ЯКЩО ПОПЕРЕДУ СЛАВ СЛАВИЧ - Освіта - dt.ua

ЯКЩО ПОПЕРЕДУ СЛАВ СЛАВИЧ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Добровільно взявши на себе функції цілого ряду соціальних інститутів і закривши собою «чорні дір...

Добровільно взявши на себе функції цілого ряду соціальних інститутів і закривши собою «чорні дірки» невдач освітянської реформи, Ярослав В’ячеславович Глібович (Слав Славич, як називають його дорослі й діти) «відібрав» у вулиці близько ста дітлахів, заохотивши їх до цікавої та корисної справи. Саме завдяки йому і виник у Вишгороді Київської області перший в Україні муніципальний дитячий духовий оркестр-студія «Водограй».

1989 року Ярослав Глібович, відставний офіцер і музикант з вищою освітою, приїхав у село Демидів Вишгородського району Київської області. Відразу ж пообіцяв місцевому керівництву протягом року створити дитячий духовий оркестр. Обережне в усіх життєвих випадках керівництво цього разу чомусь повірило стрункому енергійному чоловікові. І не помилилось. Через чотири місяці оркестр уже дав свій перший концерт, а через чотири роки вперше поїхав виступати у Європу — в Німеччину...

Незабаром оркестром небезпідставно зацікавився міський голова Вишгорода Олександр Кімлач. У 1996 році на сесії депутатів міської ради він кинув у зал кілька запитань: «Оркестр демидівський усі бачили й чули? Він нам потрібен у місті? Дітей будемо відривати від вулиці?» Відповівши ствердно, депутати підтримали пропозицію голови запросити керівника оркестру переїхати до райцентру. Спеціальною постановою міської ради було вирішено не тільки квартирне питання Глібовича, а й проблему фінансування оркестру з міського бюджету. Таким чином «Водограй» став першим в Україні муніципальним дитячим оркестром-студією. А юні жителі містечка отримали змогу безплатно навчатися музики, змістовно проводити дозвілля та час від часу разом подорожувати по білому світу.

Слав Славич повсякчас любить повторювати: «Жива музика лікує і тіло, і душу...» Він ніколи не скаржиться на матеріальні труднощі чи зіпсутість підростаючого покоління. Натомість просто залучає дітей до оркестру, де на власному прикладі вчить їх наполегливо працювати, дружно й цікаво жити у великому колективі, долати труднощі та досягати успіху. А ще він переконаний, та й практика підтверджує, що гра на духових інструментах позитивно впливає як на моральне, так і на фізичне здоров’я дітлахів. Недарма ж, видно, в американських школах впроваджено обов’язкові для всіх «оркестрові уроки», і практично в кожній із них там є власний духовий оркестр. У нас же чомусь розпочали із масового залучення школярів до футболу, до речі, не поцікавившись, як ставляться до нововведення батьки, вчителі, учні…

— Син Коля народився слабеньким, у нього розвинувся хронічний бронхіт. Для плавання в басейні чи на регулярний масаж бракувало коштів. Почули рекламу по місцевому телебаченню, мовляв, запрошуються діти в оркестр-студію для безплатного навчання — і прийшли до Слав Славича, — розповідає жителька Вишгорода Тетяна Білецька. — Хлопчик за короткий час помітно змінився, став самостійним, працьовитим, вимогливим до себе. А найголовніше для мене те, що кашель дитину більше не мучить, здоров’я сина зміцніло.

Схожих розповідей автору цих рядків довелося вислухати чимало. Деякі з них просто фантастичні. Хлопчик, підробляючи під час літніх канікул у пекарні, з необережності відтяв собі три пальці на правій руці. Коли ж прийшов записуватися в оркестр-студію, його прийняли без зайвих розпитувань. Тепер хлопчик грає на ударній установці та басі, а ще опановує гру на гітарі, де струни спеціально прилаштували під його ліву руку.

Є в оркестрі й дівчинка, яка через необережність випала з вікна другого поверху. Батьки малої були у відчаї — пошкодження вона отримала значні. Але Слав Славич записав дівчинку до оркестру.

...Після виступу на президентській ялинці в палаці «Україна» до одного з юних оркестрантів підійшов тележурналіст і обережно запитав: «Як же тобі вдається так чудово грати, будучи глухим на одне вухо?» — «А наш Слав Славич може навчити грати і глухого, і німого, і сліпого», — поважно відповів малий.

Такі в керівника оркестру-студії переконання — навчати музики абсолютно всіх дітей. А тим, котрі мають фізичні вади, давати додатковий шанс реалізувати себе в житті.

...Нещодавно в студію навідався хлопчик. Сам, без супроводу дорослих. Тільки глянувши на нього, Слав Славич, який у невеличкому місті знає майже всіх, пригадав: батьки в малого алкоголіки. Одразу ж провів із хлопчиком перший урок. І не здивувався, коли через кілька занять малий зник. Так буває. Але через тиждень хлопчик повернувся...

Крихітна квартирка Ярослава Глібовича дуже схожа на музей оркестру-студії «Водограй». На стінах і на полицях — почесні грамоти, лауреатські дипломи та призи, отримані за шість років існування, численні фотографії. Так, оркестр уже шість років поспіль відкриває театральний фестиваль «Київ травневий», побував у багатьох містах України. Дітям з однаковим захватом кричали «Біс!» емоційні французи і стримані німці. У Польщі ж юні музиканти пройшли через усе місто Перемишль, вміло чергуючи музику з барабанним боєм, що дозволило їм протриматися в строю майже... шість годин! А потім вони на могилі Чубинського з почуттям виконали «Ще не вмерли України...» До речі, в репертуарі оркестру — понад 80 музичних творів. Це означає, що він може грати чотири концерти підряд, жодного разу не повторюючись.

— Впевнений, — каже Ярослав В’ячеславович, — що навчатися грати на духових інструментах наші діти мають тільки безплатно. У цьому мені вдалося переконати міських депутатів. Якщо ж ми встановимо бодай найнижчу плату за уроки — більшість учнів одразу ж від нас піде, бо в духовий оркестр найчастіше записуються діти з незаможних родин. Адже придбати, скажімо, трубу набагато простіше, ніж фортепіано.

Зазвичай дітей уперше приводять до студії батьки, коли їм виповнюється сім років. У цьому ніжному віці, коли в дітлахів ще не виросли постійні зуби, грати на духових інструментах у студії їм не дозволяють. Зате на заняттях їх навчають дефіле, ритмічних фігур на барабанах, потім дівчатка переходять до гри на сопілках, а хлопчики — на інструментах акомпанементного складу: альтах та других тенорах. Уже в цей час діти паралельно виступають на концертах разом з основним складом оркестру.

— За яким принципом ви створювали ваш оркестр? — запитую Ярослава В’ячеславовича.

— Практично кожна дитина мріє навчитися грати, адже музику люблять усі. Музика, особливо жива, — це завжди свято. Тому хлопчики й дівчатка приходять в оркестр самі, зібрати їх неважко. Набагато складніше їх тут утримати. Адже репетиції — це насамперед пекельна праця. Тому доводиться враховувати особливості дитячої психології. Діти, як ніхто інший, потребують морального стимулювання. І таким стимулом для них стає участь у концертах. Часто буває, що, прийшовши в наш оркестр-студію, хлопчик або дівчинка вже через тиждень виступає на сцені. І не важливо, що дитина поки що грає дві-три ноти, — зате вона відчуває ту велику радість, яка пронизує серце, коли граєш у духовому оркестрі, і, звичайно, вдячність публіки, що від захвату сміється, витирає сльози і кричить: «Браво!». На відміну від звичайних музичних шкіл, ми не тільки завантажуємо дитячі голови премудростями музичної теорії, починаючи з нуля, а й паралельно даємо дітям можливість виступати на концертах. Тому наш оркестр-студія називається навчально-концертним.

— Отой нуль, з якого ви починаєте, — це вивчення нот, музичної грамоти?

— Не зовсім так. Річ у тому, що в дитини, яка вирішила грати в духовому оркестрі, отих «нулів» аж надто багато. Потрібно навчитися «брати дихання», «поставити губи», запам’ятати ноти, та ще й навчитися натискати відповідні їм клавіші. Тому ми, на відміну від музичних шкіл, ноти не вивчаємо вже з перших днів, більше того — протягом перших двох років підписуємо, як натискати клавіші, знімаючи з дітей надмірне навантаження. Тож ноти і так звану пальцівку наші юні музиканти засвоюють автоматично, вже виступаючи на концертах.

...Нинішнього року оркестр у повному робочому складі, а це близько ста хлопчиків та дівчаток, на День Конституції крокував з маршем по Хрещатику. Раптом пішов сильний дощ. Усі оркестри кинулись під накриття, проте «Водограй» продовжував свій парадний хід головною вулицею столиці. Вже після свята одна з мам запитала свого семирічного сина — той зіграв під час дійства всього якихось дві ноти на альті: «Чому ти йшов по коліно у воді вздовж тротуару, невже не можна було хоч трохи відступити вбік?» А хлопчик відповів: «Мамо, як ти можеш таке говорити! Я ж ішов у шерензі, а попереду був Слав Славич!»...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво