Українській освіті потрібен новий курс - Освіта - dt.ua

Українській освіті потрібен новий курс

24 грудня, 2010, 16:00 Роздрукувати Випуск №48, 24 грудня-29 грудня

Пристрасті навколо Податкового кодексу, адміністративна реформа, бійки в парламенті та інша полі...

Пристрасті навколо Податкового кодексу, адміністративна реформа, бійки в парламенті та інша політична суєта якось стерли зі шпальт газет і телеекранів проблеми української освіти.

Президент оголосив, що 2011 рік буде Роком української освіти, а на його початку відбудеться з’їзд педагогів України. Які проблеми є першочерговими, куди попливе український освітній корабель, яким курсом — на велику воду чи на рифи й каміння?

Від декларацій — до конкретних кроків

Почну з того, чи є в нашій освіті компас і карти з маршрутами руху? Звичайно, є. Це Конституція і низка законів прямої дії. Проте сьогодні на рівні уряду ми не знайдемо перспективного плану, програми розвитку освіти на 2005—2010 роки. Державні програми «Інформатизація освіти», «Наука в університеті», «Школа майбутнього», «Вчитель», «Обдаровані діти» та ін. не діють. Застаріла й Доктрина розвитку освіти, затверджена 2000 року.

Європейський Союз активно розвиває освітні програми, готується до об’єднання зусиль з оновлення й розвитку середньої освіти на кшталт Болонського процесу у вищій школі. Сусідня Росія ініціює один за одним національні проекти, зокрема щодо школи майбутнього, дослідницьких університетів. А що мусимо робити ми? Найперше, слід радикально змінити ставлення держави, її еліти, місцевої влади та бізнесу до освіти. Вкладення в людський капітал у США сягає 75—80%, у Європейських країнах — 60—70%, звідси й результати. У нас же цей показник втричі нижчий. У проекті бюджету на 2011 рік на освіту передбачається спрямувати близько 6,3% ВВП проти необхідних 8—10%. Новий Податковий кодекс не захистив освітніх і наукових закладів, не надав їм пільг ні в освітній, ні в господарській діяльності. Бізнес залишився не зацікавленим вкладати кошти в розвиток освіти і науки, бо ці видатки не включаються до складу валових витрат.

Не випадково в сумарних витратах університетів частка приватного капіталу менша за один відсоток. Ще менша — у профтехучилищах і школах. А тим часом в Англії вони сягають 26%, у Канаді — 40%, США — 42% від бюджету вишів.

Бізнес захистив себе від свавілля контролюючих органів. Тим часом навчальні заклади беззахисні, а дискусія про їхню самостійність, окремі рахунки, запровадження посад бухгалтерів тощо в школах викликає у фахівців іронію. Тепер армади перевіряльників до бізнесу не доберуться, а директора школи чи ПТУ вже точно замордують.

Тому в Законі «Про освіту», в інших законах прямої дії слід чітко сформувати норму про автономію, самоврядність навчальних закладів.

Арифметичні адмінпідходи не спрацюють

Не можу не прокоментувати останню адмінреформу, об’єднання МОН і Міністерства сім’ї, молоді і спорту. Не слід забувати, що Міносвіти і науки вже досить реформовано. В ньому сконцентровано чотири міністерства і держкомітети! Це суперскладний механізм. Уже нині школа, дитсадок не є пріоритетом для відомства. На мою думку, функції виховання, проблеми дітей, сім’ї ще можна поєднати з діяльністю органів управління освітою, але професійний спорт — це дуже непростий напрям, пов’язаний з великою кількістю управлінських рішень, діяльністю 120 федерацій спорту. У Міністерстві освіти і науки Франції працює близько чотирьох тисяч осіб, у нашому новому міністерстві буде чотири сотні. Зрозуміло, що до проблем інтернатних і позашкільних установ, профтехосвіти руки у влади не дійдуть. Адже потрібно постійно оновлювати зміст освіти, виробляти стратегічні рішення, плани і стандарти освіти, здійснювати елементарний контроль за виконанням законів.

Доцільно проблеми спорту виокремити в державну структуру з підпорядкуванням безпосередньо уряду і президенту. Штаб освіти і науки визначає перспективи розвитку країни, тому арифметичні адміністративні підходи тут ніколи не спрацюють.

Освіта впродовж життя — чи готові ми до неї?

На відміну від традиційної освітньої моделі, що базувалася на пріоритеті простого засвоєння та відтворення інформації, головною метою навчання в XXI столітті стає всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності. До цього нас спонукає головна педагогічна ідея сучасності — освіта впродовж життя.

Великий педагог — наш земляк К.Ушинський називав добре систематизовані, відібрані знання, засвоєні людиною, розумом. Мушу сказати, що в Україні ще не повністю сформовано науково обґрунтований системний підхід до відбору знань як у середній, так і вищій школі.

Серйозність цієї проблеми, її вирішальний вплив на якість усього освітнього процесу вимагає ухвалення спеціальної цільової державної програми «Зміст освіти», координації зусиль академій наук, вишів, педагогів-практиків, створення потужного науково-методичного центру. До цієї роботи мусило б долучитися Міністерство закордонних справ, оскільки слід оперативно узагальнювати і міжнародний досвід. Наступним завданням має стати пошук ефективних, інноваційних методів викладання і виховання, апробація нового, ефективна практика. Освітнє відомство мусить чітко формувати державні завдання — замовлення на важливо актуальні проблеми освіти і виховання, а АПН — досліджувати, вивчати ці проблеми, давати відповіді на нагальні питання, розробляти рекомендації тощо. Серед них — безпритульність, сімейне виховання, небажання молоді навчатися, різкий сплеск насильства та ін.

Острів знань в Україні є?

Давно назріла проблема реалізації національного проекту «Електронна і медіаосвіта». Особливо це важливо для людей із вадами розвитку. Державна програма інформаційних і комунікаційних технологій в освіті на 2005—2010 роки вичерпала себе. Наявна комп’ютерна техніка в школах і ПТУ і навіть у вишах застаріла щонайменше наполовину. Слід вирішити до кінця проблему доступу до інформації, завершити розбудову інформаційного освітньо-наукового проекту «Уран» на базі КПІ, створити «Острів знань» для школярів, студентів, де б в електронній формі з кожного предмета був би весь необхідний навчальний комплект.

Слід раз і назавжди впорядкувати процес підручникотворення. Доцільно було б випускати з кожного шкільного предмета базовий державний підручник, який би писали найкращі вчені й педагоги-практики. Інші автори на приватній основі готували б альтернативні підручники.

Уряд повинен встановити правило — будь-яка державна ліцензія на використання частот, запровадження сучасного Інтернету 3G чи 4G, функціонування будь-якого теле- чи радіоканалу має включати вимогу надавати безплатні чи на пільгових умовах послуги навчальним закладам. Освітньо-культурні канали, передачі мають бути атрибутом кожної телекомпанії. Хорошого вчителя чи талановитого вченого Україна повинна знати не гірше, ніж братів Кличків чи футболіста Шевченка, президента чи прем’єра.

Зрозуміло, що без сучасного шкільного обладнання, сучасних лабораторій і дослідницької апаратури для університетів, верстатів для профтехучилищ якісної освіти бути не може. Нині постала проблема створення в Україні індустрії навчально-технічних, інформаційних засобів навчання. Від парти й дошки, які не травмують дітей, до складних приладів і тунельних мікроскопів. Свого часу в Україні на базі одного з сумських НДІ було започатковано технопарк, що мав розробляти сучасне інноваційне приладдя для всієї системи освіти. До цієї роботи мусив би долучитися не один завод, зокрема й сумський «Селмі», який випускає електронні мікроскопи. Напрошується розробка й створення державної цільової програми «Навчальне приладдя», реанімація відповідного технопарку. Як здається, на всі ці проекти потрібно разів у десять менше коштів, ніж на Євро-2012.

У 2006 році уряд затвердив програму «Школа майбутнього». Було визначено шість експериментально-дослідних майданчиків, де мали бути створені ці суперсучасні школи. Планувалося, що кожна область додатково матиме кілька таких шкіл. Все це планувалося об’єднати в один проект. Перші кроки з реалізації цього задуму зроблено. Але нині справа загальмувалася.

Вища школа сідає на мілину

Попри серйозні успіхи окремих університетів, назагал видно, що наша вища школа вичерпує внутрішні резерви й сідає на мілину. За роки незалежності в Україні не збудовано жодного надсучасного університету чи хоча б потужного лабораторно-дослідного комплексу. Великий науковий, кадровий потенціал вишів самотужки вже не може реалізуватися, дати нову якість вишівської освіти і науки. Свого часу ініційована громадською колегією МОН державна програма «Наука в університеті» була покликана вирішити одну з головних проблем вітчизняної вищої школи — повернути науку в стіни вишів, створити можливість викладачам і студентам займатися дослідництвом, підвищити якість підготовки фахівців, подолати хронічну застарілість матеріальної бази. Передбачалося протягом 2008—2012 років спрямувати на ці цілі 525,3 млн. гривень, створити п’ять дослідницьких університетів.

Реорганізація МОН, виокремлення з його складу Державного комітету з науки та інновацій плюс економічна криза загальмували цей архіважливий для країни процес. У вищій школі склалася дивна ситуація — штучно, з центру, зроблено спробу розірвати освітній і науковий процеси. Це серйозно ускладнило діяльність вишів.

Згоден, що настав час удосконалити Закон «Про вищу освіту». Проте не слід, на мою думку, жорстко визначати в ньому чисельність студентів для кожного типу університетів. Якщо виходити з вимог запропонованого законопроекту, то ні Кембридж, ні Оксфорд, ні Єльський університет в Україні не отримали б університетського статусу, оскільки їхня чисельність — у межах 4—6 тис. студентів. Нині головне — зупинити поширення псевдоосвіти, посилити вимоги до якості знань. Не деталізую загальновідомих речей: університетська автономія; право вишів видавати дипломи кандидатів і докторів наук, звання доцентів і професорів, формувати навчальні плани; посилення демократії всередині ВНЗ — без цього нічого не буде. Потрібно створювати вишам умови для розвитку, а не намагатися ними керувати, тиснути на ректорів, свавільничати при їх обранні. Це неприпустимо.

Гадаю, до добрих президентських ініціатив — національних інвестиційних проектів — було б доцільно долучити хоча б два проекти — «Школа майбутнього» і «Наука в університеті», які дали б змогу знайти точки зростання вітчизняної освіти.

Громадянин — патріот і трудівник

На мою думку, головною метою у справі виховання молодого покоління є виховання громадянина-патріота і громадянина-трудівника. Держава, її політикум ніяк не визначаться з морально-духовними цінностями, із трактуванням новітньої
історії, не сформовані моральні ідеали, взірці для наслідування. Давно настав час підготувати загальнодержавні підходи до формування морально-етичних цінностей суспільства, молоді, розробки загальнодержавної програми виховання для кожної вікової групи дітей, формулювання цілей, завдань та визначення інструментарію їх реалізації.

Нещодавно група вчених з університету в Сіетлі (США) опублікувала дослідження 1266 дітей віком від чотирьох до 11 років, яке вона проводила впродовж кількох років. Виявилося, що прояви агресії щодо своїх однолітків 10—15-річного віку зустрічаються на 25% частіше в тих, хто в ранньому дитинстві провів біля телевізора близько 3,5 години на день, і на 50% частіше в тих, хто по дві-три години грав у комп’ютерні ігри, пов’язані з насиллям, агресією. Вчені виявили, що ці передачі та ігри роблять дітей нечутливими до чужого болю, до знущань, черствими до страждань людини.

Погляньмо, якими іграшками граються наші діти! Різні трансформери, страшилки мілітаристського штибу… До речі, уряд Б.Обами виділив на створення «добрих» дитячих комп’ютерних ігор, розвивальних вправ та ігор природничо-математичного характеру 4 млрд. доларів. Нам, на жаль, хвалитися нічим. І хто в країні після реформування уряду цим опікуватиметься — незрозуміло.

Особливо хочу зупинитися на темі працелюбності, виховання в молоді звички трудитися. Хіба нам не соромно, коли ми йдемо брудними вулицями міст і сіл, заходимо в страшні під’їзди своїх будинків. Зверніть увагу на території навколо шкіл, дитсадків, училищ і вишів. Не випадково наш видатний сучасник — великий педагог, на жаль, уже покійний, Олександр Антонович Захаренко часто з прикрістю повторював: «Як ми звикли жити в бруді!». І з дитинства привчав своїх вихованців до порядку й охайності. Поїдьте подивіться на територію Сахнівської середньої школи, що на Черкащині, — це цілий казковий світ. Василь Олександрович Сухомлинський теж закликав нас не просто говорити про сміття, а братись і замітати його.

На жаль, в останні роки під добрими гаслами гуманізації освітньо-виховного процесу, гуманного ставлення до дитини із школи витіснено продуктивну працю. Діти не вчаться змалечку обслуговувати себе, не привчаються до праці.

Потурбуймося про здорове майбутнє

Сьогодні лише кожен десятий випускник школи здоровий. Чому так? Серед першорядних причин — забруднене довкілля, генетичні зміни, неякісні питна вода і харчування, незадовільна спортивно-масова робота, низька рухова активність дітей. Погляньмо на досвід Запорізької гімназії №100. Завдяки мудрому професійному підходу до оздоровчої, спортивно-масової роботи там удвічі менша захворюваність, ніж в інших школах цього промислового міста. Поширмо ж цей досвід на всю країну.

На часі створення загальнодержавної дитячої програми, відповідних регіональних програм «Здорове дитяче харчування». Це надзвичайно вигідна оздоровчо-інвестиційна пропозиція для країни. Бо йдеться про інвестування в сільськогосподарське виробництво більш як 25—30 млрд. гривень. Частину коштів дадуть місцеві та центральний бюджети, батьки, спонсори. Має стати правилом — кожен учень, студент не менше ніж раз на день споживає екологічно чисті, багаті на вітаміни, білки й жири продукти, з’їдає бодай два яблука, салат з овочів і випиває склянку молока. Подивіться на наших київських студентів, особливо дівчаток, на їхні бліді обличчя і ви мене зрозумієте й підтримаєте. Росія вже кілька років тому розпочала реалізацію такої програми, запозичивши, до речі, ідею в нас. Ці проблеми повинні бути пріоритетними для наших високопосадовців. Це і буде найкращою політикою.

І нарешті про головне — про Вчителя

Пам’ятаю, як довелося в ролі новоспеченого міністра визначатися з пріоритетами діяльності. Було багато слушних пропозицій — від нових методик і предметів до суцільної інформатизації, оновлення бази тощо. Але при цьому ніхто не казав — хто все те робитиме? Відповідь на це запитання й визначає головну ланку в освіті — це проблема добору, підготовки та виховання Вчителя.

На жаль, ставлення держави, суспільства до педагогів останнім часом погіршилося. Про це свідчать сумні факти. Зарплата вчителів (1800 грн./міс.) не досягла рівня середньої в країні (2200 грн.), а повинна бути не меншою, ніж у промисловості (2500 грн.). Працюючий учитель, навіть на півтори-дві ставки, є по суті бідною людиною.

Тривогу в працівників шкіл і вишів викликає пенсійна реформа. З одного боку, вчителі можуть втратити право пільгового виходу на пенсію, з іншого — в далекий кут ховається проблема визначення розміру їхніх пенсій нарівні із держслужбовцями. Такий законопроект давно лежить у парламенті, але депутатам не до цього.

Ситуація потребує невідкладних дій. У кожному районі і місті слід передбачити придбання чи надання пільгових кредитів педагогічним працівникам для придбання житла. Особлива увага — молоді. Треба негайно збільшити з п’яти до десяти окладів виплату підйомних для молодих учителів, поширити дію цієї норми не тільки на тих, хто їде в сільську школу, а й іде працювати в міські школи, дитсадки чи училища. Витрати на це не перевищать 80—100 млн. грн. на рік. Слід поновити стимулювання педагогів, які працюють творчо, встановити, де це ще не зроблено, іменні премії для найкращих.

Особлива увагу слід звернути на молодих учителів, які щойно прийшли в школу. В них немає ні доплат, ні премій. Парламент чи уряд повинні дати законодавче право місцевим радам встановлювати цільові добавки молодим учителям (до речі, і лікарям, і працівникам культури). Не випадково в перші три роки в школі закріплюються 30—35% молодих педагогів.

Стратегічний підхід до розвитку української освіти вимагає врегулювати чимало проблем і дати відповіді на виклики часу. Серед них — демографічна проблема. Не можна на два-роки зупинити школу чи ВНЗ. Слід негайно внести до Закону «Про освіту» положення про зменшення наповнюваності класів і груп від трьох до 25 осіб (нині 5—30), надати місцевим радам на кризовий період право зменшувати наповнюваність класів. Це має стосуватися і профтехучилищ.

У вишах, нарешті, виконати одну з головних умов Болонського процесу щодо підвищення якості освіти — дати змогу викладачам вести індивідуальну роботу зі студентами. Для цього потрібно зменшити педнавантаження на викладачів до 400—500 годин на рік (нині 900 год.), довести співвідношення викладач/кількість студентів до 1:8 (нині 1:14).

Безперечно, розвиток експорту освітніх послуг також пом’якшить демографічну ситуацію. Нині в нас навчається більш як 46 тисяч іноземних студентів. Ми могли б цю цифру сміливо потроїти, а отже, інвестувати в розвиток країни майже півмільярда доларів щорічно.

На завершення хотілося б наголосити ще на одній серйозній загрозі нашій освіті. Йдеться про примусову її комерціалізацію, що породить відторгнення великої маси молоді від здобуття знань. Розумію, ми живемо в ринковому суспільстві. Але історичний досвід показує, що освіта була і є своєрідним стабілізатором суспільства. Елвін Тофлер, видатний американський політолог, економіст, називав найефективнішою державою ту, економіка якої базується на нових знаннях. Поки що ми йдемо зворотним шляхом. Тож мусимо ситуацію виправити.

Громадська рада освітян і науковців України пропонує президенту, уряду, парламенту, всьому суспільству розпочати серйозну підготовку до вчительського з’їзду, розробки та здійснення заходів для наповнення 2011 року — Року освіти в Україні, конкретними й корисними справами. Вважаємо, що з’їзд мав би схвалити стратегію розвитку української освіти хоча б до 2020 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво