Юрій Лисенко: «Я не очікував ані своєї перемоги, ані такого пресингу на кохану людину» - Освіта - dt.ua

Юрій Лисенко: «Я не очікував ані своєї перемоги, ані такого пресингу на кохану людину»

22 грудня, 2010, 12:01 Роздрукувати Випуск №47, 17 грудня-24 грудня

Ситуацію довкола призначення нового ректора Донецького національного університету старанно заводять у глухий кут і доводять до абсурду...

Ситуація довкола призначення нового ректора Донецького національного університету старанно заводять у глухий кут і доводять до абсурду. На конференції трудового колективу ВНЗ було обрано тільки одного легітимного претендента — професора Юрія Лисенка. Хоча Міністерство освіти і науки, молоді та спорту підтримувало нинішнього в.о. ректора Петра Єгорова.Проте в результаті замість нової посади завідувач кафедри «Економічна кібернетика» Юрій Лисенко отримав кримінальну справу, в рамках якої у нього вдома і в кабінеті його дружини провели обшук; потім було побиття дружини двома відморозками; далі — позов виниклого нізвідки міліцейського полковника з промовистим прізвищем Користін, на підставі якого столичний суд виніс вердикт, фактично анулювавши результати волевиявлення викладачів і студентів.

Крім того, у ЗМІ повідомлялося про звільнення Юрія Лисенка за «прогул», тобто за поїздку в Київ для подачі документів у міністерство.

В університеті на ці події реагують по-різному. Студенти грають у КВК і потягують пивце в очікуванні зимової сесії. Викладачі послідовно перетравлюють приголомшення, шок, жах і гидко липке відчуття безсилля.

Сивочолі професори і рафіновані дами з ученими ступенями зазвичай розгублюються, стикаючись з елементарним хамством. У них теж є свої підкилимові ігри й скелети в шафах, але порівняно зі звіриними звичаями на верхніх поверхах влади ці інтриги видаються дитячими забавками в пісочниці...

Своїми думками з приводу подій у ДонНУ з «ДТ» ділиться переможець виборів ректора, завідувач кафедри «Економічна кібернетика» Юрій ЛИСЕНКО.

— Вас справді звільнили?

—Ця інформація не відповідає дійсності. Це була інформація, скажемо так, сенсаційна, але не підтверджена.

— Тобто на цей момент ви, як і раніше, завідуєте своєю кафедрою?

—Так, я залишаюся завідувачем кафедри, недавно переобраний ще на сім років.

— Вам відомо, хто такий полковник Користін? Ця людина і справді мала намір брати участь у виборах ректора?

— Абсолютно не відома для нас особа. Про нього треба запитувати в міністерстві. На момент проведення конференції трудового колективу про цю людину не знали. Тут був присутній заступник міністра освіти Євген Сулима. І у своєму виступі перед конференцією Євген Миколайович оголосив про три кандидатури. Оскільки Володимир Павлович Шевченко (екс-ректор ДонНУ. — Ред.) свою кандидатуру зняв, розглядалися два кандидати. Є офіційна публічна заява заступника міністра, а не вірити його інформації ми просто не можемо.

— Ви оскаржуватимете рішення суду, ухвалене за позовом Олександра Користіна?

— Ми намагалися з’ясувати — це була постанова чи рішення суду... Ми ще не знаємо, який документ із цього приводу взагалі є. Якщо ситуація безперспективна, отже, чекатимемо рішення Міністерства освіти про призначення нових виборів. Або привезуть цього полковника і скажуть: ось ваш новий виконувач обов’язків ректора, любіть і шануйте. Що ми тоді можемо зробити? Міністерство призначає…

— Якщо будуть призначені перевибори, ви знову балотуватиметеся?

—Залежно від того, коли це станеться. Якщо це буде через рік-два, навряд чи захочу це робити.

— Екс-ректор Володимир Шевченко зняв свою кандидатуру з виборів. І прозоро натякав, що зробив це під тиском. Вас не вмовляли зробити те саме?

— Прямих пропозицій не надходило. Петро Володимирович позиціонував себе як сильного лідера, що завоював симпатії колективу. За деякими даними, очікувалося, що за нього проголосують 66% виборців. Про це, мені здається, навіть було оголошено.

Я не мав можливості проводити агітаційну роботу так, як Петро Володимирович, і, природно, на такий успіх розраховувати не міг. Але це була моя перша можливість узяти участь у виборах ректора. Бо це були перші вибори в нашому університеті, які можна було організувати на альтернативній основі. В особистих бесідах я тоді казав: «Якщо не здобуду перемоги, то хоч зігріюся участю».

— Раніше вибори завжди були безальтернативними? Невже ніхто навіть і не думав про конкуренцію із Шевченком?

—Ні. Бо він завдяки своїй публічності, своїм регаліям, своєму іміджу був на недосяжному рівні.

— Чому тепер, на вашу думку, «грітися участю» довелося все-таки Єгорову?

— Могло бути кілька чинників. Оскільки в мене не було можливості виступати серед наших співробітників на факультетах, мені доводилося інформацію про себе доносити через Інтернет. Я поширив свою стратегію розвитку університету, потім у доповіді на конференції мене попросили більше розповісти про себе. Я розповів...

У кулуарах казали, що співробітникам дуже симпатична моя дружина. Напевно, немає жодного працівника в університеті, якому вона не допомогла добрим словом, порадою. Якщо була можливість — і матеріальною підтримкою. Деякі бухгалтери відмовляються навіть обговорювати питання про допомогу. Вона дуже піклувалася про літній відпочинок співробітників, знаходила кошти для ремонту нашого спортивного табору. Дружині я потім удома сказав, що симпатії до неї частково перенесли на мене.

— Для вас стали несподіваними події, які відбулися після виборів?

— Такого жорсткого пресингу, пов’язаного з тиском на кохану людину, я не міг навіть припустити. Проти мене могли бути якісь дії. Але, мабуть, не придумали, що пред’явити особисто мені, тому вирішили відігратися на моїй дружині.

— А що, вашу діяльність теж перевіряли?

— Ні. Що тут перевіряти? Чи пишу я монографії? Пишу. Чи захищають мої учні дисертації? Захищають.

— Адже Петро Єгоров теж захищав докторську під вашим керівництвом?

—Одним із перших.

— Тоді ви його напевне добре знаєте. Ви очікували, що він використовуватиме не зовсім коректні методи боротьби?

— Не очікував. Тим більше що він був не тільки моїм докторантом, а й другом сім’ї. Людиною, яка завжди була на наших сімейних торжествах. І завжди добре, з любов’ю ставився до моєї дружини. Така різка зміна в ньому після його призначення виконувачем обов’язків ректора стала для мене загадкою. Я просив його пояснити, але він не став цього робити.

— Ви мені казали раніше, що після виборів зустрічалися з ним. Інших зустрічей чи телефонних розмов не було?

—Більше поки що не було розмов.

— Саме «друг сім’ї» написав заяву до прокуратури, за якою тепер проводять обшуки. Я прошу відповісти чесно: справа проти вашої дружини має реальне підгрунтя чи вона надумана?

— Мені здається, що в цьому, звичайно, мають розібратися органи, але насторожує поспішність, з якою порушуються кримінальні справи. Без опори на результати якихось перевірок. Дружина казала, що за роки своєї роботи витримала понад сто перевірок, і фактично жодних серйозних порушень з її боку не виявляли. Тому я думаю, що в режимі нормальної роботи справді потрібно було провести аудит, дочекатися його результатів, а потім вирішувати питання — порушувати кримінальну справу чи ні. А те, що за заявою нашого в.о. кримінальну справу було порушено 9 грудня, саме напередодні виборів, і тільки потім почали збирати матеріали… Це, звичайно, можна розглядати як форму тиску. Жодних серйозних підстав для порушення кримінальної справи не було.

— Тобто ви вважаєте, що перспектив у цієї кримінальної справи немає?

— Мені важко сказати — перебіг цієї справи невідомий. Жодних сигналів «звідти» немає. Треба почекати. Пізніше я обов’язково скажу, що там робиться.

— До речі, не можу не запитати: звідки в сім’ї працівників ВНЗ раптом узялися гроші на адвокатів, коли почалося з’ясовування стосунків з прокуратурою? Запитання, погодьтеся, не пусте, якщо вже лунають обвинувачення у фінансових зловживаннях.

— Адвокати з нас не так уже й багато беруть, з огляду, мабуть, на нашу ситуацію. І познайомилися ми з ними тільки зараз. Адвокатів, які ведуть справи сім’ї, в нас немає. Що в нас вести? Вони не супроводжують нас постійно.

— Напад на вашу дружину особисто ви теж вважаєте частиною цього тиску?

— Як я можу цього не пов’язувати, якщо їй, коли били, було сказано: «Це тобі за чоловіка»? Не можу точно сказати, хто організував цей напад. Але явно не мої прихильники. Можливо, в оточенні опонента знайшлися якісь негідні люди…

— В якому стані Тетяна зараз?

— Вона перебуває під постійним медичним спостереженням. Їй діагностували, якщо не помиляюся, «струс мозку середньої тяжкості». І ситуація в підвішеному стані — може стати краще, а може й погіршати. Тому її щодня оглядає лікар.

Добре ще, що вона залишилася жива й при пам’яті. І хоча б за це треба дякувати Богу.

— Як ваша дружина переживає всі ці події? Основного удару — і в прямому, і в переносному значенні — завдано саме їй…

— Вона переживає це дуже тяжко. Всі ці обшуки... Ну які документи можна шукати вдома у науковця? А ще обшуки на роботі, вилучення документів. Це, звичайно, дуже тисне на психіку. Незрозуміло, хто перевіряє документи, як, навіщо… Ніхто нічого не знає, ніхто нічого не розуміє. Крім того, вона тільки почала відходити від шоку після свого звільнення, точніше, переведення на нижчу посаду. (Пізніше Тетяна Лев, дружина Юрія Лисенка, поновилася на посаді проректора з фінансів через суд. — Авт.)

— У неформальній бесіді зі мною один аспірант назвав усі ці обшуки й напади «виховними». Ви теж так вважаєте?

— Мабуть, можна сказати й так.

— Дивує, що колектив ВНЗ ніяк не захищає свій вибір. Після нападок на вас очікували акцій протесту якщо не студентів, то хоча б викладачів. Ваші колеги не знають, що робити чи кого підтримати?

— Швидше за все, не знають, як діяти. Організовувати сьогодні бунти... Я не знаю, чи є в цьому потреба. Бо попереду зимова сесія, і не хотілося б відривати студентів і викладачів на боротьбу. Щоб виш не втратив остаточно свого обличчя. Через цю історію ми вже втратили значну частину іміджу і неминуче впадемо в рейтингах.

Але хоча б непублічну підтримку ви відчуваєте?

—Я цю підтримку відчуваю кожного дня. В усмішках, у рукостисканнях. Особливо жінки активно мене вітали й підтримували (усміхається).

Продовжуються дзвінки, причому з різних кінців України, тому що я частий гість у Луганську, Львові, Ужгороді, Чернівцях, там мене знають... А Південний Схід узагалі практично весь — наша «єпархія», в якій ми працюємо. Наприклад, у Запоріжжі мені вдалося створити потужну школу економістів-кібернетиків, і я підготував трьох докторів наук. Зараз у цьому напрямку веду бої за Дніпропетровськ. У Полтаві створили науковий центр. Одеса, Херсон, Миколаїв... В усіх цих містах є виші, з якими ми в дружніх стосунках. І вони стежать за подіями в нас в університеті. Тому що це перший приклад демократичних виборів, за ними спостерігає вся Україна. Кожен ректор, як вони признавалися, вже зібрав папку з вирізками з газет.

— Неодноразово лунала версія, що спроби вплинути на результати виборів ректора координують бізнес-структури, які поклали око на землі й будівлі університету. Багато площі, все — в центрі міста. Ви поділяєте цю думку?

— Навряд. Ми нічого цінного не маємо. З двадцяти будівель десять — в аварійному стані. Будинок нашого факультету, де ми зараз розмовляємо, теж дав тріщину. Якщо хочете, потім покажу. Витрати на зведення нового будинку порівняно з тим клаптиком землі, яким ми володіємо, абсолютно непорівнянні. Будівництво дорожче. Кошти, які є в розпорядженні університету, теж не такі великі.

Крім того, ми не є власниками ані землі (вона перебуває в муніципальній власності), ані будівель (ними володіє держава в особі Фонду держмайна). Ми користуємося ними на умовах оренди, хоча й на досить пільгових умовах.

— Звертає на себе увагу той факт, що проблеми у стосунках з міністерством виникли у вишів, які обстоювали принципи університетської автономії — у Могилянки, ДонНУ, інших…

— У Дмитра Володимировича Табачника є велика програма, і він пропагує саме автономію ВНЗ — фінансову, в побудові навчальних планів тощо. Це дуже хороший підхід, бо він дасть кожному вишу змогу знайти своє обличчя. Міністерство може формувати тільки вимоги до ліцензування та акредитації. У ринкових умовах це добре й правильно, це дасть більше можливостей в інноваційному розвитку…

— …Але слова погано стикуються зі справами, ви не вважаєте? Що тоді заважає такому пропагандистові автономії ВНЗ визнати рішення колективу Донецького університету?

— Ми демократії тільки вчимося. Природно, на кожному з нас, зокрема й на керівництві нашого міністерства, позначився адміністративно-командний стиль керівництва, коли питання вирішували у верхніх ешелонах. Хоча, звісно, й тоді розглядали кілька кандидатур.

Але нинішні умови вимагали більш лояльного ставлення до кандидатів і рішень, які ухвалює колектив. Рінат Леонідович Ахметов, наприклад, висловився на нашу підтримку, сказав, що слід поважати рішення трудового колективу. Я думаю, після цього будуть і інші голоси.

— Голоси політиків у цій ситуації мають для вас якесь значення?

— Розумієте, цим випадком користуються представники багатьох партій, крім Партії регіонів, і починають позиціонувати мене як людину опозиційного спрямування. А я прихильник того, щоб університетом управляли безпартійні й аполітичні люди.

З іншого боку, Партія регіонів народилася в нас. Ми були свідками її народження. Я знайомий з людьми, які починали роботу в цій партії. Я, певна річ, не настільки добре знайомий із Віктором Федоровичем, але ми неодноразово стикалися по моїй роботі, коли він був на посаді заступника голови обласної адміністрації. Я можу назвати і ряд інших фахівців, народних депутатів, які сьогодні є авторитетними керівниками.

— А ви не пробували звернутися по допомогу до них? Чимало з них були вашими випускниками?

— Вже виникає така думка, і доведеться, мабуть, звернутися. До всіх, хто вчився у мене і сьогодні стоїть біля керма парламенту, працює в адміністрації президента, в уряді. Там же дуже багато випускників Донецького національного університету. Я хотів би звернутися до цих людей, щоб вони потурбувалися про долю університету і допомогли розставити всі крапки над «i».

Бесіду вів Євген ШИБАЛОВ

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво