Тіньова економіка школи: заборонити не можна легалізувати!? - Освіта - dt.ua

Тіньова економіка школи: заборонити не можна легалізувати!?

15 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 15 грудня-22 грудня

Директора Першої української гімназії м. Краматорська Миколу Конобрицького найбільш гуманний у с...

Директора Першої української гімназії м. Краматорська Миколу Конобрицького найбільш гуманний у світі Краматорський міський суд Донецької області 19 травня 2006 року засудив до трьох років позбавлення волі, взявши «под стражу в зале суда немедленно». Угадайте, за що? Кілька осіб в гімназії іноді числились технічками чи гардеробниками, а за зарплату, яка на них нараховувалася, купувалися необхідні для навчального закладу господарські, канцелярські товари, медикаменти. У гімназії вели ретельний облік витрачених коштів (є відповідні чеки, акти виконаних робіт тощо), але, незважаючи на це, суд констатував, що директор «завладел денежными средствами на общую сумму 4436 гривен 88 копеек, что является завладением чужим имуществом в крупных размерах». Звісно, якщо б фінансування господарчих потреб цієї гімназії було б хоч на мінімально достатньому рівні або її директор мав право за рахунок економії фонду заробітної плати легально використати кошти на ці потреби, йому б не треба було щось «хімічити» заради забезпечення елементарного функціонування навчального закладу.

Якщо хтось думає, що тіньову економіку в освіті можна здолати винятково репресивними методами, він глибоко помиляється. Реалізувати на практиці ідею «всіх пересадити» неможливо, бо тоді у в’язниці сидітимуть майже всі освітяни й нікому буде навчати дітей. Дивлячись правді в очі, слід констатувати: усе наше освітянське співтовариство з низу до верху зав’язло в трясовині тіньової економіки, ті чи інші форми та прояви тіньових стосунків пронизують усі ланки вітчизняної системи освіти. Є загальні об’єктивні причини цього явища, тож слід зосереджуватися не на особистостях, а на зміні соціальних інститутів, процедур, механізмів у напрямку унеможливлення існування тіньової економіки школи.

Поки що ж, на жаль, панують спрощені, поверхові уявлення щодо реальних масштабів і особливостей такого складного системного явища, яким є тіньова економіка взагалі і тіньова економіка освіти зокрема. Доки ми не вникнемо в глибинну сутність явища, яке можна умовно позначити поняттям «тіньова економіка школи», доти ми обмежуватимемось «імітаційно-профанаційною» політикою боротьби з проявами «тіньових» процесів, на кшталт сумнозвісної антибукетної кампанії літа 2004 року. Все так і буде зводитися до використання відпрацьованих бюрократією механізмів соціального окозамилювання, що проявляються, скажімо, у оприлюдненні фактів викриття «тіньового планктону» та демонстративного покарання дрібної сошки.

«Справа Конобрицького» набула гучного розголосу серед освітян.

З описаної вище сумної історії неважко з’ясувати як основну причину появи тіньової економіки школи, так і шляхи її подолання. Якщо ж не робляться реальні кроки у напрямку детінізації господарчого життя школи, мимоволі напрошується висновок: мабуть, комусь дуже вигідно тримати школу та її керівника на короткому повідку та на голодному пайку. Адже саме це забезпечує успішне культивування такої «потрібної» риси українського директора школи, як патологічна слухняність. Зайве констатувати, що переважна більшість керівників шкіл мають на меті не пошук тіньових схем особистого збагачення, вони прагнуть одного: жити у простій, ефективній системі шкільної освіти. Вони хочуть мати прості і зрозумілі правила гри, які дозволятимуть, не заробляючи «жовтих» чи «червоних» карток, успішно грати на освітньому полі України.

Втім, «чесна гра» все ще є надзвичайно далеким від українських освітніх реалій поняттям, адже вся наша система освіти з низу до верху просякла брехнею, подвійними стандартами, прихованими стосунками. Цей невтішний діагноз слід поставити, якщо ми всерйоз хочемо розпочати пошук ліків для хронічно хворого «пацієнта».

Альберу Камю належить фраза: «Вільний той, хто може не брехати». Тож надати директорові школи і вчителеві право на правду, реальну можливість не брехати у тій чи іншій формі —чи не найголовніший крок до побудови нової детінізованої освіти України.

Звільнити ж працівників освіти від брехні іноді надзвичайно просто: припиняєш бомбардувати школу численними вказівками про необхідність проведення різноманітних нібито потрібних заходів і відразу ж відпадає вимушена потреба писати липові звіти про їх проведення, даєш змогу директорові школи самостійно розпоряджатись, наприклад, надходженнями від оренди приміщень чи фондом економії заробітної плати і відразу відпадає потреба вести «чорну» і «білу» бухгалтерію.

Ще один із шляхів відмови від публічної брехні щодо ситуації в освіті — проведення нормалізації понять. Наприклад, викладання економіки чи фінансового менеджменту в престижному ліцеї, яке потрапляє у ранг «додаткових послуг» з тим, щоб його можна було оплачувати з кишені батьків. Проте які це «додаткові освітні послуги», якщо реально вони складають основний зміст освіти у цьому навчальному закладі?!

Досить стверджувати, що у нас безкоштовна шкільна освіта і впритул не бачити таких складових тіньової економіки школи, як приховане репетиторство, добровільні чи добровільно-примусові благодійні внески батьків, активна «дистрибуція» тих чи інших навчальних посібників тощо. Адже в умовах існування «королівства кривих дзеркал» часто саме ті, хто хоче вести справи по-чесному, стають жертвами системи, яка налаштована на інші правила гри. Наприклад, той, хто офіційно легалізував благодійний фонд при школі, опиняється у значно гіршій ситуації у порівнянні з тим, хто продовжує «по-чорному» збирати кошти і на всі питання контрольно-ревізійних служб щодо неофіційного збору коштів відповідає: «Це все батьки».

Звісно, є різні підходи до проблеми детінізації як освіти, так і інших сфер суспільного життя. Наприклад, на сайті «Ідеальна Країна» прочитав такий досить показовий діалог з приводу детінізації:

«— Детінізація — це з’ясування, де закалимив шкільний вчитель ще 1 тис. грн. для належного утримання сім’ї, чи з’ясування, на які кошти будуються і утримуються розкішні вілли та мерседеси державними чиновниками?

— Сам спосіб мислення, поставлений у Вашому питанні, вже передбачає той факт, що коли суб’єкт відносин не отримує очікуваного від системи, він не буде підкорятись її правилам. І якщо відійти від термінів складних, то справа дійсно тут не в моралі чи ідеології — просто «кожен хоче своє життя без сорому прожити». І це не залежить від того, на якій посаді людина і наскільки вона порушує загальні норми. Кожен буде відстоювати своє. Ваше питання провокаційне в тому значенні, що пропонує перевести проблему корупції та розкрадання на інші прошарки суспільства. Це і здається справедливим і простим рішенням. Проте чиновники більш високого рівня чи будь-хто з категорії умовно вище стоячих — це ті самі люди, котрі переважно волею випадку стали на певні місця після розвалу старої радянської системи».

Якщо ми всерйоз бажаємо щось змінити, перш за все, необхідно забезпечити прозорість.

Якщо ви ставите «провокаційні запитання» на кшталт: чому одна школа фінансується так, а інша не так? — ви прагнете побачити прозорий механізм фінансування. (Пригадую а істеричну реакцію на мої спроби поставити подібні запитання у 1996 році. Тоді, замість відповіді, мене публічно ганьбили, як ледве не інтригана-скандаліста...) Тіньова економіка школи і, як наслідок, корупція буяє, якщо директор школи не знає, як плануються витрати, як формується бюджет; учитель не володіє інформацією, якими коштами розпоряджається його школа.

Розширювати права й відповідальність закладів освіти, запровадити чіткий механізм відстежування результативності їх роботи.

Слід мати на увазі, що, наприклад, децентралізація — не панацея від усіх бід, бо якщо ми децентралізуємо «порочну систему», нічого не зміниться (гангрена тіньової економіки та корупції переповзе нижче). Дати більше коштів школі, не подбавши про механізм їх ефективного використання, означає викинути їх в безодню.

Забезпечити реальне партнерство з «третім сектором».

Якщо працюють лише два сектори — влада і бізнес, неминуче виникає тіньова економіка та корупція, потрібен «третій сектор», який зможе налагодити громадський контроль.

Не допустити імітації демократичних процедур.

У нас запросто може відбуватись імітація, наприклад, конкурсу на заміщення вакантної посади директора гімназії, уже звичною стала імітація тендерних процедур... Тож замість реального створення іншого, некорупційного, середовища ми часто дуримо самі себе й дуримо інших, імітуючи західні зовні прозорі некорупційні моделі, які в наших умовах наповнюються старим «змістом».

Бути послідовним і наполегливим.

Боротьба з тіньовою економікою школи не може обмежитись одним рішенням, адже відразу ж з’являться бажаючі його обійти. Слід уважно відстежувати побічні процеси з тим, щоб вони не підривали загальну тенденцію, не відбувалася профанація ідеї.

Позбутися ілюзій. Зокрема переконатися, що нові прогресивні технології не гарантують автоматичного зменшення тіньової економіки школи. Наприклад, перехід на електронні картки тільки полегшив процес отримання зарплати за «мертвих душ».

Задіювати механізми саморегулювання (державне втручання зводиться до мінімуму — усе робиться в межах професійного середовища). Наприклад, в одній із провінцій Канади викладачі з власної ініціативи виробили професійний кодекс поведінки, тобто було досягнуто згоди між професіоналами щодо того, що є прийнятним у поведінці, а що — ні.

Встановити чітку формулу фінансування (набір критеріїв розподілу фінансових ресурсів, які виділяються кожній школі).

Вона має бути максимально простою і зрозумілою для всіх учасників гри і в той же час достатньо складною для того, щоб стати справедливою. Вона має спиратися на надійну систему збору інформації, на основі якої визначаються розміри виділених коштів, а також спиратися на належний фінансовий менеджмент на рівні школи.

Не слід починати боротьбу з тіньовою економікою школи з гучних скандалів (як це було у випадку з Миколою Конобрицьким).

Підсумовуючи сказане, констатуємо: для того щоб наша діяльність, спрямована на легалізацію тіньової економіки школи, не уподібнювалася донкіхотівській боротьбі з вітряками, слід спочатку зробити принаймні три кроки:

по-перше, провести діагностику хвороби (чому саме так проходить, які причини її породжують), не слід боротися лише з наслідками, необхідно звернути увагу на причини;

по-друге, розробити стратегії та процедури, які б унеможливили функціонування тіньової економіки школи, а не проводити якісь разові кампанії;

по-третє, створювати нові життєздатні механізми, які дали б змогу функціонувати здоровій економіці освіти. Тоді питання: вступати чи не вступати у тіньові стосунки буде питанням особистого вибору лінії поведінки директором школи, а не питанням виживання школи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво