Як закон велить, так... по-ректорському і буде - Освіта - dt.ua

Як закон велить, так... по-ректорському і буде

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Як відомо, на запитання — скільки вам років? — леді не відповідає. Передусім тому, що джентльмен ніколи про таке не спитає...

Як відомо, на запитання — скільки вам років? — леді не відповідає. Передусім тому, що джентльмен ніколи про таке не спитає. Коли ж готувався Закон України «Про вищу освіту», автори знехтували світський етикет — ввели віковий ценз для деканів факультетів ВНЗ, чим дуже засмутили одних професорів і відповідно — порадували інших. Бо, як зазначено у статті 40, «граничний вік кандидата на посаду керівника факультету не може перевищувати 60 років», а отже, чимало крісел в інститутах і університетах мають звільнитися саме через це.

Однак до кінця зрозуміти все, що записано у наших численних законах, не під силу навіть сотні мудреців. Коли народні депутати вихваляються, як багато законопроектів вони ухвалили за час чергової сесії, не слід радіти тій кількості, а скоріше навпаки — бо те, що приймається сьогодні, у чомусь буде суперечити тому, за що проголосували вчора. Довгоочікуваний Закон України «Про вищу освіту», за ідеєю, мав би стати біблією для вищої школи. Однак не став. Окремі його статті розпалили такі пристрасті, що вгамовувати їх довелося Конституційному суду України.

Свого часу в національних університетах факультети перетворювали на інститути, а декани відповідно ставали директорами. Згодом до цього руху масово приєдналися ВНЗ, які мають III—IV рівень акредитації. Закон урахував реалії часу. Зокрема, у пункті 5 статті 30 йдеться про те, що «структурними підрозділами вищого навчального закладу IV рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, навчально-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інституту здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на 5 років». Чітко і ясно, але — жодного слова про вікові обмеження для директора.

Давно відомо: все, що не забороняє закон, — дозволено. А тому директори згаданих вище інститутів повинні бути вельми вдячні авторам закону, адже на відміну від деканів факультетів у них хоч із цього приводу не болітиме голова напередодні поважних ювілейних дат. Щоправда, це стосується тих щасливчиків, які пруть плуга на ниві вищої освіти поза межами Київського національного університету імені Шевченка (КНУ), який уже давно став державою в державі, отримавши свого часу неабиякі преференції від колишньої влади, у тому числі — персональний рядок у держбюджеті і затверджений колишнім президентом статут, який містить положення, що ігнорують Закон України «Про вищу освіту». Зокрема в п.4.6 статуту КНУ сказано: «На посадах проректорів, деканів, директорів інститутів... (наукової бібліотеки, наукових підрозділів), завідувачів кафедр, відділень можуть працювати особи віком до 65 років. І відповідно декан (директор) призначається на посаду строком на 7 років... Граничний вік кандидата на посаду декана (директора) не може перевищувати 60 років».

Таким чином легко зрівняли у правах і обов’язках деканів факультетів із директорами інститутів і збільшили час керування з п’яти узаконених років до семи. На перший погляд — не така вже й велика різниця, одначе ця тотожність — декан-директор у певних ситуаціях може відіграти неабияку роль, або навіть стати предметом торгів. У цьому — несподівано для себе — нещодавно переконалися співробітники Інституту міжнародних відносин КНУ. Одержавши наказ ректора університету про вибори директора інституту, вони щиро повірили в серйозність намірів керівництва і кинулися виконувати наказ. Усі 22 підрозділи — кафедри, лабораторії, відділи, а разом із ними й студентська рада інституту та студентська рада гуртожитку провели обговорення та висунення кандидатури на цю відповідальну посаду. Майже всі зійшлися на кандидатурі нинішнього директора Леоніда Губерського. Зазначу, що рішення не було одностайним — двоє студентів проголосували проти та ще двоє утримались, а одна з кафедр висунула разом з Губерським кандидатуру свого завідувача — юриста, доцента О.Задорожнього. На тому й порішили, стали чекати виборів.

Цей процес, можливо, не викликав би ні в кого підвищеного інтересу, якби не той промовистий факт, що в жовтні директору виповнюється 65 років. Чим же керувався колектив, у якому працюють більше сорока висококваліфікованих юристів, висуваючи саме цю кандидатуру? Очевидно, насамперед законом про вищу освіту, де немає жодного слова про вікове обмеження для кандидата на посаду директора інституту. Та й проста логіка підказує, що вік тут не має відігравати жодної ролі — адже востаннє вибори в інституті проводилися... у 2004 році, тоді дата народження кандидата не викликала ніяких зауважень. Щоправда, та сама логіка не дає відповіді на питання, чому ректорат порушив своє ж статутне правило про семирічне перебування директора інституту на цій посаді. Однак з того часу багато води збігло, а разом із нею і політиків із Верховної Ради та вулиці Банкової, що значною мірою і підігріло інтерес до посади директора цього престижного інституту. Інтерес такий великий, що не стало сили почекати до завершення бодай п’ятирічного терміну від дня попередніх виборів. Хоч як крути, а призначені на початок жовтня вибори — дострокові, що само по собі наштовхує на питання — кому це вигідно?

Недовго професори з доцентами, а разом із ними і дві з половиною тисячі студентів сушили голови над цим питанням. Різних чуток і версій було так багато, що вони з вулиці Мельникова швидко доповзли на Володимирську, що, видно, стурбувало керівництво і змусило діяти рішуче. Одначе зустріч ректора з викладачами тільки розпалила емоції та посилила підозри про те, що посада директора інституту, де вчаться діти «сильних світу цього», стала розмінною картою у політичній грі. Особливо запам’яталася всім «демократична» думка про те, що незалежно від того, кого висуне колектив, ректорат його все одно не затвердить, бо директором інституту попри все стане наперед визначена кандидатура юриста.

І викладачі, і студенти спантеличені — з якого дива інститут, що готує кадри передусім для дипломатії, мають намір віддати в руки юриста? І якщо зовнішня політика держави була і залишається прерогативою чинного президента, то які настрої і політичні симпатії згодом переважатимуть у випускників інституту, котрий очолить політик, що має прямопротилежні переконання та погляди на зовнішньополітичний курс.

Якщо ж порівнювати досягнення обох кандидатів, то на шальках терезів з одного боку опиниться доцент, кандидат юридичних наук, а з іншого — академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, Надзвичайний і Повноважний Посол. Якщо порівнювати таким чином дипломи і свідоцтва хтось вважатиме за некоректне, то так само некоректно й не зважати на те, що в інституті працює майже 30 докторів наук, професорів, які також мають право претендувати на місце директора. Тож, очевидно, ставка на кандидата наук — це не любов, а розрахунок. І колектив це добре розуміє.

Для ректорату добре було б узагалі без будь-яких виборів призначити директора, та й по всьому, а то вибори на носі, а крити нічим. Козирна карта, яку тримає в рукаві ректор, — вік кандидата, давно вже бита. Позаяк Конституційний суд ще 7 липня 2004 року визнав таким, що «не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення абзацу другої частини першої статті 39 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якого граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації не може перевищувати 65 років».

Чи стосується це рішення директорів інститутів? На думку фахівців Інституту законодавства Верховної Ради України, — так, стосується, бо нічим не відрізняється від того, що було предметом розгляду Конституційного суду України: «Положення щодо вікових обмежень для обіймання посади директора інституту, яке міститься у пункті 4.6 статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, не лише не базується на положеннях Закону «Про вищу освіту», а й суперечить вимогам Конституції України та нормам міжнародного права».

Певно, це той самий випадок, коли необхідно дотримуватися норм закону, хоч він комусь і дуже не до вподоби. У рішенні Конституційного суду України написано, що воно «є обов’язковим до виконання на території України». Може, варто дописати — і на території Київського національного університету також?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво