Якби це був конкурс краси, королевою б стала Баба-Яга - Освіта - dt.ua

Якби це був конкурс краси, королевою б стала Баба-Яга

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Основа антидемократизму вузівської системи — псевдоконкурсне лжеобрання викладачів, фактично келійно-кланове призначення їх керівником...

Основа антидемократизму вузівської системи — псевдоконкурсне лжеобрання викладачів, фактично келійно-кланове призначення їх керівником. Цьому потурає МОНівський циркуляр, в якому не випадково відсутні критерії визначення переможця конкурсу. Це ключовий елемент заборони на професії для незалежних і діяльних людей, здатних виступити проти автократії та корупції, а то й просто для тих, хто не дає хабара. Навіть нобелівський лауреат не буде обраний, а сірість гарантовано пройде, якщо того хоче маленький начальник — завкафедрою. Справжній конкурс підриває автократію і плутократію, ось чому його бояться. А як проходять наші псевдоконкурси?

До минулого року в більшості ВНЗ конкурси не проводились, посади роздавались з-під поли.

Тепер частина ВНЗ конкурс формально оголошує. Як це відбувається, знаю з власного досвіду. Уявіть змагання: бігуни виходять на старт, а судді кажуть, що бігти не треба, ми «нашого» знаємо, він добре танцює. І чіпляють йому медаль переможця.

Про мету справжнього конкурсу — пошук найкращого у чесному змаганні — ніхто й не думає. Удають, що виконують деякі формальності куцого МОНівського положення — ставлять галочку про обговорення й одностайно голосують за людину патрона. Про критерії визначення переможця не бажають ні думати, ні слухати. Наприклад, «свій» без фахової освіти і без наукового ступеня рік тому був принятий без конкурсу, фактично незаконно, і читав якийсь спецкурс, склавши рукописний план. Тепер це чванливо подається як вирішальна перевага над «чужим» доцентом, за всіма аспектами сильнішим.

Ось деякі перлини професорських філософем за «своїх», зафіксовані моїм диктофоном. Прізвищ не називаю, щоб не ганьбити дітей.

«Если бы на кафедре была дырка…тогда совершенно логично устроить смотрины…Но на кафедре есть люди, которые работают…» «Надо учесть фактор оседлости на кафедре». «Я знайшов її на вулиці… Вона мені потрібна...». «До неї липнуть студенти... Так-от, у неї єсть такий етот — до конкретики, зв’язок теорії з практикою». «Треба враховувати оцю неконфліктність людини, оцю її непроблематичність... Це зараз ліберальна філософія! Це Хайєк!»

Закон «Про вищу освіту», ст. 34, визначає конкурсне обрання викладачів ученою радою таємним голосуванням. Положення зводить нанівець цей порядок через «праймериз», — попереднє обговорення кандидатур кафедрою, висновки і «відповідні» рекомендації. Фактично — це голосування, не передбачене законом, а головне — не студенти голосують, для яких працює викладач, а залежні від начальника підлеглі, влаштовані без конкурсу. Завідувач нав’язує свого протеже (голосування відкрите, всі на виду), щоб потім представити вченій раді «колективне рішення». Під його впливом вчена рада, хоча й таємним голосуванням, обирає претендента, якого патронує завідувач. Бо у складі ради — переважно завкафедрами або декани з почуттям корпоративної солідарності (ти мою людину підтримаєш, а я — твою).

Герой культової п’єси 70-х років «Засідання парткому» із пафосом говорив: «Ми — члени КПРС, а не члени партії тресту № 6! Нема такої партії — і ніколи не буде!»

Недалекоглядним був герой. КПРС пішла в небуття, а на її уламках утворились неформальні партії трестів № 6, № 7 і т.д., партії ректорів і партійки завів. Для солідності закрита групка людей начальника, яким чужа наука як пошук істини, величає себе науковою школою.

На тлі приватизації всього і вся ректори фактично прихватизували вузи, а завідувачі — кафедри. Їхній псевдоконкурс — те ж саме шахрайство, що й лжеконкурси у приватизації. Завідувач поводиться як хазяїн кафедри, плутаючи службовий кабінет із власною спальнею. У нього виникає антидемократичний синдром, зникає критичне ставлення до пануючого порядку, отже, він перестає бути філософом, перетворюється на соціальну опору кланово-корумпованої системи.

...Уявіть, що першу міс вибирає не журі у присутності публіки, а чиновник — наодинці з красунею. Коли справжня красуня непокірна, а Яга обіцяє за корону хабар або повну відданість патронові, королевою краси стане баба-яга. Така у нас і система відбору викладачів.

Пропоную ввести норму: обов’язкові відкриті лекції за фахом усіх претендентів (державною мовою) як елемент відкритого змагання і найважливіший показник професіоналізму викладача при обранні його на посаду. На цих, скажімо, годинних лекціях-дебатах перед одним і тим же складом студентів в один і той же день кожен претендент півгодини виголошує основну промову щодо головних проблем своєї науки і ще півгодини — запитання і репліки суперника і студентів (до 1 хв.) та відповіді на них (до 2 хв.). Оцінки лекцій студентами даються в анонімній анкеті «Викладач очима студентів» (розробляється МОН), протоколюються у присутності претендентів. Кого вище оцінили студенти, того й повинна обрати вчена рада. Це має бути вибір у межах однієї категорії викладачів: наприклад, на посаду доцента повинні претендувати кандидати наук, на посаду професора — доктори. Тоді як нині на посадах професорів багато начальників без докторського ступеня. Відомості про освіту, стаж, наукові та методичні праці претендентів оголошуються перед лекцією і враховуються студентами при оцінюванні.

Обрання викладачів студентами — не занадто революційний крок. Навіть екс-міністр В.Кремень формально підтримував цю ідею: «Треба надати студенту право вибору предметів у певних межах і слідом за цим — вибору викладача» («Дзеркало тижня», № 4, 2003 р.). Але пропозиції включити цей пункт до положення про обрання викладачів МОН ігнорує. А це була б справді демократична реформа.

Вибори ректора — аналог президентських виборів у межах вузу. Вибір викладачів шляхом справжнього конкурсу — для студентів аналог парламентських виборів, а для викладача ще більше — своєрідне право на громадянство. Питання в тому, чи є в українця реальне право на викладацьку роботу у ВНЗ своєї країни, чи йому залишається тільки радикальна опозиція до неототалітарно-мафіозного режиму, який на низовому рівні ще більш дрімучий, ніж у верхах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво