«СЛИЗЬКІ» СВЯТА, «РОЗЩЕПЛЕНІ» ТИЖНІ

Поділитися
Більшість із нас схильні шукати шаблонні відповіді на нестандартно сформульовані запитання. Так, ...

Більшість із нас схильні шукати шаблонні відповіді на нестандартно сформульовані запитання. Так, десятки досить освічених і шанованих мною людей не змогли відповісти на запитання, відповідь на яке була їм узагалі-то відома. Воно звучало так: «У лютому 1918 року народилося вдвічі менше дітей, ніж у передуючому січні. Проте вже в березні 1918 року кількість народжень знову вийшла на середній для того часу щомісячний рівень. Чому таке різке одноразове зниження кількості народжень сталося саме в лютому 1918 року, яка подія передувала цьому і коли?»

Що ж таке сталося в травні 1917 року або безпосередньо напередодні, що змогло так сильно підкосити народжуваність у лютому 1918-го? У моїх респондентів починалися болючі спроби пригадати шкільні і вузівські курси історії СРСР та історії КПРС...

Правильна відповідь: у лютому 1918 року в Росії було всього лише 15 днів! Календарний місяць лютий 1918-го був у нас унікально коротким — після 31 січня настало відразу 14 лютого.

Підписаний Леніним декрет Раднаркому від 24 січня 1918 року про календарну реформу — ось причина того, що лютневих дітей у 1918 році було вдвічі менше, ніж січневих або березневих. Радянські республіки, що були тоді у військово-політичному союзі — прообразі майбутнього СРСР, останніми з-поміж великих країн Європи перейшли з юліанського на григоріанський календар. Для вирівнювання двох календарів від найкоротшого місяця в році відняли ще 13 днів.

До Жовтневої революції реформі перешкоджала не відділена від держави Російська православна церква. Після Жовтневої революції цивільний і церковний календарі в Росії перестали збігатися. До речі, православні церкви й досі не визнали булли Папи Римського Григорія XIII від 15 жовтня 1582 року, в якій ішлося про календарну реформу. Звідси і всі зсуви православних християнських свят, порівняно із західноєвропейськими. У XVI столітті вони дорівнювали 10 дням, у XIX столітті — 12 дням, з 28 лютого 1900 року і донині зсув становить 13 днів.

Більшовики не стали винаходити свій особливий календар, як поспішили зробити французи зі своїм наразі міцно забутим «республіканським календарем» епохи Великої французької революції 1789 року. Багато диктаторів ХХ століття намагалися впроваджувати власні календарі, керуючись виключно амбіціями, а не практичною доцільністю. Так, приміром, Муссоліні впровадив свій календар із початком літочислення нової «фашистської ери» в 1922 році, а КНДР і досі живе за календарем чучхе, в якому відлік ведеться від 15 квітня 1912 року — з дня народження Кім Ір Сена.

Більшість католицьких європейських держав перейшли на «новий стиль» ще в XVI—XVII століттях, протестантські країни зробили це в середньому на сотню літ пізніше, а в 1873 році до них приєдналася навіть синтоїстська Японія. Росія ж разом із православними Грецією та Болгарією протрималася на «старому стилі» до XX століття. У XX столітті на григоріанський цивільний календар перейшли і деякі ісламські країни (Туреччина, Єгипет), зберігши, звісно, для культових потреб місячний календар — хиджру. Згідно з ним, тривалість року становить 354 дні і початок літочислення — 16 липня 622 року. Більшість ісламських країн продовжує і сьогодні жити в XV столітті хиджри, користуючись звичним для нас григоріанським календарем лише для зовнішніх зносин.

Ідеальний календар у принципі створити неможливо. Оскільки періоди обертання Землі навколо своєї осі, Землі навколо Сонця і Місяця навколо Землі є несумірними тимчасовими інтервалами, отож неможливо підібрати таку цілу кількість років, у якій містилася б ціла кількість місяців і ціла кількість діб. Звідси випливає величезна кількість відомих варіантів літочислення.

Григоріанський календар не є цілком новим календарем, по суті, він лише уточнення календаря Юлія Цезаря (звідси й назва), впровадженого ним у Стародавньому Римі ще в 46 році до нашої ери. Після Нікейського собору 325 року юліанський календар став офіційним календарем тоді ще єдиної християнської церкви.

Античні астрономи визначили тривалість року в 365,25 доби, у календарі, що нині використовується, рік заведено вважати таким, що дорівнює 365,2425 доби. У результаті в юліанському календарі помилка в одну добу нагромаджується за 128 років (що було помічено й послужило причиною папської булли), а в григоріанському — за 3280 років. Отже, з погляду точності практичного літочислення, григоріанський календар можна вважати майже ідеальним. Цікаво, що календар великого астронома-математика і поета Омара Хайама, яким користувалися в Персії протягом майже 900 років, був ще точнішим — він давав добову помилку один раз на 4500 років.

Вади сучасного календаря не в його неточності, а у внутрішній структурі. Вони загальновідомі, ось лише деякі з них: дні тижня не узгоджені з числами місяців; півріччя, квартали і місяці містять різну кількість діб; тижні «розщеплюються» між місяцями; кількість робочих днів у місяці коливається рік у рік; святкові дні «ковзають» по всіх днях тижня тощо. Все це ускладнює планування, економічні розрахунки, змушує переносити вихідні дні. Крім того, не слід забувати, що життя людської цивілізації не зводиться до самої лише європейсько-християнської традиції. Чому, власне кажучи, літочислення всіх народів світу досі має базуватися на подіях історії Стародавнього Риму? Тоді імператор Август відняв від лютого один день і додав його до місяця, названого його ім’ям. Адже є на Землі набагато давніші цивілізації, приміром, індуська. Чому індусів мають хвилювати амбіції маловідомого їм Августа?

Ідея чергової реформи, яка б усунула чимало вад григоріанського календаря (повторюю — ідеального рішення в принципі немає), назріла давно. З 1953 року діє неурядова Міжнародна асоціація всесвітнього календаря при ООН. Виконано величезну роботу, досягнуто максимально можливого компромісу, що враховує культурні й релігійні традиції різних народів. Зручності та вигоди від упровадження нового календаря дуже великі й очевидні. Можна стверджувати, що об’єктивні передумови для глобальної реформи календаря під егідою ООН назріли.

Є реальний шанс, що людство не зустріне XXII століття не через Армагеддон, а з причини переходу на новий усесвітній календар. Тоді кожен зможе без запинки назвати день тижня свого дня народження через рік, десять років або через сто. Він просто не змінюватиметься. Все упирається лише в суб’єктивний чинник, в інерцію звички, у традиції. Перевірте себе і поставте собі запитання: «А я готовий розлучитися з таким незручним, але з таким звичним (якщо не сказати — рідним) календарем стародавніх римлян?»

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі