Викладання української літератури в університеті: сучасні виклики і відповіді - Освіта - dt.ua

Викладання української літератури в університеті: сучасні виклики і відповіді

20 січня, 2017, 23:01 Роздрукувати Випуск №2, 21 січня-27 січня

Модерне викладання історії літератури має бути орієнтованим на інтереси студента, який прагне в інтелектуальну Європу, відображати модернізацію гуманітарного блоку, зокрема історії літератури та літературознавства в його контексті.

У промові до Дня незалежності України президент України Петро Порошенко актуалізував надзвичайно важливий момент — на 2019 рік припадає "тисяча років вокняжіння Ярослава Мудрого". 

Вже сама постановка питання заслуговує на увагу. Сходження Ярослава на великий київський стіл почалося 1017-го і завершилося 1019 року. Ідея держави Ярослава актуальна в часи АТО. Серед причин, які зумовили сучасну ситуацію на Сході України і в Криму, — слабкість української ідеї, тотальне домінування російської мови і, відповідно, російського у своїй суті світогляду.

У зверненні вченої ради Інституту літератури НАНУ до МОН щодо стану викладання й подальшої долі в середній загальноосвітній школі предметів "українська мова", "українська література", "зарубіжна література" цілком правомірно зазначається, що події на Сході України й Криму засвідчили "поразку нашої гуманітаристики". Тож сьогодні, коли тривають ці дискусії, конче необхідно враховувати реформу шкільної освіти, зокрема викладання літератури, й сучасний стан суспільства. Для України нині важливо зберегти й утвердити себе в культурі, літературі. А школа тут відіграє ключову роль. Українська мова й українська література мають бути окремими й обов'язковими предметами. Саме вони є фундаментом для формування патріотичної особистості.

Необхідно утверджувати і розвивати усвідомлення значущості витоків України з давньої доби. На часі актуалізація її понад тисячолітньої традиції державності, культури, духовності. Треба вкотре сказати про те, що спадщина Київської Русі — це Україна у відповідь на ті численні ідеологічні перекручення, які провадить Москва. Так, відкриття пам'ятника великому українцю Володимиру Хрестителю на Красній площі — це імперське російське прагнення вкотре приватизувати ідею Русі. Хоча Києворуська держава Володимира і Ярослава відображає ментальність і психотипічні особливості української нації. Вивчення літератури є фактором збереження і розвитку народу через усвідомлення власної ідентичності. Це потребує перегляду місії та ролі літературознавства й історії літератури в контексті культурології, гуманітаристики і державного будівництва. Цей перегляд має починатися з університетського викладання літератури, яке визначає магістральну лінію її вивчення у навчальних закладах іншого рівня. Насамперед ідеться про статус давньої української літератури в системі середньої та вищої освіти, оскільки саме творчість ХІ—ХУІІІ ст. є джерелом, основою національного формування. Більше того, це питання має значення загальнодержавне і загальнонаціональне, бо засвідчує "вік" народу, відтак — його сучасне становище в системі європейських координат. Скажімо, ідея Європейського Союзу, включення до його складу держав основується фактично на ідеї середньовічної Європи, до політичного й культурного контексту якої входила українська Київська Русь.

Викладання української літератури потребує переосмислення самої концепції подавання мистецтва слова, суті та спрямування навчальних програм, застосування найновішої методологічної основи. У цьому процесі викладач постає як літературознавець, дослідник, інтерпретатор літератури, який постійно взаємодіє з культурологічними і комунікаційними тенденціями, розширюючи таким чином методологію свого предмета і фаху. У сучасному освітньому процесі лекція фактично є головною формою викладу матеріалу, планом дій, стратегічним напрямом, багато матеріалу відводиться на самостійну роботу. Тому університетський лектор має бути виключно фахівцем зі свого предмета. 

Нового звучання набуває і саме вивчення літератури в університеті, необхідність розглядати її як звернення до традиції та сучасності, що дозволяє здійснювати пошук ідентичності в широкому державницькому контексті. Історія літератури бачиться як історія духовного і ментального розвитку нації та її держави в літературних текстах.

Ключовим питанням при вивченні літератури є питання періоду. Насамперед слід наголосити, що фактично програми всіх провідних вишів світу свідчать про особливий інтерес до давньої літератури і класичної, які розглядаються у культурологічному контексті. Для державного утвердження України, незалежного статусу походження й розвитку нації стратегічно важливе значення має вивчення давньої літератури, передусім епохи Київської Русі та Бароко доби Гетьманщини, особливо це актуально в сучасному геополітичному просторі. Протягом тривалого часу радянські вчені у Москві й Петербурзі фактично узурпували право студіювати Київську Русь, культурна спадщина якої до цього часу розглядається у програмі Московського державного університету імені 
М.Ломоносова як російська. Зрозуміло, що завдання українських учених — продовжувати утверджувати своє наукове бачення цього періоду. Звернення саме до нього є правомірним з огляду на те, що історія української літератури починається з історії літератури Київської Русі — києворуського письменства, яке перебуває у полі наукових та освітніх інтересів як українських, так і багатьох світових учених. Історія києворуської літератури несе в собі ідею "Ми в Європі — з початку нашого державного буття". Про це чітко заявив речник Ярослава Мудрого митрополит Іларіон у першій державній декларації Русі-України "Слово про Закон і Благодать".

Світовий інтерес до української спадщини чітко засвідчений в американському виданні "Розвиток західної цивілізації" (The development of the Western civilization), яке є базовим для низки американських університетів, пережило багато перевидань починаючи з 1941 року й донині. Тут Київська Русь виділяється як одна з фундаментальних частин світової цивілізації. Саме давньоруський феномен зацікавив світових учених як основа, база для формування майбутньої великої держави — України, а також дав поштовх для розвитку цивілізаційних процесів у інших країнах слов'янського світу.

Модерне викладання історії літератури має бути орієнтованим на інтереси студента, який прагне в інтелектуальну Європу, відображати модернізацію гуманітарного блоку, зокрема історії літератури та літературознавства в його контексті. Актуальним питанням сучасного українського літературознавства є посилення уваги до вивчення української літератури, яка засвідчує становлення і розвиток національної ідентичності, державності, культури, духовності, світогляду на противагу імперським зазіханням Москви. Насамперед ідеться про Київську Русь — могутню європейську Києворуську державу. Окрему увагу слід звертати на шевченкознавство як науку, що має місію не тільки суто дослідницьку, а й суспільно-політичну, державотворчу. Українська література ХІ—ХХІ ст. — вважлива складова державно-культурологічного процесу. Саме з огляду на це предмет має модернізуватися, залишаючись "українською літературою". 

Літературна епоха — це сторінка з історії державності. Кожна така сторінка заслуговує на окреме й детальне вивчення як урок майбутнім поколінням. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво