СТУДЕНТСТВО — ГОЛОВНИЙ ВОРОГ ДЕРЖАВИ? - Освіта - dt.ua

СТУДЕНТСТВО — ГОЛОВНИЙ ВОРОГ ДЕРЖАВИ?

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Загальновідомо: хочеш називатися прогресивним політиком — говори про пріоритетність освіти, про те, що «молодь — наше майбутнє», пенсіонерам — шану і турботу та ще кілька відомих фраз...

Загальновідомо: хочеш називатися прогресивним політиком — говори про пріоритетність освіти, про те, що «молодь — наше майбутнє», пенсіонерам — шану і турботу та ще кілька відомих фраз. Здається, всі згодні з тим, що без висококваліфікованих спеціалістів в усіх сферах суспільного життя не обійтися: економлячи сьогодні на освіті, завтра матимемо аморфну масу, освітньо-кваліфікаційний рівень якої — нижче нікуди.

Уряд і Президент неодноразово декларували свою відданість ідеалам молодіжної політики, із розумінням ставилися до студентських проблем. Преса достатньо площі дає під висвітлення діяльності владних структур у сфері вищої освіти, однак хотілося б почути голос незаангажованих студентів.

 

Як позначаються на житті студентства доленосні рішення уряду? Найбільший спалах зацікавлення викликав, зрозуміло, останній указ Президента «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики», єдиним практичним наслідком якого, як вважається, є підвищення стипендій із 25—28 грн. до сорока, відмінникам — до п’ятдесяти гривень. Підвищення, судячи з усього, вистраждане, далося воно нелегко, адже всі знають, як зараз бракує державі грошей практично на все.

Однак реакція скептична. Чому? Символом ставлення держави до студентів упродовж останніх двох років була сума у 25 грн. Що вона означала? Що забезпечувала? «Стипендія — грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях (факультетах) вищих та професійних навчальних закладів... Вона забезпечує умови реалізації гарантій держави щодо отримання громадянами вищої та професійної освіти і матеріальне стимулювання якісного навчання». (Із «Порядку призначення і виплати стипендій...»).

Після підвищення сума стипендії є еквівалентом 2,5 неоподатковуваних мінімумів, однак до 311 грн. прожиткового мінімуму їй ще далеко. Чи це підвищення взагалі?

Уже кілька років, як скасовано пільги на проїзд міжміськими автобусами. Грошову компенсацію було виплачено один-єдиний раз, її сума істотно (від 18 до 50 грн.) різнилася у вузах. Пільги на залізничний транспорт відвойовувалися мало не зі зброєю в руках: два походи до Кабінету міністрів таки допомогли. Тепер врахуймо інфляцію, зростання за два роки роздрібних цін, подорожчання проїзду у громадському транспорті, і вийде, що підвищення — насправді лише жалюгідна індексація, яка нічого спільного не має із життєвими реаліями.

Якщо ми вже заговорили про пільги на проїзд, то варто згадати, як «Укрзалізниця» у праведному гніві в односторонньому порядку встановила нові правила пільгового проїзду: у студентському квитку мала бути гербова печатка, декілька печаток про стаціонарну форму навчання, відповідно до кількості курсів, і все це завірене підписом ректора. Згадане відомство не потурбувалося попередити вищі навчальні заклади, і касири на вокзалі задоволено тицяли розпорядження начальства межи очі студентам, які наївно мріяли провести вихідні вдома. Студенти звернулися до ректорату. Гербова печатка, сказали їм, єдина на університет. Можна собі уявити ситуацію, якщо, скажімо, у Київському університеті ім. Тараса Шевченка близько 20 тисяч студентів? Ніхто їх не чекав, відповідно мали «теплий і дружній» прийом. Згодом печатки почали ставити організовано. Але витрачених нервів ніхто до уваги не брав. Що це? Поодинокі випадки?

Якщо вже держава воює зі студентством, то має дотримуватись хоча б елементарних правил. Так у «Положенні про порядок призначення та надання населенню субсидій...» сказано: «Право на отримання адресної безготівкової субсидії... поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках — на оплату користування житлом». Виходячи з власного досвіду, скажемо, що, отримуючи стипендію 15 грн. (у 1998 році), за гуртожиток ми платили 10, тепер, відповідно, 25 і 12, але це не славнозвісні 15% доходів, а їх половина. Отже, студенти позбавлені субсидій, на які мають право зубожілі верстви населення. Зате справно «витрушується» плата за гуртожиток із застосуванням таких методів, як заборона перебувати у власній кімнаті до погашення заборгованості. Сюди ж слід додати хабарництво обслуговуючого персоналу, коли за те, щоб поміняти лампочку або трубу, навіть при наявності матеріалів, слід платити електрикові чи сантехніку. Про звичаї комендантів я вже мовчу — це надто добре усім відомо.

«Чому ж, — скажете ви, — студенти не працюють?» Працюють. Ідеться про студентів непрестижних спеціальностей: вони пишуть курсові роботи заможнішим колегам, у нічну зміну підробляють у кафе, розклеюють оголошення, носять рекламу і т. п. Але кого ми матимемо, врешті-решт, — високоосвічену людину? Інтелігента? Вихователя наших дітей? Сумнівно. Затуркану дирекцією студмістечка, щоденними злигоднями і ненормальними побутовими умовами істоту, в якої немає майбутнього.

Указом передбачено організацію студентських бірж праці. Такі біржі вже були: вакансії маклера, брокера, ділера і охоронця. Перші три, як з’ясувалося згодом, — фікція, а вчилися ми на філологів, бібліотекарів, акторів не для того, щоб охороняти пивні лотки.

Не краща справа із працевлаштуванням після закінчення вузу. На окремі спеціальності існує нульовий попит. Тотального поширення набула практика, коли деканати вимагають у студентів довідки про наявність робочого місця, інакше не видають дипломів.

У такий спосіб деякі факультети доводять доцільність існування чинних обсягів прийому. Будь-якій тверезо мислячій людині ясно, що, наприклад, скорочення мережі дитсадків — неминучий процес, пов’язаний зі зниженням народжуваності у європейських масштабах, яке не є тимчасовим явищем. Чи було скорочено набір на факультетах дошкільного виховання? Жодного разу. Випускників трактують як кріпаків власного вузу, змушених правдами і неправдами добувати фіктивну довідку (іншої просто не може бути). Стає очевидною повна відсутність реального державного замовлення на фахівців, будь-якої політики у цій сфері, — вища освіта розвивається за принципом ракової пухлини, коли відкриваються нові популярні спеціальності і не скорочуються інші.

Молодий вчитель отримує 120 грн. Однак чи реально випускникові знайти місце у провінційній школі? Його там ніхто не чекає — всі ставки розподілені, пенсіонери тримаються за свої місця як за останню можливість вижити. Їх можна зрозуміти. Річ навіть не в оплаті. Престиж професії учителя, як і науковця, надзвичайно низький. Коли батьки учня звертаються до молодого вчителя на «ти» — це ненормально; коли навантаження на ставку більше 18 годин щотижня (плюс інші обов’язки), про яку самоповагу можна говорити? Про яке професійне становлення? Якість уроків? Для чого «розробляти та запроваджувати в установленому порядку заходи з матеріальної підтримки молодих учителів», перед цим збільшивши навантаження, встановивши третину оплати за заміну і т. д.?

Чому ж ми дивуємося, коли за десятку студенти йдуть на мітинг «за Ющенка», а наступного дня — «проти Ющенка»?

Якщо державі так сутужно, чому не зекономити на стипендіях, наприклад, студентам Інституту міжнародних відносин? Або ще декому? Чому, зрештою, не визнати, що в нас існують престижні і непрестижні спеціальності, на які по-різному вступають і які потребують неоднакової уваги до себе?..

У стосунках між державою та студентством панує фарисейство, лицемірство. Держава вдає, що забезпечує безкоштовну освіту, турбується про студентів. Ми вдаємо, що вчимося і віримо їй...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво