В’ЯЧЕСЛАВ БРЮХОВЕЦЬКИЙ: «МИ МАЄМО СТВОРИТИ УМОВИ, ЗА ЯКИХ ЛЮДИНА ВИБУХНЕ ВІДЧУТТЯМ СВОБОДИ» - Освіта - dt.ua

В’ЯЧЕСЛАВ БРЮХОВЕЦЬКИЙ: «МИ МАЄМО СТВОРИТИ УМОВИ, ЗА ЯКИХ ЛЮДИНА ВИБУХНЕ ВІДЧУТТЯМ СВОБОДИ»

20 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 20 вересня-27 вересня

Сьогодні, коли абітурієнтам дозволили одночасно подавати документи в кілька вищих навчальних закладів, нерідко трапляється, що молода людина виграє одразу кілька конкурсів...

Сьогодні, коли абітурієнтам дозволили одночасно подавати документи в кілька вищих навчальних закладів, нерідко трапляється, що молода людина виграє одразу кілька конкурсів. І тоді перед нею постає питання: де ж усе-таки залишитися?

Вибір у такому випадку залежатиме від того, яку освіту — базову академічну чи вузькопрофільну — юнак або дівчина хоче одержати, де бажає працювати. Привабливість навчального закладу для молоді визначається ще й тим, які цінності там у пошані. Тому цілком виправдане бажання багатьох випускників шкіл навчатися у вищому навчальному закладі зі 370-річною історією, відродженому після проголошення незалежності, — Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Десятиріччя відродження — віха, за якою тисячі студентів, пошуки, здобутки, досвід. Про це — розмова з президентом НаУКМА, доктором філологічних наук професором В’ячеславом Брюховецьким.

— Нині між університетами зростає конкуренція за абітурієнта. У ряді країн це питання частково вирішується за рахунок залучення іноземних студентів. Як ви, В’ячеславе Степановичу, бачите цю проблему?

— В Україні за кілька років вибухне криза у сфері вищої освіти. Вона буде зумовлена насамперед демографічною ситуацією, медико-соціальними та психологічними наслідками Чорнобиля. У нас вона загостриться ще й тому, що протягом останніх років створено багато вищих навчальних закладів, для всіх просто не вистачатиме студентів. Отож переможуть найсильніші й найавторитетніші. Тобто єдиний шанс для закладу вистояти — якість навчальних послуг, якість підготовки сучасного фахівця.

Переконаний, що ніякі «ін’єкції» у вигляді зарубіжних студентів не допоможуть, хоча, звісно, й від цього не варто відмовлятися. Проте все повинно витримуватися в розумних пропорціях. Зарубіжних студентів може бути не більше 8—10 відсотків. Інакше розмивається сама структура національного навчального закладу, нівелюється його місія. І такий заклад, повірте, дуже скоро стане нецікавим і для зарубіжних студентів. Це приблизно так, як із набором на навчання за контрактом. Тільки-но його дозволили, деякі вищі навчальні заклади почали набирати до 80 відсотків контрактників. На жаль, не дбаючи про якість навчання. У недавно прийнятому Законі України «Про вищу освіту» чітко й правильно визначено, що студентів-контрактників у державному закладі повинно бути менше, ніж студентів, які навчаються за державним замовленням. Але без контрактників деякі навчальні заклади просто закриються. Отож керівники таких вищих навчальних закладів сьогодні з усіх сил, наскільки мені відомо, вже лобіюють зміни до закону, щоб усе лишалося як було.

У НаУКМА цієї проблеми не існує. Ми приймаємо від 6 до 10 відсотків контрактників, незважаючи на те, що охочих значно більше.

Те саме стосується іноземних студентів. Їх кількість ніколи не перевищуватиме в нас критичної межі, про яку я сказав вище. А до того, що в деяких країнах університети збільшують набір студентів із-за кордону, то це зумовлюється різними чинниками. Я прочитав у канадській газеті Globe and Mail (за 17 серпня нинішнього року) цікаву статтю «Іноземні студенти наводнюють Канаду». Але, по-перше, збільшується набір іноземців не в найкращі університети країни, а переважно в, так би мовити, середнячки. І відбувається це тому, що деякі інші країни роблять жорсткішими умови для прийому іноземних студентів. І, по-друге, збільшення цього набору відбувається переважно за рахунок Південної Азії та Африки. Звичайно, серед вихідців із країн цього реґіону є цікаві й талановиті люди. Але якби ми задовольняли прохання абітурієнтів, скажімо, тільки з Пакистану та Ніґерії (які готові вчитися в НаУКМА за досить великі гроші), то ми вже сьогодні мали б іноземних студентів більше, ніж українських. Проте для нас українськість Києво-Могилянської академії — це не лише мова викладання, а й адресованість нашої діяльності, тобто питання — для кого ми покликані готувати фахівців? Відповідь (як і в питанні про мову викладання) однозначна — для України.

— Але неминуче постає питання глобалізації. Чи можна замкнутися в межах своєї країни й не зважати на загальносвітові тенденції? На думку академіка Івана Дзюби, процес глобалізації певною мірою — невідворотний, і людство може думати тільки про те, як йому протидіяти та його обмежувати. Що, на ваш погляд, несе нам глобалізація освіти?

— Процес глобалізації справді невідворотний. Ігнорувати його не можна. Зумовлений він насамперед розвитком комунікаційних технологій і взаємозалежністю (економічною, геополітичною та культурною) всіх народів на планеті. Можна бідкатися з цього приводу чи радіти, але змінити рух історії ще нікому не вдавалося. Проблема в іншому — чи справді цей процес невідворотний? Думаю, людство рано чи пізно почне цінувати насамперед тонкощі духовного спілкування в індивідуальному житті та неповторні особливості кожної нації в глобальному масштабі — на противагу стереотипній комунікації та глобалізованим абстракціям. Що стосується освіти, то, поза будь-яким сумнівом, гряде процес дистанціоналізації, комп’ютеризації, вседоступності й уніфікованості в ній. Але тим більше виростатиме вага справжнього, живого діалогу між професором та студентом. Цього нічим не замінити. Хай які будуть досконалі комп’ютерні навчальні програми, без аудиторної дошки, біля якої стоїть видатний учений із крейдою в руках, ми навряд чи виховаємо майбутнього лауреата Нобелівської премії. Як нині вже цінують продукти, вирощені не індустріалізованими методами, а руками селянина, так і в освіті завжди буде попит на аудиторне спілкування, якщо хочете — на індивідуальний підхід до кожного студента як неповторної особистості. Отож на оці модерні «примхи», вважаю, реагувати варто саме так: попавши в павутину глобалізації, не забувати про традиційні методи навчання і виховання, розвивати й удосконалювати їх. Взагалі освіта завжди є консервативною і повинна такою залишатися, бо її найважливіше завдання — зберегти й передати наступним поколінням не тільки інформаційний потенціал, а й духовні цінності, нагромаджені людством протягом тисячоліть. Це, між іншим, стосується не тільки освіти, а й загальної тенденції, яка вже простежується (і буде дедалі потрібнішою) в сучасному надтехнологізованому суспільстві. Недаремно вулиці США вже заполонюють бігборди типу Technology changes. Compassion does not (Технологія змінюється. Співчуття — ні).

— Багато хто вважає Національний університет «Києво-Могилянська академія» прозахідним навчальним закладом. Які здобутки світової вищої школи знайшли застосування в НаУКМА? Які проекти університету підтримано міжнародними організаціями (інституціями) та що нового й корисного ці проекти дали Києво-Могилянській академії?

— Можна називати нас «прозахідними», а можна і «просхідними». Скажімо, зо два місяці тому я знайомився з освітніми концепціями в китайських університетах і знайшов там багато цікавого, що спробуємо впровадити у нас. До речі, досвід китайців дуже цінний насамперед тому, що нині вони глибоко реформують вищу школу, яка була структурно побудована за радянськими зразками, на освітні заклади прозахідного типу. І це повчально. Скажімо, ми скористаємося їхнім досвідом трансформації наших традиційних факультетів в інститути, де органічно поєднуються навчальний і науковий процеси. Це вкрай актуальне завдання для вищої школи України. Без розв’язання його ми реально не зрушимо процес реформування вищої освіти.

Хочу вкотре підкреслити, що НаУКМА не є копією якогось, хай навіть найпрестижнішого, навчального закладу. Ми спробували створити свою модель університету, враховуючи як здобутки радянської школи (а вони були, і незаперечні), так і потужний західний досвід. Але врахуйте — унікальність нашої моделі полягає ще й у тому, що університет постав на незнищенних традиціях давньої Києво-Могилянської академії, яка вже в XVII—XVIII століттях була одним із найпередовіших і найавторитетніших освітньо-культурних осередків у Європі.

Хоча, звісно, цікавий світовий досвід ми впроваджуємо дуже активно. Це, зокрема, кредитування навчальних курсів, що дає змогу узгоджувати їх із зарубіжними університетами й відповідно взаємозараховувати. Важливим вважаю також застосування рейтингового оцінювання знань студентів — це дозволило значно підвищити стимули до доброго навчання. Ми запровадили іншу структуру маґістерської освіти — не як доважок до освіти бакалавра чи спеціаліста, а як специфічну, відмінну від попередньої, форму навчання, зі своєю специфікою й чіткою спрямованістю. Співвідношення аудиторних занять і самостійної роботи в нас уже майже таке, як у кращих університетах світу. Різноманітність форм навчальної роботи зі студентами, використання найпередовіших освітніх технологій, акцент на написанні тез, доповідей, курсових робіт, диспути й дискусії під час семінарів, на противагу пануванню звичним у радянській школі лекціям, дебрифінґи, тобто постійне одержування зворотної інформації про оцінку навчального процесу з боку студентів, і так далі.

Але найважливішим вважаю запровадження від самого початку системи відбору студентів через анонімне тестування. Ми багато уваги надаємо відкритості, прозорості цього процесу. Постійно вдосконалюємо наші тести, їх структуру, принципи оцінювання одержаних результатів тощо. Саме це дозволяє оптимізувати процес відбору найобдарованіших абітурієнтів і повністю позбутися найтяжчого гріха нашої вищої освіти — хабарництва, телефонного права. Саме робота з удосконалення і тестів, і процесу тестування дозволила нам у цьому році вперше надати можливість абітурієнтам вступати одночасно на дві спеціальності. Експеримент, вважаю, виявився дуже вдалим, хоча, звісно, ще треба уважно проаналізувати всі його результати й наслідки. У процесі подальшого впровадження цього експерименту ми хочемо досягти того, щоб приймати студента не просто на якусь спеціальність, а до університету взагалі, вже в самому процесі тестування підштовхнувши його до оптимально правильного вибору майбутньої спеціалізації. Між іншим, наш процес набору студентів дуже цікавить деякі зарубіжні університети. А ось в Україні до нього ставляться з прохолодою...

— Взагалі, як найголовніші новації НаУКМА приживаються у нас? Якщо не приживаються, то чому? І в чому ви вбачаєте покликання НаУКМА в сьогоднішній Україні?

— Одного разу на якійсь з освітянських нарад я слухав доповідь про новації, що з’явилися в українській освіті за останні роки. Про нас не згадували, але цікаво, що майже все, перелічене заступником міністра, уперше було впроваджено саме в НаУКМА.

Проте дві найважливіші новації, на жаль, поки що в Україні не прижилися (за винятком наших колишніх філій — Національного університету «Острозька академія» та Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили). Це особливості нашого прийому студентів і принципи побудови маґістерських програм. Чому? Питання риторичне. Але я переконаний, що й ці наші ідеї уже в недалекому майбутньому знайдуть прихильників. Зокрема, Міністерство освіти і науки спільно з Міжнародним фондом «Відродження» розпочало експеримент зі створення програм тестування випускників загальноосвітніх шкіл. Ми також беремо в ньому участь, і сподіваюся, це приверне більшу увагу до нашого досвіду.

Переконаний, що, крім усього іншого, НаУКМА вибудовує і випробовує нову, пострадянську модель освітнього закладу, національного за своїм характером і глобального за своїм впливом на суспільство.

— Модерн, динаміка, новації, характерні для «Могилянки», чи не найбільше приваблюють молодь. Тільки нинішнього року конкурс на правничому факультеті НаУКМА сягнув понад 16 осіб на одне місце. Як у цьому ритмі еволюціонує концепція очолюваного вами навчального закладу?

— Я вже сказав, що рівень освіти далеко не завжди вимірюється модерними новаціями, особливо якщо їх запроваджувати заради них же самих. І НаУКМА приваблива для молоді не тільки тому, що ми дуже чутливі до найновіших освітніх технологій, які пристосовуємо до наших потреб. Не менше важить те, що ми твердо стоїмо на фундаменті столітніх традицій і постійно намагаємося їх розвивати. Безперечно, концепція відродженої Києво-Могилянської академії, запропонована одинадцять років тому, істотно розвивалася протягом цього часу. Я не можу сказати, що та початкова ідея реалізувалася повністю. Ні, вона досить видозмінилася — відповідно до потреб суспільства. Але що важливо — вона справдилася. Тобто тоді, в 1991 році, було правильно вибрано напрям руху й духовні орієнтири. Атмосфера, створена нашим підходом до побудови освітніх програм і стосунків між професурою та студентами (відроджені принципи «вільного творчого навчання»), виявилася благодатною і дає щедрі плоди. Я далекий від того, щоб закликати всіх наслідувати нас, але вивчати наш досвід деякі університети (в тому числі й зарубіжні) вже почали. Тверде опертя на ґрунт української національної ідеї і водночас чутливість до загальнолюдських цінностей роблять наш університет модерним і спрямованим у майбутнє.

— Переважна більшість молоді нині прагне опанувати новітні «ринкові» фахи. Чим пояснити, що в НаУКМА молодь активніше обирає гуманітарні спеціальності? Може, це підсвідома реакція молодої людини на ті процеси, про які ми говорили вище?

— В Україні налаштовані оволодівати насамперед, як ви кажете, «ринковими професіями» — право, фінанси, економіка, інформатика, політологія, соціологія. Але мене тішить і те, що не зменшується, а навіть зростає потяг до гуманітарних спеціальностей (на історію цього року претендувало 6,2 особи на одне місце, на культурологію — 8,95, на українську літературу — 8,25, на філософію — 6,6). А те, що на соціальну роботу конкурс нинішнього року становив 11,8 особи на одне місце, я розглядаю як певну реакцію молодих людей на ту ж таки надтехнологізованість життя. Справді, співчуття, співпереживання, співучасть, що вимагаються насамперед від соціальних працівників, сьогодні, в нашому прагматичному часі, не всіма, на щастя, сприймаються як «пережитки минулого»...

Симптоматичним вважаю й те, що зростає інтерес і до природничих спеціальностей — на екологію подавали заяви 7,27 особи на одне місце, на біологію — 5,3, на хімію — 4,17, на фізику — 3,3.

Мене часто запитують, чим НаУКМА відрізняється від інших університетів в Україні. Я маю багато пояснень і арґументів. А нещодавно подумав і ось про що. Якщо проаналізувати програми, які пропонують своїм студентам усі створені в нас за останні десять років нові заклади вищої освіти, то побачимо, що тільки Києво-Могилянська академія «насмілилася» відкрити факультет природничих наук, незважаючи на непрестижність нині фізики та хімії. Це виходить із загального нашого підходу до університетської освіти — вона повинна давати можливість охоплювати всі істотні шари знань, а не орієнтуватися лише на модні прибутково-ринкові спеціальності.

В умовах сучасної України, коли в останні роки відбувався відхід від національних цінностей, коли заохочувалися посередність і догідливість, коли процвітали лицемірство і цинізм, — непросто лишатися на позиціях вірності ідеалам просвітництва та гуманізму, ідеалам пошуку істини, ідеалам демократії. Я пишаюсь тим, що колектив НаУКМА ніколи не зрадив себе, не пішов на поклін до власть імущих і до «казнокрадущих».

…Людину можна навчити майже всього. Навіть глухого можна навчити співати. Навіть сліпого можна навчити малювати. Навіть дурного і непорядного можна навчити прикидатись політичним діячем. Навіть мавпу можна навчити математики. Не можна навчити лише двох речей.

Таланту — це світлий дар Божий, який людині дається незбагненною вищою силою.

Не можна навчити любити свободу. Хоч скільки пояснюй рабові, який прекрасний у неї смак, — не збагне.

Проте тільки в університеті можна створити живу атмосферу, в якій людина відчує свій талант, збагне єдино можливу «сродність» (за Сковородою) своєї душі до певного способу життя і до загальнолюдських цінностей.

І тільки в університеті можна створити умови, за яких людина вибухне відчуттям свободи, прийме його як самодостатню й нічим незамінну внутрішню потребу. Як пуп’янок троянди вибухає квіткою.

Це великі ідеали університету. І ми йдемо до них послідовно, наполегливо. Як казав Микола Зеров — «неспішною ходою пілігрима».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво