ТУТ СТРІЛЯЮТЬ ХОЛОСТИМИ... ПІСЛЯМОВА ДО ЮВІЛЕЮ «МОЛОДОЇ ГВАРДІЇ» - Освіта - dt.ua

ТУТ СТРІЛЯЮТЬ ХОЛОСТИМИ... ПІСЛЯМОВА ДО ЮВІЛЕЮ «МОЛОДОЇ ГВАРДІЇ»

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

В этой сказке нет порядка. В ней ошибка, опечатка: Кто-то, против всяких правил, В сказке буквы переставил… «Кит и кот»...

Меморіальний комплекс Слави
Михайло Тарасович Шищенко поздоровляє юних піонерів, 1976 р.
Меморіальний комплекс Слави

В этой сказке нет порядка.

В ней ошибка, опечатка:

Кто-то, против всяких правил,

В сказке буквы переставил…

«Кит и кот».

Борис Заходер

Ідеологічним дантистам належить дивиться в корінь. Певна річ, якщо його вдасться розгледіти. На мій погляд, саме цей пошук, а точніше — завдання виявити подію хоч із якимось патріотичним ухилом, що могла б підживити всю «енергосистему», спонукало суспільство згадати про молодіжну підпільну організацію Краснодона, саме існування якої на світанку незалежності було піддано анафемі.

Ювілею надали статус державного, що передбачає певний розмах. Але, як це трапляється останнім часом, грошей на розмах не було. Навалилися всім миром: як бідні в розвинених країнах жертвують кошти для допомоги багатим у країнах слаборозвинених, так у шахтарському місті Ровеньки матеріальне забезпечення поклали на трудящих, котрі відстебнули на ювілей одноденний заробіток. Грошей вистачило навіть на облаштування парадного під’їзду, що веде до заповітних дверей місцевої ради.

Область прислала симфонічний оркестр, три десятки солдатів у камуфляжі, священнослужителів Луганської єпархії для стислої публічної панахиди по вбитих. Ну й ведучих із голосами під Левітана. Президент не приїхав, але після краснодонських торжеств прислав свій оркестр.

Мітинг-реквієм відбувся на меморіалі Слави — некрополі в центрі міста, де поховані жертви революції та Вітчизняної війни. Але в бронзі увічнено тільки Олега Кошового, Любов Шевцову, Віктора Субботіна, Дмитра Огурцова й Семена Остапенка, розстріляних у Ровеньках...

Михайло Тарасович Шищенко поздоровляє юних піонерів, 1976 р.

Мітинг — це завжди гучно

Вулицю Леніна, площу перед меморіалом затопили червоні прапори. Якось незвично спочатку, а потім наче й нічого: червоне — це наше минуле. З минулого і «Молода гвардія», подвиг якої довго вважався символом жертовної загибелі за Батьківщину, прикладом готовності віддати за неї своє молоде життя. Деякі промовці педалювали саме цей факт: потенційну готовність молодих віддавати життя за вітчизну.

Такі мітинги, і з цим треба заздалегідь миритися, передбачають багато риторики, слів із папірця, патетики й музичних творів, мета яких — збудити, викликати в душі якийсь біль, ввергнути в катарсис і очиститися. Можливо, навіть стати вище. Інакше для чого галас?

Плакали тільки двоє: біля мікрофона — Інна Макарова, яка виконувала у фільмі «Молода гвардія» роль Люби Шевцової, та Раїса Петруненко, з якою ми познайомилися ще до генеральної репетиції мітингу, присівши поруч на лаві для ветеранів війни.

Поки ведучий левітанив: «Це потрібно не мертвим!!! Це потрібно живим!!!», Петруненко згадувала березень 1943-го, похорон жертв фашизму й себе, дванадцятирічну, бездомну й голодну.

Ось тут домовини стояли, а он та-ам їх ховали, — показувала худенька жінка, згадуючи свій дитячий жах від споглядання такого горя.

Спробую пояснити, чому дехто з нас, не встигаючи за інформацією про день і час мітингу, що постійно змінювалася, потрапивши на генеральну репетицію, дозволив перейнятися певним пацифістським сарказмом, неприйняттям відрепетируваного дійства. Хотілося душевності, чи що. Щирих сліз. А їх заглушили, зокрема і маститий ведучий — артист філармонії з надривними голосовими варіаціями. Ой, відвикнули ми від зрежисованих смутку, захоплення, одобрямсів. І чи потрібно знову звикати?

Треба сказати, сценарій мітингу, скроєний за радянськими мірками, був чудовий, усе пройшло як по маслу: грали оркестри, соліст співав про війну, стукав метроном, був салют, налякані режисером статисти з місцевих чітко внесли й поклали дві з трьох схожих на велетенських гусениць гірлянди. Головну — до підніжжя скульптурної групи — несли солдати, перед ними йшла дівчинка-метелик у біло-рожевій пачці з каскою в руках. Квіти накрили все підніжжя пам’ятника — їх несли й несли.

— Душа щемить? — екзаменувала я знайомого ветерана, відомого в місті любителя виступати в шкільних аудиторіях. «Щемить-то щемить, — відповів колишній воїн, якого оминули й поранення, й інвалідність, — ну поталанило людині. — А ось як згадаю, що бомжі картоплю викопали, пограбували, щемить ще більше. Вибачте, звичайно...»

Що означає казку переінакшити

Сама не бачила, але мені розповідали про методички, спущені у школи згори, про усні інструкції щодо підготовки до ювілею виключно у контексті Великої Вітчизняної. Коли так, то стає зрозуміло, чому Алею героїв винесли з алеї ж міського парку до входу в нього. Черговий раз (раніше це робили по весні, до відкриття парку) оновили портрети 11 Героїв Радянського Союзу, ровенчан. Давно не такі, як спершу були на полотні, вони тепер постали перед нами горельєфами, і на запитання єдиного з живих, Петра Рєпіна: «Схожий я там?» — чесно відповіла, що схожий тільки пілоткою.

Рекомендації нібито радять знову ввести в шкільну програму вивчення документально-фантастичного роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія». Не повірите, але всі 30 примірників цієї казки, де автор «переправил «кит» на «кот», «кот» на «кит», наоборот!», при підготовці шкіл до ювілею були затребувані. Але ж музей у Краснодоні багато хто сприймає як дзеркало роману, хоча створено його за документами про підпілля, а не за твором, від якого, як від доносу, з 1948 року не втомлювався відхрещуватися сам автор.

Якщо в програмі з історії, та з залученням місцевого матеріалу в нашому місті і підпілля діяло, але не те, що організували комуністи, поставивши на чолі зрадника М.Носова, а інше, ним керував Володимир Бережной, то чому б і не повернутися до підпілля «Молода гвардія»? За романом-доносом УНКВС активно репресувало людей невинних (досить згадати розбиті життя Зінаїди Вирікової та Ольги Лядської), і тепер — знову смикати за косички першу й забути про реабілітацію обох, навіть не знайомих одна з одною?

М.Носов перебував у катівнях гестапо (нині в цих підвалах музей «Пам’яті полеглих») одночасно з молодогвардійцями, але його відпускали і ночувати додому, і погуляти містом. У березні 43-го молодогвардійців ховали, а М.Носова 15.03.1943 року (збереглися архівні документи) рішенням бюро парторганізації виключили з лав. Оце й усе?

Рукопис В.Бережного підтвердив афоризм, що такі речі не горять. Але вважався втраченим, інакше за мемуари автор позбувся б голови. Зберіг син, музейні працівники перевірили факти в обласному архіві. Усе збіглося! Чим не матеріал для семінару з історії війни в «контексті подвигу молодогвардійців»?

Та немає пророка у своїй батьківщині. Думаєте, на врочисте відкриття Алеї слави запросили єдиного з живих героїв-ровенчан Петра Рєпіна? Чи вдову іншого Петра, 90-річну Ганну Бурду, яка живе через вулицю від Алеї? Дзуськи! «Ще бовкнуть щось!» — сказала мені одна з організаторів торжества. Більше того, ніхто не згадав і ровенчанина-молодогвардійця Михайла Шищенка. Мовляв, а що він такого зробив? Та й живий залишився...

Мілітаризовані ігри для дорослих і дітей

Триразовий салют із гвинтівки, що пролунав на мітингу-реквіємі, мабуть, був не в змозі розбудити свідомість школярів, яких було приблизно половина від усіх присутніх. До них зверталася більшість промовців як до надії нації, пропонуючи брати приклад із молодогвардійців: у житті завжди є місце подвигу. Нехай і ваші портрети прикрасять Алею слави!

Ігри «Брейн-ринг» для старшокласників, анкети, що мають на меті перевірити знання підлітків про війну та подвиг ровесників із Краснодона, ясна річ, підняли на градус-другий ледве теплий інтерес до теми. Але що та війна, нудно-доросла, мітингова, порівняно з комп’ютерною, ігровою, з якої завжди можна вийти переможцем!

Вони вже знають, що дорослі згадують про ту зустріч час від часу, проголошуючи як одкровення, що ніхто не забутий і ніщо не забуте. Хіба це не ми забули про п’ятдесятиріччя «Молодої гвардії» і несподівано згадали проміжну віху? Не ми примушуємо їх їхати на екскурсії в Ровеньки та Краснодон, осмикуючи перед входом у підвал: «Налаштуйтеся! Що за сміх у святому місці?!».

Ще сумніша інша картина: набігавшись у підвалі, де міститься музей «Пам’яті полеглих», купивши в кіоску чогось похрумкати, дитина заявляє дорогою до місця страти: у туалет хочу! «Ти потерпіти лише 10 хвилин не можеш?!» — обурюється вчитель. І все — галопом, уже й автобус чекає. Чи варте таке виховання патріотизму грошей, витрачених на бензин?

…Свято пішло з наших вулиць, залишивши гарно побілені будинки, розмальовані огорожі, дороги в латках свіжого асфальту. Ми святкували ювілей три дні, і води в крані було — хоч залийся. Ось і спасибі, на цьому можна й заспокоїтися. Погралися у війну, та й годі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво