УКРЛАТИНКА: ПРОСТО І ЗІ СМАКОМ - Освіта - dt.ua

УКРЛАТИНКА: ПРОСТО І ЗІ СМАКОМ

25 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №28, 25 липня-1 серпня

Задля наповнення суттю заяв України про бажання стати повноцінною складовою Західної Європи усього варто, окрім іншого, здійснити дві прості речі...

Задля наповнення суттю заяв України про бажання стати повноцінною складовою Західної Європи усього варто, окрім іншого, здійснити дві прості речі.

Перша — перевести українську мову на латинський шрифт. О-о-о-о! Відомо, скільки списів поламано в суперечках на цю тему, тим більше, що питання не вперше й ставиться: ще за часів діяльності «Руської трійці» не раз звучала така пропозиція. Зрозуміло, хранителі усталеної звичаєвості відразу чолом впруться проти такого нововведення і почнуть перераховувати аргументи «проти»: пригадають ратні подвиги батьків-дідів-прадідів і дідів-прадідів проти польської шляхти та німецько-фашистських загарбників; висунуть тезу, що латинка несе загрозу ополячення чи взагалі засмічення української мови; переведення на новий шрифт з’їсть багато коштів із держскарбниці; латинка налякає, відштовхне те російськомовне населення, яке прихильно ставиться до української мови і відіб’є в нього бажання її вивчати взагалі; кирилиця є нашим праісторичним письмом і більше відповідає мовним особливостям та менталітетові українців; зайва плутанина, що виникне в головах молодих під час навчання.

Пройдемося ж окресленими щаблями.

Сам особисто належу до затятих традиціоналістів, і в цьому ключі боляче розлучатися з набутою за життя звичкою до кирилиці. Але в ті миті, коли огортають сумніви, слід щоразу себе перепитати: ми дійсно хочемо до європейської спільноти, чи тільки вдаємо? Ми справді хочемо вичавити краплина за краплиною із себе душок «совка», чи лише збираємося мати таку мрію? Якщо ми тільки бавимося в «Еуропу» і бажаємо й надалі хизуватися своїм (ого-го-го яким сміливим!) замахом на західний вектор — що ж, тоді питання знімається: граємося всі! Та якщо прагнемо позбутися оцих «наче» та «буцім», то варто зважитися й на такий досить зламний вчинок.

Про ратні подвиги дідів та прадідів проти польської шляхти чи німецького вермахту багато розпинатися не треба, бо нині все змінилося з точністю до навпаки: Польща вже кілька років «вписується» за Україну перед західним світом, а Німеччина — один з несучих стрижнів ЄС.

Латинка як загроза ополячення чи засмічення нашої «солов’їної». Загроза, висмоктана з перста, покладеного в основу художньої «композиції з трьох пальців». Чорноокі галичани та голубоока Волинь дедалі більше здають позиції під наступом укр-рос. покручу та дедалі глибшого мовного зросійщення свого краю. З другого боку, самі по собі латинські букви безвинні, нездатні засмічувати мови. Інша річ, які слова ми з них складатимемо. Тією ж кирилицею нині створено стільки мовних сміттєзвалищ, що їх доведеться розгрібати протягом не одного покоління. Показовим прикладом таких відходів є слово «імплементація», але то тема окремої оповідки.

Кошти. Продайте кілька державних «мерсів» та «лексусів», купіть замість них вітчизняні ЗАЗ-Daewoo. На виплату. З дворічною ґарантією. Ось вам і гроші на введення латинки. А взагалі твердження про брак коштів дуже нагадує ту байку, коли газ на кухні безперервно палиться, аби заощадити трохи сірників.

Латинка налякає і відштовхне. Перший клас, друга чверть. Слід розрізняти, коли людина ХОЧЕ вивчити українську мову, і коли НЕ ХОЧЕ. Якщо є бажання, мову можна опанувати за будь-якого правопису, шрифту чи власного кольору шкіри. Коли ж людина засадничо не сприймає всього «укр», ненавидить його, то знайдеться мільйон мільярдів заперечень, аби не вчити мови. І укрлатинка тут великої ролі не відіграє: подумаєш, однією відмазкою більше, однією менше…

Кирилиця — наше праісторичне письмо. Так, тут крити нема чим: протошумерські написи, знайдені в заповіднику «Кам’яна Могила» за 20 кілометрів від Мелітополя, датуються VI—IV тис. до н.е., і всі ті ромбики, квадратики, трикутники та хвилясті лінії, які вимальовували наші предки — європейські кроманьйонці, — дуже нагадують сучасні букви А, У, П. Але ми ту справу проґавили: віддали задарма свою спадщину в тундру. Будемо вірити, що за якісь одну-дві тисячі літ надолужимо втрачене і ввічливо нагадаємо Варшаві, Берліну та Москві, хто їм писемність подарував, а наразі питання стоїть інакше: або переходимо на латинку, або взагалі писати українською невдовзі перестанемо.

Кирилиця притаманна менталітетові українців та відповідає особливостям української мови. Знаєте, совкове мислення, радянський спосіб життя зовсім не є необхідною складовою нашого менталітету, але переважна більшість населення ним чомусь й досі, на дванадцятому році Незалежності, послуговуються. Тож входження України до європейської хати полягає не стільки в узгодженні законодавства чи поліпшенні економічних показників (цією паперовою мазаниною нехай переймаються чиновники у Брюсселі), скільки — оце дійсно першорядне завдання — у викоріненні «совєцкоподданості» в нас самих. Не в нинішньому поколінні, а в прийдешніх. Бо вже з пелюшок, ще не розуміючи, що ті закарлючки означають, дитина буде звикати до латинки. Це окупиться, як настане час вчити іноземну мову: в маленького українця вже не буде ломки з приводу шрифту.

Щодо мовних особливостей, то латинка, як не крути, до української мови пасує більше, ніж до турецької, татарської чи казахської, і все ж мови нею чомусь послуговуються. А тим самим полякам, хорватам, чехам, словенцям і словакам вдається латинкою мову свою не просто зберігати, а протистояти заанглійщенню, онімечченню і водночас створювати сучасний словниковий запас, що його вимагає новітня доба. До речі, левову частку роботи за нас вони вже зробили і нам не доведеться ламати голову, як замінити ту чи іншу кириличну літеру латинською. Зважати під час розробки укрлатинки слід лише на два головні критерії: простота написання (тобто практичність, без отих нагромаджень штибу «shch») і… щоб красиво виглядало.

Плутанина в головах молодих. Господь з вами! Молодих зміна шрифту якраз найменше зачепить. Про латинку та пелюшки вже йшлося, та то — про ще ненароджених. А нинішній підліток вже живе в на чверть олатинених письменах, починаючи від реклами і обрамлення комп’ютерних програм та e-листуванням завершуючи. Втім, ніхто не стверджує, що зміну літер треба проводити так, як у Союзі наприкінці 80-х обміняли старі купюри вартістю 50 і 100 карбованців на нові: раз — і за одну ніч, хто був ніким, той став нічим.

А взагалі слід чесно зізнатися собі: головною перешкодою впровадження укрлатинки є не вище перелічені приводи, а звичайнісінька лінь. Саме наші з вами лінощі, коли йдеться про розвиток, спроби вдосконалення, пошуки нових словотворів та правопису, та наше закостеніле академічне здмухування порохів з мовного набутку та його надмірне засолювання.

Друга необхідна зміна на шляху Української держави до Європи виглядає витратною, але не такою вже й нездійсненною. Це — переведення «Укрзалізниці» на європейську ширину колії. І не треба зчиняти жодного галасу або розкручувати великий піар. Чи багато було шуму з приводу електрифікації кілька років тому величезного шматка залізниці? Ні, бо то було звичайною рутинною роботою на колії, її осучасненням. Те саме і тут. Значну кількість полотна й без того час уже перекладати, поки воно не втратило своєї рівнобіжності. Виконуючи порядкові ремонтні роботи, можна й здійснити перехід на європейський вимір. Звісно, до цього слід провести надґрандіозну підготовку, аби не вийшло так, що в одному напрямку потяги їздитимуть за російським стандартом, а у зворотному — за європейським. Втім, досить влучна ілюстрація нашої багатовекторності.

І ось уявіть собі, що одного дня «Укрзалізниця» стала на «європейські» рейки. Того чудового дня, скажімо, 1 квітня, коли в нас полюбляють підвищувати ціни, на україно-російському кордоні пересічний москвич, який оце саме трясеться з Кремля до Празького Граду, раптом з подивом зауважує, що колеса у вагонах змінюють не в Чопі, до якого пріти ще з півтори доби, а в смт Хутір-Михайлівський чи в Козачій Лопані, і на прикордонному гаслі написано «Vas vitaє Ukraїna!»

«А то хіба вже Європа? — подивується приголомшений москвич. — Відколи ж це?»

Відзавжди.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво