освіта і наука в Україні, зрештою, як і все українське суспільство, перебувають у стані біфуркації: або зберегти незмінною систему — тоді як бути з підписанням Болонської декларації, з антикорупційними заходами, з рівнем якості освітніх послуг тощо, — або вдатися до еволюційних системних змін. Для нашого суспільства є тільки один очевидний порятунок — використати освіту та науку як прихований скарб, як свій страте­гічний резерв.
На жаль, в українському освітньому дискурсі немає чіткої декларації саме такого бачення освіти і науки. Чомусь не квапляться ні Міністерство освіти та науки, ні Академія педагогічних наук, ні ректори вищих навчальних закладів подати цілісну картографію проблем освіти і науки в Україні. І це насторожує, оскільки сьогодні у світі відбувається динамічний інтелектуальний перерозподіл. Саме така інертність і пасивність акаде­мічної спільноти є найважчим тягарем поставторитарного суспільства.
— Скажіть, будь ласка, от серед цієї інертності та пасивності, як вам, жінці, вдається керувати і все ж таки навіть у цьому інерт­ному середовищі проводити реформи?
— У «Дзеркалі тижня» у 2002 році з’явилася моя стаття «Спишемо цинізм на Фрейда», що була реплікою на скандальний вислів Леоніда Кравчука про Юлію Тимошенко. Що змінилося від того часу? Юлія Тимошенко стала прем’єр-міністром. І, можливо, це вселяє віру в те, що чимало патріархальних стереотипів та уявлень нашого суспільства просто підуть у вічність.
Наше суспільство очікує і прагне змін. Однак будь-які реформи чи модернізація будь-якої сфери суспільного життя передусім повинні засновуватися на чіткій візії і добре продуманій тактиці. І без сумніву, на певній романтиці та вірі в успішність задумів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво