СТАРШОКЛАСНИК У ПРОФІЛЬ НОТАТКИ НА ПОЛЯХ «КОНЦЕПЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ У СТАРШІЙ ШКОЛІ» - Освіта - dt.ua

СТАРШОКЛАСНИК У ПРОФІЛЬ НОТАТКИ НА ПОЛЯХ «КОНЦЕПЦІЇ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ У СТАРШІЙ ШКОЛІ»

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Хочете довідатися, як з’являється на світ профільний клас, по крупинках вбираючи в себе, так би мовити, людський матеріал?..

Хочете довідатися, як з’являється на світ профільний клас, по крупинках вбираючи в себе, так би мовити, людський матеріал? І як при цьому почувається об’єкт профільного навчання — старшокласник? Для цього не треба чекати 2009/2010 навчального року, коли концепція про профілізацію набере чинності. Адже такий підхід до навчання вже давно апробується в багатьох школах України.

Прочитала у статті «Школа в профіль» («ДТ», №43, 2003 р.), що одне з основних завдань профілізації — «дати можливість старшокласнику вивчати переважно те, до чого в нього лежить душа». Але замислімося, до яких предметів зазвичай не лежить душа в наших дітей? Якщо не занурюватися в нетрі психології, то відповідь часто лежить на поверхні — до тих, які викладають фахово слабкі вчителі. Помічено, що школярі-«середнячки» особливо не люблять математики та інших предметів, вивчення яких потребує великих інтелектуальних зусиль. Проте в старших класах у таких дітей, особливо в хлопчиків, нерідко відбувається «інтелектуальний прорив».

Одне слово, причин нелюбові до того чи того предмета в старшокласників може бути багато, вони завжди індивідуальні. Так само непросто відбувається вибір профільного класу. На жаль, при цьому підліток дуже рідко прагне «реалізувати свої здібності й задатки», хоч би як цього хотілося авторам концепції та й усім іншим.

Розробники концепції, приміром, провели опитування школярів на тему: чому ти вибрав саме цей ліцей чи гімназію, чому хочеш заглиблено вивчати ті чи інші предмети? Виявилося, що мотиви можуть бути різними: «замість мене вибирали батьки», «я орієнтувався на вибір друга, оскільки сам не зміг визначитися», «вибрав, тому що в цій школі є охорона», «через те, що в мікрорайоні немає інших профілів»...

У такому стані речей можна вбачати недоробки школи з допрофільної підготовки, але очевидно й інше: у простих дитячих відповідях відбилося саме наше багатолике життя, яке дуже непросто «заштовхати» у рамки профільного класу.

Серед моїх знайомих є чудові вчителі, які з власної ініціативи вже давно займаються профілізацією: вони допомагають працьовитим і здібним дітям вибирати теми для наукових робіт і потім знайомлять їх з ученими, котрі «ведуть» ці теми в київському територіальному відділенні Малої академії наук України. До речі, навіть у наш «комерціалізований» час змістовно виконана наукова робота дає школяреві деяку перевагу при вступі до вузу.

— Щасливчиків, котрі вибрали собі фах ще в шкільні роки і не розчарувалися в ньому протягом усього життя, серед нас не дуже багато, — вважає одна з таких учителів. — І щоб їх ставало більше завдяки профілізації, необхідно, крім іншого, на серйозному науковому рівні проводити діагностику не лише професійних намірів школярів, а й їхніх схильностей, здібностей до тієї чи іншої професії, закладених природою. Ми ж поки що проводимо таку роботу епізодично, поміж справами, якими традиційно завантажений класний керівник, спираючись на власні досвід та інтуїцію. Відверто кажучи, ми допомагаємо в основному лише тим дітям, які самі морально готові йти на контакт, спроможні на творчу працю уже в юному віці.

— Хоч як це сумно, — продовжує її колега, — але я щоразу переконуюся, що більшість наших старшокласників не вбачають взаємозв’язку між навчанням у школі і вибором професії. Вони навіть не знають, навіщо вчаться, серйозно вважаючи, що ця «мука» потрібна лише вчителям та батькам. Тому мені здається, що завдання школи — не просто розподіляти старшокласників за профільними класами, орієнтуючись на те, що їм подобається чи не подобається, а з ранніх літ індивідуально працювати з кожною дитиною, допомагати їй визначитися в житті. І тут нам не обійтися без науки, яка за радянських часів називалася педологією, але була повністю знищена (як і ряд інших перспективних наукових напрямів, оголошених «лженауками». — Ред.), а нині відроджується як психопедагогіка.

…Є підстави вважати, що в недалекому майбутньому в наших школах з’явиться новий фах — «учитель з професії». Та спочатку нову освітню послугу надаватиме, швидше за все, той-таки класний керівник. Невже йому доведеться займатися профілізацією, викроюючи вікно між уроками, батьківськими зборами, розливанням соку на перервах і багатьма іншими обов’язками?

Хотілося б звернути увагу читачів ще на один бік профілізації, що, як правило, залишається осторонь теоретичних дискусій на цю тему.

— Я дуже сумую за своїми однокласниками, з якими навчалася всі попередні роки, — розповідає десятикласниця Оля. — Звичайно, це був далеко не ідеальний клас, зате все в ньому було як у житті. У нас були «еліта» й «середнячки», «душа» і «розум» класу, формальні та неформальні лідери й навіть свої «клоуни». А тепер я сиджу серед розумників і дуже нудьгую за нашими «солов’ями-розбійниками». Здається, що не клас, а мене розірвали на частини. І все мені в новому середовищі здається несправжнім, штучним... Стосунки між учнями жорсткі — не навчання, а суцільна війна інтелектів!..

— Це відбувається рік у рік: діти, які опинилися в різних профільних класах, ще довго на перервах ходять «у гості» одне до одного, шукають зустрічей зі «своїми» і в спортзалі, і в шкільних коридорах, — погоджується з Олею її класний керівник Світлана Петрівна. — Адже клас як єдиний організм формується не один місяць. Минають роки, перш ніж розподіляться соціальні ролі, створиться ієрархічна градація. А коли цей єдиний організм руйнується, стає боляче і дітям, і вчителям, і навіть батькам. Цього навчального року одна мама в сльозах приходила до директора школи і обіцяла подарувати школі комп’ютер, якщо не розформують клас, у якому навчається її донька. Але профілізація в нашій школі вже давно стала обов’язковою, жодних винятків не передбачено. І щоразу стає прикро, коли бачиш, як усе це перетворюється на суцільний стрес...

Зрозуміло, є й такі вчителі та батьки, які в подібних ситуаціях не вбачають «нічого особливого», мовляв, нехай діти привчаються до розлук, яких ще чимало буде в житті. Нехай учаться швидко адаптуватися в новому колективі, адже це — вимога нашого бурхливого часу! І така точка зору вважалася б правильною, якби можна було розглядати школу як якусь підготовку до справжнього життя. Але ж насправді школа — це й є саме життя, точніше, дуже значна його частина, яку дитина має право прожити щасливо. І потім, чи не здається вам, що чим частіше людям доводиться адаптуватися в нових колективах, тим жорсткіші й холодніші складаються між ними стосунки...

Щоб розглянути ще один аспект профільної освіти, пропоную читачеві познайомитися з моїм сусідом, десятикласником Сергієм, який навчається в природничо-математичному профільному класі.

У цього хлопчика ще в перші шкільні роки уважна мама помітила здібності до точних наук і майже повну байдужість до гуманітарних. До речі, багато дітей у наш технократичний час виявляють такі риси. Коли в дев’ятому класі Сергій безапеляційно заявив, що «Євгеній Онєгін» — лише звичайна мильна опера», гуманітарно освічена мати відклала всі свої справи й розповіла синові про великого поета настільки пристрасно, цитуючи при цьому напам’ять величезні уривки зі знаменитої поеми, що Сергій навіть забув про ввімкнений комп’ютер. Важко сказати, як сприйняв духовний порив матері хлопчик, але є підстави вважати, що він принаймні відчув: у житті не так усе просто, як здається на перший погляд. Мама ж для себе пояснила наявність «білих плям» в освіті дитини тим, що вчителька літератури, недавня випускниця інституту, виявилася в школі випадковою людиною.

У десятому класі, в розпал профілізації, шкільний розклад змінився таким чином, що матері довелося бути особливо пильною: тепер щодня було по два уроки математики, зате зарубіжну літературу «урізали» до одного уроку... на тиждень. Вивчення літератури в скороченому вигляді, накладаючись на суворі життєві реалії, давало потворні плоди. Одного разу Сергій приголомшив маму повідомленням, що, мовляв, Гобсек, герой однойменного твору Бальзака, «класно займався бізнесом, вміло «опускав» аристократів, але був у нього один прокол — невміла реалізація продукції». Довелося довго пояснювати синові, чим відрізняється цей твір літератури від курсу економіки.

Та з часом не легшало. «Пройшовши» Достоєвського в рекордно стислі терміни, Сергій раптом задумливо запитав матір: «Як ти гадаєш, куди пішов Розкольников наприкінці роману, попрощавшись із Сонею Мармеладовою?» Зауважте, це «тупе» запитання поставила не слаборозвинена молода людина, а така, яка прочитала скорочений варіант «Злочину і покарання»...

Можливо, хтось із читачів уже подумав: дивна якась мама, навіщо вона прагне, щоб дитина з математичними здібностями добре знала ще й літературу? Приблизно таке саме запитання поставила сусідці й я.

— Думаю, що світова література, — відповіла вона, — це не просто предмет, який став «чужаком» у математичному класі, а щось більше. Без неї неможливий гармонійний розвиток особистості, вона сприяє вихованню почуттів. Саме література допомагає людині збагатитися системою моральних цінностей, яка не залежатиме ні від її матеріального становища, ні від соціального статусу, ні від обраної професії. Погодьтеся, що навіть така важлива складова нашого життя, як професія, все-таки має поверховий характер і не є головною при визначенні людської суті.… Виросте мій син людиною —вмітиме жити в злагоді із самим собою. А якщо так, то й професію зможе вибрати собі до душі.

До цього слід додати, що сучасній молодій людині знадобиться в житті не лише література, а й знання мов, біології, історії.…Тому хотілося б, щоб наша профілізована школа все-таки не звужувала кругозір і світорозуміння дитини, культивуючи «одномірну людину», яка передчасно цікавиться лише вузькопрофесійними питаннями.

* * *

Чи хвилюють проблеми, які супроводжують процес профілізації, професіоналів, чи шукають вони відповідей на тривожні запитання? Це я намагалася зрозуміти, побувавши нещодавно на черговій сесії Відкритої педагогічної школи, співорганізаторами якої виступили Академія педагогічних наук України та педагогічне видавництво «Плеяди». Головною темою сесії стала громадська експертиза концепції профільного навчання в середній школі. На ній зустрілися учасники розробки концепції з педагогами-новаторами з 14 регіонів України, а також київськими студентами та ліцеїстами. Було жарко від суперечок, пропозицій і запитань.

Головний учений секретар АПН України О.Ляшенко, академік-секретар відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті АПНУ Н.Бібик, учений секретар цього відділення Ю.Мальований, завідуюча лабораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України С.Трубачова розповіли, як працювалося над концепцією з урахуванням вітчизняного досвіду та загальносвітових тенденцій. Поява концепції продиктована часом, розумінням того, що наша загальна середня освіта слабко зорієнтована на життєве й професійне самовизначення особистості. Вона не надає школяреві необхідної інформації для побудови обгрунтованих життєвих і професійних планів.

Зокрема відзначалося, що хоч у майбутньому з кожного обов’язкового предмета буде, як мінімум, три види підручників і програм — для «рідних» і «чужих» профілів, а також безпрофільної школи, — поки що доводиться працювати за їх повної відсутності. Найважче тим талановитим учителям, які працюють за ексклюзивними програмами, створеними ними ж самими, — вони несуть на своїх плечах цю важку ношу без матеріально-технічного забезпечення і відповідного фінансування, деякі, розчарувавшись, ідуть зі школи. Водночас управлінці на місцях уже розпочали гонитву за відсотками, вимагаючи від шкіл звітів з проведення профілізації. Школи ж, відповідно, поспішають проголосити себе навчальними закладами нового типу, але за гарними вивісками нерідко навчають старими методами за неоновленими шкільними програмами. Деякі батьки теж не по-доброму активізувалися: вони вважають, що якщо дитина навчається у профільному класі, то там вона має неодмінно здобути... професію.

Особливо радикальними поглядами вирізнялися найбільш юні учасники сесії Відкритої педагогічної школи — учні київського ліцею «Бізнес». Вони вважають, що профілізація — це поліпшення якості викладання одних предметів за рахунок інших. Наслідки такого нововведення можуть бути сумними — загальний рівень освіти у країні різко впаде. Прозвучало навіть таке: у результаті вузької спеціалізації ми прийдемо до цехової системи, тобто прямісінько... у середньовіччя. Насторожує ліцеїстів і те, що дев’ятикласникам у період допрофільної підготовки пропонується «стрибати зі спецкурсу на спецкурс» — хіба незрозуміло, що, починаючи щоразу наново, підліток зазнає стресу?..

Якщо ж відкинути крайності, то в цілому слід розуміти, що школа є тим фундаментом, на якому будується наша система освіти. Цей фундамент досі міцний — попри всі соціальні катаклізми й невдалі спроби профілізації, яких наша школа протягом своєї історії зазнала близько десятка. Є підстави вважати, що концепція профільного навчання, що побачила світ недавно, при її вдумливому й неспішному впровадженні принесе користь і не спричинить негативних наслідків. Адже вона, як стверджують керівники галузі,— це толерантний документ, який дає і школам, і старшокласникам право на вибір.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво