Віват академія. Віват професори-невидимки!.. - Освіта - dt.ua

Віват академія. Віват професори-невидимки!..

8 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 8 вересня-15 вересня

Звістка про те, що відомий професор залишився без кафедри і взагалі без роботи, стала для мене прикрою несподіванкою...

 

Звістка про те, що відомий професор залишився без кафедри і взагалі без роботи, стала для мене прикрою несподіванкою. Свого часу, коли був народним депутатом, він підготував кілька законопроектів, та найбільше пишається тим, що долучився до прийняття Цивільного кодексу України. Не раз виступав експертом з цих питань, тож не один столичний університет пропонував йому і кафедру, і факультет.

«Коли б ви знали, як я шкодую, що піддався на умовляння, залишив свою кафедру у Львівському університеті і переїхав до Києва! — ділиться професор. — Я розумів, що в столиці непросто працювати, але навіть не підозрював наскільки тут усе відрізняється від того, до чого ми звикли у Львові. Тут за два роки роботи я жодного разу не зміг зібрати всіх викладачів кафедри на засідання, хоча багато з них зараховані у штат. Їх не спіймаєш, бо працюють десь в іншому місці, а трудова книжка просто лежить в університетському відділі кадрів і «заробляє» стаж. Я раніше чув, що під час ліцензування навчальні заклади, особливо новостворені, пропонують докторам і кандидатам наук угоди: ви нам — документи, а ми вам — 500—600 доларів щомісячно. Причина такої щедрості зрозуміла — без таких «весільних генералів» університет не одержить третій або четвертий рівень акредитації. А скільки проблем потім виникає з розкладом — хтось же мусить читати лекції за професорів-невидимок, відпрацьовувати семінари, вести дипломників.

Керівництво університету не зважало на мої доповідні, поза увагою залишились і мої пропозиції щодо оптимізації роботи кафедри, тож я написав заяву про звільнення. Згодом мені запропонували факультет в одному престижному, але недержавному, університеті. Там я витримав тільки рік. Чи не найбільше мене обурювало, що деякі з моїх колег-професорів з державного вузу якимось чином і тут були зараховані у штат, а лекції замість них читали у кращому разі аспіранти...»

Розчарування професора мені зрозуміле — той, хто багато років віддав вищій школі, не може змиритися з тими процесами, які набрали обертів останнім часом. Різке збільшення кількості вищих навчальних закладів призвело до того, що до лав студентів зараховують ледь не кожного бажаючого, аби тільки зміг заплатити за чотири роки дороги до диплома. В системі вищої освіти нині навчається понад 2,7 мільйона юнаків та дівчат. За роки незалежності склалася стала тенденція до збільшення кількості студентів — якщо у 1990 році їх було 316 ( в розрахунку на 10 тисяч населення), то у 2000-му вже 392, а в минулому році — 578. Зауважте, це зростання почалося саме тоді, коли багато кандидатів і докторів наук зривалися з місця і вирушали у світи у пошуках заробітку або освоювали професію продавця на ринку. Відтік кадрів був масовим. На що розраховувало керівництво навчальних закладів, збільшуючи набір абітурієнтів і відкриваючи нові факультети, як не на залучення «професорів-невидимок», що, власне, стало, невід’ємною рисою нашої вищої освіти. Правда, у Міністерстві освіти і науки України не вбачають у цьому жодної проблеми.

— «Це все, швидше, на рівні чуток, неперевірена інформація, — твердить Юрій КОРОВАЙЧЕНКО, заступник директора департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України. — Хоча, певна річ, ми знаємо, таке буває — найчастіше це практикують у приватних вищих навчальних закладах (ВНЗ). Тим паче, там зарплата набагато вища, ніж у державних ВНЗ, що, до речі, заборонено в багатьох країнах. Там вважається, що викладач приватного університету не може отримувати більше, ніж його колега в державному — це справа престижу і відповідальності.

Офіційно таких випадків, коли «працює» лише трудова книжка, у нас не зареєстровано, але щоб цього уникнути в майбутньому, було вирішено створити банк даних про викладацькі кадри України — там будуть зафіксовані всі доктори і кандидати наук, професори і доценти. А потім під час подачі ліцензійної або акредитаційної справи будемо перевіряти, де ж насправді працює той чи інший фахівець. Ми співпрацюємо з ВАКом, одержуємо потрібну інформацію, тож база практично вже готова, залишилось тільки допрацювати відповідне програмне забезпечення, яке дозволить швидко проводити таку перевірку.

— В Україні досить розгалужена мережа вищих навчальних закладів — нині їх налічується 951. Не тільки професорів та доцентів, але й просто викладачів на всіх не вистачить.

Більшість ВНЗ беруть на роботу сумісників — і навчальному закладу це вигідно, і спеціалістові. Це питання урегульоване нашим законодавством.

— Теоретично так, а на практиці виникає чимало проблем. Викладачі скаржаться, що навіть у державних університетах угоди з ними укладають не на весь семестр, а лише на три місяці і таким чином, що період сесії сюди не зараховується, а час, витрачений на проведення консультацій, заліків та іспитів, не оплачується.

Кодекс законів про працю передбачає: трудова угода укладається на взаємовигідних умовах і обов’язково — на весь термін вичитування курсу лекцій. Мінімум — семестр, бо менше цього терміну, як правило, жодна дисципліна не викладається. Правда, свого часу були ідеї т.з. занурення в предмет — коли інтенсивно вичитувалась якась дисципліна, а потім переходили до наступної, але від такої практики все ж відмовилися. Трудова угода не може укладатися на місяць чи кілька місяців, адже той лектор, який відпрацював зі студентами теоретичний курс, зобов’язаний проводити всі види проміжного чи підсумкового контролю, приймати екзамени та заліки. Як правило, до уваги береться період з першого вересня і до нового року, а потім після зимових канікул — з середини січня і до середини або до кінця червня, доки не закінчиться літня сесія.

— Нині мода не тільки на юристів, але й на журналістів, яких лише в Києві готують у кількох вищих навчальних закладах. Від колег знаю, що в деяких приватних університетах профільні дисципліни, які ми свого часу опановували з першого дня навчання, пропонують аж на третьому курсі. Відомі випадки, коли журналістику не включають до програми випускного курсу, хоча студенти зобов’язані готувати творчі дипломні проекти. Певно, у такий спосіб економлять на зарплаті викладачів. Чи не забагато у нас самодіяльності з програмами і робочими планами?

— Кожен навчальний план ділиться на три частини. Перша — цикл соціально-гуманітарної підготовки, який закладений до державного стандарту вищої освіти і є обов’язковим для ВНЗ. Жоден навчальний план, якщо він не включає цю частину або має якісь відмінності від держстандарту, не буде затвердженим.

Друга частина — це фундаментальна підготовка, тут можуть бути лише невеликі відхилення від обов’язкового циклу — у годинах чи назвах курсів, — але несуттєві. І лише третя частина формується вузом самостійно, на власний розсуд.

— Не секрет, що до навчальних планів частенько включають «спецкурси» — спеціально для дружин деканів та родичів ректорів.

— На жаль, таке трапляється. Ми маємо намір впливати на цей процес, бо ректорат повинен орієнтуватися на потреби людей і вимоги ринку, а не тільки прагнути «прилаштувати» своїх фахівців . Це, звичайно, право навчального закладу визначати дисципліни, які будуть викладати студентам, але буває, що цим зловживають, коли на свій розсуд додають або замінюють певні дисципліни, складаючи так званий робочий план. Щоб цього не було, наша інспекція проводить планові і позапланові перевірки, під час яких в обов’язковому порядку звіряються робочий навчальний план, який складається щорічно, і той план, який було затверджено комісією.

— Складається враження, що в навчальних закладах не дуже зважають на перевірки — випускникам доводиться самотужки опановувати те, чого не додали в аудиторіях. Чиновники Міністерства охорони здоров’я скаржаться на те, що була зруйнована управлінська вертикаль і керівники на місцях не зважають на їх рекомендації та вимоги. Чи зберегло таку вертикаль Міністерство освіти і науки?

У нас вона збереглася. Як приклад можу навести випадок у Запорізькому національному університеті, де ректор почав на свій розсуд «закручувати гайки», в результаті чого за рік звільнилося 16 докторів наук. Наші спеціалісти поїхали з перевіркою, в усьому розібралися, і нині там працює новий ректор.

Взагалі, контроль у нас доволі жорсткий. Але слід ураховувати, що вищі навчальні заклади підпорядковані 24 міністерствам і відомствам, неважко здогадатися, до чого це призводить. Уже тривалий час лежить проект постанови про перепідпорядкування ВНЗ, він узгоджений і, певно, був би прийнятий, якби не зміна уряду. До речі, МОЗ зробило все для того, щоб не потрапити до цього списку. Але ми домагатимемося того, щоб система вищої освіти була організована так, як у більшості розвинених країн — силові відомства залишають собі свої ВНЗ, а решта йде під крило МОН. Тоді буде справді витриманий держстандарт і зникне чимало проблем.

— Але ще є приватні вищі навчальні заклади.

Це взагалі terra incognita, що вони там роблять — тільки їм відомо. Недавно стався інцидент — фахівці прийшли з перевіркою в МАУП, а їх просто не пустили. За законом ми маємо право в такій ситуації позбавити їх ліцензії, але не все так просто там, де замішана політика. Почали судитися. Чим це скінчиться — невідомо, хоча всі добре розуміють: таку самодіяльність треба припинити раз і назавжди.

За результатами перевірок нинішнього року ми вже закрили близько 100 філій вищих навчальних закладів, зокрема 46, що належали до державних ВНЗ. Більше всього — у Криму та в Києві. Шість приватних вищих навчальних закладів узагалі позбавили ліцензії.

***

Боюся, на загальну картину це вплинуло несуттєво. І студенти, і їх батьки досить часто нарікають на те, що групи набираються завеликі, аудиторій не вистачає, навіть доводиться сидіти втрьох на двох стільцях. І це стосується не тільки «містечкових» навчальних закладів, які іноді відкривають у звичайних квартирах, але й столичних закладів. Про яку індивідуальну роботу можна вести мову, коли в групі 47—50 першокурсників і добре, коли хоч під кінець семестру викладач може запам’ятати їх прізвища та імена. Вже давно канули в Лету часи, коли група налічувала 25 студентів, а для вивчення іноземної мови її ще ділили навпіл. Аргумент приймальної комісії — все одно до диплома половина розбіжиться. А якщо це стосується контрактників, то мотиви більш ніж переконливі. Чиновники примудряються укладати такі угоди, що викладач за ті самі гроші навчає удвічі більше студентів, ніж передбачено нормою. Коли ж хтось наважується заговорити про якість знань, то керівництво зазвичай посилається на т.з. Болонську систему, якій приписують виключно самостійну підготовку студентів, інші критерії до уваги просто не беруться.

***

— Як правило, завжди є можливості для маневру. Коли виникають накладки, то це з вини працівників деканатів, які допускають промахи, неправильно планують роботу — відстоює свою позицію Юрій Коровайченко. — Є ліцензійні умови, що визначають, скільки професорів і доцентів повинно бути на певну кількість студентів, скільки аудиторного фонду і так далі. Ці показники відпрацьовувались роками, вони є оптимальними. Якщо їх порушують і є скарги, ми миттєво реагуємо і все перевіряємо. Коли довідка про наявність площ виявиться неправдивою, то у ректора будуть великі проблеми.

Не так часто студенти пишуть скарги — вони бояться розправи, адже «завалити» на іспиті можна будь-кого. Хіба для когось є секретом, що у багатьох навчальних корпусах аудиторії здані в оренду під кафе, комп’ютерні курси, якісь офіси тощо?

Ми проводимо жорсткі перевірки відповідності ліцензійним умовам. Таких випадків, коли філію відкривали у приміщенні з трьох-чотирьох кімнат, уже немає. Частіше трапляється ситуація, коли мають ліцензію, скажімо, на підготовку 75 фахівців, а набирають ще одну групу додатково. Це й призводить до проблем. Не знаю, на що розраховують ректори, але минає час і вони звертаються — нам потрібно 100 дипломів. Піднімаємо ліцензію — там стоїть цифра 75. Починаються пояснення, іноді смішні. Минулого року МАУП звернулася до нас не просто з листом, а з листом-вимогою — видати додатково 4,5 тисячі дипломів. Звідки ж узялася така цифра? Кажуть: «Це наші дівчата повернулися з декретних відпусток»...

То є один із випадків понадліцензійного прийому, коли беруть усіх підряд, відкривають філії, де завгодно. А починалося все, звичайно, не сьогодні, а на етапі дикого капіталізму, коли отримати ліцензію на освітні послуги було легше, ніж дозвіл на продаж помідорів. Багато тоді дров наламали. Згодом з’явилося управління акредитації, були затверджені певні вимоги, з великими труднощами кран почали закривати...

***

Попри всі наміри, міністерству досить нелегко перекрити цей кран. Минуле скликання Верховної Ради іноді називали ще парадом ректорів. Тож неважко зрозуміти, як підписували необхідні документи ректори-депутати і наскільки вони враховували рекомендації та зауваження фахівців того ж таки міністерства. Минулого року Рахункова палата перевіряла використання коштів Державного бюджету України на підготовку кадрів за економічними спеціальностями ВНЗ III- IV рівня акредитації. Висновки досить невтішні: система планування та використання коштів держбюджету на підготовку фахівців з вищою освітою визнана неефективною, вона свідчить про суттєві недоліки у функціонуванні механізму держзамовлення.

— За останні п’ять років прийом та випуск за напрямом «Економіка і підприємництво» збільшився в цілому у 2,6 разу, у т.ч. за рахунок бюджету — у 2,3 разу, — коментує результати перевірки Ярослав ФЛІССАК, директор департаменту з питань науки та гуманітарної сфери. — При наявності понад 50 тисяч безробітних з економічною освітою, навчальні заклади випустили понад 138 тис. осіб, із них за держзамовленням — 28,4 тис. Це передусім свідчить про те, що обсяги та напрями підготовки кадрів у вищих навчальних закладах за держзамовленням не приведені у відповідність до потреб економіки та регіональних ринків праці.

— Прикмета наших днів — безробітні з новенькими дипломами, які за щастя вважають влаштуватися продавцем-консультантом у магазині. Модна професія не гарантує місце на ринку праці.

— Тим більше, коли ВНЗ перевищують обсяги держзамовлення, зокрема за напрямом «Економіка і підприємництво» «перебір» по прийому становив 1751 чоловік, з них левова частка в системі Міносвіти — 1614 осіб. І по випуску подібна картина — всього «надлишок» 1973 людини, з них у навчальних закладах Міносвіти — 1432.

Наші фахівці дійшли висновку, що Міністерство освіти і науки фактично не здійснює контроль за діяльністю ВНЗ та дотриманням ними вимог ліцензування освітніх послуг, що спричинило видачу ліцензій вищим навчальним закладам з порушенням умов ліцензування освітніх послуг та зарахування 2093 студентів (у 2004 році) за економічним напрямом понад визначені ліцензійні обсяги. Всупереч законам України «Про освіту» та «Про вищу освіту» протягом понад 10 років не розроблені та не затверджені нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти.

Думається, коли б перевірили підготовку кадрів за іншими напрямами, картина була б подібною. Не минає мода на юристів і тележурналістів, фахівців з міжнародного права і перекладачів. Наївні випускники шкіл разом зі своїми довірливими батьками штурмують приймальні комісії ВНЗ, сподіваючись, що солідна вивіска і слово «національний» або «міжнародний» у назві закладу стануть запорукою якісної освіти й успішної кар’єри. Вже давно пора не тільки у школі запитувати, скільки випускників стали студентами, але й у ВНЗ дізнаватися — скільки бакалаврів та магістрів працюють за спеціальністю. Бо результати перевірок свідчать: вагома частка молодих фахівців надовго поповнює лави безробітних. За даними Рахункової палати, у нас кожен четвертий студент навчається за напрямом «Економіка і підприємництво». Але слабосила економіка не готова прийняти таку кількість фахівців, а тому протягом останнього часу щороку до служби зайнятості звертаються майже 47 тисяч випускників. Частину з них десь влаштовують, проте майже 10% змушені покласти диплом на поличку і йти на перенавчання.

Хоч би як запевняли ректори і чиновники МОН, що переповнені аудиторії — це свідчення популярності навчальних закладів, швидше за все, це продовження старої системи, яка надала можливість багатьом спритникам перетворити вищу освіту на досить успішні бізнес-проекти. І студенти, і викладачі — всього лиш коліщатка у цьому процесі. Фахівці твердять, що років через п’ять—шість різко впаде кількість абітурієнтів, бо сьогодні за партами у середніх класах навчається набагато менше учнів, ніж можуть прийняти вищі навчальні заклади. Тому й поспішають набрати сьогодні понад усякі норми і ліцензії. І коли чиновники запевняють, що ректорат просто йде назустріч абітурієнтам, не переслідуючи жодної матеріальної вигоди, в це мало віриться — який сенс працювати над силу, готуючи безробітних з вищою освітою?..

Міністерство давно прагне об’єднати під своїм крилом вищі навчальні заклади, сподіваючись, що це дозволить навести лад у цій складній системі. Дуже сумнівно, що якесь відомство погодиться з таким розкладом і віддасть у чужі руки улюблене дитя. Першого вересня ректор Податкової академії привселюдно, перед телекамерою, заявив, що першокурсники у жовтні знову стануть абітурієнтами, їх змусять ще раз пройти вступну кампанію, бо влітку вона проводилась за іншого ректора. Міністерство освіти і науки промовчало з цього приводу, видно, у «чужий» навчальний заклад не прийнято ходити зі своїм статутом, тобто державним законом «Про вищу освіту».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво