ВІДТВОРЮЮЧИ ІСТОРІЮ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІК» — ОДНА З НАЙСТАРІШИХ ВУЗІВСЬКИХ ГАЗЕТ — ВІДЗНАЧАЄ 75-РІЧЧЯ

«Наш КПІ», — так зазвичай тепло, віддаючи данину традиціям, називають Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» усі, хто має до цього прославленого вузу України, Європи та світу бодай якийсь стосунок. А це й абітурієнт, котрий з незмінним інтересом пересувається між корпусами, і численні студенти, які вже пізнали смак студентського життя, і викладачі, і співробітники, котрі примножують славу вітчизняної освіти й української науки.

Керувати газетою такого вузу, як НТУУ «КПІ», відповідально й почесно водночас. Відповідальність полягає передусім у тому, аби правдиво, без прикрас, відбивати на газетних шпальтах живу історію університету. А в чому ж почесність? На мою думку, — у причетності до процесу створення історичних документів. Адже газета по суті є такою. Це саме той випадок, коли доречний вислів, який приписують Честеру Карлсону — винахіднику ксероксу: «Документи роблять історію. Документи робимо ми».

Справді, вузівська газета, яка відтворює на своїх сторінках реальне життя свого колективу, є літописцем, фіксатором історичних подій і фактів.

…75 років. Такий славний шлях пройшла газета Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» — «Київський політехнік». Практично однолітка минулого століття, адже газета йшла в ногу з часом, відтворюючи на своїх шпальтах події, які мали вагу й у масштабах країни, й у масштабах внутрішніх — вузівських.

Біля першовитоків створення «Київського політехніка» стояли активісти молодіжного руху тих років. Одним із них був Іван Леонтійович Мойся, надалі відомий український письменник, котрий взяв літературний псевдонім Іван Ле. Саме Іван Ле став першим редактором «Київського політехніка». Прямо з фронтів громадянської війни, 1922 року він увійшов у сім’ю Київської політехніки. Закінчивши за один рік робфак, він вступив на факультет інженерів шляхів сполучення.

Збагачений життєвим досвідом, маючи непереборне бажання активної літературної творчості, він черпав сюжети для своїх оповідань, повістей і романів із життя, із бесід зі своїми друзями-студентами. Саме з його ініціативи було створено Київську філію Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП), друкованим органом якої стала газета «Літературна Україна». Її перший номер вийшов 21 березня 1927 року, рівно на один місяць раніше «Київського політехніка». Головним редактором «Літературної України» також був Іван Ле.

«Пригадую, — згадував Іван Ле, — як ми, члени редколегії, буквально в поті чола працювали над першим номером. Бажання в нас було велике, а досвіду — ніякого. Зате були енергія, запал. Матеріали добирали з Леонідом Смілянським та Андрієм Клоччям. В аудиторії рідного мені політехнічного інституту зі студентом Миколою Журніним креслили заголовок — чорною тушшю на ватмані».

Так розповідав Іван Ле про процес роботи над першим номером «Літературної України». Напевно, так само нелегким був процес і над першим номером більш пізнього дітища Івана Ле «Київського політехніка».

Історія вносила свої корективи в життя й діяльність газети. Кілька разів вона змінювала назву: «За червоні кадри», «Пролетарський студент», «Радянський студент», «За радянського інженера». Повернення нашій газеті її початкової назви «Київський політехнік» — це, на мою думку, відновлення історичної справедливості, свідчення того, що редакція відмовилася від політичної заангажованості й вибрала магістральний шлях — висвітлення багатогранного життя нашого славнозвісного університету. А розповідати тут є про що та про кого.

Сьогодні наш Національний технічний університет України — це наймогутніший навчально-науковий комплекс, де навчаються 38 тисяч студентів і аспірантів, а разом із викладачами та співробітниками колектив НТУУ «КПІ» перевищує 50 тисяч чоловік. Наш університет об’єднує 20 факультетів, 7 навчально-наукових інститутів, 13 НДІ, 10 інженерних центрів, технопарк. У цих підрозділах трудяться 5 академіків і членів-кореспондентів Національної академії наук, 1907 професорів і доцентів, 1800 наукових працівників, навчається 500 аспірантів і докторантів. Серед студентів та аспірантів — 930 іноземних громадян із 43 країн світу. Київський політехнічний інститут став «аlma mater» для більш як 200 тисяч висококваліфікованих фахівців України, Росії, країн СНД і світу. Наші випускники успішно трудяться в університетах і дослідницьких центрах усіх континентів світу, обіймають високі державні посади в урядах низки країн.

Люди, наукові досягнення, активна міжнародна діяльність (наш університет підтримує партнерські відносини більш як із 80 університетами й інститутами світу), новітні освітні технології — це той велетенський пласт інформації, який газета постійно, день у день відтворює на своїх шпальтах.

Разом із Державним політехнічним музеєм газета «Київський політехнік» включилася у виконання спільного проекту «Літопис КПІ». Цей проект передбачає підготовку матеріалів практично найрізноманітнішої інформації, формування її в електронному вигляді з наступним записом на CD-диски.

Хочеться чимало теплих слів сказати й нашим постійним авторам. За багато років роботи ми зуміли створити, якщо так можна висловитися, клуб друзів редакції. Серед них — студенти, викладачі, співробітники, котрі активно спіпрацюють з газетою.

Ми вдячні ректорові Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» академіку НАН України Михайлу Захаровичу Згуровському за тепле дбайливе ставлення до колективу редакції газети, за ту атмосферу творення і творчості, яка панує в університеті, і, яка органічно існує в кожному його підрозділі, зокрема й у редакції газети.

Життя плинне. У вирі буднів змінюються, як у калейдоскопі, люди, події, факти. Наше завдання — встигати, тримати ритм, ані на хвилину не зупинятися. Зупинка — це кінець. Рух — це життя! Житимемо!