Тактика малих справ

Як завжди, у метушні ніхто не звертав уваги на легке потріскування і поскрипування — там, де будують або ремонтують, завжди багато шуму. Атланти й каріатиди з житлових будинків заздрісно дивилися на своїх колег: незабаром закінчиться ремонт фасаду і готель «Красний» затьмарить своєю пишнотою всіх навколо. Та шарудіння раптом переросло в загрозливий тріск, і величезні сходові прольоти провалилися вниз, трощачи все на своєму шляху. Атланти з балконами на плечах здригнулися, але встояли. Пробиваючи собі шлях сиреною, одеськими вулицями мчала «Швидка допомога»...

Самоучки на будівельних майданчиках

На жаль, у наш час нікого не здивуєш аваріями на будівництвах. Тільки нинішнього року промайнуло кілька сумних повідомлень про те, що на київських об’єктах падали сходові прольоти, ховаючи під собою будівельників. Випадок в Одесі — з тієї самої серії. Вважалося, що реконструкція «Красного» вже на фінішній прямій, та ось лихо — сходові прольоти з четвертого по перший поверх в одну мить перетворилися на купу будівельного сміття. Страшно навіть уявити, скільки людських життів забрала б ця катастрофа, якби сходи достояли до заселення готелю.

Відомості з будівельних майданчиків інколи скидаються на фронтові: падають сходові прольоти і перевертаються крани, обвалюються балкони, обриваються троси, горять вагончики... Як правило, є людські жертви і, як правило, аварії пояснюють недотриманням техніки безпеки. Безумовно, це правда. Та правда й те, що на наших будовах в основному трудяться не професіонали, а любителі. Зокрема в Києві — приїжджі з провінції, які раніше були трактористами чи тваринниками, а ремонтували і будували на своєму обійсті у вільний час. Звідки їм знати правила безпеки або технологію проведення тих чи інших робіт на багатоповерхових об’єктах?.. Професіональних будівельників гідно не оцінили вдома, тому вони кладуть цеглу і штукатурять на околицях Москви чи Праги, одержуючи при цьому в кілька разів більше, ніж їхні колеги на батьківщині.

Але останнім часом застій на будівельних майданчиках змінився авралом, будівництво в столиці та великих містах набирає розмаху й потребує професіоналів.

Нині керівники великих будівельних об’єктів дуже здивовані тим, що нікому впроваджувати нові технології. Приміром, на об’єктах столичного ВАТ «Хрещатикбуд» більшість виконробів і бригадирів дуже солідного віку — ті вже переступили 60-річну межу, а ті ось-ось оформлять пенсію. Раніше будівельні трести могли розраховувати на молоду зміну, підготовлену в ПТУ № 5, 15 або 18, але в них нині інший профіль, а ПТУ №5 — те й узагалі почило в бозі, і цей сумний для кадровиків список можна було б продовжити. І тільки вище професійне училище будівництва та дизайну вже понад півстоліття готує будівельників і не лише береже, а й примножує хороші традиції.

Плацдарм для старту

— Як пройшов набір? — із цього, традиційного для початку навчального року запитання розпочали ми розмову з директором училища Георгієм В’ячеславовичем Алексенком.

— Останні років кілька ми, слава Богу, успішно проводимо набір, на окремі професії навіть є конкурс атестатів. Не говоритиму, чого нам це вартувало. Ми не пішли шляхом перепрофілювання, хоча було дуже важко — і з набором, і з кадрами. Спочатку здавалося, що сусідні училища впіймали удачу — на комп’ютерників і секретарів діти йшли охоче. Крім того, підготувати оператора комп’ютерного набору чи секретаря вдвічі-тричі дешевше й простіше, ніж муляра. Та після навчання кваліфікований муляр набагато швидше знайде роботу і набагато більше заробить, ніж комп’ютерник чи секретар.

— Раніше звичною була фраза: погано вчитимешся — підеш у ПТУ! А нині чимало ПТУ стали вищими училищами — що це змінює?

— Не згадуватимемо зараз, скільки відомих людей були свого часу учнями системи профтехосвіти. І пишалися цим! Статус вищого училища відкриває перед учнями нові перспективи. У нас проліцензовано три професії на рівень молодшого спеціаліста — промислове та цивільне будівництво, архітектор і дизайнер комп’ютерного набору. Учень, який виявив хороший рівень знань і досить високі професійні навички, зможе продовжити навчання на 4—5 курсі й отримати в майбутньому диплом молодшого спеціаліста. Підписано договір із Національним будівельним університетом — наші випускники по закінченні 5 курсу мають право вступати до них на навчання після співбесіди. При цьому термін навчання може бути не 5 років, а 4 чи навіть 3 роки. Все залежатиме від здібностей та старань студента. До речі, ми не пішли на те, щоб випускники училища відразу вступали, скажімо, на 2 курс — природно, вищу математику, нарисну геометрію та деякі інші дисципліни училище не в змозі подати так, як в університеті. А ось спецпідготовка — та ж таки геодезична практика — у нас ведеться на високому рівні, навіть годин більше, ніж у вузі.

Кому потрібні євростандарти

— Георгію В’ячеславовичу, кажуть, що ваше училище було єдиним представником України в кількох міжнародних освітніх проектах.

— Ми брали участь у проекті, присвяченому питанням підприємництва в освіті. Головна мета — перебудувати психологію наших учнів, навчити їх бути заповзятливими, знаходити вихід із будь-якої ситуації. Проект допоміг ввести в програму новий предмет — підприємництво. Сьогодні беремо участь ще в двох проектах — «Стандарти в будівництві та навчанні» і «Визначення ринку праці в будівельній галузі». Якщо коли-небудь удасться впровадити ці стандарти в усій країні — будівельна галузь працюватиме так само, як у Європі.

Проекти допомагають нам освоювати методику вивчення ринку праці, хоча передусім користуватися нею має не навчальний заклад, а служба зайнятості населення. Ми можемо проаналізувати потребу будь-якого регіону в тих чи інших фахівцях. У будівельній галузі сьогодні немає проблем із працевлаштуванням — відчувається нестача кваліфікованих робітничих кадрів. Чому б службі з працевлаштування не посилати в училища людей на перепідготовку? Ми щороку беремо участь у конкурсі на співробітництво зі службою зайнятості. Як правило, виграємо, але що з цього? Ніхто жодного разу не прислав до нас людей, щоб ми підготували каменярів або штукатурів з урахуванням усіх новітніх технологій.

— Ви виграєте конкурс, а замовлення на перепідготовку отримують інші?

— Ні, служба зайнятості, мабуть, просто не в змозі набрати людей на ті професії, котрі в дефіциті на ринку праці в Києві. Не секрет, що на будовах працюють некваліфіковані спеціалісти, випадкові люди, які не знають елементарних правил безпеки, технології виконання тих чи інших операцій, що дуже часто призводить до травматизму. Але якби працівники пройшли бодай курсову підготовку в ПТУ, вони б почувалися на будмайданчику набагато впевненіше. Цим має займатися служба зайнятості, до її обов’язків входить відстежувати ринок праці.

Ті кошти, які кожен із нас платить у фонд зайнятості, мають скеровуватися в першу чергу не на виплату безробітним, а на профілактику безробіття. Було б справедливо частину бюджетних грошей, які сюди спрямовуються, переадресовувати системі профтехосвіти. Ми вивчали досвід Німеччини — там понад 70% коштів іде на профілактику безробіття, гроші виділяються лише у випадку, коли підписаний договір між підприємствами і навчальними закладами на підготовку саме тих фахівців, які потрібні. А в нас можна кілька разів пройти перепідготовку й залишатися безробітним — оскільки професія незатребувана на ринку праці. Адже найголовніше для звіту — кількість людей і курсів, а не реальне працевлаштування.

Подивіться на наші будови — там багато що змінилося. Ринок сьогодні насичений такими будматеріалами, що необхідно готувати кадри не просто на підвищення розряду, а на окремі види робіт — це стосується і сухої хімії, і столярних робіт, і монтажу сантехніки. Сантехнік старого зразка звик до металу, а нині на об’єктах — пластикові труби. Хто зі старих кадрів може працювати зі штукатурними агрегатами? На жаль, ніхто. Європа давно механізує роботи на будмайданчиках, ми теж повинні рухатися в цьому напрямі.

— Якщо ми торкнулися новинок — ваші випускники вміють робити венеціанську штукатурку? Кажуть, у власників заміських будинків на неї підвищений попит.

— Так, уміють — один із кабінетів прикрашений венеціанською штукатуркою. Та це досить дорогий і складний вид оздоблення. Ми намагаємося впровадити в навчальний процес усі види нових технологій, ознайомлюємо з усіма новими матеріалами. Ми намагаємося готувати конкурентоспроможного фахівця.

Куди подіти неслухняних підлітків

— Як складаються у вас стосунки із шефами? Вони, як і раніше, виступають у ролі старшого брата?

— Ми вважаємо їх не старшими братами, а соціальними партнерами. Ринкові відносини ставлять свої умови — затребуваність робітничих кадрів диктує будівельним організаціям, що в це потрібно вкладати гроші. У нас укладені договори і з будівельними трестами, і з виробниками сучасних будматеріалів. І ми не дозволяємо порушувати домовленості. Скажімо, на кількох будмайданчиках до практикантів ставилися погано — нараховували гроші, не враховуючи право неповнолітніх на неповний робочий день, затримували виплати. Ми відкликали учнів і перевели їх на інші об’єкти. Та є й інші приклади. Були часи, коли в управлінні «Київелектромонтаж» гостро бракувало кваліфікованих електриків. Урок не минувся марно. Щоб уникнути дефіциту в майбутньому, вони зробили нам нову електромонтажну майстерню й макет однокімнатної квартири. Влетіло це їм у копієчку — адже встановили такі щити, які сьогодні монтують у сучасних будинках, зате випускники прийдуть до них на роботу відмінно підготовленими. Вони розв’язали відразу дві проблеми — і свою, і нашу...

Вересень — дуже складний місяць для колективу училища. Непросто привчати новачків до дисципліни, вирішуючи при цьому сотні малих і великих проблем. Раніше при училищі були гуртожиток і їдальня, але кілька років тому, в період реорганізації і зміни влади, податкова забрала собі ці будинки, кажуть, під готель. Хоч куди зверталися — нічого не допомогло. Бюджетних грошей вистачає на стипендії, зарплату і 30% комунальних послуг. На харчування закладено ...менше 40 копійок на день...

В інших училищах ситуація не краща. Бюджет не може чи не хоче вирішувати проблеми професійно-технічної освіти на тому рівні, який диктує ХХI століття. Але, переконавшись, що ПТУ все-таки вистояли і чогось домоглися самостійно, столична влада висуває пропозицію про передачу київських училищ у муніципальну власність. Фахівці сумніваються в доцільності такого кроку. Чи не тому потрібна чергова реорганізація, що під шумок простіше перепрофілювати училища, забрати вподобані корпуси, урвати шмат території?..

Вище професійне училище будівництва та дизайну не нарікає на час і обставини. Тут упроваджують тактику малих справ. Власноручно учні зробили відмінний актовий зал — тепер самі з задоволенням проводять у ньому час. Важко повірити, але майбутні будівельники, багато з яких жодного разу в житті не бували в театрі, брали активну участь у спектаклі й запалилися бажанням виготовити декорації. До спортивного гуртка нинішнього року додадуться технічні, а футболісти мають намір створити свій клуб...

Щороку у вересні тисячі підлітків залишаються за шкільним порогом. У десятий клас підуть далеко не всі — хтось не хоче вчитися, комусь треба думати про власний кусень хліба, оскільки батьки не в змозі прогодувати. Більшість цих хлопчиків та дівчаток на роздоріжжі, і державі вони не цікаві. Звичайно, знайдуться «доброзичливці», які експлуатуватимуть їхню працю як у легальному, так і тіньовому бізнесі. Якщо вдасться — стануть де-небудь на будові підсобниками, вічними підмайстрами. І продовжать ряд НП, тому що будівництву сьогодні потрібні майстри, а не самоучки. Звісно, маючи охоту, можна й на майстра вивчитися в якомусь профтехучилищі. Якщо, попри все, такі залишаться.