У ТЕНЕТАХ МЕРЕЖІ

Понад три тисячі комп’ютерних клубів й інтернет-кав’ярень діють сьогодні в усій країні. Щодня їх відвідують близько 300 тисяч чоловік. 75% із них є шанувальниками модного виду дозвілля — комп’ютерних ігор. Проте, як і кожне нове явище нашого життя, комп’ютерні ігри викликають запеклі дебати в суспільстві.

Народ — «за»!

Однією зі спонук до дискусії стала стаття «Комп'ютерний сказ», опублікована в «ДТ» № 19 від 25 травня ц.р Найцікавіше, що на захист комп’ютерних клубів й ігор виступили не тільки юні геймери, а й люди старшого віку, котрі напевне познайомилися з комп’ютером разом із своїми дітьми.

«На початку 60-х, — пише один із наших читачів, — коли я навчався в школі, комп’ютерів не було. Але підлітки, котрі крали та пили, попри наявність заборонних законів, були. Як було багато й випадків крадіжок підлітками мотоциклів і машин. Але навряд чи комусь спало на думку говорити про шкідливість мотоциклів. Утім, про шкідливість горілки писали чимало, але підлітки однаково пили, а горілку як явище не заборонили. Різниця в тому, що дорослим горілка й автомобілі були потрібні. А нині частка дорослих, що грають у комп’ютерні ігри, мала. Ситуація зміниться років через десять, коли нинішні підлітки заведуть власних дітей — кількість претензій до комп’ютерних залів знизиться, батьки краще розумітимуть підростаюче покоління і зможуть показати дитині, що не тільки ігри цікаві».

Не менш емоційні й інші відгуки. «Вихід у тому, щоб, з одного боку, уголос говорити про проблеми, з іншого, — посилити законодавчу відповідальність дорослих за дітей, котрих вони опікають (не тільки батьків — якщо учень молодших класів іде зі школи в комп’ютерний зал, за це відповідальність несе вчитель), і якнайшвидше збільшувати кількість комп’ютерних залів — ціни на послуги та навантаження на сімейний бюджет знизяться».

«Вивчіть статистику щодо неповнолітніх у будь-якому місті: скільки сидить «на голці», скільки зареєстрованих «нюхачів», скільки алкоголіків, скільки тікають від батьків і стають бомжами? Ось де горе! І слава Богу, що є хоч щось у дітей, де можна нормально провести час. І, наголошую, не державою запропоноване. То давайте й це хутенько прикриємо? Виженемо всіх їх у підворіття, під’їзди й підвали. Нехай там життя вчаться?..»

«Проблема підміни реальності віртуальністю — справді серйозна. Пам’ятаю, у моєму дитинстві вважалося геройством дати в пику незнайомому перехожому або кинути з даху на авто, що проїжджає, залізну кульку. У мене від такої кульки на брові досі два шви (сантиметром нижче — був би однооким). Подейкують, деяких перехожих не лише били, а й трішки підрізали. Тож коли на зміну такій реальності приходить «Counter-Strike» — я за. Хлопцям треба самоутверджуватися — нехай роблять це в мережі, а не в підворіттях. Та й проходить це, як грип чи якась застуда».

На навчання — у найближчий клуб

Головна претензія батьків до комп’ютерних клубів: діти проводять у них увесь свій вільний і невільний від занять час, іноді навіть по кілька ночей поспіль. У клуб несуть усі заощаджені на морозиві й соках гроші, а якщо їх бракує, підлітки починають шукати різноманітні засоби добування коштів на жадану гру — від випрошування в батьків до злодійства. Та й самі клуби нерідко не перешкоджають перегляду дітьми порносайтів, захопленню алкоголем і наркотиками. То, може, справді, усі комп’ютерні клуби й ігри разом із ними — зло, з яким потрібно боротися?

Ось що говорить із цього приводу глава Всеукраїнської асоціації комп’ютерних клубів (ВАКК) Олександр БЕРНАТОВИЧ:

— Таких клубів, як ви описали, насправді не так і багато. Здебільшого — це цілком респектабельні місця проведення дозвілля, де абсолютно не вітаються не тільки алкоголь і наркотики, а й нецензурна лайка. Стосовно доступу до порносайтів, то в хорошому клубі є система, що повідомляє адміністратора, коли відвідувач заходить в один із таких сайтів: якщо цей відвідувач — дитина, сайт блокується. Так само й із комп’ютерними іграми — на кожній є вказівка, на який вік вона розрахована. Крім того, в усьому слід знати міру, зокрема й у спілкуванні з комп’ютером. Але обійтися без нього в сучасному суспільстві вже неможливо — успішна кар’єра вимагає вміння бути з комп’ютером на «ти». Чи можна цього досягти тільки на уроках інформатики? Навряд чи.

Розв’язати проблему комп’ютерної грамотності такі клуби можуть вельми успішно. Для цього є все необхідне: сучасна техніка, програмне забезпечення, досвідчені адміністратори, охорона. Нині розробляються спеціальні проекти. Так, із вересня в ряді клубів, відібраних ВАКК, почнеться навчання комп’ютерної грамотності учнів сусідніх шкіл. Причому для дітей це навчання буде цілком безплатним.

— Це дуже важливий момент. Багато батьків не проти навчати свою дитину роботі на комп’ютері в клубі, але ціни для пересічного українця високі, особливо за користування Інтернетом.

— Ціни високі, але це той мінімум, який можуть собі дозволити власники. Насправді, комп’ютерний клуб — малорентабельне підприємство. Якщо в ньому 5—6 комп’ютерів, то він просто приречений на вимирання. А клуб із 10—15 комп’ютерами півтора-два роки працює тільки на окупність. Адже крім поточних комунальних платежів потрібно виплачувати кредит, платити за оренду, закуповувати програмне забезпечення тощо.

— Поряд із цілком пристойними комп’ютерними клубами, існують і такі, що скоріше нагадують хуліганське кубло. Як бути з ними?

— Чиновники пропонують запровадити ліцензування діяльності комп’ютерних клубів, ухвалити низку відповідних законів. Сьогодні практично в кожному великому місті є розпорядження місцевої влади про закриття комп’ютерних клубів, якщо в них у навчальний або нічний час буде виявлено школярів.

— Щось ви говорите про це без особливого ентузіазму.

— У наших умовах прогресуючої корупції такі заходи призводять до ще гірших результатів: адже посадова особа за хабар готова дозволити що завгодно.

— В усьому світі контролем над діяльністю комп’ютерних клубів займаються громадські організації. Наскільки реальним є вплив ВАКК на роботу клубів, що входять в організацію?

— Нашу асоціацію було створено тоді, коли відбувалося справжнє полювання на клуби, що використовують неліцензійне програмне забезпечення. Відзначу: сьогодні це не може дозволити собі жоден комп’ютерний клуб. Лише за півроку ми домоглися від «Майкрософт» ряду безпрецедентних рішень на користь українських комп’ютерних клубів. Ці рішення не мають аналогів в інших країнах. Головним із них став так називаний «мораторій «Майкрософт», відповідно до якого корпорація дозволила протягом півроку (до 31 серпня нинішнього року) безплатно використовувати свої програми в українських клубах, поступово здійснюючи легалізацію. ВАКК захищає своїх членів від несумлінних співробітників правоохоронних органів, допомагає з програмним забезпеченням. А позаяк ми клубам щось даємо, то вони в результаті до нас прислуховуються. На мій погляд, це найдієвіший механізм. Наша мета — зробити так, щоб порушувати природні норми клубам було невигідно.

У групі «ризику» — холостяки й безробітні

Єдиної думки психологів як західних, так і вітчизняних, про вплив комп’ютерних ігор на психіку людини, і підлітка зокрема, не існує. Висновки більшості зарубіжних дослідників неоднозначні. З одного боку, вони підтверджують виникнення залежності, вираженої в психопатологічних симптомах, складності переключення на інші види розваг, появі почуття уявної переваги над навколишніми, збідненні емоційної сфери тощо. Комп’ютерні ігри, на думку ряду авторів, провокують агресивну поведінку, звеличування воєн і насильства, екстремізм. Наслідками цього вважають звуження кола інтересів підлітка, прагнення до створення власного світу, відхід від реальності, соціальну ізоляцію та труднощі в міжособистісному спілкуванні.

Діти, що віддають перевагу жорстоким іграм, агресивніші. Цього висновку дійшла Американська асоціація психологів. Їхні колеги з університету в німецькому місті Бохум з’ясували одну дуже примітну деталь. Виявляється, діти з забезпечених сімей, де стосунки між членами родини нормальні, менш схильні до захоплення агресивними картинками, ніж їхні однолітки з незабезпечених сімей, або з тих, де є внутрішні проблеми. Більше того, декотрі британські психологи стверджують: справді, комп’ютерні ігри спроможні викликати агресію, але не зміну характеру дитини, а лише короткочасні сплески імпульсивності, притаманні всім іграм із великим елементом змагальності, як, приміром, у футболі.

Є також чимало досліджень, присвячених питанням так званої комп’ютерної залежності. Страждають на неї, як з’ясувалося, не тільки діти. У Німеччині навіть створено спеціальну організацію допомоги людям, що занадто багато часу проводять в Інтернеті. Встановлено ознаки Інтернет-залежності: звуження діапазону діяльності, прагнення постійно модернізувати свій комп’ютер, читання спеціалізованих часописів. Інший критерій — втрата контролю над часом. Усе це супроводжується нервозністю й занепокоєнням, різким зниженням інтересу до роботи, появою труднощів у стосунках із друзями. Проте й у цьому випадку, відзначають фахівці, у «групу ризику» входять, передусім, холостяки й безробітні, тобто люди, котрі мають проблеми в житті.

— Ясна річ, бувають різні випадки — і пристрасного захоплення комп’ютерними іграми, і соціальної дезадаптації на цьому грунті, — вважає кандидат педагогічних наук, старший науковий працівник лабораторії нових інформаційних технологій навчання Інституту психології АПН України Наталія ПЛАСТУН. — Але є багато дітей, котрих комп’ютер повернув із вулиці, зробив людьми — вони зацікавилися ним професійно. Справа не в комп’ютері, а в навколишньому світі, у ставленні до нього. Дитина зі здоровою психікою «переросте» через будь-яке надмірне захоплення і стане тим, ким і повинна стати, — нормальною людиною з різнобічними інтересами.

Школяр, що грає в комп’ютерні ігри, одночасно опановує і навички роботи на самому комп’ютері. Він навчається запускати програму, переміщувати й видаляти файли, керувати курсором, маніпулювати мишею, розбиратися з меню й діалоговими боксами, орієнтуватися в структурі директорій, переміщуватися між вікнами, налаштовувати робоче оточення. Крім того, комп’ютер дозволяє тренувати пам’ять, увагу (це дуже важливо для відстаючих у школі), відпрацьовувати грамотність (текстові редактори відзначають орфографічні та стилістичні помилки), графічні програми покращують просторову уяву, розвивають моторику рук.

А в батьків, обурених тим, що їхні діти пропадають у комп’ютерних клубах, хочеться запитати — а де вони були раніше? Мало познайомити дитину з комп’ютером, потрібно ще й розповісти їй про правила роботи з ним, про гігієну розумової праці. При дотриманні техніки безпеки й користуванні сучасними комп’ютерами — не старшими 5—7 років, — негативних наслідків можна уникнути.

Схожої точки зору дотримується й російський психотерапевт Микола Нарицин. Він вважає, що з головою поринають в ігри ті, кому погано в реальному житті. А батьки замість допомоги й усунення причини явища, намагаються боротися з її наслідками. При цьому часто є цілком прозаїчне пояснення батьківського «тоталітаризму». «Вони просто побоюються (часто не усвідомлюючи це), — вважає лікар, — щоб дитина не стала розумнішою від них! Як це — вони до комп’ютера на гарматний постріл бояться підійти, а дитина запросто з ним спілкується! Авжеж, можна й самим засвоїти нескладну грамоту, але багатьом мамам і татам простіше заборонити дитині підходити до комп’ютера — мовляв, шкідливо! Тим часом, сьогодні не навчати дитину працювати на комп’ютері — те саме, що не віддавати її в школу».

Відстаючий? За комп’ютер!

Активно проти комп’ютерних клубів виступають і вчителі шкіл. І цілком даремно, вважає викладач інформатики однієї зі столичних гімназій Володимир АЛЕКСЄЄНКО.

— Ясна річ, діти тікають із нудних і нецікавих уроків, а вчителі замість того, щоб краще готуватися, звинувачують у всьому комп’ютерні клуби. Тим часом, саме останні могли б надати школі неоціненну допомогу. Використання ігор у рамках шкільної програми може зробити будь-який «нецікавий» предмет — математику, іноземну мову, анатомію, географію й інші — живим і захоплюючим. У такий спосіб можна допомогти дітям, котрим важко вчитися. У процесі гри навіть найменш здібний легко вивчить і засвоїть те, що йому цілком недоступне на звичайному уроці.

Для малят великою підмогою могли б стати так звані «соціальні» ігри, що моделюють ситуації в магазині, метро, на вулиці. За їхньою допомогою можна навчати школярів правил поведінки в громадських місцях. Нині продається безліч корисних ігор і для зовсім маленьких — із підготовки до школи, вивчення іноземної мови, математики, навчання читання й письма, такі, що розвивають пам’ять і логічне мислення («Кліффорд навчається читати англійською», «Канікули Кліффорда», «Тарарам на вулиці Сезам»). Є ігри, що дозволяють розігрувати справжні історичні баталії або будувати конструкції з «Лего». Усе це цілком можна використовувати в дитячих дошкільних закладах і молодшій школі.

— А як же «шкідливий вплив комп’ютерних ігор на психіку»?

— Природно, він існує. Точнісінько так само, як і «шкідливий вплив телевізора» або дешевих детективів. Я сам через це пройшов. Моє захоплення комп’ютером почалося саме з ігор. Ще в школі в нас була велика компанія, ми збиралися, грали в ігри, обговорювали їх. До речі, усі мої друзі згодом обрали професії, так чи інакше пов’язані з комп’ютерами.

— Тобто комп’ютерна залежність минула як нежить або «свинка»?

— Авжеж. Я недавно вичитав, що саме цим комп’ютерна залежність і відрізняється від наркотичної. Виникає вона в людини мимоволі: варто кілька разів пограти — і ти попався. З’являється нездоланне бажання грати. Але поступово воно зникає. Згодом починаєш грати дедалі менше, і зрештою на ігри виділяється стільки ж часу, скільки й на будь-який інший вид відпочинку.

— А як же агресія?

— Ніякої агресії. Якщо ви спілкувалися з комп’ютерниками (а всі вони в минулому запеклі геймери), то помітили, що це навдивовижу мирні люди. Є дані, що гравці в комп’ютерні ігри, усупереч поширеній думці, краще будують стосунки з навколишніми, ніж їхні «неграючі» ровесники. Сприяють «іграшки» й розвитку інтелекту. Маленькі гравці успішні у математиці, читанні та правописі. Подейкують, незабаром у США комп’ютерні ігри включать у навчальний план. Психологи вже склали цілий список найкорисніших. Серед них — SimCity, за допомогою якої діти будують віртуальні міста й навіть створюють суспільства; Championship Manager, що дозволяє дитині одноосібно керувати цілою футбольною командою, — навчає дітей користуватися базою даних, із якою доводиться «радитися» для передбачення дій футболістів.

Гравці «зі стажем» розумніші й ініціативніші, тож після закінчення навчання одержують престижнішу роботу. У геймерів краще розвинена координація та спроможність фокусувати увагу на конкретній проблемі. Є дослідження, які свідчать, що пригодницькі ігри можуть підтримувати тонус мозку. Це допомагає дітям продовжувати навчання після закінчення академічного року, а не втрачати знання, поринаючи в літню розумову «сплячку».

— Але ж для більшості наших школярів доступ у віртуальний простір із фінансових причин обмежений.

— Отут і могла б допомогти рідна школа, взявши «під крильце» який-небудь комп’ютерний клуб. Якщо надати приміщення за невисоку орендну плату або зовсім безплатно, то діти одержать вільний доступ до комп’ютерів і сучасних інформаційних технологій.

Замість мами... монітор

Єдине, на чому сходяться практично всі західні дослідники, — украй негативний вплив агресивних ігор на малят до дев’яти років. А більшість вітчизняних дитячих психологів загалом проти всіх комп’ютерних ігор для малят. Серед них дитячий психолог, науковий працівник Інституту психології ім. Г.Костюка АПН України Лариса КОНДРАТЕНКО:

— Проблема в тому, що батьки замість живого спілкування з дитиною відправляють її в клуб або садять за домашній комп’ютер. Сьогодні дітям практично нікуди піти після школи, на вулицю батьки їх пускати бояться. Тож мам-тат цілком влаштовує, коли дитина сидить перед монітором — і зайнята, і на очах. Я досить близько знаю одного такого підлітка, котрий із першого класу весь вільний час проводив біля комп’ютера. Запросивши мене на 11-річчя, його мама запропонувала список «корисних» подарунків: ігри, що розвивають, конструктори, книжки тощо. Я все-таки вирішила порадитися з майбутнім іменинником, котрий із усіх потенційних подарунків зупинився на автоматі, що стріляє кульками. Отримавши довгождану іграшку, дитина відразу вирушила з нею в подвір’я. Але не минуло й півгодини, як його привели додому розгнівані батьки інших дітей. Виявляється, він разом із своїм приятелем бігав по подвір’ю за малюками та стріляв у них з автомата. «Героя» на честь свята не лаяли, а лише видали чергову суму й відправили в комп’ютерний клуб.

— Отже, дитина в 11 років не відрізняє реальний світ від віртуального?

— Виходить, що так. Але на цьому негативний вплив комп’ютерних ігор на дітей не закінчується. Чому краще, щоб маленька дитина не засиджувалася біля комп’ютера? Річ у тому, що розвиток мозку відбувається разом із розвитком усіх структур організму. Дослідження показали, якщо в дитини не розвивається рука, то не формуються й певні функції мозку.

— Але ж комп’ютерні ігри не лише розважають, а й розвивають.

— Справді, є дуже хороші комп’ютерні ігри, за допомогою яких діти вивчають кольори, лічбу, літери, вивчають іноземні мови, розвивають логічне мислення. Але все добре в міру. Адже такі ігри заміняють маніпулювання реальними предметами віртуальними, змінюється вся структура розвитку дитини. Вона не відчуває матеріалу, із яким працює. Той-таки кубик може бути дерев’яним і пластмасовим, білим і червоним. Граючи реальним предметом, дитина навчається розрізняти навпомацки матеріал, колір.

— Як можна розрізняти навпомацки колір?

— Давайте проведемо невеличкий експеримент: заплющіть очі та спробуйте навпомацки розділити олівці за кольором на «теплі» й «холодні».

Я сумлінно заплющила очі й почала обмацувати олівці. Щиро кажучи, різких відмінностей не відчула, тож розділила олівці інтуїтивно. Яким же був мій подив, коли, розплющивши очі, виявила, що в одній купці лежать червоний, жовтий і жовтогарячий, а в іншій — сірий, блакитний і білий. — Так, вивчаючи кольори винятково за допомогою комп’ютера, такої, можна сказати, підсвідомої сенсорики не доб’єшся — у дитини, що має справу винятково з віртуальними предметами, ніколи не складуться певні зв’язки в корі головного мозку, — веде далі Л.Кондратенко. Світ буде плоским. Тривимірний простір, якщо його не відчути, ніколи не буде тривимірним. Будувати, скажімо, піраміди з кубиків згодом можна навчитися. А от з умінням будувати стосунки з оточуючими справа значно складніша. Звикнувши спілкуватися з комп’ютерними «друзями», дитина не розуміє, як інша людина може їй не підкоритися. Адже в грі вона завжди могла вибрати такий варіант, коли в результаті залишалася переможцем: якщо супротивник не піддається, то досить перейти на легший рівень, і той здасться. Не відрізняючи реальність від віртуальності, діти намагаються правила віртуального світу перенести в реальний.

— Проте комп’ютер дедалі активніше входить у наше життя. У багатьох школах існують комп’ютерні класи.

— Навчатися працювати на комп’ютері можна і з першого року навчання. Але роботи, а не гри. Дитина з самого початку повинна засвоїти, що комп’ютер — не іграшка, а робочий інструмент, за допомогою якого можна знаходити інформацію, надсилати й одержувати пошту, працювати над доповіддю.

***

Психологи, що володіють технікою владнання конфліктів, знають: якщо опонент із вами не згоден, не варто намагатися «задавити» його власним авторитетом. Краще постаратися знайти таке рішення, яким буде враховано інтереси обох сторін.

Явище під назвою «комп’ютерні ігри» існує, і хоч би що говорили психологи, невдоволені батьки й учителі, діти в них гратимуться. То, можливо, не варто звинувачувати в усіх смертних гріхах власників комп’ютерних клубів? Може, треба разом подумати над оптимальним розв’язанням проблеми? Принаймні чому б не спробувати?..