Як надихнути викладача займатися наукою? Досвід Тернопільського державного економічного університету - Освіта - dt.ua

Як надихнути викладача займатися наукою? Досвід Тернопільського державного економічного університету

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

Масштабна кампанія щодо боротьби з псевдоосвітою викликала неоднозначну реакцію в суспільстві. З...

Масштабна кампанія щодо боротьби з псевдоосвітою викликала неоднозначну реакцію в суспільстві. З одного боку, потрібно якимось чином упорядковувати ринок освітніх послуг, а з іншого — дати можливість усім бажаючим здобути ту освіту (і в тій формі), яка їм необхідна: не кожен сьогодні має можливість їхати до столичного чи обласного вузу й навчатися на стаціонарі. Крім того, проводячи виправдану жорстку політику, Міністерство освіти поки що не окреслило чітких критеріїв, за якими «хороший» вуз відрізняється від «поганого»: наявність солідної бібліотеки, комп’ютерів, просторих приміщень і потрібної кількості професорів ще не гарантує якості навчання студентів. Про це свідчить і досить велике число інститутів та університетів, які формально повністю відповідають усім критеріям оцінювання якості, але не здобули високого авторитету.

Зрозуміло, що один із важливих показників — рівень знань студентів. Саме з цією метою проводяться різні міністерські перевірки, з допомогою яких можна не лише оцінити знання студентів того чи іншого вузу, а й порівняти їх між собою. Проте здатність на «відмінно» впоратися зі стандартними тестами ще не свідчить про те, що молода людина здобула якісну вищу освіту. Оскільки завдання вищої школи — навчити нестандартно мислити, аналізувати, уміти не лише опановувати нове, а й пропонувати своє. А це формується тільки у творчому і по-справжньому науковому середовищі, коли і студенти, і викладачі захоплені пошуком нових рішень, розробкою сучасних технологій, прагнуть зробити свій внесок у науку.

Така творча обстановка створюється сьогодні в багатьох вузах. Можливо, завдяки саме цьому чиннику вони лідирують у всіх рейтингах — офіційних і неофіційних. Один із прикладів — Тернопільський державний економічний університет (ТДЕУ), який за 40 років свого існування «виріс» із філії Київського інституту народного господарства (нині Економічний університет) в один з найпотужніших вузів країни.

— Вітчизняна система освіти складалася століттями, починаючи з Києво-Могилянської, Острозької академій і багатьох інших навчальних закладів минулого, — каже ректор університету професор Сергій ЮРІЙ. — Тоді ж були сформовані й основні постулати системи, один з яких говорить: наука не може існувати без освіти, а освіта — без науки. На цьому ґрунтується і наша власна система навчання студентів — на пріоритеті науки, орієнтації на сучасні світові технології. З самісінького початку керівництво вузу чудово розуміло, що без серйозної науки ми не зможемо давати студентам якісні знання. Саме тому викладачів і вчених, які подають надію, ми посилали працювати в провідні вузи тоді ще Радянського Союзу. Через певний час вони повернулися, і вже в Тернополі змогли сформувати власні наукові школи, вести серйозні дослідження в галузі економіки, обліку, міжнародних відносин і фінансів.

— Сьогодні в багатьох державних вузах викладають імениті вчені, але, на жаль, далеко не всі вони навчають студентів із повною віддачею, оскільки підробляють в інших навчальних закладах і не мають можливості якісно готуватися до лекцій, бути в курсі сучасних світових тенденцій.

— Це справді серйозна проблема. Звісно, добре, коли професор працює в шанованому навчальному закладі, пишається цим, має можливість читати дві лекції на тиждень й отримувати за це гідну винагороду. Це оптимальні умови, які дають наставникові змогу не лише як слід готуватися до лекції, підбирати матеріали, а й займатися власними науковими пошуками. Але коли людині немає на що жити і їй пропонують підробити в кількох приватних вузах, то мало хто від цього відмовиться — нехай навіть на шкоду основному місцю роботи.

Це явище, до речі, пов’язане ще з однією проблемою нашої вищої школи — застарілими нормативами, що склалися ще в 60—70-ті роки минулого століття. Вони вимагають, щоб на одного викладача була певна кількість студентів, у вузі було стільки-то кандидатів і докторів наук, виконувалися стандартні матеріально-технічні умови навчання — без цього йому просто не видадуть ліцензії. З багатьох цих пунктів можна було б посперечатися і виграти дискусію, але головне — немає законодавчої ініціативи, немає змін у фінансових відносинах вузу зі своїми контрагентами. Створення електронних карток вузів, куди вносять і прізвища працюючих у них професорів, — це крок уперед. Це дасть змогу при реєстрації нового вузу, видачі йому ліцензії, акредитації миттєво відстежити, хто із вказаних у його списках працівників уже працює в іншому вузі, які його наукові інтереси. Одночасно намагаємося вирішувати проблему сумісників з допомогою різних методів стимулювання, створення для викладачів таких умов, за яких займатися наукою, самовдосконалюватися було б вигідно. Наші викладачі можуть поправити здоров’я у Сваляві, відпочити у Форосі, багатьом ми допомагаємо з житлом, вирішуємо інші насущні проблеми.

— Блискучий учений може бути поганим лектором, котрий не здатен, а частіше не хоче якісно навчати студентів.

— Сьогодні потрібно підвищувати планку вимог не лише до студента, а й передусім до викладача. Першу скрипку в цій справі має грати завідувач кафедри, який може створити певний настрій і відповідно налаштувати професорів, асистентів і студентів. Ось подивіться, як говорять про студента, котрий закінчив, приміром, консерваторію: закінчив клас професора такого-от. Цю практику, на мій погляд, слід запозичити й іншим навчальним закладам. Коли ми будемо в дипломі писати не лише назву кафедри і спеціальність випускника, а й ім’я наукового керівника, тоді всім одразу буде ясно, хто працює на совість, а хто випускає «брак». Зрозуміло, що це лише один із чинників підвищення відповідальності викладача за виконану роботу, але в комплексі всіх заходів він може відіграти суттєву роль.

— Далеко не всі студенти здатні добре навчатися, навіть якщо вони успішно склали вступні іспити.

— Коли я 2002 року став ректором, то виключив 2021 студента! Багато з них потім переглянули свої позиції і знову вступили до університету — щоправда, вже на платну або заочну форму навчання. Єдині, кого ми намагаємося не те що «тягти», але підходити з розумінням, — це діти-сироти і позбавлені батьківської опіки, яких ми беремо під особливий контроль ще під час приймальної кампанії. Сьогодні у нас 52 такі студенти, і ще 41 — інваліди першої та другої груп. Без підтримки університету таким молодим людям неймовірно складно. Хоча особливих послаблень вони не вимагають: щоправда, чотирьом навчатися справді важко — інші тягнуться в міру сил, проте є серед них і відмінники.

В університеті діє ціла система моніторингу якості знань студентів. Окрім міністерських перевірок, ми постійно проводимо ректорські та кафедральні тестування, знання і вміння студентів оцінюються під час їхньої роботи в різних гуртках і секціях, виступів на наукових конференціях, захисту курсових робіт. Крім того, для мене як ректора дуже важливо не лише знати про показники тієї чи іншої групи, курсу, а й відчувати студентів. Тому я намагаюся по можливості читати лекції: дуже важливо бачити очі студента, розуміти, що він засвоює матеріал — на мій погляд, це один із найкращих методів оцінювання успішності.

— Останнім часом дедалі частіше можна почути, що в країні забагато юристів та економістів із дипломами про вищу освіту, і їх уже просто ніде працевлаштовувати. У зв’язку з цим з’являються пропозиції зробити вищу освіту більш прикладною, щоб вона краще відповідала вимогам ринку праці.

— Я сказав би навпаки: у нас замало юристів та економістів, але з невеличким застереженням — високої кваліфікації. Що ж до прикладного аспекту, то його, звісно, не можна не брати до уваги: у навчальному плані багато часу виділяється на практику і стажування студентів. Але не слід забувати і про те, що саме фундаментальна освіта може стати основою професійної гнучкості, здатності до трансформації відповідно до вимог часу протягом усієї професійної діяльності. Професійне зростання спеціаліста, його затребуваність величезною мірою залежить від уміння проявити ініціативу, вирішувати нестандартні завдання, планувати і прогнозувати результати своїх самостійних дій. А це можуть дати лише міцні наукові знання.

* * *

Про організацію чіткої системи оцінювання якості роботи та стимулювання професорсько-викладацького складу каже і завідувач кафедри податків і фіскальної політики університету професор Андрій Крисоватий:

— Основне завдання викладача — безпосередня робота зі студентами. Але викладач ніколи не стане гарним спеціалістом, якщо не використовуватиме у своїх лекціях результатів останніх наукових розробок, сам не займатиметься дослідницькою діяльністю. Тому всі викладачі вузу зобов’язані — крім читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять — вести власні наукові розвідки, готувати до публікації наукові статті, брати участь у конференціях, працювати над монографіями і підвищенням свого наукового статусу.

Як приклад можу навести нашу кафедру, яка була заснована лише п’ять років тому. За цей час ми «виростили» 14 кандидатів наук (з двадцяти, які працюють), випустили підручник і 18 навчальних посібників, щороку готуємо до 30 наукових статей. Крім того, викладачі кафедри брали участь у 118 наукових конференціях, підготували чотири монографії. Без сумніву, це вимагає величезних витрат часу, але я завжди кажу своїм молодим викладачам: «Якщо ви хочете йти в ногу з часом, то обов’язково повинні працювати в науковому плані. Без наукових підходів в організації роботи ніколи не буде ні певних досягнень, ні позитивних змін у підготовці фахівців».

Адже студент сьогодні не той, що був 10 років тому: він не лише має бажання отримати знання, вміння та навички, має доступ до сучасної наукової інформації завдяки Інтернету, а й чудово розуміє, для чого і які саме знання йому потрібні. Він бачить, що дуже багато залежить від уміння пізнавати й логічно усвідомлювати всі процеси, правильно використовувати їх на практиці, і хоче, щоб цього його навчили у вузі. Тому в науковому плані ми починаємо працювати зі студентами вже з третього курсу. Прагнемо задавати не просто реферати, а наукові реферати, даємо теми курсових не прагматичного характеру, а з науково-практичним ухилом і тим самим формуємо у студента наукове мислення.

Зрозуміло, що далеко не всі викладачі — фанатики своєї справи, не кожен працює з повною самовіддачею. Але в цьому плані в нашому університеті діє добре продумана система стимулювання. У багатьох вузах викладач часто змушений пропонувати студентам купити монографію чи посібник, щоб хоч щось отримати за свою наукову працю. У результаті знижується статус викладача, повага до нього студентів. У Тернопільському економічному університеті ситуація інша. Приміром, написав я монографію на 30 друкованих аркушів і отримав за кожен аркуш винагороду — по 150 грн. Тобто крім того, що працівник кафедри має визнання в науковому плані, його цінують за публікаціями і науковими розробками, з’являється ще й прямий матеріальний стимул. При цьому весь наклад здається до бібліотеки: оскільки людина вже отримала винагороду, їй немає потреби торгувати своїми працями в аудиторії, а студенти мають можливість ознайомитися з роботою в університетській або кафедральній бібліотеці. Умови преміювання — єдині для всіх, не залежать від особистих контактів із керівництвом вузу і закладені в трудовому договорі, що його університет підписує з кожним викладачем.

До слів Андрія Крисоватого можна додати, що, крім безпосереднього стимулювання наукової діяльності, університет надає своїм працівникам і інші види підтримки. Це єдиний університет у Тернополі, що надає вченим житло: щороку виділяються кошти на придбання близько 20 квартир на пайових засадах. Свого часу провідні професори університету отримали земельні ділянки для будівництва котеджів. Існують і інші способи підтримати професорсько-викладацький склад.

Швидше за все, саме можливість працювати в нормальних умовах, відчувати, що тебе шанують і цінують, приваблює до вузу багатьох талановитих викладачів. Так, один із найкращих молодих винахідників Тернопільської області Руслан Розум, який створив унікальний пристрій для конвеєрів, працює саме в економічному університеті, куди він перейшов з іншого навчального закладу.

* * *

Особливу атмосферу творчості у вузі зауважують і самі студенти. Про неї пише, приміром, студентка п’ятого курсу Леся Герасимів, яка, перебуваючи нині на стажуванні в Іллінойському коледжі (США), може оцінити можливості освіти в рідному вузі і заокеанському. Ніяких особливих проблем з адаптацією при переході на нову освітню систему вона не відчула. Можливо, тому, що студенти ТДЕУ, як і їхні закордонні однолітки, уже давно не тільки слухають лекції викладачів і складають заліки, а й працюють у групах, вирішуючи конкретні завдання. У таких групах, пише Леся, панує дух спортивної конкуренції й водночас взаємодопомоги. Не виникло проблем і зі знаннями: підготовка в alma mater виявилася також на рівні.

— При кожній кафедрі створено певний гурток чи групу, де займаються чітко визначеною проблемою, — розповідає голова студентського наукового товариства студент 5-го курсу факультету банківського бізнесу Олександр Москаленко. — Наприклад, при кафедрі банківської справи працює науковий клуб. Раз на місяць на його засідання (а їх проводять щотижня) обов’язково запрошують не лише викладачів кафедри, які ведуть ту чи іншу тематику — кредитування, мікрокредитування, нестандартні банківські операції тощо, — а й банкірів. Такий «мікс» дає нам змогу не лише розглянути проблему з наукового погляду, а й дізнатися, як її вирішують на практиці. Потім на основі знань, отриманих на таких круглих столах, студенти виступають на конференціях, публікують статті в збірниках наукових праць. У нас є дуже багато студентів, які опублікували статті в співавторстві з кандидатами і докторами наук в авторитетних професійних журналах, брали участь у розробках держбюджетних тем: викладачі кажуть, що в нас завжди є якесь особливе бачення проблеми, яке допомагає знайти вдале рішення.

Звісно, перед кожним студентом стоїть завдання не лише набути знання разом із дипломом про вищу освіту, а й потім вдало працевлаштуватися. З огляду на нестабільний ринок праці, небажання роботодавців брати «зелених» спеціалістів, зробити це непросто. У деяких випадках молоді люди, не бачачи перспектив, втрачають інтерес до навчання. Хоча, за словами Олександра, відбувається це, як правило, тільки з тими, хто і без того не «горів» у навчанні. «Хто справді навчається, працює над собою, — пояснює він, — той згодом потрапляє на високі та високооплачувані посади будь-де в Україні. Зрозуміло, що відразу після університету на солідну посаду не потрапиш. Однак дуже багато знаходять роботу за фахом ще під час практики, яку проходять на четвертому курсі, потім на п’ятому — стажування, і після цього багато хто залишається працювати на цьому ж підприємстві, в компанії чи банку».

…Але без доброї базової підготовки, неможливої без продуманої системи моніторингу якості освіти та стимулювання професорсько-викладацького складу вузу, у цій справі не обійтися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво