Університетська свобода у глухому куті - Освіта - dt.ua

Університетська свобода у глухому куті

14 жовтня, 2011, 12:59 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

Як і личить європейському університету, відроджена Києво-Могилянська академія відзначила своє двадцятиріччя потужною науковою конференцією «Шляхи свободи».

Як і личить європейському університету, відроджена Києво-Могилянська академія відзначила своє двадцятиріччя потужною науковою конференцією «Шляхи свободи», що днями пройшла в НаУКМА. Роль університетів у європейській історії величезна. Становлення Кембриджу, Сорбонни, Болонського чи Яґеллонського університетів — це історія європейського державотворення, розвиток філософії ідей, зріз суспільних процесів. Саме в такому ключі Могилянка вирішила відзначити своє 20-річчя у відродженому статусі: через аналіз здобутого досвіду та окреслення стратегії майбутнього в контексті української політики, культури, історії ідей. На конференції можна було побачити відомих науковців і освітян, політиків, дипломатів і журналістів.

Протягом двох днів було проведено круглі столи й дискусії на теми: «Головні досягнення та виклики для закордонної політики Європейського Союзу і України у 2010—2012 рр.», «Університет як простір автономії та фактор розвитку громадянського суспільства», «Свобода досліджень. Від інакодумців до публічних інтелектуалів». Знаменно, що завершилася конференція проблемним круглим столом «Свобода слова: зв’язок між академічним дискурсом та публічною сферою», який зібрав представників медіасвіту.

Конференція не ставила за мету озвучити готові відповіді на найгостріші суспільні проблеми, натомість — зібрати фахівців за одним столом і визначити коло пріоритетних наукових питань. У центрі уваги більшості дискусій було питання етичних критеріїв наукових досліджень, автономії університетів (Яґеллонський університет, наприклад, навіть має власні виноградники і випускає вино Univer­sitas, володіючи колосальними площами та приміщеннями).

Державна річниця дала нагоду учасникам обговорити низку проблем, актуальних нині як для України, так і для більшості пострадянських країн. На думку організаторів, від часу здобуття незалежності і до сьогодення жод­них справжніх реформ освіти і нау­ки навіть не було розпочато. А тим часом питання свободи досліджень і свободи слова стають дедалі нагальнішими. Як і за радянської доби, університе­ти повністю позбавлені автономії. Від­повідно роль, яку вони та вища школа загалом відіграють у суспільстві, набагато менш вагома, ніж це має бути у від­критому глобалізованому світі. Ук­ра­їнська освіта сформувалася в системі, яка обмежувала простір академічної свободи. Сьогодні існують інші ризики для академічних досліджень — ко­ли фундаментальна проблематика іноді видається «немодною». Затверд­жені на рівні Кабміну наукові пріоритети тільки звужують гуманітарну думку.

Університет повинен творити знання і змінювати свідомість. Посол США в Україні Джон Теффт звернувся до досвіду одного з батьків американської нації Томаса Джефферсона, який розробив Декларацію незалежності США, а ще — заснував перший публічний університет Вірджинії, побудований на принципах свободи. Саме від університетської освіти, на думку пана посла, залежить рівень національної консолідації, здатність порозумітися всередині нації.

Вільям Ґрін Міллер, посол США в Україні (1993—1998), співголова ради директорів Києво-Могилянської фундації Америки вважає КМА університетом, який має виняткове значення для розвитку української державності. Часто політики не враховують величезної ваги освіти і науки в історичному процесі. Але для того, щоб університети виконували цю роль, потрібно надати їм свободу, університетську автономію, за якої вони не залежатимуть від державної політики, від міністерського курсу. Фак­тич­но університети повинні бути самостійними інтелектуально-науковими центрами, які визначають правила життя, а не виконують розпорядження згори, керуючись тимчасовою політичною волею.

В Україні чиновники намагаються уніфікувати простір вищої освіти, не наділяючи його реальними свободами. Передовсім багато чого в майбутньому української вищої школи залежить від закону про вищу освіту. Це питання жваво дискутувалося на конференції «Шляхи свободи» в Моги­лян­ці, тим більше що на пленарному засіданні був присутній автор одного з пропонованих законопроектів (зареєстрованого у Верховній Раді) Юрій Мирошніченко, народний депутат України, представник президента у Верховній Раді (член Партії регіонів). І хоча цей проект закону також не ідеальний, проте, на думку президента НаУКМА Сергія Квіта, саме його ухвалення може стати кроком до академічної свободи.

Ректор Українського католицького університету о. Борис Ґудзяк, зазначивши, що для утвердження університетської автономії потрібно, аби кожна людина почувалася вільною, критично оцінив той факт, що укра­їнсь­ке науково-освітнє середовище не повстало проти недемократичної політики Міносвіти. «У проводі вищої освіти бракує людей, які мають внутрішню свободу. Страх заганяє нас у глухий кут», — сказав він.

Коментарі

Михайло Згуровський, ректор Національного університету «Київська політехніка»,
екс-міністр освіти і науки України:

— Незалежність України та незалежність університетів — дві нероздільні цінності. Держава може здобувати і захищати свою незалежність тоді, коли має потужний людський капітал і генерує нове знання. Генерувати знання вона може насамперед через центри незалежної думки.

Важливе досягнення української вищої школи — створення са­мої системи вищої освіти, її законодавча база. Сформовано гене­рацію українськомовних підручників, закладено нові освітні прин­ципи. Проте, на жаль, освіта не стала локомотивом суспільства.

Поразкою вважаю і хибне розуміння автономії в Україні. Автономні університети — це не «держави в державі», а велика відповідальність. Контроль за діяльністю університетів має здійснювати громадянське суспільство, а не чиновництво. Саме університети повинні давати відповіді на найважливіші суспільні запити. Не політики, не чиновники, а наукові школи. Наукові центри повинні просувати нове знання для розвитку громадянського суспільства, демократії та державності.

Вільям Ґрін Міллер, посол США в Україні (1993—1998), співголова ради директорів
Києво-Могилянської фундації Америки:

— Назва конференції «Шляхи свободи» не випадкова: вона містить ключові слова, важливі для розуміння цінностей освітнього та державного простору. Шляхи свободи в університетах — найважливіша мета. Тільки маючи свободу, університети можуть бути простором знання. Свобода дає можливість робити коректні висновки щодо минулого і виважені прагматичні передбачення майбутнього.

В Америці є формула успішного університету: найкращі студенти, найкращі професори, найкраща бібліотека. Багато чого в житті університету залежить від випускників: якщо вони стануть президентами, керівниками великих бізнес-корпорацій, то це допоможе українському університету увійти до переліку найпотужніших університетів світу.

Україна — складова світової цивілізації. Якщо припустити, що український світ не цивілізований, то я тоді не знаю, яка частина планети взагалі може називатися цивілізованою. Україна повинна якнайшвидше увійти в європейський простір цінностей, і українські університети, зокрема Києво-Могилянська академія, мають реальні шанси бути провідними європейськими науковими центрами.

Гігі Тевзадзе,
ректор Університету ім. Іллі Чавчавадзе (Тбілісі, Грузія):

— Останнім часом науково-освітній простір Грузії зазнав важливих змін, які визначили його позитивну динаміку. Передовсім маємо чітку систему розподілу державних коштів між університетами задля здійснення науково-дослідних проектів. По-друге, маємо потужні наукові інституції, які прагнуть здійснити креативну функцію в науці, орієнтуючись на новітні технології та результати світової науки.

У Грузії реалізовано систему електронної освіти та закладено концептуальні основи для нового наукового простору, який не замикається у власних межах, а взорується на досвід закордонних наукових інституцій. Найбільші трансформації стосуються самого університетського статусу: наші державні університети стають приватними, здобувають реальну автономію, але мають державне фінансування. Крім того, університетам надано право використовувати власні наукові надбання для залучення інвестицій. На мою думку, потрібен рік-другий для того, щоб цей амбітний проект був реалізований на державному рівні повністю.

Досягнення конференції «Шляхи свободи» в тому, що її організаторам вдалося створити майданчик для інтелектуального обміну. Університет завжди вважався простором для обміну ідеями. Києво-Могилянська академія, на мою думку, — один з яскравих прикладів університетів, які змогли кардинально змінити уявлення про сутність університетської освіти, наукової роботи, самої структури знання та методології досліджень на пострадянському просторі. Це позитивний приклад, коли іноді всупереч чиновницькій політиці вдається створити продукт світового рівня.

Сергій Квіт, президент НаУКМА:

— На пострадянському просторі місія університетів зводилася до суто навчальних завдань: копіювання вже здобутих знань. Це суперечить усталеній європейській традиції, яка трактує університет як інституцію, де твориться і осмислюється нове знан­ня; інституцію, яка шляхом вільної творчої дискусії робить це знання набутком усього суспільства, що зрештою спричиняється до суспільного розвитку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво